Постанова

від 17.11.2020 по справі 759/1460/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 759/1460/19

номер провадження: 22-ц/824/7563/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.М.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника приватного підприємства Макарів - Агробуд - адвоката Мендуса Сергія Сергійовича на рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Косенко А.В., у справі позовом приватного підприємства Макарів-Агробуд до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року приватне підприємство Макарів-Агробуд (далі - ПП Макарів-Агробуд ) в особі представника адвоката Мендуса С.С. звернулось до суду з позовом доОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому з урахуванням заяви від 28 січня 2019 року, просило визнати недійсним договір від 20 вересня 2016 року, укладений між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_1 , про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року.

Позовна заява мотивована тим, що ПП Макарів-Агробуд було створене у 2008 році, директором якого була ОСОБА_3 , яка 03 березня 2017 року була переведена на посаду заступника директора, а 19 квітня 2017 року була звільнена з роботи.

Станом на 03 березня 2017 року земельний банк підприємства відповідно до довідки Управління Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області від 30 січня 2017 року складав 2645,9604 га. Указаний земельний банк був сформований за рахунок земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у межах Макарівського району Київської області (Наливайківська та Макарівська сільські ради), належних громадянам, з якими були укладені договори оренди землі. Право оренди ПП Макарів-Агробуд було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказував, що при передачі справ новому директору підприємства ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , яка одночасно виконувала функції бухгалтера на підприємстві за попередніх власників, повідомила, що частина первинних документів не збереглась. При цьому ОСОБА_3 не передала жодного договору про розірвання договору оренди, а самі договори оренди, частина яких у неї зберігалась вдома, передавала поступово, вимагаючи сплати їй грошових коштів за інформацію про власників земельних ділянок, які очолюване нею підприємство обробляло на підставі усних домовленостей.

Зазначав, що з моменту призначення директором ПП Макарів-Агробуд ОСОБА_4 , тобто, з березня 2017 року і до вересня 2017 року, жодна особа не зверталась до позивача з приводу дострокового припинення (розірвання) договору оренди землі, що зумовлено тим, що ПП Макарів-Агробуд , не дивлячись на те, що умовами договорів оренди передбачено розмір орендної плати у 3,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки без її подальшої індексації, виплачує орендну плату у значно більшому розмірі.

Вказував, що 01 серпня 2016 року між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_1 був укладений договір №312-Н оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222785200:03:015:0026, строком на 7 років, відповідно до умов якого орендар має переважне право на поновлення строку його дії.

08 вересня 2016 року за заявою ОСОБА_3 державним реєстратором приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П., було зареєстроване інше речове право ПП Макарів-Агробуд - право оренди земельної ділянки за договором №312-Н від 01 серпня 2016 року.

07 березня 2017 року ОСОБА_1 подарував вказану вище земельну ділянку з кадастровим номером 3222785200:03:015:0026 своїй дочці ОСОБА_2

04 жовтня 2017 року ОСОБА_2 видала довіреність, якою уповноважено ОСОБА_3 бути її представником щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема, земельною ділянкою з кадастровим номером 3222785200:03:015:0026, з правом вчиняти будь-які дії, а також укладати та підписувати від її імені договори оренди земельних ділянок та договори про розірвання договорів оренди земельних ділянок, отримувати орендну плату тощо.

05 жовтня 2017 року ОСОБА_3 на підставі вказаної вище довіреності від 04 жовтня 2017 року звернулася до позивача та отримала належну ОСОБА_2 за договором №312-Н від 01 серпня 2016 року орендну плату за 2017 рік у сумі 1 494 грн 44 коп. за видатковим касовим ордером №661.

07 жовтня 2017 року між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, було укладено додаткову угоду до договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, за якою було замінено орендодавця, а саме, ОСОБА_1 на ОСОБА_2

29 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до позивача із заявою про виплату їй орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до умов договору №312-Н від 01 серпня 2016 року. 28 листопада 2018 року позивач перерахував орендну плату за 2018 рік платіжним дорученням №1699 на картковий рахунок матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , відповідно до заяви від 29 серпня 2018 року.

Вказував, що наприкінці вересня 2017 року директору ПП Макарів-Агробуд ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_3 просила власників земельних ділянок, з якими у ПП Макарів-Агробуд були укладені договори оренди, розірвати ці договори та без укладення відповідних договорів та їх державної реєстрації надати право їх обробляти іншій особі, що дозволить отримувати більший розмір орендної плати. З метою перевірки цієї інформації позивачем було замовлено інформаційну довідку щодо усіх орендованих земельних ділянок та виявлено, що протягом липня - вересня 2017 року приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П. проведено державну реєстрацію припинення права оренди за 127 договорами оренди землі, укладеними ПП Макарів-Агробуд протягом 2014-2016 років. Підставою для прийняття нотаріусом рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зазначено договір про розірвання договору оренди землі, які датовані 2016 роком, тобто, в той час, коли директором ПП Макарів-Агробуд була ОСОБА_3 .

Також 02 вересня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за заявою відповідача було зареєстровано припинення іншого речового права - права оренди земельної ділянки за договором оренди землі №314-Н від 01 серпня 2016 року. Таким чином було встановлено, що 20 вересня 2016 року між ПП Макарів-Агробуд , в особі директора ОСОБА_3, та відповідачем був укладений договір про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року з кадастровим номером 3222785200:03:015:0026.

Позивач вважав, що вказаний договір від 20 вересня 2016 року про розірвання договору №312-Н оренди землі, підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.2 ст.203 ЦК Україниу зв`язку з відсутністю в особи, яка вчинила правочин, обсягу цивільної дієздатності. Вказував, що оспорюваний правочин був вчинений не 20 вересня 2016 року, а вже після звільнення ОСОБА_3 з посади директора ПП Макарів-Агробуд , тобто у час, коли вона вже не була уповноваженою на вчинення будь-яких правочинів від імені позивача, а тому вважав, що ОСОБА_3 , яка діяла від імені ПП Макарів-Агробуд , не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Вказував, що про те, що фактично оспорюваний договір був складений та підписаний ОСОБА_3 у 2017 році, тобто, коли в неї були відсутні повноваження директора ПП Макарів-Агробуд , свідчать обставини щодо розірвання договорів з іншими особами. Так, 07 жовтня 2017 року були укладені додаткові угоди до договорів від 01 серпня 2016 року №314-Н та №312-Н, які підписані від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 04 жовтня 2017 року, а 19 жовтня 2017 року була укладена додаткова угода до договору №36-М від 01 червня 2014 року, яка підписана орендодавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Указані додаткові угоди були підписані зазначеними особами вже після того, як ними у 2016 році нібито були підписані договори про їх розірвання. Вказував, що підтвердженням цих обставини є й те, що ОСОБА_3 , уклавши протягом другої половини 2016 року договори про розірвання договорів оренди землі, у порушення п.п. 295.9.5 п.295.9 ст. 295 Податкового кодексу України не відобразила ці зміни в уточнюючій декларації і не подала її контролюючому органу. 16 лютого 2017 року ОСОБА_3 подала до Макарівського відділення Вишгородської ОДПІ Податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи із додатком Відомості про наявність земельних ділянок , де у рядку 1.1.310 зазначила інформацію про наявність укладеного договору оренди №314-Н від 01 серпня 2016 року щодо земельної ділянки належної ОСОБА_1 , а також решту розірваних нею договорів. Тому позивач вважав, що у 2016 році договори про розірвання договорів оренди землі, у тому числі з відповідачем, не укладались.

Також вказував, що укладення оскаржуваного правочину не відповідало внутрішній волі як позивача, так і відповідача, який не бажав реального настання тих наслідків, що обумовлені ним, і такі наслідки не настали у передбачуваному обсязі і порядку. Зазначав, що для здійснення державної реєстрації відповідач звернувся майже через рік після укладення договору про розірвання договору оренди №312-Н від 01 серпня 2016 року та після відчуження цієї земельної ділянки на користь своєї доньки ОСОБА_2 . При цьому, 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від 04 жовтня 2017 року, звернулась до позивача із заявою про виплату орендної плати за 2017 рік, 07 жовтня 2017 року вона уклала додаткову угоду до розірваного договору, а 29 серпня 2018 року - особисто подала заяву при виплату орендної плати за 2018 рік. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про те, що відповідач та новий власник земельної ділянки не бажали настання правових наслідків, передбачених оскаржуваним правочином, а саме, припинення використання позивачем на умовах оренди земельної ділянки та отримання за це орендної плати. Натомість, ОСОБА_2 бажала продовження орендних відносин і вчиняла для цього дії.

Протокольною ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 лютого 2020 року у задоволенні позову ПП Макарів -Агробуд відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПП Макарів - Агробуд - адвокат Мендус С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПП Макарів -Агробуд задовольнити повністю, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм процесуального права. Також просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПП Макарів - Агробуд витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 1 921 грн 00 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881 грн 50 коп., а також понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 38 250 грн 00 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив оригінал оспорюваного договору від 20 вересня 2016 року, оскільки в матеріалах справи міститься лише копія цього договору, яка була подана позивача, що виготовлена з копії договору, вилученої на підставі ухвали слідчого судді Макарівського районного суду від 30 січня 2019 року у справі №370/2829/19 та не вжив заходів щодо витребування оригіналу цього договору у відповідача та третіх осіб, а тому вважає, що суд не мав права брати цей доказ до уваги.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на подання ОСОБА_3 запитань, а саме, коли були виготовлені примірники оспорюваного договору, чи передавала ОСОБА_3 орендодавцю примірник цього договору, чому до додатка №1 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи від 16 лютого 2017 рок вона не включила інформацію про використання земельної ділянки з кадастровим номером 3222785200:03:015:0026, якщо 20 вересня 2016 року був укладений оспорюваний договір від імені ПП Макарів - Агробуд та акт прийому - передачі цієї земельної ділянки відповідачу. Тому вважає, що судом не були встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що судом надана невірна оцінка доводам позивача про обставини розірвання договору з іншими особами, оскільки цими обставинами позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги. Відповідач не спростував твердження позивача про те, що оспорюваний договір не був укладений 20 вересня 2016 року, а тому вважає, що суд повинен був визнати встановленими обставини щодо не підписання його сторонами, а також не використання ОСОБА_3 справжнього кліше печатки ПП Макарів - Агробуд .

Вказує, що суд помилково мотивував у оскаржуваному рішенні відмову у позові з підстав, передбачених ст.232 ЦК України, як зловмисна домовленість представника однієї сторони з другою, оскільки представником позивача 28 січня 2019 року було подано до суду уточнену позовну заяву, в якій він виключив посилання на ст.232 ЦК України і судом першої інстанції за цією заявою було відкрито провадження у справі. Також зазначає, що висновок суду про те, що волевиявлення відповідача при укладенні оспорюваного правочину відповідало його внутрішній волі, а сам правочин був спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, не відповідає обставинам справи.

Представник відповідача - адвокат Толмачова О.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог є правильними, ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи. Вказує, що доводи представника позивача про те, що суд не дослідив оригінал договору від 20 вересня 2016 року є необгрунтованими, оскільки представник ПП Макарів - Агробуд до позовної заяви додав належним чином засвідчену копію договору від 20 вересня 2016 року про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, на якому міститься відтиск печатки ПП Макарів - Агробуд з відміткою з оригіналом згідно та підписом директора. Тому копія цього договору посвідчена у встановленому законом порядку. Просить апеляційну скаргу представника ПП Макарів - Агробуд залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача - адвокат Мендус С.С. належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. 17 листопада 2020 року від представника позивача - адвоката Мендуса С.С. електронною поштою до апеляційного суду надійшло клопотання, в якому він просить відкласти розгляду справи за межі 31 грудня 2020 року, посилаючись на те, що на всій території України з 16 березня 2020 року запроваджено карантин у зв`язку із поширенням хвороби COVID-19, який продовжено до 31 грудня 2020 року, а тому просив визнати поважними причини його неявки у судове засідання, призначене на 17 листопада 2020 року.

За змістом ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд апеляційної інстанції може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені учасником справи причини неявки буде визнано судом поважними.

Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представника позивача з таких міркувань.

По-перше, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року карантин, у зв`язку із поширенням хвороби COVID-19, на даний час є адаптивним і не перешкоджає явці до суду учасника справи. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 року № 343 дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів, а постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених п.3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у місті Києві). Зокрема, дозволено із 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, а з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

По-друге, колегія суддів враховує, що це вже третє клопотання представника позивача, який раніше він вже подавав до суду апеляційної інстанції клопотання аналогічного змісту про відкладення розгляду справи у зв`язку із поширенням COVID-19.

По-третє, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Крім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Дана позовна заява не знаходить свого вирішення із січня 2019 року, тобто, майже два роки, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам, і подальше відкладення буде свідчити про порушення розумних строків її розгляду.

З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, а вказані у його клопотанні про відкладення розгляду справи причини неявки слід визнати неповажними.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами недобросовісності і нерозумності поведінки відповідача при укладенні договору від 20 вересня 2016 року, укладеного між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, а також те, що оспорюваний правочин не відповідав внутрішній волі відповідача. Суд дійшов висновку, що посилання позивача на те, що оспорюваний договір був виготовлений та підписаний ОСОБА_3 у 2017 році, не підтверджене належними та допустимими доказами та є припущенням позивача. Також суд дійшов висновку про відсутність передбачених ст.232 ЦК України правових підставдля визнання недійсним оспорюваного договору від 20 вересня 2016 року.

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з такого.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ПП Макарів-Агробуд було створене у 2008 році з метою вирощування зернових, бобових культур та насіння олійних культур, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03 березня 2017 року.

Установлено, що станом на 01 січня 2017 року земельний банк підприємства, відповідно до довідки Управління Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області від 30 січня 2017 №34-1013-0.3-277/2-17 складав 2645,9604 га. Цей земельний банк був сформований за рахунок земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у межах Макарівського району Київської області (Наливайківська та Макарівська сільські ради), належних різним громадянам, з якими були укладені договори оренди землі. Право оренди ПП Макарів-Агробуд було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У січні 2017 року відбулася зміна власника ПП Макарів-Агробуд , з 03 березня 2017 року на посаду директора підприємства замість ОСОБА_3 було призначено ОСОБА_4 . ОСОБА_3 було переведено на посаду заступника директора, а з 19 квітня 2017 року її звільнено з роботи за її заявою, що підтверджується копією рішення №01/03 загальних зборів власників ПП Макарів-Агробуд від 01 березня 2017 року та заявою ОСОБА_3 про звільнення з роботи.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 03 березня 2017 року по 10 квітня 2017 року ОСОБА_3 передавала новому директору підприємства ОСОБА_4 печатку підприємства, трудові книжки працівників підприємства, що вбачається з актів приймання-передачі. Під час передачі справ ОСОБА_3 не передавала позивачу договори про розірвання договорів оренди.

01 серпня 2016 року між ПП Макарів-Агробуд (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) був укладений договір №312-Н оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 1 га з цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Наливайківської сільської ради, кадастровий номер 3222785200:03:015:0026.

Відповідно до пункту 8 договору оренди, цей договір укладено строком на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 9.1 договору оренди, договір автоматично підлягає пролонгації на термін 10 років, якщо сторонами у письмовому вигляді не виявили бажання припинити його дію на 30 календарних днів до закінчення строку дії договору.

Пунктом 34 договору оренди встановлено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Відповідно до пункту 36 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

Установлено, що право оренди земельної ділянки за вказаним договором оренди 08 вересня 2016 року було зареєстроване державним реєстратором - приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П. за ПП Макарів-Агробуд .

Також судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2016 року між ПП Макарів-Агробуд , від імені якого діяла представник за довіреністю ОСОБА_3, та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про розірвання договору №3121-Н оренди землі від 01 серпня 2016 року.

07 березня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до договору дарування подарував своїй дочці ОСОБА_2 вказану вище земельну ділянку з кадастровим номером 3222785200:03:015:0026.

02 вересня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 було зареєстровано припинення іншого речового права - права оренди земельної ділянки за договором оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року.

Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2017 року ПП Макарів-Агробуд виплатило ОСОБА_2 орендну плату за 2017 рік за договором оренди у сумі 1 494 грн 44 коп., що підтверджується видатковим касовим ордером №661.

07 жовтня 2017 року між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_2 , від імені якого діяла представник за довіреністю ОСОБА_3 , було укладено додаткову угоду до договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, якою було замінено орендодавця, а саме, з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .

Встановлено, що 29 серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до ПП Макарів-Агробуд із заявою про виплату належної їй за договором №312-Н від 01 серпня 2016 року орендної плати за 2018 рік шляхом перерахування її на картковий рахунок. У листопаді 2018 року позивач перерахував орендну плату за 2018 рік у сумі 7 525 598 грн 00 коп. на картковий рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи.

Згідно з ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотні умови договору оренди визначені в ст. 15 Закону України Про оренду землі і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст.31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин,Ю повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а ч.3 цієї статті передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 314/3981/15-ц.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору від 20 вересня 2016 року, ПП Макарів-Агробуд зазначало, що у особи, яка його вчинила від імені позивача, був відсутній обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення не було вільним, не відповідало його внутрішній волі та цей правочин не був спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені.

Частиною 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч.3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що договір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 вересня 2016 року № 12-Н від імені ПП Макарів-Агробуд укладено директором ОСОБА_3 відповідно до наданих їй повноважень згідно статуту ПП Макарів-Агробуд .

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає у правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З урахуванням наведених вище положень законодавства судом першої інстанції правильно встановлено, що у відповідача ОСОБА_1 не виникало сумнівів у правомірності дій виконавчого органу ПП Макарів-Агробуд в особі директора ОСОБА_3 при укладанні договору про розірвання договору оренди землі № 312-Н від 01 січня 2016 року.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч.3 ст.92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, закон вимагає щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина 3 ст.92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст.ст.203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав, висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 5023/5027/12.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами недобросовісності та нерозумності поведінки відповідача при укладенні оспорюваного договору з ПП Макарів-Агробуд .

Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією стороною факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та свідченнях свідків.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи представника позивача про те, що оспорюваний договір був виготовлений та підписаний ОСОБА_3 у 2017 році, оскільки є припущеннями представника позивача, а доказування та рішення не можуть ґрунтуватись на припущеннях відповідно до положень ст.81 ЦПК України та ч.1 ст.218 ЦК України. При цьому судом вірно враховано, що обставини укладення інших договорів не входять до предмету доказування у даній справі.

Також суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника позивача про невідображення ОСОБА_3 змін в уточнюючій декларації, які подані контролюючому органу, де у рядку 1.1.121 зазначено інформацію про наявність укладеного договору оренди №312-Н від 01 лютого 2016 року щодо земельної ділянки, як необгрунтовані, оскільки надана позивачем форма звітності не містить доказів її подання до контролюючого органу. До того ж дотримання правил податкової звітності не входить до предмету доказування у даній справі.

Твердження представника позивача про те, що оспорюваний договір був виготовлений безпосередньо перед початком здійснення нотаріусом реєстраційних дій у 2017 році про припинення договорів оренди землі, обгрунтовано не були прийняті судом до уваги, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення протиправних дій ОСОБА_3 чи нотаріусом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 свідомо уклав договір від 20 вересня 2016 року про розірвання договору №312-Н від 01 серпня 2016 року оренди земельної ділянки, оскільки не бажав продовжувати орендні відносини з позивачем, що не заперечується самим відповідачем, а тому висновки суду першої інстанції про те, що представник ПП Макарів-Агробуд не довів того, що оспорюваний правочин не відповідав внутрішній волі відповідача, є правильними.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що та обставина, що новий власник спірної земельної ділянки ОСОБА_2 зверталась до ПП Макарів-Агробуд за отриманням орендної пати за 2017 рік та 2018 рік не свідчить про її бажання продовжувати орендні відносини з позивачем, так як судом встановлено, що ПП Макарів-Агробуд продовжує фактично користуватись земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , та на даний час їй не повернута.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановленні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме що у особи, яка вчинила оспорюваний правочин від імені позивача був відсутній обсяг цивільної дієздатності, та його волевиявлення не було вільним, не відповідало його внутрішній волі, а правочин не був спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, та, відповідно, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ПП Макарів-Агробуд за їх недоведеністю.

З наведених підстав доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не спростував твердження представника позивача про те, що оспорюваний договір не був укладений 20 вересня 2016 року, а також те, що суд дійшов помилкових висновків про те, що волевиявлення відповідача при укладенні оспорюваного правочину відповідало його внутрішній волі, а сам правочин був спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те що суд першої інстанції не дослідив оригінал оспорюваного договору від 20 вересня 2016 року, оскільки в матеріалах справи міститься лише копія цього договору, яка була подана позивача, що виготовлена з копії договору, вилученої на підставі ухвали слідчого судді Макарівського районного суду від 30 січня 2019 року у справі №370/2829/19, та не вжив заходів щодо витребування оригіналу цього договору у відповідача та третіх осіб, а тому представник позивача вважає, що суд не мав права брати цей доказ до уваги, не приймаються апеляційним судом до уваги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 13 травня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено у справі підготовче засідання. Цією ж ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від відповідача ОСОБА_1 та третіх осіб: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оригінали примірників договору від 20 вересня 2016 року про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, укладеного між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_1 (а.с.85-86, т.1).

На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_3 надала суду лист від 13 червня 2019 року в якому повідомила, що вказаний договір від 20 вересня 2016 року надати не може, оскільки не перебуває у трудових відносинах з ПП Макарів-Агробуд , а у неї особисто цей договір відсутній (а.с.95, т.1). ОСОБА_2 подала до суду письмові пояснення від 01 вересня 2019 року про те, що вона стала власником земельної ділянки тільки з 07 березня 2017 року та оспорюваний договір від 20 вересня 2016 року не підписувала (а.с.129, т.1). Представник відповідача ОСОБА_1 подала до суду письмові пояснення від 01 вересня 2019 року про те, що ОСОБА_1 07 березня 2017 року подарував земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_2 тому збереженню оригіналу оспорюваного договору від 20 вересня 2016 року не було приділено належного значення і примірник цього договору відповідача був втрачений (а.с.130, т.1).

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не вжив заходів для витребування оригіналу оспорюваного договору у відповідача та третіх осіб, є безпідставними.

Відповідно до положень ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до п.5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів Згідно з оригіналом , назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується представником позивача, що на підтвердження позовних вимог представник ПП Макарів - Агробуд додав до позову засвідчену копію договору від 20 вересня 2016 року про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, на якому міститься відтиск печатки ПП Макарів - Агробуд з відміткою з оригіналом згідно та підписом директора.

Тобто, копія оспорюваного договору засвідчена у порядку, встановленому чинним законодавством, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави ставити під сумнів копію цього договору .

Крім того, що відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимоги або заперечень.

Колегія суддів враховує, що принцип змагальності сторін передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Тобто, виходячи з предмету доказування у даній справі саме позивач мав довести недійсність оспорюваного договору від 20 вересня 2016 року про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року, а не покладати на відповідача обов`язок спростувати вказане твердження позивача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на подання ОСОБА_3 запитань, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у позові ПП Макарів - Агробуд за його недоведеністю.

Разом з тим колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та підлягає зміні з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.3 ст.49 ЦПК України позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, до закінчення підготовчого засідання.

З матеріалів справи вбачається, що 28 січня 2019 року ПП Макарів-Агробуд в особі представника адвоката Мендуса С.С. у встановлений ч.3 ст.49 ЦПК України строк подав до суду нову редакцію позовної заяви, у якій не обґрунтовував вимоги позову про визнання недійсним договору від 20 вересня 2016 року підставами, передбаченими ст.232 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною).

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, належним чином не дослідив зміст заявлених позовних вимог та помилково у мотивувальній частині дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору від 20 вересня 2016 року відповідно до ст.232 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в цій частині не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає зміні, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених ст.232 ЦК України підстав для визнання недійсним договору від 20 вересня 2016 року, укладеного між ПП Макарів-Агробуд та ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є судовими витратами відповідно до положень ст.133 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції частково змінено рішення суду першої інстанції лише в його мотивувальній частині, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПП Макарів - Агробуд рішення суду залишено без змін, то у суду апеляційної інстанції відсутні передбачені ч.1 ст.141 ЦПК України підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП Макарів - Агробуд витрат по сплаті судового збору, а також понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника приватного підприємства Макарів - Агробуд - адвоката Мендуса Сергія Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 лютого 2020 року змінити, виключивши з мотивувальної частини висновок суду про відсутність передбачених ст.232 ЦК України підстав для визнання недійсним договору від 20 вересня 2016 року, укладеного між приватним підприємством Макарів -Агробуд та ОСОБА_1 , про розірвання договору оренди землі №312-Н від 01 серпня 2016 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: