Постанова

від 23.11.2020 по справі 635/4567/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року

м. Харків

справа № 635/4567/19

провадження № 22ц/818/5049/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , представниця позивачки - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 липня 2020 року в складі судді Савченка Д.М.

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про припинення стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 19 липня 2007 року вони з відповідачем перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 березня 2011 року.

Вказала, що вони мають спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає разом з відповідачем.

Зазначила, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2012 року з неї стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі ј частини від усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 15 травня 2012 року, і до досягнення дитиною повноліття. Виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду перебуває на виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Вказала, що 31 травня 2019 року вона з дозволу органу опіки та піклування придбала на ім`я сина житловий будинок, а тому стягнення аліментів повинно бути припинено. Однак, відповідач не надає згоду на укладання договору на припинення стягнення аліментів.

Просила припинити стягнення з неї аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 у розмірі ј частини від усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 травня 2012 року, і до досягнення дитиною повноліття, у зв`язку з набуттям неповнолітнім ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував, що придбання нею нерухомого майна на ім`я сина не має відношення до наявної у неї заборгованості зі сплати аліментів, про зменшення якої вона не просила.

20 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив залишити її без задоволення. Вказав, що син проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні. ОСОБА_1 не цікавиться дитиною та не приймає участі в її вихованні, має заборгованість зі сплати аліментів. Зазначив, що ОСОБА_1 , придбавши на ім`я сина нерухоме майно, мала на меті уникнути відповідальності за невиконання рішення суду про стягнення аліментів. Вказав, що згоди між сторонами щодо укладення договору про припинення права на аліменти не досягнуто. Вартість придбаної нерухомості значно менше суми заборгованості за аліментами. Також, зазначив, що будинок знаходиться у іншому населеному пункті.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо укладення договору в порядку статті 190 СК України, вимоги позивачки не підлягають задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 19 липня 2007 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 березня 2011 року (а. с. 10).

Сторони мають спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає разом з батьком ОСОБА_3 (а. с. 12).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі ј частини від усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 11).

На виконанні Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває виконавче провадження №47122917 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_4 (а. с. 13, 14).

Розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 01 травня 2019 року №69 ОСОБА_1 надано дозвіл на укладання договору купівлі-продажу житлового будинку на ім`я ОСОБА_4 (а. с. 19-20, 107).

31 травня 2019 року між ОСОБА_5 та неповнолітнім ОСОБА_4 , що діяв за згодою матері ОСОБА_1 , укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. за № 819, згідно якого ОСОБА_4 набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 52,6 кв м, що розташований на земельній ділянці, кадастровий №6322655110:00:000:0017. Продаж вчинено за 18 900,00 грн (еквівалент 700,00 доларів США) (а. с. 16-17).

Право власності ОСОБА_4 на вказаний будинок зареєстровано належним чином, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2019 року № 168847704 (а. с. 18).

Як вбачається з розрахунку боргу щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів, складеного старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області Шумейко К.В. станом на 01 серпня 2019 року заборгованість складає 77 688,00 грн. З урахуванням боргу боржник повинен був сплатити 104 288,00 грн (а. с. 75-76).

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі Хант проти України зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Олсон проти Швеції (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першої та другої статті 190 Сімейного Кодексу України передбачено, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів за рішенням суду роз`яснено, що батьки мають право з дозволу органу опіки та піклування укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

У наведеному правилі статті 190 СК України встановлено спосіб захисту цивільних (сімейних) прав, за яким вимога про отримання аліментів може бути задоволена шляхом передачі та визнання за стороною, яка вимагає надання утримання, права власності на нерухоме майно, вартість якого або експлуатація якого є достатніми для того, щоб забезпечити задоволення всіх майнових потреб дитини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Свобода договору є однією з загальних засад цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2019 року між ОСОБА_5 та неповнолітнім ОСОБА_4 , що діяв за згодою матері ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. за № 819, згідно якого ОСОБА_4 набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з укладенням цього договору ОСОБА_1 вимагає припинити стягнення з неї аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 на підставі статті 190 СК України.

Однак, статтею 190 СК України передбачений конкретний порядок для набуття дитиною або дитиною і тим з батьків, з ким вона проживає, права власності на нерухоме майно за рахунок припинення права на аліменти, - шляхом укладення договору.

Договір купівлі-продажу житлового будинку від 31 травня 2019 року укладений не на підставі статті 190 СК України, а на загальних підставах неповнолітнім ОСОБА_4 за згодою матері. Договору про припинення права на аліменти на утримання дитини в зв`язку з придбанням житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не укладали, та ОСОБА_3 заперечує проти його укладення.

Суд не вправі зобов`язати отримувача аліментів або дитину прийняти право власності на нерухоме майно та одночасно припинити на цій підставі стягнення аліментів. Таке право є виключним право сторін, що реалізується добровільно на підставі відповідного договору.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що придбання нею нерухомого майна на ім`я сина не має відношення до наявної у неї заборгованості зі сплати аліментів, та що закон не містить вимог щодо вартості придбаного на ім`я дитини нерухомого майна, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції правильно враховано, що вартість придбаного будинку не є достатньою для того, щоб забезпечити задоволення всіх майнових потреб дитини, без подальшої сплати відповідачкою аліментів на утримання сина.

З огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.В. Котелевець

О. М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року.