Постанова

від 19.11.2020 по справі 466/1719/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/1719/17 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/811/1101/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.

секретар - Жукровська Х.І.,

з участю представника апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 січня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді - Зими І.Є., у справі за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ "Горизонт-Захід 1", третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про визнання будівництва самочинним та усунення перешкод в користуванні майном, -

в с т а н о в и л а:

09 березня 2017року позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ТзОВ Горизонт-Захід 1 , третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про визнання самочинним будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 за адресою АДРЕСА_1 , усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом приведення ТзОВ Горизонт - Захід 1 вказаної земельної ділянки у попередній стан.

Заяву мотивувала тим, що вона є власником нежитлових приміщень, загальною площею 347,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Приміщення межують із земельною ділянкою із кадастровим номером 4610137500:01:003:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій ТзОВ Горизонт-Захід 1 здійснює будівництво офісного центру. Позивач вважає таке будівництво самочинним і таким, що створює перешкоди в користуванні майном з наступних підстав.

Так, 27.04.16 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було зареєстровано за № ЛВ 083161182908 подану відповідачем декларацію про початок виконання будівельних робіт. Однак, за наслідками проведеної інспекцією ДАБК позапланової перевірки, було встановлено, що ТзОВ Горизонт-Захід 1 внесено недостовірні дані у вищевказану декларацію, чим порушено ч. 8 ст. 36 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , п. 11 Порядку виконання підготовчих і будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 466, про що складено відповідний акт, припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт, припис про усунення виявлених порушень та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Як наслідок, вищевказану декларацію скасовано Наказом начальника Інспекції ДАБК.

Однак в подальшому, забудовник ТзОВ Горизонт-Захід 1 , не подавши нової декларації про початок виконання будівельних робіт, продовжує будівництво.

Окрім того, позивач зазначила, що нерухоме майно будується на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, оскільки її цільове призначення не призначене для будівництва багатоквартирного житлового будинку, як це вказано в будівельному паспорті на території будівництва. При цьому, в уже скасованій декларації зазначено, що будівництво здійснюється на підставі договору суперфіції, дія якого закінчилась ще 11.12.2012року. Таким чином, вказує на те, що відповідач не має необхідних документів для виконання будівельних робіт.

Також стверджувала, що нерухоме майно будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил, оскільки між спірною забудовою та належними їй приміщеннями не дотримана необхідна відстань, як це передбачено містобудівними умовами та обмеженнями.

Окрім наведеного, відповідачем допущено суттєве порушення під час проходження дозвільної процедури в будівельній сфері. А саме, на момент початку виконання будівельних робіт, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, що затверджені рішенням виконкому Львівської міської ради 31.12.2010 року за № 1860 вже втратили чинність на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , який набрав чинності в 2011 році.

Внаслідок неправомірних дій відповідача завдається реальна шкода належним їй приміщенням, що виявляється у вигляді тріщин на будівлі, які з`явились в період зведення спірного будинку. Таким чином вважає, що порушені її права, тому вимагала усунення перешкод в користуванні своїм майном шляхом приведення ТзОВ Горизонт - Захід 1 земельної ділянки, на якій останнє проводить будівництво, у попередній стан.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 за адресою АДРЕСА_1 самочинним, усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом приведенням ТзОВ Горизонт - Захід 1 у попередній стан земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 за адресою АДРЕСА_1 відмовлено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року оскаржила ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. Вважає, що обставини встановлені рішенням спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а висновки суду ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин справи та недослідженні доказів у порядку, встановленому ст. 89 ЦПК України.

Звертає увагу, що із експертного звіту щодо розгляду проектної документації в частині міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва від 10.07.2017 року проектна документація виготовлена на підставі містобудівних умов та обмежень від 31.12.2010року, які втратили чинність на момент виготовлення проектної документації та договору з Львівською міською радою про оренду земельної ділянки по АДРЕСА_3 , який із останньою не укладався (договір оренди був укладений 05.11.2016року із власником земельної ділянки, а не з Львівською міською радою). Окрім цього, в експертному звіті зазначається, що проектна документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування, що не відповідає дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Вказує, що наявні в матеріалах справи докази ставлять під сумнів відповідність проектної документації вимогам закону, що підтверджує необхідність її витребування та проведення експертного дослідження. Однак, всупереч цьому, судом першої інстанції було позбавлено позивача можливості подати клопотання про призначення експертизи та підтвердити її невідповідність вимогам законодавства, будівельним нормам та правилам. В оскаржуваному рішенні суду не наведено жодних підстав та мотивів для відмови у задоволенні вказаного клопотання.

Також зазначає, що відповідач на початок здійснення підготовчих та будівельних робіт не мав вихідних даних для проектування об`єкту містобудування, що унеможливлювало подальше проектування та, відповідно, і будівництво об`єкта нерухомості.

Окрім того, звертає увагу, що судом першої інстанції не надано правової оцінки технічному висновку за результатами обстеження корпусів АДРЕСА_3 від 28.02.2017 року, яким було встановлено, що тріщини у будинку, який перебуває у власності позивача, виникли внаслідок проведених відповідачем будівельних робіт.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.01.2018року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Горизонт-Захід 1 задовольнити повністю: визнати будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 за адресою: АДРЕСА_3 самочинним; усунути перешкоди у здійсненні права користування майном шляхом приведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 за адресою: АДРЕСА_3 в попередній стан.

Представник ТзОВ Горизонт-Захід 1 - Рабінович М.П. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що не погоджується із доводами апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, а відтак заперечує проти задоволення скарги.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак,справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, загальною площею 347,5 кв. м., що розташовані на першому та другому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказані приміщення межують із земельною ділянкою із кадастровим номером 4610137500:01:003:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на якій відповідач - ТОВ Горизонт-Захід 1 здійснює будівництво об`єкту з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 083161182908, виданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 27 квітня 2016 року. Однак, така на момент розгляду справи скасована наказом начальника Інспекції ДАБК.

ТОВ Горизонт-Захід 1 є орендарем вказаної земельної ділянки на підставі договору оренди землі, укладеного 05 листопада 2016 року з ОСОБА_3 , нотаріально посвідченим, з терміном дії - 5 років.

Аналіз змісту позовної заяви дає підстави стверджувати, що позивачка, як власник нежитлових приміщень звернулася до суду з позовом до ТОВ Горизонт-Захід 1 , як особи, яка здійснює будівництва на суміжній ділянці, про (1) визнання цього будівництва самочинним та (2) усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом приведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 в попередній стан. Позов обґрунтовано тим, що будівництво, яке ведеться відповідачем є самочинним, внаслідок чого пошкоджується майно позивача, а саме поява тріщин на будівлі.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав .

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За змістом статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, а власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Зазначене кореспондує визначеним у статті 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів

Згідно з частиною третьою статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, самочинність будівництва об`єкта є предметом доказування у справах, які вирішуються на підставі положень статті 376 ЦК України, на підставі належних та допустимих доказів, а отже не може складати зміст позовних вимог, та призводити до захисту прав або інтересів позивача, як ефективний спосіб такого захисту.

Близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі №755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу) .

Аналогічний висновок викладено також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 554/9060/15-ц (провадження № 61-234 св 17)

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об`єкт нерухомості збудований відповідачем на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети. Разом із тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об`єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов`язковим .

Від вказаних висновків, станом на час розгляду справи апеляційним судом, Велика Палата Верховного Суду не відступала.

А системний аналіз частини сьомої статті 376 ЦК України та положень статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Отже, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18) та від 29 січня 2020 року у справі № 642/1536/17-ц (провадження № 61-6753св19).

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В матеріалах справи відсутні докази існування у позивача ОСОБА_2 перешкод у здійсненні права користування майном, які б можна було усунути шляхом приведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 в попередній стан.

Встановивши, що позивачем щодо першої позовної вимоги - про визнання будівництва самочинним, обрано неефективний спосіб захисту, а друга позовна вимога - про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом приведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:01:003:0034 в попередній стан, ним не доведена, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, обґрунтовано відмовивши в такому.

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).

Тлумачення положень статей 103, 105 ЦПК України дає підстави стверджувати, що суд призначає експертизу у справі лише за сукупністю таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом було позбавлено позивача можливості подати клопотання про призначення по справі відповідної експертизи, не можуть бути прийняті колегією суддів, з огляду на те, що зважаючи на вказані вище приписи процесуального закону, саме позивачем мав бути поданий висновок експерта, чого ним зроблено не було ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатніми.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановивши права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи і давши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - безе задоволення.

Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 листопада 2020 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.