Постанова

від 25.11.2020 по справі 809/2510/14

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 809/2510/14 пров. № А/857/10692/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Кухтея Р.В.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі за позовом Дочірнього підприємства Івано-Франківський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанції Григорук О.Б.,

час ухвалення рішення 15 год 35 хв,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 23 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Дочірнє підприємство Івано-Франківський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (далі - Облавтодор) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) від 24 березня 2014 року:

№ 0005801704 про збільшення суми грошового зобов`язання за штрафними санкціями з податку з доходів найманих працівників (далі - ПДФО) у сумі 28 759,39 грн;

№ 0000042202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (далі - ПДВ) у сумі 560 141 грн., з яких за основним платежем - 373 427 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 186 714 грн;

№ 0000032202 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем авансові внески з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності (далі - Авансовий внесок) на загальну суму 1 427 100 грн, з яких за основним платежем - 951 400 грн та 475 700 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000022202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності (далі - ПНП) на загальну суму 619 335,00 грн, з яких за основним платежем - 412 890 грн та 206 445 грн за штрафними санкціями.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року позовні вимоги Облавтодору було задоволено частково. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 08 серпня 2019 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 809/2510/14 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано ППР ДПІ від 24 березня 2014 року № 0000032202; № 0000042202 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 553 186,00 грн, з яких 368 791,00 грн за основним платежем та 184 395,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000022202 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПНП у розмірі 580 847,00 грн, з яких 387 230,00 грн за основним платежем та 193 615,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що висновки контролюючого органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій Облавтодору з контрагентами ТОВ НБ-Україна та ФОП ОСОБА_1 ґрунтуються на припущеннях та не підкріплені належними, допустимими та достатніми доказами. Висновки відповідача, що містяться у акті перевірки від 05 листопада 2012 року №10203/22-6/31790584 щодо завищення відповідачем від`ємного значення об`єкту оподаткування ПНП спростовані судовими рішеннями у адміністративній справі № 809/902/13-а.

Правонаступник відповідача - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС) - у апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову та відмовити у задоволенні позовних вимог Облавтодору повністю. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при частковому задоволенні позовних вимог Облавтодору не надано належної оцінки обставинам, встановленим працівниками ДПІ під час проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача, результати якої оформлено актом від 05 березня 2014 року № 985/09-15-22-02/31790584. Відтак, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам діючого на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства. Тому підстав для визнання протиправними і скасування ППР ДПІ від 24 березня 2014 року № 0000032202; № 0000042202 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 553 186,00 грн; № 0000022202 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПНП у розмірі 580 847,00 грн немає і такі позовні вимоги судом першої інстанції задоволені протиправно.

Представник ГУ ДПС у ході апеляційного розгляду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі, у повному обсязі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову Облавтодору та у задоволенні таких позовних вимог відмовити.

Представник Облавтодору, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду повторно не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за наслідками якої складено акт № 985/09-15-22-02/31790584 від 05 березня 2014 року. У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення підприємством:

- вимог статей 3, 42, 207, 208 Господарського кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, внаслідок чого встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг), не підтверджено товарність операції, а також реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності;

- підпункту 14.1.11, підпункту 14.1.27 пункту 14.1, пункту 44.6 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.6 статті 138, підпунктів 139.1.9, 139.1.11. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК у редакції на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого було занижено ПНП на загальну суму 412 890 грн;

- підпунктів 14.1.11, 14.1.27 пункту 14.1, статті 14, пункту 44.6 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, підпунктів 139.1.9, 139.1.11. пункту 139.1 статті 139 ПК, що призвело до збільшення контролюючим органом авансових платежів з ПНП за період з січня 2013 року по лютий 2014 року на 951 400 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 ПК, у результаті чого підприємством було занижено ПДВ на загальну суму 373 427 грн;

- пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 ПК, внаслідок чого за несвоєчасну сплату ПДФО нараховано пеню в сумі 113,88 грн.;

- пункту 176.2 статті 176 ПК та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (недостовірне відображення даних у формі № 1ДФ за III, IV квартал 2012 року).

Окрім того, за наслідками перевірки філій Облавтодору донараховано ПДФО на суму 62002,51 грн та пені за несвоєчасну сплату ПДФО на суму 2044,99 грн, встановлено перевищення ліміту залишку готівки у касі у сумі 1367 грн та неподання заяви на перереєстрацію зміни посадової особи у порушення пункту 66.4 статті 66 ПК.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом було винесено оспорювані ППР від 24 березня 2014 року № 0005801704, № 0000042202, № 0000032202, № 0000022202.

Облавтодор не погодився із правомірністю вказаних рішень відповідача та звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції при вирішенні спору, що розглядається, дійшов висновку про необхідність задоволення лише частини позовних вимог Облавтодору, із чим погодилися обидві сторони та не оскаржували рішення суду першої інстанції у цій частині. Відтак, у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача у апеляційному порядку переглядається рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 809/2510/14 у частині задоволених позовних вимог Облавтодору.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами пункту 1.2 статті 1, підпунктів 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, статей 2, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регламентовані приписами ПК.

Приписами пункту 138.1 статті 138 ПК встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Приписами пункту 198.2 статті 198 ПК передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як передбачено пунктом 198.4 статті 198 ПК, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог Облавтодору щодо ППР № 0000022202 від 24 березня 2014 року, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Як свідчать матеріали справи, суть публічно-правового спору, що розглядається, у цій частині, на переконання апеляційного суду, зводиться до перевірки обґрунтованості висновків контролюючого органу про безтованість (нереальність) господарських операцій Облавтодору із ТОВ НБ-Україна та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) у період, що підлягав перевірці.

На підтвердження реальності вказаних господарських операцій позивачем надано:

договір поставки № 35/08 від 15 жовтня 2008 року, за умовами якого ТОВ НБ-Україна (Постачальник) зобов`язувалося поставити Облавтодору (Покупець) паливно-мастильні матеріали у відповідності до умов цього договору. Поставка товару здійснюється на умовах FCA (Франко-перевізник) згідно з Інкотермс-2000. Оплата за товар проводиться Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника;

- видаткові накладні №РН-0000036 від 14 серпня 2012 року, № РН-0000035 від 11 серпня 2012 року, № РН-0000037 від 29 серпня 2012 року, № РН-0000041 від 28 серпня 2012 року;

- акти прийому-передачі товару від 14 серпня 2012 року, від 11 серпня 2012 року, від 29 серпня 2012 року, від 28 серпня 2012 року, за яким ТОВ НБ-Україна передала позивачу бітум нафтовий дорожній;

- податкові накладні № 3 від 13 серпня 2012 року на суму 576737,50 грн; № 2 від 11 серпня 2012 року на суму 557775 грн; № 4 від 29 серпня 2012 року на суму 793650 грн; № 4 від 28 серпня 2012 року на суму 263255 грн;

- рахунки-фактури № СФ-0000035 від 29 серпня 2012 року та № СФ-0000039 від 28 серпня 2012 року.

На підтвердження оплати за товар у безготівковій формі позивачем надано копії платіжних доручень (том 2 а.с. 4-16).

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що припускаючи, що певні матеріали могли бути передані іншими контрагентами позивача за спірний період або придбані ним у необлікованому порядку, відповідач не вказав якими саме суб`єктами господарювання здійснено таке постачання товарів і якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ і обліковано валові витрати.

Водночас, виходячи із приписів статей 36, 38, 44, 47, 49 ПК обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб`єктом господарювання валових витрат і податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов`язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При оцінці доводів контролюючого органу про встановлення ним розривів у ланцюгу постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків, і за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента, для одержання незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин.

Окрім того, поняття добросовісний платник , що вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Покликання контролюючого органу на відсутність посадових осіб контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність складських приміщень, засобів та устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, не обмежує можливість укладати угоди найму та оренди, залучати до господарської діяльності активи та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання. Сам факт відсутності посадових осіб за юридичною адресою не є безумовною підставою для висновку про те, що суб`єкт господарювання не веде господарської діяльності, а укладені ним угоди є безтоварними.

Щодо доводів апелянта про безтоварність господарських операцій з огляду на відсутність у позивача належно оформлених товаросупровідних документів, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до укладеного договору доставка товару до позивача покладалася на продавця і за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у господарській діяльності, ненадання таких документів не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов`язково має бути підтверджено факт здійснення послуг з перевезення вантажу, а не факт придбання товару.

Сам факт використання у господарській діяльності Облавтодору товарно-матеріальних цінностей, аналогічних до тих, про які йдеться у наданих позивачем первинних документах, контролюючим органом не заперечується.

Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що виходячи із передбачених у договорі № 35/08 від 15 жовтня 2008 року умов поставки товару FCA (Франко-перевізник) відповідно до Інкотермс-2000 питання щодо організації перевезенням товару були покладені на ТОВ НБ-Україна . Факт реального отримання товару, передбаченого за умовами вказаного договору, Облавтодором підтверджується відповідними актами прийому-передачі.

При цьому судом першої інстанції слушно було враховано затверджену ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року у справі №909/871/13 мирову угоду між ТОВ НБ - Україна та Облавтодором щодо умов сплати заборгованості за поставлений товар та договір відповідального зберігання нафтопродуктів №03/05-12 від 03.05.2012 року, як доказ реальності такої господарської операції.

Щодо оцінки судом першої інстанції висновків контролюючого органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача із ФОП ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до матеріалів справи та пояснень сторін, філія позивача Долинська дорожня експлуатаційна дільниця уклала договір поставки від 03 січня 2012 року без номера із ФОП ОСОБА_1 .

На підтвердження реальності вказаної господарської операції позивачем було надано видаткові накладні № РМ-0000366 від 30 липня 2012 року, № РМ-0000422 від 30 серпня 2012 року, № РМ-0000475 від 28 вересня 2012 року, № РМ-0000558 від 31 жовтня 2012 року, № РМ-0000611 від 30 листопада 2012 року, № РМ-0000673 від 28 грудня 2012 року, які містять асортимент та вартість поставлених товарів, а також відповідні податкові накладні.

На підтвердження оплати за вказаний товар у повному обсязі шляхом проведення безготівкового розрахунку позивачем було надано копії відповідних платіжних доручень.

Оцінюючи посилання контролюючого органу на висновки органу досудового розслідування, зроблені у обвинувальному акті у кримінальному провадженні №320113090000000096, порушеному за фактом ухилення від сплати податків у великих розмірах ОСОБА_1 , суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що такий не містить посилань на встановлені обставини щодо підписання податкових накладних, чи інших первинних документів від імені ОСОБА_1 невстановленими особами, а він сам наполягав на особистому оформленні таких.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів у рамках такої кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження докази, представлені органами досудового розслідування на обґрунтування свої висновків у цій справі, не можуть вважатись належними доказами у адміністративному судочинстві. Ні на час проведення перевірки Облавтодору та фіксації її наслідків, ні на час розгляду даної справи у судах першої апеляційної та касаційної інстанції інформація стосовно винесення вироку у наведеному контролюючим органом кримінальному провадженні була відсутня.

Одночасно апеляційний суд наголошує на тому, що відповідно до положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Окрім того, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що основними первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції у вказаних правовідносинах, є видаткові накладні, які належним чином оформлені, а факт понесених витрат підтверджується платіжними дорученнями.

Відтак, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про протиправне визначення контролюючим органом грошового зобов`язання позивачу за платежем ПНП у сумі 3732,00 грн за основним платежем та 1867,00 грн. за штрафними санкціями за вказаними господарськими операціями.

На підставі наведеного, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування ППР № 0000022202 від 24 березня 2014 року у частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПНП у розмірі 580 847,00 грн, з яких 387 230,00 грн за основним платежем та 193 615,00 грн за штрафними фінансовими санкціями.

При наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо позовних вимог Облавтодору у частині ППР від 24 березня 2014 року № 0000042202, апеляційний суд виходить із такого.

Як свідчать матеріали справи, необхідність збільшення грошового зобов`язання Облавтодору з ПДВ відповідачем обґрунтовується висновком про порушеннями вимог податкового законодавства під час проведення господарських операцій із ТОВ НБ-Україна та ПП ОСОБА_1 , оцінка яким була надана апеляційним судом при перевірці рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог Облавтодору, що стосуються ППР № 0000022202 від 24 березня 2014 року.

Відтак, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що збільшення грошових зобов`язань з ПДВ відповідно до ППР № 0000042202 на загальну суму 553 186,00 грн., з яких за основним платежем в розмірі 368 791,00 грн та 184395,00 грн за штрафними санкціями є протиправним.

Оцінюючи правомірність визнання судом першої інстанції протиправним та скасування ППР № 0000032202 від 24 березня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з Авансових внесків, апеляційний суд виходить із такого.

Як свідчать матеріали справи, у акті перевірки позивача № 985/09-15-22-02/31790584 від 05 березня 2014 року контролюючий орган обґрунтовував свої висновки даними акту перевірки від 05 листопада 2012 року № 10203/22-6/31790584 про результати планової виїзної перевірки ДП Івано-Франківський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, у якому було констатовано завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування ПНП, у т.ч. за І півріччя 2012 року у сумі 1 506 898 грн з посиланням на пункт 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідні положення , пункт 150.1 статті 150 ПК, що призвело до заниження ПНП за 1 півріччя 2012 року на 368 478, грн. Відтак, оскільки позивачем не було враховано висновків вказаного акта перевірки при складанні податкових декларацій з ПНП за 3 квартали 2012 року та 2012 рік та при визначенні суми авансових платежів з ПНП, що підлягають сплаті за період з січня 2013 року по лютий 2014 року, відповідач дійшов висновку про заниження Облавтодором авансових платежів з ПНП за період з січня 2013 року по лютий 2014 року на 450 368,00 грн та визначив відповідне грошове зобов`язання із штрафними (фінансовими) санкціями у ППР від 24 березня 2014 року № 0000032202.

Відповідно до приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, при вирішення позовних вимог Облавтодору у цій частині, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції слушно врахував те, що висновки контролюючого органу, викладені у акті перевірки від 05 листопада 2012 року № 10203/22-6/31790584, були спростовані у постанові Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у справі № 809/902/13-а, під час розгляду адміністративної справи за позовом Облавтодору до ДПІ про визнання протиправними та скасування ППР від 19 листопада 2012 року № 0000342206 та № 0000332206.

Водночас, визначення ДПІ грошових зобов`язань в сумі 501 032,00 грн за основним платежем та 250 516,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями пов`язується із висновками, викладеними у акті перевірки №985/09-15-22-02/31790584 від 05 березня 2014 року, оцінку яким було надано судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог Облавтодору щодо ППР № 0000022202 від 24 березня 2014 року, з якою апеляційний суд погодився.

Принагідно суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, ЄСПЛ у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції зазначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Згідно із правовою позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні від 22 січня 209 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03), платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У пункті 38 рішення ЄСПЛ у справі Інтерсплав проти України від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже, платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію ЄСПЛ, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Окрім того, апеляційний суд застосовує правову позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; п. 23), Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; п. 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41) усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 809/2510/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Р. В. Кухтей Постанова у повному обсязі складена 27 листопада 2020 року.