Постанова

від 26.11.2020 по справі 826/3966/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3966/18 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Лікувально-оздоровчий комплекс Айвазовське до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИЛА :

У березні 2018 року ПрАТ Лікувально-оздоровчий комплекс Айвазовське звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві з позовом, у якому просило: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 вересня 2017 року № Ю-1423-25.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ПрАТ Лікувально-оздоровчий комплекс Айвазовське відповідно до відомостей АІС Податковий блок та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, має зареєстроване місцезнаходження у м. Києві, у зв`язку з чим на нього не розповсюджується дія п. 12.3 ст. 12 Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України . Крім того, апелянт просив врахувати, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи розрахунку боргу є безпідставними, оскільки відповідачем до відзиву на позовну заяву надано витяг з інтегрованої картки платника податків, який підтверджує суму заборгованості, яка зазначена у оскаржуваній вимозі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПрАТ Лікувально-оздоровчий комплекс Айвазовське зареєстровано за адресою: 01030 м. Київ, Шевченківський район вулиця Івана Франка буд. 40-Б. Основним видом діяльності КВЕД є 86.10 Діяльність лікарняних закладів (основний) . Місцем здійснення господарської діяльності позивача є місцезнаходження належного товариству лікувально-оздоровчого комплексу в АР Крим.

Як стверджує позивач, у зв`язку з тим, що в смт. Партеніт, м. Алушта перебуває все належне товариству нерухоме майно, зокрема, лікувально-оздоровчий комплекс, як єдиний майновий комплекс, він здійснював господарську діяльність та отримував прибуток виключно на території АР Крим.

На підтвердження вказаних обставин ПрАТ Лікувально-оздоровчий комплекс Айвазовське надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, рішення Партенітської селищної ради від 17 червня 2010 року та додаток 1 до установчого договору ЗАТ ЛОК Айвазовське .

Позивач стверджує, що всі наймані працівники були місцевими жителями з смт. Партеніт та навколишніх міст, селищ та сіл.

Також первинна профспілкова організація була зареєстрована та знаходилась в смт. Партеніт, м. Алушта, АР Крим, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Головне управління ДФС у м. Києві 08 вересня 2017 року відповідно до ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1423-25, якою визначено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 95504 грн 01 коп.

Вважаючи вказану вимогу податкового органу протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана позивачем податкова вимога є неправомірною. При цьому, суд вказав на те, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач не надав розрахунку боргу товариства зі сплати єдиного соціального внеску з зазначенням дати виникнення заборгованості.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України та Законами України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Про створення вільної економічної зони Крим та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України від 12 серпня 2014 року № 1636-VІІ (далі - Закон № 1636-VІІ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 3 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 13 Закону № 2464-VI визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Відповідно до положень ст. 25 Закону України № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до пп. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п.п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, частиною першої якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.ч. 2 - 4 вказаної статті у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону № 1636-VII на території вільної економічної зони Крим (далі - ВЕЗ Крим ) діє особливий правовий режим економічної діяльності фізичних та юридичних осіб, у тому числі особливий порядок застосування норм регуляторного, податкового та митного законодавства України, а також особливий режим внутрішньої та зовнішньої міграції фізичних осіб.

Згідно з п. 5.3 ст. 5 Закону № 1636-VII фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території ВЕЗ Крим , прирівнюється з метою оподаткування до нерезидента.

У п. 12.1 ст. 12 Закону № 1636-VII початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією № 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України. В окремих випадках, прямо визначених цим Законом, початком тимчасової окупації вважається дата набрання чинності Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України .

В подальшому, Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації від 15 вересня 2015 року № 685-VIII, який набув чинності 09 жовтня 2015 року, було виключено п. 12.1 ст. 12 Закону № 1636-VII та доповнено ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII частиною другою наступного змісту: Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року .

Відповідно до пп. 1 п. 12.3 ст. 12 Закону № 1636-VII під час тимчасової окупації справляння податків і зборів, єдиного соціального внеску та застосування реєстраторів розрахункових операцій відносно території ВЕЗ Крим діють з урахуванням того, що загальнодержавні податки і збори, визначені статтею 9 Податкового кодексу України, статтею 271 Митного кодексу України, єдиний внесок, встановлений Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, справляння якого здійснюється відповідно до Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування , не справляються з доходів, отриманих юридичними особами (їх відокремленими підрозділами) та фізичними особами на тимчасово окупованій території, операцій та/або з інших об`єктів оподаткування (в тому числі об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням) на тимчасово окупованій території.

Особи, які перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя на початок тимчасової окупації, звільняються від обов`язків сплати єдиного внеску, передбаченого Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виконання вимог Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг під час провадження їхньої підприємницької діяльності на тимчасово окупованій території України.

Такі особи мають право на добровільну сплату єдиного внеску, передбаченого Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом з питань Криму.

Відповідно до пунту 9-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону.

Податкова інформація про суми недоїмки платників єдиного внеску, визначених абзацом першим цього пункту, зберігається та опрацьовується в інформаційних базах контролюючих органів в окремому (позабалансовому) порядку.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що з метою врегулювання правовідносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території, та державою Україна впроваджено, у тому числі, особливий порядок застосування норм податкового законодавства України та Закону № 2464-VI. Зокрема, фізичні та юридичні особи, які станом на час початку тимчасової окупації перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя, звільняються від обов`язку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але за такими особами зберігається право добровільної сплати вказаного платежу.

Вирішуючи питання щодо дати початку тимчасової окупації, слід виходити з того, що Законом № 685-VIII було усунуто неузгодженість між Законом №1636-VII та Законом № 1207-VII в цій частині та встановлено єдиний підхід для правильного застосування періоду перебування (проживання) на тимчасово окупованій території з метою захисту майнових і немайнових прав держави, громадян і юридичних осіб України. З огляду на наведене, в усіх випадках датою початку тимчасової окупації слід вважати 20 лютого 2014 року.

Таким чином, фізичні та юридичні особи, які станом на 20 лютого 2014 року перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території АРК або міста Севастополя, звільняються від обов`язку сплати єдиного внеску з доходів, отриманих у цей час на тимчасово окупованій території, відповідно до положень п. 12.3 ст. 12 Закону № 1636-VII.

Аналогічні правові висновки викладені в рішенні Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі 824/1147/18-а та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи.

З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ Лікувально-оздоровчий комплекс Айвазовське зареєстроване в м. Києві.

Позивач зазначає, що його основним видами діяльності є: 86.10 діяльність лікарняних закладів, 86.21 загальна медична практика, а здійснення такої діяльності та отримання доходу можливе тільки за місцезнаходженням належного йому нерухомого майна на території АР Крим.

Для підтвердження вказаних обставин позивач надав до суду наступні копії документів: безкоштовного запиту Міністерства юстиції України - витяг щодо знаходження майна на території АР Крим; установчий договір ЗАТ ЛОК Айвазовське та додаток №1 до установчого договору ЗАТ ЛОК Айвазовське перелік нерухомого майна та обладнання, яке вноситься засновником - Фондом державного майна України до статутного фонду ЗАТ ЛОК Айвазовське ; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданий Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; рішення від 17 червня 2010 року АР Крим м. Алушта смт. Партеніт Партенітської селищної ради; штатний розпис; перелік працівників станом на 01 січня 2014 року; картка рахунку № 651 за 01 січня 2014 року по 08 вересня 2017 року.

В подальшому лікувально-оздоровчий комплекс було націоналізовано окупаційною владою шляхом прийняття постанови Державною Радою Республіки Крим від 12 листопада 2014 року № 204-1/14, якою внесено зміни до додатку до постанови від 30 квітня 2014 року № 2085-6/14 Про питання управління власністю Республіки Крим , яким визначено об`єкти права власності, на які належать Республіці Крим .

Зокрема, під номером 147 у додаток до постанови внесено єдиний майновий комплекс (т.ч. парк-пам`ятник садово-паркового мистецтва) за адресою м. Алушта, смт. Партеніт, розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 0110345400:004:0024 - 1,2208 га, 0110345400:01:004:0025 - 22,5861 га, 0110345400:01:004:0026 - 0,1576 га, 0110345400:01:004:0027 - 0,7363 га. Саме ці земельні ділянки були надані ПАТ ЛОК Айвазовське в оренду рішенням Партенітської селищної ради від 17 червня 2010 року №63-15.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваної позивачем податкової вимоги стала наявність станом на 31 серпня 2017 року заборгованості товариства зі сплати єдиного внеску у розмірі 95504 грн 01 коп.

При цьому апелянт зазначає, що така сума заборгованості виникла у позивача у 2014 році у зв`язку з самостійно визначеною сумою єдиного внеску відповідно до декларації від 21 січня 2014 року № 1401150961.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності своїх дій та рішень.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції та не спростовано відповідачем, для підтвердження обґрунтованості прийняття спірної вимоги, встановлення обставини та періоду виникнення у позивача зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску, про яке зазначено в оскарженій вимозі, відповідач не надав до суду розрахунок боргу. Такий розрахунок не надано також і до суду апеляційної інстанції.

Наполягаючи на правомірності оскаржуваної позивачем вимоги, відповідач стверджує, що наявність боргу товариства з сплати єдиного внеску підтверджується відомостями інтегрованої картки платника податків у якій відображено наявність боргу станом на 31 серпня 2017 року у розмірі 95504 грн 01 коп.

Разом з тим, наявність відповідних даних станом на серпень 2017 року не свідчить про те, що вказана сума боргу виникла у позивача у 2014 році.

Приймаючи до уваги доводи відповідача, що сума боргу позивача виникла у зв`язку з самостійно визначеною сумою єдиного внеску за січень 2014 року, колегія суддів враховує те, що останнім днем сплати єдиного внеску є 20 лютого 2014 року, що є датою початку тимчасової окупації.

Разом з тим, як передбачено пп. 1 п. 12.3 ст. 12 Закону № 1636-VII єдиний внесок, встановлений Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не справляються з доходів, отриманих юридичними особами (їх відокремленими підрозділами) на тимчасово окупованій території.

З огляду на зазначені обставини у сукупності колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем було протиправно нараховано позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску та винесено податкову вимогу від 08 вересня 2017 року № Ю-1423-25.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов