Рішення

від 30.11.2020 по справі 400/2106/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 р. № 400/2106/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "НИКОБУС", вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, 54007

про:стягнення заборгованості в сумі 53 506,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „НИКОБУС" (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 53 506,61 грн., з яких адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 52 840,91 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 665,70 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що, враховуючи інформацію за звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України від 21.05.1991 № 875-XII „Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII), на підставі чого позивач застосував до відповідача адміністративно-господарську санкцію у розмірі 52 840,91 грн. та нарахував пеню в сумі 665,70 грн. за її несплату до 15.04.2020.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на вжиття ним усіх необхідних заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі створення одного робочого місця для особи з інвалідністю та подання звітів за формою № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до центру зайнятості, подання звіту позивачу, що виключає притягнення його до відповідальності у формі застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що звітність за формою № 3-ПН „Інформація про попит на на робочу силу (вакансії)" у 2019 році подавалася відповідачем до служби зайнятості лише з 25.03.2019, тоді як зазначена звітність повинна подаватися за наявності попиту на робочу силу не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Позивач вказує, що, маючи зобов`язання із створення одного робочого місця в січні 2019 року для працевлаштування особи з інвалідністю для досягнення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам у 2019 році, відповідач у січні та лютому 2019 року не створив жодного відповідного робочого місця, а у березні 2019 року подав звіт до служби зайнятості лише 25.03.2019.

Відповідач подав заперечення, в якому посилається на відсутність фактів відмови з його боку у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а також вжиття ним заходів з розміщення у мережі Інтернет оголошень щодо робочих місць, які можуть бути зайняті особами з інвалідністю.

На підставі частини дев`ятої статті 205, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

25.03.2019, 06.09.2019, 10.12.2019 відповідач подавав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", в якій зазначав інформацію щодо кількості осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, а саме: осіб з інвалідіністю, що не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": 1 особа на посаду начальника автоколони. Зазначене підтверджується копіями звітів.

На виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок № 70), відповідач подав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, у якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 22 особ, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 1 162,5; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) - 52 840,91.

Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 52 840,91 грн. за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а за їх несвоєчасну сплату відповідачем - пеню в сумі 665,70 грн.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

За інформацією Головного управління Пенсійного фонду України (лист від 26.02.2020 № 1400-0603-8/7095), сформованою на підставі поданої відповідачем звітності, у січні-березні 2019 року середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 22 особи.

Отже, обов`язок створити одне робоче місце для особи з інвалідністю виник у відповідача у січні 2019 року.

Виконання відповідачем зазначеного обов`язку є недоведеним, оскільки відповідач подав звітність форми № 3-ПН до центру зайнятості 25.03.2019, тоді як така звітність повинна подаватися у 10-тиденний строк з дати відкриття вакансії.

Тобто у разі створення робочого місця у січні 2019 року відповідач повинен був подати звіт форми № 3-ПН до центру зайнятості у січні 2019 року.

Обставина подання відповідного звіту 25.03.2019 свідчить або про нестворення робочого місця з 01.01.2019 по день, що передує десятому робочому дню до 25.03.2019, або про неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю - обидві обставини є самостійною підставою для висновку про невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, у зв`язку з невжиттям усіх залежних від роботодавця заходів.

Суд вважає, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме: несвоєчасне подання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З урахуванням викладеного, суд переконався, що позивач довів наявність складу правопорушення, а тому наявні підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач не вжив усіх заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (що ним не заперечується), а відтак і недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.08.2019 у справі № 812/579/17.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Судові витрати у справі становить позивачем судовий збір у сумі 2 102 грн., сплачений позивачем за звернення до адміністративного суду з позовною заявою.

Оскільки спір вирішено на користь позивача як суб 'єкта владних повноважень, а також за відсутністю витрат позивача, пов 'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати (судовий збір), згідно з частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають до стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20917114) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НИКОБУС" (вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, 54007, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 38458803) задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „НИКОБУС" (вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 38458803) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20917114) заборгованість у сумі 53 506,61 грн. (п`ятдесят три тисячі п`ятсот шість гривень 61 копійка), у тому числі адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 52 840,91 грн. (п`ятдесят дві тисячі вісімсот сорок гривень 91 копійка) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 665,70 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 70 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна