Рішення

від 18.11.2020 по справі 1.380.2019.006842

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року справа №1.380.2019.006842

зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника відповідача Яковчука С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Розена до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним і скасування постанови,-

в с т а н о в и в:

17.12.2019 до суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю Розена код ЄДРПОУ 37122791, місцезнаходження: 79070, м.Львів, пр.-т Червоної Калини, буд. 55 кв. 16 (далі - позивач; ТзОВ Розена ) до Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл.Міцкевича, буд. 8 (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3675/451/АВ/ФС від 29.11.2019.

Ухвалою від 22.12.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 05.02.2020 суд вирішив допитати свідка ОСОБА_1 .

Ухвалою від 12.02.2020 суд вжив заходи забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою від 19.02.2020 суд вирішив допитати свідка ОСОБА_2 .

Ухвалою від 19.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у договорі, укладеному між позивачем та ОСОБА_2 визначено перелік завдань та обсяг виконуваної роботи, конкретний результат послуг (робіт). Оплата виконаних робіт могла бути проведена лише у випадку надання такою особою повного обсягу послуг. ОСОБА_2 не ознайомлена та не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовувала свою роботу і виконувала її на власний розсуд. Крім цього, позивач вказав, що ОСОБА_2 не зарахована до штату, до її трудової книжки не вносився запис про прийняття на роботу. Таким чином, між позивачем та ОСОБА_2 існували цивільно-правові відносини без будь-яких трудових правовідносин. Позивач вважає неправдивими посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 приймала по телефону замовлення на доставку води, тобто виконувала роботу (трудову функцію). До того ж, відповідач безпідставно не взяв до уваги при прийнятті оскарженої постанови зауважень позивача.

22.01.2020 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_2 під час проведення інспекційного відвідування пояснила, що стажується на посаді менеджера з 01.10.2019 та жодних договорів з ТзОВ Розена не укладала. Оскільки ОСОБА_2 у розумінні законодавства не є стажером, то позивач фактично допустив таку до виконання роботи без укладення трудового договору та повідомлення ДФС про прийняття на роботу. Представник відповідача зазначила, що ОСОБА_2 залучалася до роботи, яка збігається із видом економічної діяльності ТзОВ Розена , а тому така робота повинна виконуватись на умовах трудового договору. Акт інспекційного відвідування підписав директор ОСОБА_3 без жодних зауважень і заперечень.

05.02.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що ОСОБА_2 не виконувала трудових функцій, а спілкувалася з контрагентами позивача на виконання договору №1 про надання послуг від 01.10.2019. Фотографії не можуть підтвердити факт виконання трудової функції. Письмові пояснення ОСОБА_2 , в яких остання вказала, що стажується на посаді менеджера не можна брати до уваги, оскільки такі здійсненні під диктовку інспектора. Більше того, відповідач сам спростував можливість стажування вказаної особи. ОСОБА_2 виконувала роботу у сфері права, що не охоплюється видами економічної діяльності позивача.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлявся про дату, час і місце його проведення. Проте, представник позивача подав до суду клопотання про відкладення судового розгляду, у задоволенні якого суд відмовив.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.10.2019 відповідач прийняв наказ Про проведення інспекційного відвідування ТзОВ Розена №1905-П.

02.10.2019 відповідач видав направлення №1905 для проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування у ТзОВ Розена .

За результатами проведення інспекційного відвідування у ТзОВ Розена відповідач склав акт інспекційного відвідування від 16.10.2019 № ЛВ3675/451/АВ (далі - акт від 16.10.2019), в якому зафіксував порушення позивачем: частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України № 413, статті 29 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

18.10.2019 позивач подав відповідачу зауваження до акта від 16.10.2019.

Листом від 23.11.2019 № 10797/4/04.3-09 відповідач направив позивачу відповідь, в якій зазначив про порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.

На підставі акта від 16.10.2019 відповідач прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 29.11.2019 №ЛВ3675/451/АВ/ФС (далі - оскаржена постанова), якою на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України наклав на ТзОВ Розена штраф у розмірі 125190,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV.

Згідно з частиною першою статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

У частині першій статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» регламентує Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю від 21.08.2019 № 823 (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; Порядок №823).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів (пункт 9 Порядку №823).

У пункті 16 Порядку №823 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці (пункт 17 Порядку № 823).

Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб`єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, зафіксовані в акті перевірки.

Щодо постанови про накладення штрафу №ЛВ3675/451/АВ/ФС від 29.11.2019 суд зазначає наступне.

Відповідач прийняв оскаржену постанову на підставі акта інспекційного відвідування 16.10.2019 № ЛВ3675/451/АВ, в якому встановлено, що директор ТзОВ Розена в порушення вимог ч.ч.1,3 ст.24 КЗпП України допустив до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінету Міністрів України. При цьому всупереч ст.29 КЗпП України ОСОБА_2 не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Допитана в судовому засіданні 11.03.2020 свідок головний державний інспектор Жовнерович Олена Ігорівна, яка проводила інспекційне відвідування, підтвердила висновки, викладені у відповідному акті інспекційного відвідування в цій частині.

Відповідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при організованому наборі працівників та при укладенні контракту.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно з статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру таких договорів.

Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Суд встановив, що директором ТзОВ «Розена» укладено цивільно-правовий договір про надання послуг від 01.10.2019 №1 з ОСОБА_2 , згідно з п.1.1 якого, Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги (виконати роботу) з аналізу наданих Замовником договорів з метою їх переукладення з діловими партнерами (клієнтами) ТзОВ Розена , а саме: ТзОВ Друкарня Папуга , ТзОВ ТОПСІТІСЕРВІС , ТзОВ Плантпол-Україна та проведення переговорів з вказаними особами у випадку необхідності.

Відповідно до змісту вказаного цивільно-правового договору такий не носить характеру трудового договору і на нього не поширюється дія норм трудового законодавства.

Згідно з умовами договору (п.4.1) за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 660 грн. Оплата здійснюється у безготівковій формі у національній валюті України у день підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як вбачається з довідки від 02.10.2019 відповідно до договору про надання послуг від 01.10.2019 №1 ОСОБА_2 проаналізувала договори з контрагентами позивача ТзОВ Друкарня Папуга , ТзОВ ТОПСІТІСЕРВІС , ТзОВ Плантпол-Україна та встановила, що договори №25 та №13 не потребують переукладення, а договір №27 потребує переукладення, у зв`язку з чим ОСОБА_2 підготувала та надала позивачу проект договору №50.

На підтвердження факту виконання робіт (надання послуг) надано акт виконаних робіт (наданих послуг) №1/03/10/19 від 03.10.2019.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за вказаним договором надавались послуги з аналізу договорів з контрагентами позивача ТзОВ Друкарня Папуга , ТзОВ ТОПСІТІСЕРВІС , ТзОВ Плантпол-Україна на предмет необхідності їх переукладення, за наслідком надання яких замовник зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою таких договорів є отримання певного матеріального результату. За таким договором працівник не підпорядковувалась правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона сама організовувала свою роботу і виконувала її на власний ризик .

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що в договорі не вказано обсягу виконаної роботи, вартість послуг встановлена в розмірі 660 грн незалежно від наданих послуг. Суд зазначає, що ОСОБА_2 проаналізувала договори з контрагентами позивача ТзОВ Друкарня Папуга , ТзОВ ТОПСІТІСЕРВІС , ТзОВ Плантпол-Україна на предмет необхідності їх переукладення та підготувала проект лише того договору, що потребує зміни (договір від 30.05.2018 №ДВ27 необхідно замінити на договір від 02.10.2019 №ДВ50).

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що на момент інспекційного відвідування ОСОБА_2 приймала по телефону замовлення води, що підтверджується фотографією останньої. Допитана у судовому засіданні 11.03.2020 свідок ОСОБА_2 зазначила, замовлень води по телефону вона не приймала, а її телефонна розмова носила особистий характер. Суд бере до уваги те, що з фотографії ОСОБА_2 неможливо встановити зміст розмови останньої.

Суд також критично оцінює аргументи відповідача про те, що робота, виконувана ОСОБА_2 збігається з видом економічної діяльності позивача. Суд зазначає, що ОСОБА_2 здійснювала діяльність з аналізу чинних договорів та розробки проектів нових договорів, що відноситься до діяльності у сфері права (КВЕД 69.10), тоді як основним видом діяльності позивача є забір, очищення та постачання води (КВЕД 36.00).

Суд вказує, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_2 містяться ознаки характерні саме для цивільно-правових відносин, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

За таких обставин, за своїм змістом договір, що укладений позивачем, є цивільно-правовим договором, а тому висновки відповідача про наявність у ньому ознак трудового договору та відповідно порушення позивачем вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими.

Суд встановив, що ОСОБА_2 прийнята на посаду менеджера ТзОВ Розена 03.10.2019, тобто вже після проведення інспекційної перевірки, що підтверджується записом №6 у трудовій книжці НОМЕР_1 від 16.05.2011, наказом позивача №1-0000000018 від 03.10.2019 та повідомленням про прийняття працівника на роботу від 03.10.2019. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 проходила стажування на посаду менеджера з 01.10.2019, які спростовуються показами свідками ОСОБА_2 , допитаної у судовому засіданні 11.03.2020, яка пояснила, що вказані пояснення вона написала зі слів інспектора та вони не відповідають дійсності.

Суд також враховує, що постановою Сихівського районного суду м.Львова від 03.01.2020 у справі №464/5982/19, яка набрала законної сили 14.01.2020, встановлено, що у діях директора ТзОВ Розена ОСОБА_3 відсутні ознаки порушення вимог законодавства про працю, а саме ОСОБА_2 на час проведення інспекційної перевірки виконувала роботу на підставі цивільно-правового договору і в трудових відносинах з ТзОВ Розена не перебувала.

Враховуючи те, що суд встановив відсутність порушення позивачем ст. 24 Кодексу законів про працю України при оформленні відносин з ОСОБА_2 , тобто відсутність факту допуску працівника до роботи без належного оформлення трудових договорів, тому підстави для застосування штрафу, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, відсутні.

У зв`язку з цим, винесена постанова відповідача №ЛВ3675/451/АВ/ФС від 29.11.2019 є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» , від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» , від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» , від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що позивач (клієнт) уклав з адвокатським об`єднанням Західна правова група договір про надання правової допомоги від 28.10.2019, згідно з умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання через своїх учасників, надавати правовому допомогу, представляти та/або захищати права клієнта.

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 28.10.2019 сторони погодили вартість наданих адвокатським об`єднання послуг у розмірі 27000грн. Позивач провів оплату відповідно до вказаного акта у розмірі 27000грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07.02.2020 №33.

Відповідно до детального опису виконуваних робіт (надаваних послуг) адвокатами адвокатського об`єднання Західна правова група в рамках надання правової допомоги ТзОВ Розена у справі №1.380.2019.006842 в суді першої інстанції надавались такі послуги:

- надання усної консультації ТзОВ Розена 2 год.;

- підготовка позовної заяви - 5 год.;

- підготовка відповіді на відзив - 2 год.;

- підготовка заяви про забезпечення позову - 3 год;

- підготовка клопотання про відкладення розгляду справи - 0,5 год;

- підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - 1 год;

- участь у судових засідання - 7 шт.

Представник відповідача подала до суду заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 30.09.2020, в яких вказала, що в детальному розрахунку описі виконуваних робіт (надаваних послуг) адвокатами адвокатського об`єднання Західна правова група в рамках надання правової допомоги ТзОВ Розена у справі №1.380.2019.006842 вказано лише час, витрачений на виконання роботи, проте не визначено і не обґрунтовано розмір адвокатського гонорару за годину роботи. Крім того, представник відповідача звертає увагу на те, що вже в договорі про надання правової допомоги від 28.10.2019 визначено грошову суму у розмірі 27000грн, в той час як детальний опис наданих послуг складено 16.09.2020 і, відповідно, на момент укладення договору сторонам не могло бути відомо скільки часу буде затрачено на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на підготовку процесуальних документів та витрати, пов`язані з участю представника позивача у семи судових засіданнях, на загальну суму 27 000 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними.

Суд також враховує доводи представника відповідача про те, що розмір витрат на правову допомогу у сумі 27000грн. погоджений сторонами вже в договорі про надання правової допомоги від 28.10.2019, тобто в той час, коли сторонам не могло бути відомо, скільки часу буде затрачено адвокатами об`єднання для надання правничої допомоги позивачу.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі « East/WestAllianceLimited» проти України» , оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 27000 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 6000грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 6000грн. підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3675/451/АВ/ФС від 29.11.2019.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Міцкевича, 8 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Розена» код ЄДРПОУ 37122791, місцезнаходження: 79070, м.Львів, пр.-т Червоної Калини, буд. 55 кв. 16 судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Міцкевича, 8 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Розена» код ЄДРПОУ 37122791, місцезнаходження: 79070, м.Львів, пр.-т Червоної Калини, буд. 55 кв. 16 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 27 листопада 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик