Постанова

від 18.03.2021 по справі 1.380.2019.006842

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006842 пров. № А/857/1414/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Обрізка І. М.;

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 1.380.2019.006842 (головуючий суддя Гулик А. Г., м. Львів, повне судове рішення складено 27 листопада 2020 року) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Розена» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним і скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2019 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Розена» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3675/451/АВ/ФС від 29.11.2019.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що між позивачем та ОСОБА_1 існували цивільно-правові відносини без будь-яких трудових правовідносин. Зазначено, що у договорі, укладеному між позивачем та ОСОБА_1 визначено перелік завдань та обсяг виконуваної роботи, конкретний результат послуг (робіт), оплата виконаних робіт могла бути проведена лише у випадку надання такою особою повного обсягу послуг. Наголошено, що ОСОБА_1 не ознайомлена та не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовувала свою роботу і виконувала її на власний розсуд.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3675/451/АВ/ФС від 29.11.2019. Постановлено стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Розена» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням Держпраці у Львівській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також вказано, що ОСОБА_1 під час проведення інспекційного відвідування пояснила, що стажується на посаді менеджера з 01.10.2019 та жодних договорів з ТзОВ «Розена» не укладала. Оскільки ОСОБА_1 у розумінні законодавства не є стажером, то позивач фактично допустив таку до виконання роботи без укладення трудового договору та повідомлення ДФС про прийняття на роботу. Відтак, оскільки ОСОБА_1 залучалася до роботи, яка збігається із видом економічної діяльності ТзОВ «Розена» , така робота повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що за результатами проведення інспекційного відвідування у ТзОВ «Розена» відповідач склав акт інспекційного відвідування від 16.10.2019 № ЛВ3675/451/АВ (далі - акт від 16.10.2019), в якому зафіксував порушення позивачем: частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України № 413, статті 29 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

На підставі акта від 16.10.2019 відповідач прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 29.11.2019 №ЛВ3675/451/АВ/ФС (далі - оскаржена постанова), якою на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України наклав на ТзОВ «Розена» штраф у розмірі 125190,00 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлено, що директором ТзОВ «Розена» укладено цивільно-правовий договір про надання послуг від 01.10.2019 №1 з ОСОБА_1 , згідно з п.1.1 якого, Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги (виконати роботу) з аналізу наданих Замовником договорів з метою їх переукладення з діловими партнерами (клієнтами) ТзОВ «Розена» , а саме: ТзОВ «Друкарня Папуга» , ТзОВ «ТОПСІТІСЕРВІС» , ТзОВ «Плантпол-Україна» та проведення переговорів з вказаними особами у випадку необхідності.

Відповідно до змісту вказаного цивільно-правового договору такий не носить характеру трудового договору і на нього не поширюється дія норм трудового законодавства.

Згідно з умовами договору (п.4.1) за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 660 грн. Оплата здійснюється у безготівковій формі у національній валюті України у день підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як вбачається з довідки від 02.10.2019 відповідно до договору про надання послуг від 01.10.2019 №1 ОСОБА_1 проаналізувала договори з контрагентами позивача ТзОВ «Друкарня Папуга» , ТзОВ «ТОПСІТІСЕРВІС» , ТзОВ «Плантпол-Україна» та встановила, що договори №25 та №13 не потребують переукладення, а договір №27 потребує переукладення, у зв`язку з чим ОСОБА_1 підготувала та надала позивачу проект договору №50.

На підтвердження факту виконання робіт (надання послуг) надано акт виконаних робіт (наданих послуг) №1/03/10/19 від 03.10.2019.

Також встановлено, що відповідач прийняв оскаржену постанову на підставі акта інспекційного відвідування 16.10.2019 № ЛВ3675/451/АВ, в якому вказано, що директор ТзОВ «Розена» в порушення вимог ч.ч.1,3 ст.24 КЗпП України допустив до роботи працівника ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінету Міністрів України. При цьому всупереч ст.29 КЗпП України ОСОБА_1 не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при організованому наборі працівників та при укладенні контракту.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру таких договорів.

Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Проаналізувавши вищевказаний договір, колегія суддів вказує, що згідно з договором ОСОБА_1 надавались послуги з аналізу договорів з контрагентами позивача ТзОВ «Друкарня Папуга» , ТзОВ «ТОПСІТІСЕРВІС» , ТзОВ «Плантпол-Україна» на предмет необхідності їх переукладення, за наслідком надання яких замовник зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою таких договорів є отримання певного матеріального результату. За таким договором працівник не підпорядковувалась правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона сама організовувала свою роботу і виконувала її на власний ризик.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що в договорі не вказано обсягу виконаної роботи, вартість послуг встановлена в розмірі 660 грн незалежно від наданих послуг, оскільки ОСОБА_1 проаналізувала договори з контрагентами позивача ТзОВ «Друкарня Папуга» , ТзОВ «ТОПСІТІСЕРВІС» , ТзОВ «Плантпол-Україна» на предмет необхідності їх переукладення та підготувала проект лише того договору, що потребує зміни (договір від 30.05.2018 №ДВ27 необхідно замінити на договір від 02.10.2019 №ДВ50).

Також не доведеними є доводи апелянта про те, що на момент інспекційного відвідування ОСОБА_1 приймала по телефону замовлення води, що підтверджується фотографією останньої. Допитана у судовому засіданні в суді першої інстанції 11.03.2020 свідок ОСОБА_1 зазначила, замовлень води по телефону вона не приймала, а її телефонна розмова носила особистий характер. Суд бере до уваги те, що з фотографії ОСОБА_1 неможливо встановити зміст розмови останньої.

Відтак, колегія судді апеляційної інстанції приходить до висновку, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_1 містяться ознаки характерні саме для цивільно-правових відносин, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

За таких обставин, за своїм змістом договір, що укладений позивачем, є цивільно-правовим договором, а тому висновки відповідача про наявність у ньому ознак трудового договору та відповідно порушення позивачем вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими.

Також встановлено, що ОСОБА_1 прийнята на посаду менеджера ТзОВ «Розена» 03.10.2019, тобто вже після проведення інспекційної перевірки, що підтверджується записом №6 у трудовій книжці НОМЕР_1 від 16.05.2011, наказом позивача №1-0000000018 від 03.10.2019 та повідомленням про прийняття працівника на роботу від 03.10.2019. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 проходила стажування на посаду менеджера з 01.10.2019, які спростовуються показами свідками ОСОБА_1 , допитаної у судовому засіданні 11.03.2020, яка пояснила, що вказані пояснення вона написала зі слів інспектора та вони не відповідають дійсності.

Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 03.01.2020 у справі №464/5982/19, яка набрала законної сили 14.01.2020, встановлено, що у діях директора ТзОВ «Розена» ОСОБА_2 відсутні ознаки порушення вимог законодавства про працю, а саме ОСОБА_1 на час проведення інспекційної перевірки виконувала роботу на підставі цивільно-правового договору і в трудових відносинах з ТзОВ «Розена» не перебувала, що також вірно

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції вірно встановив відсутність порушення позивачем ст. 24 Кодексу законів про працю України при оформленні відносин з ОСОБА_1 , тобто відсутність факту допуску працівника до роботи без належного оформлення трудових договорів, тому підстави для застосування штрафу, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, відсутні.

Щодо твердження апелянта про неспівмірність розміру стягнених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Встановлено, що позивач (клієнт) уклав з адвокатським об`єднанням «Західна правова група» договір про надання правової допомоги від 28.10.2019, згідно з умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання через своїх учасників, надавати правовому допомогу, представляти та/або захищати права клієнта.

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 28.10.2019 сторони погодили вартість наданих адвокатським об`єднання послуг у розмірі 27000грн. Позивач провів оплату відповідно до вказаного акта у розмірі 27000грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07.02.2020 №33.

Відповідно до детального опису виконуваних робіт (надаваних послуг) адвокатами адвокатського об`єднання «Західна правова група» в рамках надання правової допомоги ТзОВ «Розена» у справі №1.380.2019.006842 в суді першої інстанції надавались такі послуги: надання усної консультації ТзОВ «Розена» 2 год.; підготовка позовної заяви - 5 год.; підготовка відповіді на відзив - 2 год.; підготовка заяви про забезпечення позову - 3 год; підготовка клопотання про відкладення розгляду справи - 0,5 год; підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - 1 год; участь у судових засідання - 7 шт.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу можна зробити висновок, що витрати на підготовку процесуальних документів та витрати, пов`язані з участю представника позивача у семи судових засіданнях, на загальну суму 27000 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними, а стягненню підлягає сума витрат у розмірі 6000 грн.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 1.380.2019.006842 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко