Рішення

від 17.11.2020 по справі 922/2748/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2748/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (61044, м. Харків, пр. Московський, буд.257, офіс 1007, ідентифікаційний код 32149164) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, буд.41, ідентифікаційний код 04852585) про стягнення 1 317 021,57 грн та повернення майна за участю представників учасників справи:

позивача - адвоката Рись В.Г., довіреність б/н від 02.01.2020;

третьої особи - не з`явився;

відповідача - адвоката Пелецького В.О., довіреність №3 від 13.01.2020

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" заборгованості за договором поставки №У-77/17 від 10.07.2017, що укладений між позивачем та відповідачем у розмірі 1 317 021,57 грн, а також просить суд зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Куряжський домобудівельний комплекс" повернути позивачу обладнання (загальна вартість якого складає 780 000,00 грн.), яке використовувалось для індивідуального виготовлення залізобетонних виробів для ТОВ "Вариант+" за Договором Поставки № У-77/17: Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 7 (сім) шт.; Станок СМЖ 128Б у кількості 1 (одна) шт.; Станок СМЖ 129 у кількості 1 (одна) шт.; Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 4 (чотири) шт..; Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 (три) шт.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10 липня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №У-77/17, відповідно до умов якого позивач здійснив попередню оплату товару на загальну суму 13 024 172, 82 грн., а відповідач здійснив поставку товару за Договором частково на загальну суму 11 755 272, 37 грн, у зв`язку з чим порушив свої зобов`язання у сумі 1 268 900,45 грн., а тому приймаючи до уваги те, що відповідач не передав позивачу товар у строк встановлений договором останній на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України вимагає повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 268 900,45 грн., сплати пені у розмірі 38968,40 грн. та 3% річних - 9152,72 грн.

Крім того, позивач зазначає, що в рамках Договору та домовленостей Сторін Постачальник зобов`язався виготовити для Покупця залізобетонні вироби індивідуального виготовлення. Для зменшення вартості виробів сторони домовилися про надання Покупцем власного обладнання в користування Постачальнику для виробництва залізобетонних виробів індивідуального виготовлення за Договором.

На виконання досягнутої угоди позивачем було завезено на територію відповідача наступне обладнання:

- металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 7 штук, що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 05.07.2017, довіреність б/н від 05.07.2017;

- станок СМЖ 128Б у кількості 1 шт. та станок СМЖ 129 у кількості 1 шт., що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 12.04.2018, довіреність б/н від 12.04.2018;

- металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 4 штуки, що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 01.12.2018, довіреність б/н від 01.12.2018;

- металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 штуки, що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 07.05.2019, довіреність б/н від 07.05.2019.

В свою чергу вищезазначене обладнання позивач прийняв у тимчасове володіння і користування відповідно до:

- Договору оренди №01/17 від 05.07.2017 з метою використання останнім у господарській діяльності та оціночною вартістю 210 000,00 грн, що підтверджує Акт прийому-передачі майна від 05.07.2017;

- Договору оренди №02/18 від 12.04.2018 з метою використання останнім у господарській діяльності та оціночною вартістю 300 000,00 грн, що підтверджує Акт прийому-передачі майна від 12.04.2018;

- Договору оренди №03/18 від 01.12.2018 з метою використання останнім у господарській діяльності та оціночною вартістю 120 000,00 грн, що підтверджує Акт прийому-передачі майна від 01.12.2018;

- Договору оренди №04/19 від 07.05.2019 з метою використання останнім у господарській діяльності та оціночною вартістю 150 000,00 грн, що підтверджує Акт прийому-передачі майна від 07.05.2019;

Тобто обладнання належить Позивачу на законній підставі.

Після того, як відповідач припинив постачання виробів та перестав виконувати свої зобов`язання за Договором, позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№2406 від 25.05.2020 про повернення позивачу вище зазначеного обладнання, яке було завезено відповідачу для спільної діяльності.

Однак, відповідач вимогу не виконав, будь-якої відповіді про готовність прийняти вантажний автотранспорт від позивача не надав.

Таким чином, позивач вважає, що на підставі ст. 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачу обладнання, загальна вартість якого складає 780000,00 грн., яке використовувалось для виготовлення залізобетонних виробів індивідуального виготовлення за Договором поставки №У-77/17.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2748/20. Зазначено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 вересня 2020 р. о 10:40 год.

21 вересня 2020 року до суду від 3-ї особи надійшли письмові пояснення (вх. №21729), які приєднані судом до матеріалів справи.

28 вересня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №22435), який приєднано судом до матеріалів справи.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 29 вересня 2020 року про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2020 о 11:30 год.

05 жовтня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №23058), яка приєднана судом до матеріалів справи.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 12 жовтня 2020 року про відкладення підготовчого засідання на 26.10.2020 о 14:00 год.

20 жовтня 2020 року до суду від відповідача надішли заперечення (вх. №24382), які приєднані судом до матеріалів справи.

26 жовтня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову (вх. №24816).

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 26 жовтня 2020 року про прийняття до розгляду заяви про зміну підстав позову та відкладення підготовчого засідання на 09.11.2020 о 11:30 год.

03 листопада 2020 року до суду від 3-ї особи надійшли письмові пояснення (вх. №25638), які приєднані судом до матеріалів справи.

06 листопада 2020 року до суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вх. №25937), які приєднані судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 09 листопада 2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 17.11.2020 року об 14:00 год.

12 листопада 2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи (вх. №26508).

У поданому клопотанні відповідач просить суд призначити у справі судову економічну експертизу проведення якої доручити експертам Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса". Також, відповідач просить суд на вирішення судовому експерту (експертам) поставити наступні питання:

- на яку суму недопоставлено товар у зв`язку з господарськими відносинами між АТ "КДБК" та ТОВ "ВАРІАНТ+" щодо виготовлення та поставки залізобетонних виробів, які мали місце з липня 2017 року по грудень 2019 року включно?;

- яка номенклатура (найменування, тип) залізобетонних виробів, які недопоставлено, кількість надопоставлених залізобетонних виробі по найменуванням?;

- в які періоди виникла недопоставка по відповідним найменуванням (типам) залізобетонних виробів?;

- на якій підставі здійснювались господарські відносини між АТ "КДБК" та ТОВ "ВАРІАНТ+" щодо виготовлення та поставки залізобетонних виробів - на підставі договору поставки чи окремих фактів виставлення рахунків - фактур та їх оплати?;

- чи були встановлені у договорі поставки або в окремих первинних бухгалтерських документах (рахунках - фактурах, заявках тощо) строки виготовлення та поставки окремих партій залізобетонних виробів?.

Також, 12 листопада 2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. №26507), в якому він просить суд роз`єднати в окремі провадження позовні вимоги про стягнення попередньої оплати та повернення майна.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 листопада 2020 року залишено без розгляду клопотання про призначення судової економічної експертизи та клопотання про роз`єднання в окремі позовні провадження позовні вимоги про стягнення попередньої оплати та повернення майна.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, згідно діючого законодавства.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи відповідач виставив позивачу наступні рахунки фактури:

- № 828 від 26.07.2019 на суму 342 000,36 грн на оплату плит ПДН-А 800(6мх2м) в кількості 45 шт., по ціні 6 333, 34 грн. (без ПДВ);

- № 831 від 30.07.2019 на суму 402 800,42 грн. на оплату плит ПДН-А 800(6мх2м) в кількості 53 шт., по ціні 6 333, 34 грн. (без ПДВ);

- №1090 від 17.09.2019 на суму 492 600,00 грн на оплату плит ПДН-А 800(6мх2м) в кількості 62 шт., по ціні 6625, 00 грн. (без ПДВ);

- № 1092 від 26.09.2019 на суму 251 200,13 грн на оплату плит ПДН-А 800(6мх2м) в кількості 32 шт., по ціні 6 541, 67 грн. (без ПДВ).

В свою чергу позивач платіжними дорученнями здійснив наступні попередні оплати за товар на загальну суму 1 318 900,60 грн, а саме:

- 26.07.2019 № 95 (Сплата за плити по р/ф № 828 від 26.07.19) на суму -170 000,00 грн;

- 26.07.2019 № 110 (Сплата за плити по р/ф N 828 від 26.07.19) на суму - 2 000,36 грн;

- 30.07.2019 № 111 (Сплата за плити ги по р/ф N 831 від 30.07.19) на суму - 98 800,11 грн;

- 02.08.2019 № 1 (Сплата за плити по р/ф N 831 від 30.07.19) на суму - 304 000,00 грн;

- 17.09.2019 № 116 (Сплата за плити по р/ф N 1090 від 17.09.19) на суму - 318 000,00 грн;

- 18.09.2019. № 117 (Сплата за плити по р/ф N 1090 від 17.09.19) на суму - 127 200,00 грн:

- 1 8.09.2019 № 100 (Сплата за плити по р/ф N 1090 від 17.09.19) на суму - 47 700,00 грн;

- 26.09.2019 № 120 ( Сплата за плити по р/ф N 1092 від 26.09.19) на суму - 251 200,13 грн;

Також, позивач звертає увагу, що згідно платіжного доручення № 95 від 26.07.2019 на суму 170 000,00 грн від ТОВ "ВАРИАНТ+" надійшла оплата з призначенням платежу: "Оплата за плити згідно рах. № 828 від 26.07.2019 р., а Постачальник (відповідач) відвантажив товар частково: 02.10.2019 на суму 34 800,07 по видатковій накладній №1012 та 15.11.2019 на суму 15 200,02 грн. по видатковій накладній № 1201, а на залишок у сумі 119 999,86 грн Товар так і не був поставлений. Таким чином, сума попередньої оплати за непоставлений товар по платіжному дорученню №95 від 26.07.2019 становить 119 999,85 грн.

З огляду па викладене з урахуванням лише часткового виконання зобов`язань з поставки з боку Відповідача, на сьогодні існує заборгованість Відповідача перед Позивачем за оплачений, але непоставлений товар в розмірі 1 268 900,45 грн.

Отже, позивач вважає, що вказані кошти мають бути стягнуті на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуті за рахунок позивача.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з`ясування чи набула особа визначеного статтею 1212 ЦК України зобов`язання, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст. 181 Господарського суду України, передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2015 р. N 01-06/631/15 Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" роз`яснено, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (постанова від 25.02.2015 N 910/1913/14).

Крім того, Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини з поставки товару, а саме укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відтак, між сторонами існували договірні відносини.

Отже, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Крім того, вимога повернути позивачу попередньо сплачені кошти також не може бути задоволена, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідачем порушено зобов`язання щодо передачі товару у встановлений строк.

Матеріали справи не містять доказів встановлення сторонами строку передачі відповідачем товару.

За таких умов в силу ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України покупець не має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Суд звертає увагу на те, що у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У належному та правильному вирішенні господарського спору провідне місце посідає дослідження доказів, що містять інформацію щодо обставин даного спору.

Стаття 74 ГПК України, розподіляючи обов`язки щодо доказування, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 4 ст. 74 ГПК закріплює положення, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Головним обов`язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. У свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об`єктивно оцінити.

У статті 79 ГПК зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами по справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Суд, оцінивши наявні у справі докази, встановив, що позивач під час розгляду справи не подав належних і допустимих доказів у розумінні положень ГПК України, які свідчили б про те, що відповідачем порушено зобов`язання щодо передачі товару у встановлений строк.

Щодо доводів позивача, стосовно того, що хоча сторони і не встановили строків поставки, однак в силу прямої вказівки норми закону між сторонами мали місце укладені договори поставки строком дії на 1 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Крім того, поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними поняттями.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 по справі №910/16750/18.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 9152,72 грн. - 3% річних та 38 968,40 грн - пені, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та пені є безпідставними, оскільки відповідачем не було прострочено виконання грошового зобов`язання, крім того сторонами не було забезпечено виконання зобов`язання пенею.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути позивачу обладнання (загальна вартість якого складає 780000,00 грн), яке використовувалось для індивідуального виготовлення залізобетонних виробів для ТОВ "ВАРИАНТ+" за Договором Поставки №У-77/17: Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 7 (сім) шт.; Станок СМЖ 128Б у кількості 1 (одна) шт.; Станок СМЖ 129 у кількості 1 (одна) шт.; Металеві форми ПДН (6x2x0.14) у кількості 4 (чотири) шт..; Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 (три) шт, суд зазначає наступне.

10.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (надалі - Покупець) та Приватним акціонерним товариством "Куряжський домобудівельний комплекс" (надалі - Постачальник) був укладений Договір Поставки № У-77/17 (надалі -Договір).

Згідно з п.1.1. Договору Постачальник у порядку і на умовах, передбачених Договором, зобов`язується виготовити і передати у власність Покупця, залізобетонні вироби індивідуального виготовлення відповідно до технічного завдання ГІокупця, а Покупець прийняти товар і сплатити його вартість в порядку і на у мовах, визначений цим Договором.

В рамках Договору та домовленостей Сторін Постачальник зобов`язався виготовити для Покупця залізобетонні вироби індивідуального виготовлення. Для зменшення вартості виробів сторони домовилися про надання Покупцем власного обладнання в користування Постачальнику для виробництва залізобетонних виробів індивідуального виготовлення за Договором, що не заперечується відповідачем.

У відповідності до додаткової угоди № 1 від 29.12.2017 до Договору строк його дії погоджений сторонами до 31.12.2018.

На виконання досягнутої угоди позивачем було завезено на територію відповідача наступне обладнання:

- металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 7 штук, що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 05.07.2017, довіреність б/н від 05.07.2017;

- станок СМЖ 128Б у кількості 1 шт. та станок СМЖ 129 у кількості 1 шт., що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 12.04.2018, довіреність б/н від 12.04.2018;

- металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 4 штуки, що підтверджує Акт ввозу товарно - матеріальних цінностей від 01.12.2018, довіреність б/н від 01.12.2018;

Вищевказане обладнання позивач прийняв у тимчасове володіння і користування, що підтверджується наступними обставинами.

05.07.2017 між громадянином ОСОБА_1 (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (надалі - Орендар) було укладено договір оренди майна №01/17 (надалі - договір), відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у тимчасове володіння і користування Майно: металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 7 штук (п.1.1. договору).

Термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання і діє по 04 червня 2020 року.

05 липня 2017 року позивач передав відповідачу металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 7 штук, що підтверджується актом приймання - передачі майна (а.с. 83).

12.04.2018 між громадянином ОСОБА_1 (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (надалі - Орендар) було укладено договір оренди майна №02/18 (надалі - договір), відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у тимчасове володіння і користування Майно: станок СМЖ 128Б у кількості 1 штука; станок СМЖ 129 у кількості 1 штука (п.1.1. договору).

Термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання і діє по 12 липня 2020 року.

12 квітня 2018 року позивач передав відповідачу станок СМЖ 128Б у кількості 1 штука; станок СМЖ 129 у кількості 1 штука, що підтверджується актом приймання - передачі майна (а.с. 88).

01.12.2018 між громадянином ОСОБА_1 (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (надалі - Орендар) було укладено договір оренди майна №03/18 (надалі - договір), відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у тимчасове володіння і користування Майно: металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 4 штук (п.1.1. договору).

Термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання і діє по 31 липня 2020 року.

01 грудня 2018 року позивач передав відповідачу металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 4 штук, що підтверджується актом приймання - передачі майна (а.с. 93).

Позивач 25.05.2020 звернувся з листом вих.№2406 до відповідача, в якому вимагав повернути майно передане на зберігання.

Проте, станом на час розгляду справи відповідач вказане майно не повернув.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідач визнав обставини щодо прийняття від позивача обладнання, яке йому було передано для виконання зобов`язань за договором поставки № У-77/17 від 10.07.2017 для виготовлення обладнання.

Проте, зазначає, що металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 штуки згідно Акту ввозу товарно - матеріальних цінностей від 07.05.2019, були передані йому не за договором поставки № У-77/17 від 10.07.2017, оскільки строк дії цього договору закінчився на момент передання цього обладнання.

Відповідно до ч.1 ст.75 господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути позивачу обладнання (загальна вартість якого складає 630000 грн), яке використовувалось для індивідуального виготовлення залізобетонних виробів для ТОВ "Вариант+" за Договором Поставки № У-77/17: Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 7 (сім) шт.; Станок СМЖ 128Б у кількості 1 (одна) шт.; Станок СМЖ 129 у кількості 1 (одна) шт.; Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 4 (чотири) шт., є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про повернення йому металевих форм ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 (три) шт., суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, 10.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (надалі - Покупець) та Приватним акціонерним товариством "Куряжський домобудівельний комплекс" (надалі - Постачальник) був укладений Договір Поставки № У-77/17 (надалі -Договір).

У відповідності до додаткової угоди № 1 від 29.12.2017 до Договору строк його дії погоджений сторонами до 31.12.2018.

07.05.2019 між громадянином ОСОБА_1 (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (надалі - Орендар) було укладено договір оренди майна №04/19 (надалі - договір), відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у тимчасове володіння і користування Майно: металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 3 штук (п.1.1. договору).

Термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання і діє по 06 серпня 2020 року.

07 травня 2019 року позивач передав відповідачу металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 3 штук, що підтверджується актом приймання - передачі майна (а.с. 98).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що металеві форми ПДН (6х2х0,14) у кількості 3 штук не були передані відповідачу для виконання зобов`язання за договором поставки №У-77/17 від 10.07.2017, оскільки останній припинив свою дію 31 грудня 2018 року.

Таким чином, вимоги позивача про повернення йому металевих форм ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 (три) шт. не підлягають задоволенню

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору в сумі 9450,00 грн підлягають стягненню з відповідача, а решту суму судового збору в розмірі 22005,32 грн суд покладає на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, буд.41, ідентифікаційний код 04852585) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (61044, м. Харків, пр. Московський, буд.257, офіс 1007, ідентифікаційний код 32149164) обладнання (загальна вартість якого складає 630000 грн), яке використовувалось для індивідуального виготовлення залізобетонних виробів для ТОВ "Вариант+" за Договором Поставки № У-77/17: Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 7 (сім) шт.; Станок СМЖ 128Б у кількості 1 (одна) шт.; Станок СМЖ 129 у кількості 1 (одна) шт.; Металеві форми ПДН (6x2x0,14) у кількості 4 (чотири) шт.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Врешті частині позову щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 317 021,57 грн. та повернення позивачу металевих форм ПДН (6x2x0,14) у кількості 3 (три) шт. відмовити.

Судовий збір сплачений за подання позовної заяви по справі у розмірі 31 455,32 грн покласти на позивача у розмірі 22005,32 грн., а на відповідача - у розмірі 9450,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, буд.41, ідентифікаційний код 04852585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (61044, м. Харків, пр. Московський, буд.257, офіс 1007, ідентифікаційний код 32149164) судовий збір у розмірі 9450,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вариант+" (61044, м. Харків, пр. Московський, буд.257, офіс 1007, ідентифікаційний код 32149164).

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, буд.41, ідентифікаційний код 04852585).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "27" листопада 2020 р.

Суддя І.О. Чистякова