Окрема думка

від 06.10.2020 по справі 199/550/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду

Т. О. Анцупової, Д. А. Гудими, В. С. Князєва, О. М. Ситнік, О. С. Ткачука

Справа № 199/550/20

Провадження № 14-146цс20

(1) Короткий виклад історії справи

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася з позовом до Комунального закладу Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпровської міської ради (далі - поліклініка), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, у якому просила:

1.1. Визнати протиправною бездіяльність поліклініки щодо невиплати позивачці допомоги по тимчасовій непрацездатності та зобов`язати поліклініку вжити заходи для такої оплати.

1.2. Скасувати рішення комісії із соціального страхування поліклініки (протокол комісії за № 11) про неприйняття до оплати листків непрацездатності від 27 лютого 2019 року серії АДС № 59388, від 4 березня 2019 року серії АДС № 574508, від 7 березня 2019 року серії АДС № 152452 (далі - листки непрацездатності).

1.3. Зобов`язати поліклініку оформити та подати до Фонду соціального страхування України заяву-розрахунок щодо надання фінансування для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності.

2. Позов мотивувала такими обставинами:

2.1. З 11 серпня 2017 року до 28 лютого 2019 року позивачка працювала на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря поліклініки. Протягом цього часу її 13 разів приймали на роботу на одну й ту саму посаду строком від 1 до 2 місяців і звільняли на підстав пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України .

2.2. 28 лютого 2019 року позивачку звільнили з посади згідно з наведеним вище пунктом на підставі наказу Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради Про звільнення ОСОБА_1 від 28 лютого 2019 року № 55-о.

2.3. На момент звільнення позивачка була тимчасово непрацездатною, що підтверджує відповідний листок непрацездатності. Поліклініка не оплатила перші п`ять днів періоду тимчасової непрацездатності позивачки та не подала до Фонду соціального страхування України заявку-розрахунок для оплати Фондом інших днів такого періоду.

2.4. 30 серпня 2019 року комісія із соціального страхування поліклініки склала висновок про порушення позивачкою режиму при відвідуванні медичного закладу, а саме: несвоєчасне відвідування лікаря 3 березня 2019 року. Вказана інформація є недостовірною, адже у наданих позивачці листках непрацездатності немає жодних відміток лікаря про порушення режиму.

3. 31 січня 2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. Мотивував рішення тим, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у справах за схожих правовідносин (постанови від 4 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц (провадження № 14-87цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 (провадження № 14-258цс19)) спір про оскарження рішення комісії із соціального страхування поліклініки є публічно-правовим, а тому його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

4. 9 квітня 2020 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивував постанову так:

4.1. Відповідачем є поліклініка в особі комісії із соціального страхування, яка діє у межах та у порядку, встановленому затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 13 Положенням про комісію (уповноваженого) із страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Ця комісія наділена повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачкою її права на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

4.2. Спір про оскарження рішення комісії із соціального страхування поліклініки є публічно-правовим, а тому його треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

5. У травні 2020 року позивачка подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й ухвалу суду першої інстанції. Просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Мотивувала касаційну скаргу так:

5.1. Справу треба розглядати за правилами цивільного судочинства. У позивачки немає спору з Фондом соціального страхування України .

5.2. Врахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц (провадження № 14-87цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 (провадження № 14-258цс19), є помилковим, оскільки у зазначених справах і справі № 199/550/20різні предмети позовів.

6. 4 червня 2020 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою відкрила касаційне провадження з підстави, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (порушення норм процесуального права).

7. 16 вересня 2020 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду . Мотивувала тим, що позивачка оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, а випадків, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає.

8. 6 жовтня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу (далі - ухвала), згідно з якою справу № 199/550/20 за касаційною скаргою позивачки повернула на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. Мотивувала ухвалу так:

8.1. Відсутні підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною шостою статті 403 ЦПК України (пункт 7 ухвали).

8.2. Справу можна було передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині випадків. За наявності хоча б одного із перелічених у частині шостій статті 403 ЦПК України випадків справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (пункт 9 ухвали).

8.3. У касаційній скарзі позивачка вказала виключно практику Верховного Суду у цивільних справах, а саме постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2019 року у справі № 265/563/17ц, Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2020 року у справі № 757/21379/19-ц). Позивачка не обґрунтувала порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах (пункти 10-11 ухвали).

(2) Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

9. Вважаємо, що граматичне тлумачення більшістю колег частини шостої статті 403 ЦПК України за обставин цієї справи є помилковим.

10. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду . Кожен касаційний суд у складі Верховного Суду обирає по п`ять суддів до Великої Палати Верховного Суду. До складу Великої Палати Верховного Суду також входить Голова Верховного Суду за посадою (частини перша та четверта статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

11. Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (пункт 1 частини другої статті 45 цього Закону). Одним із таких випадків є передання справи на її розгляд, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Указане є інструментом вирішення питання забезпечення однакового застосування судами норм процесуального права щодо юрисдикції, усунення юрисдикційних конфліктів і їхнє попередження.

12. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України у редакції, яка була чинною з 15 грудня 2017 року до 18 жовтня 2019 року включно, справа підлягала передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках , коли учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

13. 19 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України від 2 жовтня 2019 року № 142-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи (далі - Закон № 142-IX). Згідно з цим Законом частина шоста статті 403 ЦПК України викладена у новій редакції, а саме: справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

13.1. Учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції (пункт 1).

13.2. Учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах (пункт 2).

13.3. Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (пункт 3).

14. Відповідно до пояснювальної записки до Проєкту Закону № 1026 від 29 серпня 2019 року (який 2 жовтня 2019 року парламент прийняв як Закон № 142-IX) обґрунтування зазначених змін полягало у такому:

14.1. Процесуальне законодавство не дає змоги ні касаційному суду у складі Верховного Суду, ні Великій Палаті Верховного Суду запобігти зловживанню щодо неправильної юрисдикційності спорів , оскільки перший зобов`язаний передати справу на розгляд Великої Палати, а вона - прийняти справу до розгляду, виходячи лише із зазначення учасником справи такої підстави касаційного оскарження судового рішення як порушення судами правил юрисдикції.

14.2. Велика Палата Верховного Суду за час її функціонування вже сформулювала певні висновки з більшості юрисдикційних питань , а відсутність нормативних обмежень, за яких касаційний суд міг би не передавати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, знову ж таки, призводить до надмірного навантаження Великої Палати Верховного Суду та зобов`язує її розглядати подібні спори, щодо юрисдикції суду в яких вже сформульований висновок.

14.3. Слід визначити, що передача касаційними судами судових справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції відбувається за сукупності таких підстав: заявлення учасником справи, який оскаржує судове рішення, про порушення правил юрисдикції під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій; наявність різної судової практики в подібних спорах у касаційних судах інших юрисдикцій; відсутність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції у подібних спорах.

14.4. Зазначені зміни покликані забезпечити ефективне функціонування Великої Палати Верховного Суду, унеможливити зловживання учасниками справи правом на оскарження судових рішень з підстав порушення правил юрисдикції з метою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, що дасть змогу її розвантажити.

15. Отже, метою запроваджених змін до частини шостої статті 403 ЦПК України було не обмеження можливості передання справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою припинення її роботи чи задля появи нових юрисдикційних конфліктів, а забезпечення ефективного функціонування Великої Палати Верховного Суду, її розвантаження від повторюваних справ, унеможливлення зловживання учасниками справи правом на оскарження судових рішень з підстав порушення правил юрисдикції задля передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

16. Тому частину шосту статті 403 ЦПК України у редакції, чинній з 19 жовтня 2019 року, слід тлумачити з огляду на мету, поставлену суб`єктом законодавчої ініціативи та парламентом. Згідно з цільовим (телеологічним) тлумаченням приписів зазначеної частини виняток, визначений у пункті 2, слід застосовувати у сукупності з винятками, передбаченими у пунктах 1 і 3 лише тоді, коли учасник справи, який оскаржив судове рішення, міг обґрунтувати порушення судом правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, але не зробив цього. У тому ж випадку, коли відповідний учасник справи не міг надати таке обґрунтування через відсутність зазначених судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, на нашу думку, відсутні підстави повертати справу для продовження розгляду до касаційного суду.

17. За іншого тлумачення приписів частини шостої статті 403 ЦПК України, ніж запропоноване вище, Велика Палата Верховного Суду не зможе належно виконувати її завдання із забезпечення однакового застосування судами норм процесуального права щодо визначення судової юрисдикції, зокрема з попередження виникнення юрисдикційних конфліктів, а також із попередження виникнення таких ситуацій, коли однопредметні спори розглядають суди різних юрисдикцій.

18. Підхід до застосування частини шостої статті 403 ЦПК України, який Велика Палата Верховного Суду застосувала в ухвалі від 6 жовтня 2020 року у справі № 199/550/20, передбачає можливість визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції для розгляду спору тільки тоді, коли вже буде сформована протилежна практика судів різної юрисдикції, і учасник справи, подаючи касаційну скаргу, прямо вкаже на таку відмінність у практиці. За означеного підходу попередити розгляд однопредметних спорів у судах різної юрисдикції неможливо.

19. З огляду на висновок щодо застосування частини шостої статті 403 ЦПК України, викладений в ухвалі від 6 жовтня 2020 року у справі № 199/550/20, вирішити вищевказану проблему буде можливо або шляхом відступу від такого висновку, або шляхом внесення змін у пункт 2 зазначеної частини, передбачивши можливість передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи для вирішення питання юрисдикції суду і тоді, коли ще відсутні судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

ІІ. Висновки

20. Переконані, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 16 вересня 2020 року правильно постановила ухвалу, згідно з якою передала справу № 199/550/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

21. Запроваджені Законом № 142-IX обмеження щодо передання справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду не мали метою унеможливлення попередження Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційних конфліктів і ситуацій розгляду однопредметних справ у судах різної юрисдикції. Тому частину шосту статті 403 ЦПК України у чинній редакції слід тлумачити, виходячи із мети внесених до неї змін. Велика Палата Верховного Суду має приймати до розгляду справи і тоді, коли відсутні судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. З огляду на викладене справу № 199/550/20 слід було прийняти для продовження розгляду, а не повертати.

Судді Великої Палати Верховного Суду Т. О. Анцупова Д. А. Гудима В. С. Князєв О. М. Ситнік О. С. Ткачук