Постанова
від 23.11.2020 по справі 910/7683/17
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. Справа№ 910/7683/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Поляк О.І.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.

за участю представників:

від позивача - Ковальчук Н.В., довіреність б/н від 01.02.2020;

від першого відповідача - Київської міської організації Товариства сприяння обороні України - Титикало Р.С., адвокат, ордер серії АІ №1059471 від 02.10.2020;

від другого відповідача - Підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України" - Титикало Р.С., адвокат, ордер серії АА №1039709 від 02.11.2020;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Київської міської організації Товариства сприяння обороні України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7683/17 (суддя Босий В.П., повний текст складено - 19.08.2020) за позовом приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" до Київської міської організації Товариства сприяння обороні України та Підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" про визнання договору недійсним, визнання права власності.

встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство "Стрілець АТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської організації Товариства сприяння обороні України та Підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі казарми та будівлі теплопункту загальною площею 457 м кв., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 27-А, який укладено 27.07.2016 між Київською міською організацією Товариства сприяння обороні України та Підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України", та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. за реєстровим №1319; визнання за Приватним акціонерним товариством "Стрілець АТ" права власності на нерухоме майно - будівлю казарми площею 408 м кв. та будівля теплопункту площею 49 м кв., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Індустріальна, 27-А.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.07.2016 будівля казарми площею 408 м.кв. та будівля теплопункту площею 49 м.кв., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Індустріальна (нині вул. Вадима Гетьмана), 27А, були відчужені особою, яка не була власником вказаного нерухомого майна, а дійсним власником вказаного майна є позивач на підставі договору компенсаційних розрахунків від 10.03.2000 (в редакції угоди від 18.09.2003), укладеного між ним та Київським міським комітетом Товариства сприяння обороні України.

Враховуючи викладені обставини, позивач просить суд визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу та визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2020, відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 19.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/7683/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатом нового розгляду Господарським судом міста Києва 10.08.2020 прийнято рішення, яким позов приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі казарми та будівлі теплопункту загальною площею 457 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 27-А, який укладено 27.07.2016 між Київською міською організацією Товариства сприяння обороні України та Підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України", та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. за реєстровим №1319; визнано за приватним акціонерним товариством "Стрілець АТ" право власності на нерухоме майно - будівлю казарми площею 408 кв.м. та будівлю теплопункту площею 49 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Індустріальна, 27-А.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська міська організація Товариства сприяння обороні України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7683/17 та прийняти нове, яким відмовити в позові.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що спірне майно було передано позивачу саме для знесення, а не у власність, тому відповідно у нього не виникло правомочностей щодо його володіння, користування та розпорядження.

Також, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову у задоволенні клопотання відповідачів про відкладення розгляду даної справи.

У письмових поясненнях апелянт також вказав на невірність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Представник апелянта та другого відповідача у справі у судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа не скористалася правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи, а також з урахуванням того, що неявка її представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Між Київським міським комітетом Товариства сприяння обороні України (комітет) та Акціонерним товариством "Стрілець", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Стрілець АТ" (товариство) 10.03.2000 укладено Договір компенсаційних витрат, згідно з умовами якого комітет гарантує передання земельної ділянки площею 1,35 га, виділеної йому рішеннями виконкому Київміськради № 103 від 09.02.1987 та № 610 від 18.04.1967, а також будівель колишньої радіошколи і бойлерної, розташованих на вказаній земельній ділянці по вул. Індустріальній, 27, які знаходяться на балансі комітету - товариству, а товариство гарантує передання комітету у власність у новозбудованій будівлі ділового центру за адресою: вул. Індустріальна, 27 Жовтневого району м. Києва, приміщення підвалу, 1 та 2 поверхів загальною площею 550 кв.м. згідно схем, затверджених обома сторонами (розділ 1).

Київською міською радою 14.03.2002 р. було прийнято рішення № 300/1734 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", згідно з п. 18 якого було:

- затверджено проект відведення земельної ділянки Акціонерному товариству "Стрілець АТ" для будівництва, обслуговування та експлуатації ділового центру на вул. Індустріальній, 27 у Солом`янському районі м. Києва;

- вилучено з користування Київської міської організації ТСО України частину земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 18.04.1967 р. № 610 "Про відвод земельної ділянки Київському обласному комітету ДТСААФ під будівництво будинку технічного навчання" та від 09.02.1987 р. № 103 "Об отводе земельных участков предприятиям, учреждениям и организациям для строительства объектов", площею 1,35 га (лист-згода від 31.02.2000 р. № 5/379);

- передано Акціонерному товариству "Стрілець АТ", за умови виконання п. 18.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 1,35 га для будівництва, обслуговування та експлуатації ділового центру на вул. Індустріальній, 27 у Солом`янському районі м. Києва за рахунок земель, вилучених відповідно до пункту 18 цього рішення.

Між цими ж сторонами 18.09.2003 була укладена Угода про викладення договору компенсаційних витрат від 10.03.2000 у новій редакції, згідно п. 1 якої організацією здійснена відмова на користь товариства від земельної ділянки площею 1,35 га по вул. Індустріальній, 27А (літера А) (виділеної товариству рішенням Київміськради ІХ сесії ХХІІІ скликання № 300/1734 від 14.03.2002), а також передано товариству для повного знесення будівлі колишньої радіошколи (дім-казарма) загальною площею 408 кв.м та бойлерної (теплопункт) загальною площею 49 кв.м, розташованих на вказаній земельній ділянці.

За актом приймання-передачі КМО ТСО України 18.09.2003 передала для знесення, а ЗАТ "Стрілець АТ" прийняло наступне нерухоме майно: будівлі колишньої радіошколи (дім-казарма) загальною площею 408 кв.м та бойлерної (теплопункт) загальною площею 49 кв.м, розташовані на ділянці по вул. Індустріальній, 27А.

Крім того, 18.09.2003 р. між ЗАТ "Стрілець АТ" (дарувальник) та Київською міською організацією ТСО України (обдарований) був укладений договір дарування (далі - договір дарування).

Відповідно до п.1 договору дарування, цим договором регулюються правовідносини щодо безоплатної передачі дарувальником обдарованому права власності на предмет дарування, яким у цьому договорі є: приміщення загальною площею 381,6 кв.м (у т.ч. сходова клітина - 15,5 кв.м), розташоване на 2 поверсі будинку № 48А по вул. Заболотного в м. Києві, що складає 8/100 частин від домоволодіння площею 4771,60 кв.м.

На виконання умов договору дарування ЗАТ "Стрілець АТ" передало за актом прийому-передачі від 18.09.2003 р., а Київська міська організація ТСО України прийняла вищевказане приміщення, розташоване у будинку № 48А по вул. Заболотного в м. Києві.

На підставі зазначеного договору дарування за Київською міською організацією ТСО України було зареєстровано право колективної власності на приміщення загальною площею 381,6 кв.м., яке складає 8/100 частин від домоволодіння площею 4771,60 кв.м., та розташоване в м. Києві по вул. Заболотного, 48А, про що 29.06.2004 р. вчинено реєстраційний запис № 1475-п в реєстровій книзі № 10п-323, що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Між КМО ТСО України (продавець) та Підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України" (покупець) 27.07.2016 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1319.

Пунктом 1 Договору купівлі-продажу передбачено, що продавець передає у власність, а покупець приймає належне продавцю приміщення, будівля казарми та будівля теплопункту, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, будинок 27А, загальною площею 457,0 кв.м., і сплачує за нього визначену за домовленістю сторін грошову суму.

На підставі вищевказаного договору купівлі-продажу 22.09.2016 право власності на будівлю казарми загальною площею 308 кв.м. та будівлю теплопункту загальною площею 49 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 27А, було зареєстровано за Підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України", що підтверджується Інформаційною довідкою з Державних реєстрів № 83832770 від 30.03.2017.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що вчинення першим відповідачем правочину щодо відчуження будівель казарми та теплопункту, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, будинок 27А, загальною площею 457,0 кв.м., а також подальша реєстрація права власності на них за другим відповідачем, свідчать про невизнання зазначеними особами права власності ПрАТ "Стрілець АТ" на вказане нерухоме майно.

Таким чином, посилаючись на положення ст. 392 Цивільного кодексу України, позивач просить визнати за ним право власності.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.07.2016, то позивач посилається на те, що з огляду на передачу ПрАТ "Стрілець АТ" спірного майна за Угодою від 18.09.2003, КМО ТСО України станом на момент вчинення оскаржуваного наразі правочину вже не була власником нерухомого майна, та відповідно не могла його відчужувати на користь інших осіб, а тому за доводами позивача, такий договір підлягає визнанню недійсним.

Суд першої інстанції, задовольняючі вказані вимоги, виходив з того, що укладаючи Договір компенсаційних витрат в редакції Угоди від 18.09.2003, КМО ТСО України мало на меті передачу на користь позивача спірного нерухомого майна саме у власність, що і відбулося в момент підписання акту приймання-передачі від 18.09.2003. Відтак, саме з цього моменту позивач став власником нерухомого майна - будівлі колишньої радіошколи (дім-казарма) загальною площею 408 кв.м та бойлерної (теплопункт) загальною площею 49 кв.м, що розташовані на ділянці по вул. Індустріальній, 27А, і виключно йому належало право користування, володіння та розпорядження таким майном.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що на момент укладення Договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, перший відповідач не був його власником, відтак вказаний правочин укладений із порушенням вимог законодавства, зокрема статті 658 Цивільного кодексу України, а тому в силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсним.

Стосовно вимоги про визнання права власності, суд першої інстанції вказав, що дії першого відповідача щодо передачі позивачу нерухомого майна, а в подальшому здійснення реєстрації права власності на таке нерухоме майно за собою та його відчуження, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісними, а також свідчить про невизнання права власності позивача.

В свою чергу, неодноразове звернення другого відповідача до державних реєстраторів з метою реєстрації права власності за собою на спірне нерухоме майно на підставі Договору купівлі-продажу, який містив ознаки недійсності на момент його вчинення, свідчить про невизнання та порушення права власності на таке майно.

Також, місцевим господарським судом зроблено висновок про те, що саме визнання за ПрАТ "Стрілець АТ" права власності на нерухоме майно - будівлю казарми площею 408 кв.м. та будівлю теплопункту площею 49 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Індустріальна, 27-А, в даному випадку забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення вказаних вимог, враховуючи наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності .

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 Цивільного кодексу України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №183/1617/16.

Враховуючи те, що у даному випадку право власності на спірне майно зареєстровано за Підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України", задоволення вимог про визнання за позивачем права власності, а також визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 27.07.2016 не є ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки не спроможне його відновити.

Враховуючи викладене, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту свого права.

В свою чергу, обрання неналежного способу захисту свого порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції відмовляється у задоволенні позову з огляду на невірність обраного позивачем способу захисту свого права та інтересу.

У зв`язку з невірністю обраного позивачем пособу захисту порушеного права підстави набуття позивачем права власності судом не досліджуються, а оцінка оскаржуваного правочину - не здійснюється.

Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через відмову у задоволенні клопотання відповідачів про відкладення розгляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка представників відповідачів жодним чином не перешкоджала місцевому господарському суду вирішити спір у відповідному судовому засіданні, оскільки вказані особи були присутні у минулих судових засіданнях та надавали свої пояснення, а також з огляду на наявність письмово викладеної позиції відповідачів.

Враховуючи викладене, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської організації Товариства сприяння обороні України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7683/17 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7683/17 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/7683/17, яким у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" до Київської міської організації Товариства сприяння обороні України та Підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Київської міської організації ТСО України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" про визнання договору недійсним, визнання права власності, відмовити повністю.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" (04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ МЕЛЬНИКОВА, будинок 83 Д, код 21557043) на користь Київської міської організації Товариства сприяння обороні України (03056, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАДИМА ГЕТЬМАНА, будинок 27, код 02721873) 4 800 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 30.11.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді О.І. Поляк

М.А. Дідиченко

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення23.11.2020
Оприлюднено01.12.2020
Номер документу93153468
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/7683/17

Ухвала від 10.02.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Баранов Д.О.

Ухвала від 23.03.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 16.03.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 09.02.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 28.12.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Постанова від 23.11.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пономаренко Є.Ю.

Ухвала від 23.11.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пономаренко Є.Ю.

Ухвала від 02.11.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пономаренко Є.Ю.

Ухвала від 05.10.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пономаренко Є.Ю.

Ухвала від 22.09.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Баранов Д.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні