Постанова

від 18.11.2020 по справі 925/104/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2020 р. Справа№ 925/104/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 18.11.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедина аграрна компанія"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 12.05.2020 (повний текст складено 22.05.2020)

у справі № 925/104/20 (суддя Кучеренко О.І.)

за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське"

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедина аграрна компанія"

2) Державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Свергунової Вікторії Андріївни

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське приватне підприємство "Павлівське" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" (далі - відповідач-1, скаржник) та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Свергунової Вікторії Андріївни (далі - відповідач-2), у якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення від 04.04.2016 індексний номер 29094329, яке прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Свергуновою Вікторією Андріївною про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366 на підставі договору оренди землі серія та номер 11, який виданий 09.12.2015 орендарем: Товариством з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" та орендодавцем ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у порушення вимог законодавства України, державним реєстратором при проведенні державної реєстрації речового права за договором оренди землі №11 від 09.12.2015, який укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія", належним чином не перевірено наявність права оренди на дану земельну ділянку за позивачем, внаслідок чого неправомірно здійснено повторну реєстрацію права оренди однієї тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одна і та ж земельна ділянка була передана в оренду різним орендарям. Разом з цим, одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося. Позивач зазначає, що одним із обов`язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 позов задоволено повністю.

Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Свергунової Вікторії Андріївни про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366 на підставі договору оренди землі від 09.12.2015 №11, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" та ОСОБА_1 : індексний номер: 29094329 від 04.04.2016 17:40:51.

Припинено за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебедина аграрна компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 у справі № 925/104/20 та закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника, має місце ситуація, що одна і та ж сама земельна ділянка одночасно перебуває в оренді у різних юридичних осіб за самостійними договорами із одним орендодавцем - ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відповідний спір стосується захисту цивільного права, зокрема, випливає з договірних відносин, є приватноправовим, і за суб`єктивним складом підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичних осіб - власників земельних ділянок, у зв`язку з чим скаржник наголошував на тому, що провадження у справі підлягає закриттю відповідно до п. 1 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Також, скаржник посилався на те, що вчинення на договорі оренди землі від 30.12.2010 запису про те, що він зареєстрований у Шполянському районному відділі ЧРФ ДП "Центр ДЗК" не може беззаперечно свідчити про державну реєстрацію вказаного договору, оскільки належним доказом такого підтвердження є саме Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі та Поземельна книга. В свою чергу, реєстрацію вказаного договору проведено з порушенням вимог чинного законодавства, і він не тягне за собою жодних правових наслідків та не призводить до виникнення взаємних прав та обов`язків у його сторін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 у справі № 925/104/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 у справі № 925/104/20. Призначено справу до розгляду на 22.07.2020.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у зв`язку із перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/104/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 для розгляду справи №925/104/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 у справі № 925/104/20 прийняти до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І. Призначено справу до розгляду на 21.09.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у зв`язку з перебуванням суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/104/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 для розгляду справи № 925/104/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 у справі № 925/104/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л. Призначено справу до розгляду на 18.11.2020.

В судове засідання 18.11.2020 учасники спору своїх представників не направили, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином за адресами свого місцезнаходження, що підтверджується поштовими рекомендованими повідомленнями про вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 (а саме: позивачу - 0411632409907, відповідачу-1: 0411632409877, відповідачу-2: 0411632409893).

Ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що матеріали справи містять достатні обсяг документів, які є необхідними для розгляду справи, дійшов висновку, що неявка в судове засідання 18.11.2020 представників учасників спору та неподання ними відзивів та пояснень по суті спору в силу приписів ст. 263 Господарського процесуального кодексу України - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги та справи, у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

В судовому засіданні 18.11.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 30.12.2010 між ОСОБА_1 (орендодавцем) та Сільськогосподарським приватним підприємством "Павлівське" (орендарем - позивач у справі), в особі директора Видай В.Ю., що діє на підставі Статуту, було укладено договір оренди землі (далі - договір, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 5,97 га, у тому числі рілля 5,97 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адмінмежах Матусівської сільської ради Шполянського району Черкаської області.

Відповідно до пункту 2.4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 1995 рік становить 21371,00 грн. Станом на 2010 рік з врахуванням коефіцієнту індексації 68387,00 грн.

У розділі 3 договору закріплено, що договір укладено на дванадцять років з урахуванням вегетації сільськогосподарських культур. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 4.1 договору орендна плата становить з розрахунку 3 відсотки від проіндексованої грошової оцінки угідь та вноситься орендарем у формі та розмірі згідно з додатком до договору, але не пізніше 30 грудня кожного року.

Орендна плата вноситься у такі строки: до 25.12, але не пізніше 30 грудня кожного року (пункт 4.3 договору).

Договір зареєстрований у Шполянському районному відділі ЧРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.12.2010 за №041079900162.

Згідно з Актом приймання-передачі земельної ділянки, який підписаний орендодавцем та повноважним представником орендаря, в оренду передано земельну ділянку загальною площею 5,97, яка знаходиться в адмінмежах Матусівської сільської ради Шполянського району Черкаської області.

З моменту укладення та реєстрації договору і до цього часу позивач користується земельною ділянкою на правах оренди та відповідно сплачує орендну плату орендодавцю, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 23.08.2017 №57 та від 17.10.2018 №157, податковим розрахунком сум доходу форм №1ДФ за звітний період 2018 року і 3 квартал 2019 року, платіжним дорученням №1 від 23.08.2019 та відомістю по розподілу виплат СПП "Павлівське" від 23.08.2019.

У зв`язку із закінченням строку дії договору оренди (30.12.2022), з метою завчасно підготувати необхідні для поновлення договору оренди землі документи, 07.11.2019 позивач звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою №ЗВ-7112650412019 про надання відомостей із Державного земельного кадастру України про земельну ділянку з кадастровим номером 7125785200:04:005:0704, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта серії ЯГ №637939 та є об`єктом договору оренди.

07.11.2019 Державний кадастровий реєстратор Відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області прийняв рішення про відмову у наданні інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 7125785200:04:005:0704 з підстав відсутності відомостей про земельну ділянку з таким кадастровим номером у Державному земельному кадастрі.

Листом від 29.11.2019 Державний кадастровий реєстратор Відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомив позивача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7125785200:04:005:0704 площею 5,9719 га знаходиться в адміністративних межах Матусівської сільської ради, Шполянського району Черкаської області належала громадянину ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право власності серії ЯГ №637939. У зв`язку із зміною нумерації кадастрових зон та/або кварталів земельній ділянці кадастровий номер 7125785200:04:005:0704 площею 5,9719 га, що належала громадянину ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право власності серії ЯГ №637939 присвоєно новий кадастровий номер 7125785200:04:001:0366.

02.12.2019 позивач отримав Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з якого вбачається, що орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" з дня внесення запису про державну реєстрацію речового права з 04.04.2016 Приватним нотаріусом Харківського міського округу Свергуновою В.А., зі строком дії речового права - 21 (двадцять один) рік.

23.12.2019 позивач отримав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у формі інформаційної довідки №194490708, з якої вбачається, що 04.04.2016 приватним нотаріуссом Харківського нотаріального округу Свергуновою В.А. вчинено запис №29094329 про речове право - право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі серія та номер б/н, виданого 23.04.2015, видавник: Згода сторін: ТОВ "ЛАК", ОСОБА_1 , зі строком дії речового права 21 (двадцять один) рік.

На думку позивача, використання неналежним чином повноважень державним реєстратором, зокрема, щодо направлення запиту до органів Держземагентства про отримання інформації про зареєстровані до 01.01.2013 права на земельну ділянку, не з`ясування певних обставин призвело до прийняття помилкового рішення, яким порушено права позивача за укладеним раніше та чинним на даний час договором оренди, що стало причиною звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" були подані документи: договір оренди №11 від 09.12.2015, Акт визначення меж земельної ділянки в натурі, Акт приймання-передачі об`єкта оренди за договором, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Водночас, останній не повідомив, що вказана земельна ділянка, хоча і з іншим кадастровим номером знаходиться у користуванні третьої особи, згідно з договором оренди, який укладений у 2010 році між позивачем та громадянином ОСОБА_1 . Отже, на момент проведення реєстраційних дій нотаріуса, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366 площею 5,9719 га вже було зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедина аграрна компанія", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (стаття 45 Кодексу). Залучення до справи співвідповідача чи заміна відповідача судом передбачена у статті 48 Господарського процесуального кодексу України, проте таке залучення чи заміна можлива виключно за клопотанням позивача у визначеному цим Кодексом порядку.

Доводи скаржника про те, що відповідний спір стосується захисту цивільного права, зокрема, випливає з договірних відносин, є приватноправовим, і за суб`єктивним складом підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичних осіб - власників земельних ділянок, у зв`язку з чим скаржник наголошував на тому, що провадження у справі підлягає закриттю відповідно до п. 1 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки виходячи з предмета та підстав позову, викладених у позовній заяві, вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом на захист порушеного права користування земельною ділянкою до особи, за якою зареєстровано право оренди на ту ж саму земельну ділянку, тобто, спір, який виник із майнових відносин приватноправового характеру, а також до державного реєстратора, який вчинив відповідну реєстраційну дію, визначивши вказаних осіб відповідачами, що узгоджується з приписами ст. ст. 2, 14 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, з огляду на наведені положення Господарського процесуального кодексу України та права позивача самостійно визначати спосіб захисту свого порушеного права та пред`явлення позовних вимог до визначених відповідачів, без пред`явлення будь-яких вимог до власника земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ініційований позивачем спір підвідомчий господарським судам, а тому підстави для закриття провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України - у суду апеляційної інстанції відсутні, і відповідно, ініційований позивачем спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, з огляду на визначене позивачем коло учасників справи з наведених позивачем підстав.

В свою чергу, правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 4 статті 124 Земельного кодексу України (в ред. 2010 року, з часу виникнення відносин з оренди), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 Земельного кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (стаття 126 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 17, 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції 2010 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У статті 20 цього Закону визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Починаючи з 2004 року та до теперішнього часу правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав регулюються Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

Частинами 3, 4 та 5 статті 3 Закону визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

16.03.2010 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України", яким статті 18 та 20 Закону "Про оренду землі", статтю 6 доповнено частиною 5, згідно з якою право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Розділом II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що до 01.01.2012 державна реєстрація, зокрема договорів оренди земельних ділянок, проводиться територіальними органами земельних ресурсів, 09.12.2011 дію вказаної норми продовжено до 01.01.2013. Встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.

Отже, необхідність державної реєстрації права оренди земельної ділянки виникла тільки з 1 січня 2013 року, коли почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". В результаті введення в дію нової системи реєстрації - реєстрація правовстановлюючих документів на нерухомість (свідоцтв про право власності, державних актів, договорів оренди та ін.) замінена реєстрацією відповідних речових прав та обтяжень.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Водночас, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав (частини 3, 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

До 2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Поземельної книги та записів до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель.

Як встановлено судом та підтверджується наданими позивачем доказами, згідно з укладеним договором оренди, позивач за актом приймання-передачі отримав у користування спірну земельну ділянку, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем заявлено вимоги як про визнання незаконним та скасування рішення індексний номер 29094329 від 04.04.2016, яке прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Свергуновою Вікторією Андріївною про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366 на підставі договору оренди землі який виданий 02.09.2015 орендарем: Товариством з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" та орендодавцем - ОСОБА_1 , так і вимогу про припинення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія", тобто позивачем заявлено вимоги не тільки про скасування рішення державного реєстратора, а й вимогу про припинення права оренди земельної ділянки, яке наявне у відповідача-1 на підставі чинного договору оренди.

При цьому, фактично спір стосується майнових прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0366, яка належить фізичній особі ОСОБА_1 , що учасниками спору не заперечувалось, і відповідно, вимоги позивача фактично заявлені до вказаної особи, як власника земельної ділянки, і яким вчинено відповідні розпорядчі дії щодо належного йому майна, а саме: передачу в оренду іншій особі на підставі договору оренди та проведення відповідної подвійної державної реєстрації, з чим позивач не погоджується.

При цьому, аналогічна позиція стосовно того, що саме власник земельної ділянки має виступати відповідачем у такому спорі, як і відповідний ефективний спосіб захисту стосовно відповідного права оренди, висловлена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц.

Крім того, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи, апеляційний господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що фактично позов заявлено позивачем до неналежних відповідачів, а обраний позивачем спосіб захисту в контексті спірних правовідносин сторін - є неефективним, і у суду апеляційної інстанції відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним та/або залучення іншого відповідача.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що позовні вимоги Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське" (з урахуванням здійснених уточнень) задоволенню не підлягають, оскільки заявлені до неналежних відповідачів, а обраний позивачем спосіб захисту в контексті спірних правовідносин сторін та визначеного кола учасників справи - є неефективним.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю за наведених у даній постанові підстав.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову - слід відмовити повністю.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача повністю, а за подачу апеляційної скарги - судовий збір також покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедина аграрна компанія" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.05.2020 у справі №925/104/20 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "Павлівське" (вул. Івана Богуна, 1, с. Матусів, Шполянський район, Черкаська область, 20630, ідентифікаційний код 36037009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" (вул. Заводська, 17, с. Лебедин, Шполянський район, Черкаська область, 20635, ідентифікаційний код 38009235) 6306 (шість тисяч триста шість гривень) 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Черкаської області.

Матеріали справи №925/104/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.11.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв