Постанова

від 26.11.2020 по справі 400/1233/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 400/1233/19

касаційне провадження № К/9901/27362/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 (головуючий суддя: Малих О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 (головуючий суддя: Лук`янчук О.В., судді: Ступакова І.Г., Бітов А.І.) у справі №400/1233/19 за позовом Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Миколаївська об`єднана організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності щодо надання ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) статусу Ветерана органів внутрішніх справ ;

зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 статус Ветеран органів внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист (далі - Закон №203/98-ВР) та видати посвідчення і нагрудний знак Ветеран органів внутрішніх справ .

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у березні 2019 року Профспілка звернулася до МВС України з клопотанням про надання статусу Ветерана органів внутрішніх справ члену Профспілки, пенсіонеру ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 5 Закону №203/98-ВР, проте відповідач, з посиланням на недостатність у ОСОБА_1 вислуги років, відмовив у наданні йому такого статусу. Позивач вважає, що для визначення права на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ, вислуга років на службі в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні має розраховуватися із врахуванням часу навчання особи у цивільних вищих навчальних закладах відповідно до вимог статті 17 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб . Вислуга років ОСОБА_1 на день його звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 06 місяців 20 днів, що є достатньою для надання йому статусу ветерана ОВС.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на судове оскарження відмови Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності у встановленні йому статусу ветерана ОВС та видачі у зв`язку з цим посвідчення, за результатами якого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №1440/1634/18 йому відмовлено у задоволенні позову. Суди попередніх інстанцій, з посиланням на преюдиційні обставини, встановлені у справі №1440/1634/18, зазначили, що у ОСОБА_1 недостатньо вислуги років у календарному її обчисленні для встановлення йому статусу ветерана ОВС на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР. Також суди зазначили про відсутність підстав для зарахування до вислуги років ОСОБА_1 періоду його навчання у цивільному вищому навчальному закладі. Додатково суд апеляційної інстанції вказав на недоведеність позивачем, з урахування того, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на оскарження відмови МВС України у наданні статусу ветерана ОВС у судовому порядку, порушення спірними інтересами прав та інтересів Профспілки. Суд апеляційної інстанції також відзначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник наполягає, що у ОСОБА_1 достатньо вислуги років у календарному її обчисленні для встановлення йому статусу ветерана ОВС на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР.

Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

На адресу Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На вказаний відзив позивач надіслав відповідь, у якій наполягає на незаконності рішень судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в органах внутрішніх справи України з 09.12.1996 на підставі наказу №76, є пенсіонером ОВС.

Згідно довідки Миколаївського міського управління УМВС України в Миколаївській області від 10.11.2015 № 21/5-7343 ОСОБА_1 на день звільнення мав:

- календарну вислугу - 20 років 06 місяців 20 днів, з яких: МВС - 15 років 11 місяців 10 днів, ЗСУ - 02 роки 01 місяць 09 днів, ВНЗ - 02 роки 06 місяців 00 днів;

- загальний трудовий стаж - 30 років 00 місяців 16 днів.

Відповідно до рішенням медико-соціальної експертизи від 25.10.2016, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності.

З грудня 2017 року ОСОБА_1 є членом Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці Профспілки №13 від 22.04.2019.

14.03.2019 Миколаївська об`єднана організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України звернулася до Міністра внутрішніх справ України із заявою № 9 в інтересах ОСОБА_1 про надання останньому статусу ветерана ОВС на підставі пункту 3 статті 5 Закону №203/98-ВР.

Листом від 08.04.2019 №22/6-1773 Департамент повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу ветерана ОВС з підстав відсутності вислуги років понад 20 років.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон №203/98-ВР встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону 203/98-ВР ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше.

Статтею 10 цього Закону передбачено, що ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки.

Питання обчислення вислуги років при призначенні пенсії особам, звільненим з військової служби, регулюється Законом №2262-ХІІ.

Так, статтею 17 Закону №2262-ХІІ передбачено, що порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій відповідно до цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цього Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393).

Відповідно до пункту 2 Порядку №393 до вислуги років особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ України при призначенні пенсій згідно з п. а ст. 12 Закону №2262-ХІІ додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку - один рік за шість місяців.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до вислуги років на службі в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні включається період навчання не у будь-яких цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, а лише період навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №805/2337/16-а та від 13.10.2020 у справі №814/4312/15.

Судами попередніх інстанцій у межах цієї справи не встановлено того, що після закінчення навчального закладу ОСОБА_1 присвоєне офіцерське звання.

Сам факт навчання особи у вищому навчальному закладі не є достатньою підставою для зарахування цього періоду навчання до вислуги років (як календарної, так і пільгової), яка дає право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для зарахування до вислуги років часу навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 вже реалізував своє право на оскарження в судовому порядку рішення Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності про відмову йому у встановленні статусу ветерана ОВС, за результатами якого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №1440/1634/18 відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №1440/1634/18.

У межах розгляду адміністративної справи №1440/1634/18 судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звільнення із військової служби вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні становила 18 років 00 місяців 19 днів, що недостатньо для надання йому статусу ветерана військової служби відповідно до статті 5 Закону № 203/98-ВР.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Крім того, за наявності судового рішення у справі №1440/1634/14, яке набрало законної сили, звернення з даним позовом до суду Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України в розрізі прецедентної практики ЄСПЛ, може розцінюватися як намагання повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу ветерана ОВС.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позові та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №400/1233/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа