Рішення

від 26.11.2020 по справі 914/2366/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020 справа № 914/2366/20

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", м. Лиман

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТОКС ТРАНС", м. Львів

про: стягнення 154 630,00грн. штрафу

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Пукач М.В.

Представники: не з`явилися .

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", м. Лиман до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТОКС ТРАНС", м. Львів про: стягнення 154 630,00грн. штрафу на підставі складеного комерційного акту №486202/34 від 11.03.2020 року.

Ухвалою суду від 18.09.2020 позов залишено без руху, позивачу встановлено строк для виправлення виявлених недоліків.

28.09.2020 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви за вх.№27977/20 від 28.09.2020 року, відповідно до якої позивачем усунено недоліки позовної заяви, проте доказів надіслання даної заяви з додатком відповідачу у справі, суду не надано.

Ухвалою суду від 02.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.10.2020 року.

Ухвалою суду від 29.10.2020 року розгляд справи по суті відкладено на 26.11.2020 року.

У судове засідання 26.11.2020 сторони явку повноважних представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції господарського суду Львівської області за 02.11.2020 року та додатково надісланням ухвали суду на відомі електронні адреси сторін. Жодних процесуальних документів станом на час розгляду справи від позивача та від відповідача на поштову адресу суду не поступало.

Зважаючи на вказане, оскільки суд надсилав ухвали на юридичну адресу учасників справи, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з положеннями статті 242 Господарського процесуального кодексу, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення сторін про розглядуваний спір.

12.11.2020 року на адресу суду від відповідача повернувся конверт з відміткою на довідці Укпошти про повернення: за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справи за наявними матеріалами.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження, позовні матеріали надіслано відповідачу, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи по суті, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України.

Суд констатує, що ним створено усі можливості учасникам процесу для реалізації ними своїх прав.

Так, ухвалою від 29.10.2020 розгляд справи відкладено з підстав зазначених в ухвалі.

Господарський суд Львівської області наголошує, що відповідачу надано можливість всі необхідні документи надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, проте відповідач наданими господарським судом можливостями не скористався.

Отже, відповідачу надано можливість подати до господарського суду всі можливі докази на обґрунтування обраної правової позиції, проте відповідач наданими господарським судом можливостями не скористався, відзиву на позовну заяву не подав.

З приводу неподання відповідачем відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву не є абсолютним, подаючи відзив на позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо його подання.

Частиною першою статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч.4 ст.161 ГПК України, подання заяв по суті, у тому числі відзиву на позовну заяву (відзиву), є правом учасників справи.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Відповідно до ч.8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з ч.1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ГПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії. Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом, згідно із матеріалами справи, ухвала про відкриття провадження винесена 02.10.2020, якою зобов`язано відповідача впродовж 15 календарних днів подати відзив та відповідач був попереджений, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку , чи з ініціативи суду.

Відповідач, у відповідності до ст.165 ГПК України, своїм процесуальним правом не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав.

Отже, явка відповідача (його представника) в судове засідання 26.11.2020 не визнавалася судом обов`язковою, а відтак не перешкоджає розгляду справи по суті, в матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення доказів.

Положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19 .

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження, позовні матеріали надіслано відповідачу, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України. Суд констатує, що ним створено усі можливості учасникам процесу для реалізації ними своїх прав.

Зважаючи на вказане, суд вважає за необхідне ухвалити рішення у справі.

Аргументи учасників справи

Правова позиція позивача

Відповідно до накладної №33956152 від 03 березня 2020 року зі станції Радулино регіональної філії Південно-Західна залізниця на ст.Сартана регіональної філії Донецька залізниця , було відправлено вагон №67871657 з вантажем - пакети з легких сталевих відходів та брухту вид 17.

За наслідками перевантажування вагону на проміжній станції Волноваха на підставі акту загальної форми №31405 від 11.03.20р. складено комерційний акт №486202/34 від 11.03.20р. Цим актом встановлено факт розбіжності фактичної маси вантажу з зазначеною в накладній масою більше документа на 1500 кг. Фактично встановлено: брутто 86 300 кг., тара 21 400 кг., нетто 64 900кг. В накладній №33956152 зроблено відмітку про складання комерційного акту №486202/34. Вагон відправлено на станцію призначення.

Відповідно до законодавства, що регулює відносини перевезення залізничним транспортом, просить стягнути за неправильну визначену у накладній масу вантажу відправнику штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення, а саме: провізна плата по накладній №3396152 за вагон №6781657 складає 30 926,00грн., штраф складає: 30 926,00грн. х 5 = 154 630,00грн.

Правова позиція відповідача.

Заяв по суті справи та інших заяв з процесуальних питань не надав.

Обставини справи

Відповідно до накладної №33956152 від 03 березня 2020 року зі станції Радулино регіональної філії Південно-Західна залізниця на ст.Сартана регіональної філії Донецька залізниця , було відправлено вагон №67871657 з вантажем - пакети з легких сталевих відходів та брухту вид 17.

Вантажовідправником згідно цієї накладної є ТОВ Вітокс Транс , ПАО МК Азовсталь , платником ТОВ Метінвест - Шіппінг . Відповідно до п.24 накладної маса вантажу 63 400кг., спосіб визначення маси - на електронних вагах, вантаж завантажено вантажовідправником.

За наслідками перевантажування вагону на проміжній станції Волноваха на підставі акту загальної форми №31405 від 11.03.20р. складено комерційний акт №486202/34 від 11.03.20р. Цим актом встановлено факт розбіжності фактичної маси вантажу з зазначеною в накладній масою більше документа на 1500 кг. Фактично встановлено: брутто 86 300 кг., тара 21 400 кг., нетто 64 900кг. В накладній №33956152 зроблено відмітку про складання комерційного акту №486202/34. Вагон відправлено на станцію призначення.

Зокрема, в розділі Д. Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку зазначено, що фактично при зважуванні виявилося: бруто - 86300кг, тара - 21400кг (згідно документа), нетто - б4900кг що більше документа на 1500 кг. Вагон зважувався двічі результат не змінився. При огляді виявлено - навантаження вантажу нижче рівня бортів на 10см. пакетоване, маркування вапном не порушено. Вагон бездвірний, розвантажувальні люки закриті на запірний механізм. Вагон технічно справний. Контрольне комісійне зважування проведено агентом комерційним ОСОБА_1 , в присутності ДСЗ ОСОБА_5. стрілка Волноваського СК ОСОБА_7 - 11.03.20р. Зав. вантажним двором по штату немає. Акт підписали ДСЗ ОСОБА_5, інженер р/в ОСОБА_6, агент. ком. ОСОБА_1 .

Згідно наказу від 21.02.20р. №200 начальника структурного підрозділу Станція Волноваха регіональної філії Донецька залізниця АТ Українська залізниця Про призначення відповідальних осіб, які мають право підпису комерційних актів по станції Волноваха відповідальною особою за складання комерційних актів призначено інженера станції Волноваха ОСОБА_3, відповідальних осіб, які мають право підпису в комерційних актах, складених на станції Волноваха згідно Статуту залізниць України: начальника станції ОСОБА_2 , або його заступники, за відсутності в штатному розписі станції Волноваха штатної одиниці - начальника вантажного району (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контернейного майданчика, сортувальної платформи) інженера станції Волноваха ОСОБА_3 , змінних агентів комерційних станції Волноваха, яким є, в т.ч. ОСОБА_1 (див наказ на звороті). Контроль покладється за виконання наказу на заступника начальника станції ОСОБА_5 .

При видачі вагона №67871657 з вантажем вантажоодержувачу на станції призначення Сартана за участю представників вантажоодержувача в розділі Є. Відмітка станції призначення про стан вантажу, який прибув з актом попутної станції комерційного акту №486202/34/45 14.03.2020 року зроблено відмітку, що при перевірці вантажу різниці з актом №486202/34 немає, що підтверджує правильність визначення ваги вантажу в вагоні №67871657 на станції Волноваха.

Мотиви суду та норми права.

Предметом доказування у справі є обставини, з якими пов`язується факт накладення на вантажовідправника штрафу за надання до перевезення вантажу у масі більшій, ніж зазначено у накладній та зафіксованій залізницею у комерційному акті за наслідками переважування вантажу на проміжній станції, правильність складання комерційного акту та його відповідність вимогам чинного законодавства.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до статті 909 цього Кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (частина 5 статті 307 Господарського кодексу України).

За змістом статей 2, 3 Статуту залізниць України цим Статутом визначаються обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Статтею 6 Статуту залізниць України унормовано, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами (стаття 105 Статуту залізниць України).

Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

За пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення (стаття 118 зазначеного Статуту).

За змістом статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Правила складання актів (стаття 129 Статуту) затверджено наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334.

Згідно з пунктом 10 Правила складання актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Отже, у пункті 10 цих Правил визначено перелік осіб-працівників залізниці, які мають право підписувати комерційні акти в силу їх посадового становища (начальник станції (його заступник) і начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи)), а також працівники залежно від обставин їх особистої участі у перевірці вантажу, який прибув на станцію залізниці. За наявності трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт вважатиметься таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.

Судом встановлено, що за наслідками перевантажування вагону на проміжній станції Волноваха на підставі акту загальної форми №31405 від 11.03.20р. складено комерційний акт №486202/34 від 11.03.20р., яким встановлено факт розбіжності фактичної маси вантажу з зазначеною в накладній масою більше документа на 1500 кг. Фактично встановлено: брутто 86 300 кг., тара 21 400 кг., нетто 64 900кг. В накладній №33956152 зроблено відмітку про складання комерційного акту №486202/34. Зазначений акт складено та підписано уповноваженими особами позивача.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2018 у справі № 916/2001/17.

Пунктом 1.1. розділу 4 Правила оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 24.11.2000р. №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 року №138), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084, а також ст. 23 Статуту залізниць України) передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Загальна маса вантажу згідно ст. 37 Статуту залізниць України та п. 5 Правила приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 861/5082, визначається відправником. Правильність внесених у накладну відомостей, як це передбачено п. 2.3 Правила оформлення перевізних документів своїм підписом підтверджує представник відправника. Так, правильність внесених відомостей до вищевказаної накладної підтвердив своїм підписом представник відправника. Згідно з п. 28 згаданих вище Правил приймання вантажів до перевезення вантажі, завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), а у даному випадку спірні вагони є напіввагонами, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Так, в розділі Д. Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку комерційного акту №486202/34 зазначено, що фактично при зважуванні виявилося: бруто - 86300кг, тара - 21400кг (згідно документа), нетто - б4900кг що більше документа на 1500 кг. Вагон зважувався двічі результат не змінився. При огляді виявлено - навантаження вантажу нижче рівня бортів на 10см. пакетоване, маркування вапном не порушено. Вагон бездвірний, розвантажувальні люки закриті на запірний механізм. Вагон технічно справний.

Отже, маса вантажу, що встановлена у комерційному акті є більшою на 1 500 кг., ніж зазначено у накладній.

Статтею 24 Статуту залізниць України передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Статтею 122 цього Статуту встановлено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Підставою для покладання на відправника відповідальності, згідно ст.122 Статуту, за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу, є комерційний акт, складений у випадках передбачених ст. 129 Статуту (п. 3.15 Роз`яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 р. за №04-5/225) та Оглядового листа Вищого Господарського суду України від 29.11.07 № 01-8/917, щодо штрафу нарахованого у розмірі відповідно до статті 118 Статуту, штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитків.

Законом України Про залізничний транспорт (ст. 3), визначається, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України Про транспорт , ЗаконуУкраїни Про залізничний транспорт , Статуту залізниць України та інших актівзаконодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень,користування засобами заіізничного транспорту загального користування є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Отже, зважаючи на наведене вище, суд доходить висновку, що вимога позивача підставна, обставини, що лежать в основі підстави позову обґрунтовані належними, допустимими та більш вірогідними доказами, ніж докази, надані на їх спростування, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2 319,45грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2 319,45грн.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТОКС ТРАНС" (ідентифікаційний код 35602992) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вулиця Тверська (Єжи Гедройця), будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (84404, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна,22, код ЄДРПОУ 40150216) 154 630,00грн. штрафу та 2 319,45 грн судового збору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

4 . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua .

Повний текст рішення складено та підписано 30.11.2020 року.

Суддя С.М. Коссак