Постанова

від 01.12.2020 по справі 907/83/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2020 р. Справа №907/83/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Желіка М.Б.

Мирутенка О.Л.

секретар судового засідання Федорів Н.В.,

розглянув апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2020 (повний текст складено 01.04.2020, суддя Ушак І.Г.)

у справі № 907/83/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-координаційний центр "Будівельні технології", м. Ужгород

до Ужгородської міської ради м. Ужгород

до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання недійсним договору оренди

представники сторін в судове засідання 26.11.2020 не з`явилися.

21 лютого 2019 року до Господарського суду Закарпатської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Виробничо-координаційний центр Будівельні технології із позовною заявою до відповідачів Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі № 2003 від 10.07.2018.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір оренди, додатки до нього та акт приймання-передачі підписала бухгалтер товариства ОСОБА_1 , яка не мала повноважень на вчинення подібних дій від імені позивача. Єдиною особою позивача згідно його статуту, яка уповноважена представляти позивача, в тому числі, укладати правочини від його імені без спеціального доручення, є ОСОБА_2 , який зазначений договір не підписував та нікого не уповноважував його підписувати. Крім того, умови спірного договору частково містять дані, які не відповідають дійсності та не влаштовують позивача.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2020 позов у даній справі задоволено.

Вказане рішення обґрунтовано наступним:

1) з висновку експертного дослідження від 21.02.2019 за №4/1 та нотаріально посвідчених пояснень ОСОБА_3 вбачається, що підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди № 2003 від 10.07.2018, у додатку № 1 до цього договору, у акті приймання-передачі земельної ділянки від 10.07.2018 та у довіреності від 15.03.2018 виконано не ОСОБА_2 , а головним бухгалтером товариства ОСОБА_1 , яка підписала вказані документи, намагаючись повторити підпис ОСОБА_2 та поставила печатку товариства, яка знаходилась у неї на зберіганні;

2) з огляду на те, що спірний договір був підписаний від імені директора орендаря ОСОБА_2 іншою особою, яка не мала на це повноважень, вказане є підставою для задоволення позовних вимог та визнання спірного договору недійсним згідно приписів ст. 203, 215 ЦК України.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач-2 оскаржив його в апеляційному порядку, з огляду на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) висновок експертного дослідження, на який покликається суд першої інстанції, не може вважатися належним та допустимим доказом у справі, оскільки у ньому не міститься вказівки про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що є порушенням ст. 101 ГПК України;

2) у правовідносинах між Ужгородською міською радою та ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології щодо оренди земельних ділянок інтереси товариства представляла ОСОБА_4 , про що свідчать наступні обставини:

- діючи на підставі довіреності від 15.03.2018, вона подавала до міської ради заяву про затвердження технічної документації із землеустрою;

- згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона була ініціатором реєстраційних дій від імені товариства щодо первинної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки (згідно договору від 10.07.2018);

- на підставі довіреності №2 від 19.07.2018 товариство доручило вказаній особі представляти його інтереси з питань подання заяви (з правом підпису) і документів до неї для отримання результату адміністративної послуги Ужгородської міської ради.

Суд першої інстанції не надав належну оцінку заяві позивача від 15.03.2018, довіреностям від 15.03.2018 та від 19.07.2018 та заяві від 12.03.2019 про припинення спірного договору оренди в частині двох земельних ділянок. Вказані документи суд помилково потрактував як такі, на підставі яких відповідачі стверджують про наявність у ОСОБА_4 повноважень на підписання спірного договору.

Натомість, на вказані документи відповідачі покликалися в контексті недобросовісної поведінки позивача. Вказані дії позивача були спрямовані на оформлення оренди на земельні ділянки, у зв`язку з чим подача позову у даній справі свідчить про суперечливість поведінки сторони. Більше того, позивачем не було доведено того, що неуповноважена особа, підписуючи спірний договір від імені позивача, діяла всупереч його інтересів.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Стосовно доводів скаржника зазначив, що висновок експертного дослідження від 21.02.2019 за №4/1 був складений на підставі Інструкції з організації та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом №591 від 17.07.2017. Вказаний висновок експертного дослідження відповідає вимогам Інструкції та в силу п.6 розділу 6 Інструкції у ньому не повинно міститись вказівки про обізнаність експерта з кримінальною відповідальністю за дачу завідомо неправдивого висновку. Крім того, такий висновок не є висновком судової експертизи в розумінні чинного законодавства, оскільки підставою для дослідження виступає відповідне звернення фізичної (юридичної) особи, а не процесуальний документ.

Автоматизованим розподілом справи, проведеним 17.08.2020, було визначено наступний склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуюча суддя Данко Л.С., судді Желік М.Б. та Мирутенко О.Л.

21.08.2020, у зв`язку із відставкою головуючої судід Данко Л.С. було проведено повторний автоматизований розподіл справи, яким визначено нову головуючу суддю Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26 серпня 2020 року було відкрито апеляційне провадження у даній справі. В подальшому, із врахуванням відпустки суддів Мирутенка О.Л. та Орищин Г.В., а також подальшої тимчасової непрацездатності головуючої судді Орищин Г.В. розгляд даної справи у призначені дати судових засідань не відбувся (24.09.2020 та 22.10.2020).

Нове засідання у справі було призначено на 26.11.2020 із врахуванням клопотання скаржника про його проведення в режимі відеоконференції із Господарським судом Закарпатської області.

В судове засідання, призначене на 26.11.2020, сторони не забезпечили явку повноважних представників. Судова колегія встановила, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі.

Водночас, 26.11.2020 до суду надійшло клопотання від скаржника про розгляд справи без його участі, яке мотивоване запровадженням на території України карантину, пов`язаного із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також перебуванням представника скаржника на самоізоляції.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

10.07.2018 територіальна громада м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діяв Департамент міського господарства Ужгородської (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-координаційний центр Будівельні технології (орендар) уклали договір оренди землі № 2003.

За умовами договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування п`ять земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Минайській, 16 у м. Ужгороді за кадастровими номерами 2110100000:18:001:0160, 2110100000:18:001:0161, 2110100000:18:001:0162, 2110100000:18:001:0163, 2110100000:18:001:0164 загальною площею 0,2655 га із визначеною нормативно-грошовою оцінкою кожної ділянки станом на 2018 рік згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку, орендною платою у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки на рік та відповідно на місяць. Строк дії договору - до 10.07.2023.

Договір оренди від імені орендодавця було підписано директором департаменту Бабидоричем Володимиром Івановичем, а від імені орендаря - директором товариства ОСОБА_2 .

Ці самі особи підписали розрахунок розміру орендної плати (додаток №1 до договору) та акт приймання-передачі земельної ділянки від 10.07.2018.

Як зазначалося вище, позовні вимоги ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології про визнання договору оренди недійсним базуються на твердженні, що вказаний договір від імені орендаря був підписаний не його директором ОСОБА_2 , а іншою особою, яка працювала головним бухгалтером підприємства, ОСОБА_1 .

В підтвердження наведеного позивач покликається на наступні докази:

1) статут ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології в редакції, зареєстрованій 28.08.2008, з якого вбачається, що єдиним учасником товариства є ОСОБА_2 (п.1.6); виконавчим органом товариства є одноособовий учасник; учасник може бути одночасно директром товариства (п.6.4);

2) наказ ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології №2 від 18.04.2006 про приступлення ОСОБА_2 до виконання обов`язків директора підприємства;

3) нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 19.11.2018 (1964 року народження, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , бухгалтер ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології ), адресованою господарському суду, відповідно до якої остання стверджує про наступне: у липні 2018 року їй передали кілька примірників договору №2003 від 10.07.2018 і додатки до нього та повідомили, що це формальний договір, який вже діє і його необхідно продовжити; у зв`язку із відсутністю ОСОБА_2 , вона підписалася на всіх примірниках і додатках, намагаючись повторити підпис ОСОБА_2 та проставила відбитки печатки товариства, яка у неї зберігалася;

4) висновок експертного дослідження №4/1 від 21.02.2019, складений судовим експертом Закарпатського науково-дослідного експертного-криміналістичного центру МВС України, складений за заявою ОСОБА_2 ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології з приводу наступного питання: Чи виконаний підпис від імені гр. ОСОБА_2 у договорі оренди № 2003 від 10.07.2018 на 4-му аркуші у графі Орендар , на додатку № 1 до договору оренди №2003 від 10.07.2018 у гр. Орендар керівник центру Будтех , на акті приймання-передачі земельної ділянки від 10.07.2018 у гр. Керівник центру Будтех гр. ОСОБА_2 , на довіреності від 15.03.2018 у гр. ОСОБА_2 .

Згідно вказаного висновку експертного дослідження підписи від імені п. ОСОБА_2 у всіх наданих документах виконано не ним.

Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідачі не спростовували тверджень позивача щодо підписання спірного договору не директором позивача, а іншою особою від його імені.

Як було зазначено вище, доводи відповідча-2, викладені в його апеляційній скарзі, стосуються того, що висновок експертного дослідження №4/1 від 21.02.2019 не може вважатися висновком судової експертизи в розумінні норм ГПК України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновку експертного дослідження №4/1 від 21.02.2019 немає вказівки про те, що цей висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Таким чином, колегія суддів погоджується із твердженнями скаржника про те, що вказаний висновок не може вважатися висновком судової експертизи. Разом з тим, вказаний документ є письмовим доказом (ст. 91 ГПК України), що підлягає оцінці нарівні з іншими доказами у даній справі. В свою чергу, жоден із відповідачів не надав ніякого доказу, який би спростовував обставини, на які покликається позивач у даній справі.

Суд бере також до уваги і те, що експертне дослідження проводилося Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, який у своїй діяльності керується Інструкцією з організації та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом №591 від 17.07.2017, відповідно до пункту 6 розділу 6 якої, у висновку експертного дослідження не зазначаються відомості про попередження судового експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків відповідно до Кримінального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи можна взяти до уваги як висновок експертного дослідження №4/1 від 21.02.2019, так і нотаріальні пояснення бухгалтера ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Статтею 92 ЦК України (цивільна дієздатність юридичної особи) встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Матеріалами даної справи підтверджується той факт, що спірний договір оренди № 2003 від 10.07.2018 від імені директора ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології ОСОБА_2 був підписаний не ним, а іншою особою - бухгалтером товариства, яка не мала повноважень для підписання договорів від його імені. Доказів, які би свідчили про протилежне відповідачами не надано.

Вказане свідчить про те, що ТзОВ Виробничо-координаційний центр Будівельні технології у правовідносинах із відповідачами щодо укладення договору оренди не представляв належний орган, як це передбачено у ст. 92 ЦК України.

З матеріалів даної справи не вбачається й того факту, що спірний правочин відповідав волевиявленню позивача, зокрема, жодною із сторін не надано доказів, які би свідчили про фактичну реалізацію сторонами умов даного правочину.

З відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається що спірний договір був предметом оскарження зі сторони позивача починаючи з початку жовтня 2018 року в межах судової справи №907/581/18, позовну заяву у якій було залишено без розгляду, після чого позивач ініціював дане провадження.

Стосовно доводів скаржника, що пов`язані із недобросовісною поведінкою позивача, колегія суддів відхиляє такі за необґрунтованістю. Та обставина, що перед датою підписання спірного договору оренди, позивач звертався до відповідача з приводу затвердження технічної документації на землю, не спростовує вищевстановлених порушень та вищезазначених висновків.

Додатково колегія зазначає, що суд першої інстанції правильно зазначив про те, що наявні у матеріалах справи довіреності, видані від імені позивача на ім`я ОСОБА_1 , не надавали останній права підписувати договори (в т.ч. спірний договір).

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Із врахуванням того, що в судове засідання, призначене на 26.11.2020, сторони не з`явилися, відповідно до положень ч.5 ст.240 ГПК України, суд зазначає, що датою прийняття постанови у даній справі є дата складення повного тексту постанови.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2020 у справі №907/83/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно статтей 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя М.Б. Желік

суддя О.Л. Мирутенко