Постанова

від 25.11.2020 по справі 910/4356/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2020 р. Справа№ 910/4356/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Ходаківської І.П.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.08.2020 (повний текст складено - 17.08.2020)

у справі №910/4356/20 (суддя - Бондарчук В.В.)

за позовом Черкаської міської ради

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 70 628, 82 грн

В С Т А Н О В И В:

Черкаська міська рада (надалі - позивач, Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач, Банк) про стягнення 70 628, 82 грн безпідставно утриманих коштів (орендної плати).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 20.08.2016 є власником об`єкту нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Черкаси. Проте, відповідач в порушення норм чинного законодавства, з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та державної реєстрації права оренди земельної ділянки, користувався ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів, що є підставою для стягнення з Банка безпідставно утриманих коштів (орендної плати) за період з 01.04.2018 по 13.08.2019 в порядку ст. 1212 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечував, з огляду на бездіяльність позивача щодо прийняття рішення про укладення з Банком договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/4356/20 позов задоволено.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь міського бюджету міста Черкаси безпідставно утриманих коштів (орендної плати) у розмірі 70 628, 82 грн та судові витрати у сумі 2 102, 00 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Черкаської міської ради щодо стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" безпідставно утриманих коштів у вигляді орендної плати у розмірі 70 628, 82 грн у період з 01.04.2018 по 13.08.2019.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/4356/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем разом з позовною заявою не було подано доказів, які б належним чином обґрунтовували розрахунок заборгованості, про що відповідачем було зазначено у відзиві на позов, а відповідні докази були подані лише разом з відповіддю на відзив і неправомірно прийняті судом першої інстанції до розгляду.

Водночас, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що неодноразово протягом тривалого часу звертався до позивача для оформлення права користування земельною ділянкою, однак позивачем не вчинялись жодних дій для оформлення договору оренди і отримання орендної плати, що стало причиною виникнення даної судової справи, тому слід керуватись доктриною римського права - "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі римського права "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обґрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/4356/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Також роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Зазначеною вище ухвалою суду, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення, з огляду на те, що доводи апеляційної скарги Банку не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Позивач також звертає увагу суду на те, що документи, подані разом з відповіддю на відзив, були подані до початку розгляду справи по суті та були правомірно прийняті судом, а тому підлягали врахуванню під час винесення судового рішення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на неї, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно те реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що АТ КБ "Приват Банк" на підставі договору іпотеки №664 від 04.08.2016 набуло право власності на нерухоме майно по вул. Чигиринській, 66/1 в м. Черкаси (дата державної реєстрації від 20.08.2016 року №16010044).

29.08.2018 АТ КБ "Приват банк" звернулося до Черкаської міської ради з листом №Е.19.0.0.0/4-638443, в якому просило надати дозвіл на оформлення права користування земельною ділянкою за адресою: м. Черкаси, вул. Чигиринська, 66/1 площею 0,1654 га.

23.05.2019 Черкаською міською радою прийнято рішення №2-4319, яким вирішено надати АТ КБ "Приват Банк" земельну ділянку, без зміни її цільового призначення площею 0,1654 га (кадастровий номер 7110136400:03:005:0014), яка за цільовим призначенням віднесена до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код КВЦПЗ - 12.04.) по вул. Чигиринській, 66/1 в оренду на 49 років під автозаправний комплекс за рахунок земель Черкаської міської ради.

11.07.2019 між Черкаською міською радою та АТ КБ "Приват Банк" укладено договір оренди землі (надалі - Договір), з урахуванням протоколу розбіжностей від 24.07.2019, та який зареєстровано 14.08.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №32864652.

Відповідно до п. 1 Договору орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради від 23.05.2019 №2-4319 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначенням відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться за адресою: вул. Чигиринська, 66/1 у м. Черкасах.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом, позивач посилався на те, що Банк з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та до моменту державної реєстрації договору оренди користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що стало підставою для звернення Черкаської міської ради з позовом про стягнення з відповідача безпідставно утриманих коштів у вигляді орендної плати за період з 01.04.2018 по 13.08.2019 в розмірі 70 628, 82 грн, на підставі 1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості заявлених вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З наведених правових норм вбачається, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Як зазначалось вище, відповідач на підставі договору іпотеки №664 від 04.08.2016 набув право власності на нерухоме майно по вул. Чигиринській, 66/1 в м. Черкаси (дата державної реєстрації від 20.08.2016 №16010044), проте договір оренди землі, на якій розташоване вказане нерухоме майно, укладено між позивачем та відповідачем лише 11.07.2019 та зареєстровано 14.08.2019, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №32864652 та не заперечується відповідачем.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Матеріалами справи доведено, що Банк з моменту набуття права власності на нерухоме майно до укладення договору оренди землі від 11.07.2019, який зареєстровано 14.08.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №32864652, орендні платежі не здійснював.

Так, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.06.2019 №3390/025/19, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1 654 кв.м, що розташована в м. Черкаси по вул. Чигиринській, 66/1, кадастровий номер 7110136400:03:005:0014, становить 430 155, 78 грн. При цьому, у 2018 році нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки складала ту ж саму суму.

Відповідно до Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради №2-2219 від 27.06.2017, розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди у відсотку від нормативної грошової оцінки, зокрема, за користування земельною ділянкою, яким згідно КВЦПЗ присвоєно коди 12.04 та 12.08 та які використовуються як АЗС, з 01.01.2018 складає 12%.

Рішенням Черкаської міської ради від 23.05.2019 відповідачу надано земельну ділянку, без зміни її цільового призначення площею 0,1654 га (кадастровий номер 7110136400:03:005:0014), яка за цільовим призначенням віднесена до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код КВЦПЗ - 12.04.) по вул. Чигиринській, 66/1.

Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд вважає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов юридично вірного висновку про те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості за користування земельною ділянкою, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи відповідача про те, що він неодноразово звертався до позивача із заявами щодо прийняття рішення про оформлення права користування земельною ділянкою, а тому мало місце прострочення кредитора (позивача) і відсутня вина відповідача відхиляються колегією суддів, оскільки для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а положення ст. 1212 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки потерпілого.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/4356/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/4356/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/4356/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/4356/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020.

5. Матеріали справи №910/4356/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та право касаційного оскарження до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 30.11.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

І.П. Ходаківська