Рішення

від 25.11.2020 по справі 295/7023/20

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/7023/20

Категорія 81

2/295/1974/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі Вольській К.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, -

встановив:

Позивач звернувся в суд із позовом. в якому, з урахуванням поданих в подальшому уточнень, зазначив, що 15.12.2019 року між ним та представником меблевого магазину Інтердизайн погоджено умови договору купівлі-продажу кухонного столу, в той же день сплачено 11 000,00 грн. його вартості.

Після доставки товару за місцем проживання позивача було з`ясовано, що стіл не підходить за розміром до приміщення кухні, у вз`язку з чим позивачем висловлене прохання повернути стіл продавцю.

З часу фактичного передання товару продавцю - 18.12.2019 року, до періоду звернення до суду сплачені грошові кошти на користь позивача не повернуто.

ОСОБА_1 посилається на положення ст. 9 Закону України Про захист прав споживачів , які вказують на обов`язок продавця при розірвання договору купівлі-продажу повернути кошти на протязі 7 днів, вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України - відповідальність за прострочення виконання зобов`язання, та просить розірвати укладений договір купівлі-продажу, стягнути 11 000,00 грн. вартості товару; 33,00 грн. інфляційних збитків за прострочення повернення коштів; 578,32 грн. та 165,46 грн. як відсотки за користування коштами.

Крім того, вказуючи на завдання душевних страждань та фізичних незручностей, позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 21 150,00 грн. Відповідний розмір, на думку сторони, повинен враховуватись з огляду вартість санаторного відпочинку як способу відновлення емоційної рівноваги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання від 03.11.2020 року, 25.11.2020 року не з`явився, справа була розглянута у відсутності особи на підставі п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України.

Судом встановлено наступні обставини.

Між позивачем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в особі представника 15.12.2019 року шляхом досягнення згоди щодо істотних умов укладено договір купівлі-продажу кухонного столу вартістю 11 000,00 грн.

ОСОБА_1 сплачено відповідну суму з призначенням платежу: меблі: меблевий магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою АТ КБ ПриватБанк від 24.12.2019 року про здійснення касової операції. Крім того, за наслідком звернення позивача зі скаргою до Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області покупця проінформовано про фактичну сплату грошових коштів на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За змістом ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 655 ЦК України визначено ознаки договору купівлі-продажу. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ).

У відповідності до ст. 9 Закону України Про захист прав споживачів споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.

При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Судом встановлено, що 18.12.2019 року придбаний товар фактично повернутий продавцю. Вказане підтверджується змістом звернень позивача до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , скаргами до Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області, поясненнями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які повідомили про обставини придбання та повернення товару.

На час розгляду справи сплачені грошові кошти в сумі 11 000,00 грн. позивачу не передано.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачених на виконання умов договору купівлі-продажу коштів в сумі 11 000,00 грн.

Вимога про розірвання договору купівлі-продажу до задоволення не підлягає оскільки, як зазначалось вище, можливість розірвання договору у разі, якщо товар не підійшов за розміром, є одностороннім правом споживача та не потребує згоди продавця або судового розв`язання в сфері припинення правовідносин. Позивачем реалізовано захист інтересів, передбачений положеннями ст. 9 Закону України Про захист прав споживачів , у зв`язку з чим судом як спосіб відновлення порушених прав застосовано стягнення коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Положення ст. 9 Закону України Про захист прав споживачів пов`язують право вимоги щодо повернення сплачених на виконання умов договору коштів з розірванням такого договору.

З наданих в судовому засіданні пояснень позивача, його представника, свідків слідує, що продавцем не визнавалось право на розірвання договору на підставі ст. 9 Закону України Про захист прав споживачів . Відповідачем вказувалось на пошкодження товару, що не відповідає умовам розірвання договору, які вказують на необхідність збереження товарного вигляду, споживчих властивостей.

На думку суду, прострочення виконання зобов`язання з повернення коштів не виникло внаслідок існування спору, розв`язаного в судовому порядку. Висновок про фактичне розірвання договору отримано за наслідком судового розгляду шляхом дослідження наданих учасниками доказів на підставі змагальності.

З огляду на викладене, вимога про стягнення передбачених положеннями ст. 625 ЦК України інфляційних збитків, відсотків до задоволення не підлягає.

З приводу вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону "Про захист прав споживачів" (в чинній редакції) передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону "Про захист прав споживачів" термін "продукція" у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону "Про захист прав споживачів" прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору про надання послуг, фактичне виконання якого не заперечується учасниками, як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована на підставі статей 16 та 23 ЦК і статей 4 та 22 Закону "Про захист прав споживачів".

При вирішенні питання про розмір моральної школи, яка підлягає до стягнення на користь позивачів, суд приймає до уваги таке.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Верховний Суд України у постанові N 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору...

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Судом враховано, що позивач на протязі тривалого часу був зміщений докладати додаткових зусиль, направлених на поновлення своїх прав як споживача, зазнав душевних хвилювань. При цьому, зазначена позивачем умова відновлення емоційного стану у вигляді необхідності отримання санаторного лікування не може бути прийнята судом до уваги, оскільки не відповідає критерію співмірності з рівнем емоційного навантаження. Зазначене лікування є звичайною оплачуваною послугою, що пропонується будь-якій особі.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає необхідним визначити розмір моральної шкоди в сумі 1000,00 грн .

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Згідно з ч.1 ст. 139 ЦПК України свідку у зв`язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

В судовому засіданні досліджено проїзні квитки з вартістю поїздки Малин-Житомир 80 грн. - в кількості 5 штук, та квиток з вартістю поїздки того самого напрямку 77,30 грн. - 1 шт.

Представник позивача пояснив, що вказані квитки придбавались безпосередньо позивачем для представника для участі в судових засіданнях та свідка.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача 477,30 грн. витрат, пов`язаних з явкою представника та свідка до суду, та 840,80 грн. судового збору на користь держави.

Керуючись ст.ст. 141, 258-279 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , сплачені на виконання умов договору купівлі-продажу кошти в сумі 11 000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з явкою представника та свідка до суду, в розмірі 477,30 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення суду буде виготовлене 27.11.2020 року.

Суддя: Д.М.Лєдньов