Рішення

від 17.11.2020 по справі 161/9642/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/9642/19

Провадження № 2/161/483/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.

при секретарі - Будько І.Ю.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_17

представника відповідача - ОСОБА_18.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь 24 , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь 24 (далі - ТзОВ Волинь 24 ), ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги, з врахуванням відповіді на відзив, додаткових пояснень та заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовує тим, що відповідачами поширено щодо нього інформацію, яка не відповідає дійсності, принижує його честь та гідність, містить висловлювання, які є принизливими і зумовлюють негативну соціальну оцінку його особи, негативну суспільну думку щодо його діяльності та несуть негативний вплив на його ділову репутацію. Вказана інформація була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті ТзОВ Волинь24 у вигляді статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_5 у якій, згадується, що адвокат ОСОБА_2., провівши власне дослідження, встановив причетність позивача до вчинення ряду правопорушень. Вказаний допис був також розміщений ОСОБА_2 на сторінці Фейсбук користувача ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що поширення відповідачами недостовірної інформації щодо нього без отримання результатів перевірки цієї інформації компетентним органом, та доведення її до відома невизначеного кола осіб з власними коментарями та висновками, мають обвинувальний характер, є наклепом і сприймається як звинувачення його у вчиненні злочинів, а тому не може вважатися оціночними судженнями на підставі ст. 30 Закону України Про інформацію та підлягає спростуванню.

Крім того, зазначає, що такими діями відповідачів йому була завдана моральна шкода, що полягає у постійних душевних стражданнях та погіршенні стану здоров`я.

З врахуванням викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка поширена відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 59 хв. в мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 на вебсторінці у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме наступну інформацію: …ІНФОРМАЦІЯ_6. . Просить також зобов`язати відповідачів протягом трьох днів, з моменту набрання рішення законної сили спростувати недостовірну інформацію, видалити вказану інформацію з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути моральну шкоду в розмірі по 50000 грн. з кожного відповідача.

У відзиві, запереченнях на відповідь на відзив, додаткових поясненнях, відповідач ОСОБА_2 вказує, що позивач є публічною особою, а тому повинен бути готовий до критики, оскільки, поширена щодо нього інформація стосувалась його професійної діяльності. Також, зазначає, що дана інформація є оціночними судженнями, а всі вислови, які він використав у публікації підтверджуються поясненнями, які він відібрав у своїх клієнтів, як адвокат, та офіційними листами Волинської митниці ДФС.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ТзОВ Волинь24 вказує, що редакція, журналіст не несуть відповідальність за публікацію відомостей, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього. Зазначає, що інформацію для публікації статті взяли з посту ОСОБА_2 , розміщеного у ресурсі Фейсбук на його особистій сторінці та автор у матеріалі Інтернет - видання Волинь24 цитує його слова прямою мовою, а також повідомляє читачам, що надрукований текст є позицією адвоката, не зазначаючи при цьому, що редакція розділяє його думку та наголошує на тому, що публічні висловлювання ОСОБА_2 є його оціночними судженнями, думками, переконаннями, критичною оцінкою певних фактів і недоліків, а не позицією редакції.

Ухвалою суду 01 липня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06 листопада 2020 року клопотання позивача про призначення судово-лінгвістичної експертизи задоволено частково. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 01 квітня 2020 року поновлено провадження у справі у зв`язку з надходженням висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи №33582/19-39 від 20.03.2020 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2020 року в задоволенні клопотання представника позивача про призначення повторної судової лінгвістичної експертизи відмовлено.

Протокольною ухвалою суду від 16 вересня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових письмових поясненнях та заяві про уточнення позовних вимог. Просив суд, з врахуванням наданого позивачем висновку експерта №056/151 від 18.08.2020 року, позов задовольнити. Крім того, суду пояснив, що після поширеної інформації, позивач змушений був усім доводити, що він не винен, що призвело до сильних душевних страждань та у зв?язку з цим завдання йому моральної шкоди.

Представник відповідача ТзОВ Волинь24 в судовому засіданні позов не визнала з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити в задоволенні позову до ТзОВ Волинь24 за безпідставністю вимог.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в дане судове засідання не з`явилися. Від ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд вважає за можливе слухати справу у відсутності учасників процесу, що не з`явилися по наявним у справі доказам.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є державним службовцем категорії В та займає посаду заступника начальника Волинської митниці ДФС (а.с 113-215 том 1).

12 травня 2020 року відповідачем ТзОВ Волинь24 (далі - відповідач 1) на своєму офіційному веб-сайті https://www.volyn24.com за адресою веб-сторінки у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , опублікована стаття під назвою ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка містить такі висловлювання адвоката ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_7. ).

Вказана інформація запозичена відповідачем 1 з персональної сторінки користувача соціальної мережі Facebook з іменем ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), на якій ІНФОРМАЦІЯ_8 даним користувачем було розміщено пост (новину), що містить відображення змісту спірної інформації, в подальшому розміщеної на веб-сторінці ТзОВ Волинь24 (далі по тексту - Допис на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 ).

Факт наявності вищевказаної інформації на зазначених електронних ресурсах в мережі Інтернет підтверджено відповідними експертними висновками (а.с. 238-255 том 1).

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

За положеннями статті 29 Закону України Про інформацію від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII), суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому, суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони обираючи кар`єру публічної особи погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судом фактичних обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України Про інформацію , оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи. Або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії ).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснив, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях Газета Україна-центр проти України , Нікула проти Фінляндії , Яновський проти Польщі та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 Інститут економічних реформ проти України , де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішенні, суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) від 22 травня 2019 року.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі Українська прес-група проти України (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є державним службовцем вищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Надаючи оцінку наданим сторонами доказам щодо наявності оціночних суджень чи тверджень про факти у розміщеній щодо позивача інформації у Статті ІНФОРМАЦІЯ_9. та Дописі на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Із змісту інформації, що є предметом спору, вбачається, що вона була розміщена відповідачем 2 у Дописі на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 , а згодом відтворена відповідачем 1 у Статті ІНФОРМАЦІЯ_9. , у зв?язку із подіями щодо затримання контрабанди бурштину у митному пункті пропуску Ягодин Волинської області, про що відповідно були повідомлення у ЗМІ щодо цієї гострої проблеми та соціально важливої теми, а саме контрабанди бурштину на Волині.

В ході розгляду зазначеної справи за клопотанням усіх сторін у справі, було призначено судову технічну експертизу об`єктів інтелектуальної власності.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи №33582/19-39 від 20.03.2020 року (далі - висновок судової експертизи), у текстовому матеріалі, зафіксованому у публікації під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_5 , розміщеної на веб-сторінці Інтернет - видання Волинь24 міститься інформація негативного характеру щодо ОСОБА_1 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_9. ; висловлювання, в яких зафіксована інформація негативного характеру щодо ОСОБА_1 , є оціночним судженням, а не фактичним твердженням (а.с. 90-99 том 2).

За змістом вказаного висновку судової експертизи, експертом при його підготовці використовувалися матеріали, які містяться у підшивках матеріалів справи №161/9642/19 в двох томах (а.с. 90 зворот том 2).

Вказаний висновок судової експертизи є чітким та конкретним, обґрунтованим та належно мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, ґрунтується на матеріалах цивільної справи і чинному законодавстві, а тому суд вважає його належним та допустимим доказом по справі.

Разом з тим, позивачем був наданий висновок експерта за результатами проведення лінгвістичної експертизи №056/151 від 18.08.2020 року Українського бюро лінгвістичних експертиз (далі - висновок експертизи №056/151), з якого вбачається, що текстовий сегмент, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_9 є негативною інформацією, виражений у формі твердження і може бути принизливим для честі, гідності ОСОБА_1 , а також завдати шкоди його діловій репутації (а.с. 143-170 том 2).

Однак, суд критично оцінює вищезазначений висновок експертизи №056/151, оскільки, в порушенням вимог ч. 6 ст. 102 ЦПК України, зазначений висновок не містить інформації щодо свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, особи, яка підготувала зазначений висновок - ОСОБА_14 .

Із змісту зазначеного висновку експертизи №056/151 також вбачається, що до уваги експертом бралися лише текст Статті ІНФОРМАЦІЯ_9. (а.с. 144 том 2), однак, для дослідження експертів позивачем не було надано жодних інших матеріалів, які перебували у його володінні, зокрема, копій доданих до відзиву матеріалів щодо отримання відповідачем ОСОБА_2 джерел інформації, поширеної ним у Дописі на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 (а.с.82-89 том 1).

Крім того, Допис на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 , який є також предметом даного спору, взагалі не була надана позивачем для проведення даної експертизи за його заявою.

Відтак, суд вважає висновок експерта №056/151неналежним доказом у справі, та не бере його до уваги, так як він не містить аналізу усіх матеріалів цивільної справи та складений без дотримання вимог ч.6 ст.102 ЦПК України.

Враховуючи зазначене, суд при вирішенні справи бере до уваги лише висновок судової експертизи №33582/19-39 від 20.03.2020 року, як належний та допустимий доказ.

Отже, з урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, практики Верховного Суду, висновку судової експертизи, суд приходить до висновку про те, що поширена відповідачем 1 інформація у Статті ІНФОРМАЦІЯ_9. є дослівним відтворенням матеріалів, поширених відповідачем 2, і оформлених у вигляді Допису на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 .

Таке поширення та оцінка отриманої інформації відповідачем 1 була зроблена з посиланням та цитуванням домислів адвоката ОСОБА_2. і є оціночними судженнями, а не а не фактичним твердженням відповідача 2, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої інформації з інших джерел, зокрема, із повідомлень його клієнтів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (а.с.78-89 том 1).

Таким чином, поширення таких висновків відповідачами оцінюється судом з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел. Відтак, такі висновки, поширені відповідачами, не можуть бути, ані спростовані, ані підтверджені.

Крім того, з врахуванням вищенаведеної практики ЄСПЛ, суд вважає, що оскільки позивач ОСОБА_1 , як посадова особа, який обіймає публічну посаду на місцевому рівні, у своїй діяльності вирішив апелювати до довіри громадськості, а відтак, погодився виставити себе на публічне політичне (громадське) обговорювання, що свідчить наявна у відкритому доступі інформація щодо його громадянської позиції щодо роботи Волинської митниці в тому числі (сюжет ТРК Аверс ІНФОРМАЦІЯ_10? ІНФОРМАЦІЯ_4

Отже, в даному випадку, ОСОБА_1 підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як він виконував або виконує свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо ОСОБА_1 , як публічної особи, є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Зазначені особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Враховуючи зазначені обставини, суд приходить до висновку про те, що поширена відповідачами відносно позивача вищевикладена інформація у Статті ІНФОРМАЦІЯ_9. та Дописі на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 , відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів, а баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було.

Разом з тим, у статтях 23, 1167 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Із змісту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 пов`язує завдання йому моральної шкоди із поширенням відповідачами інформації, через яку йому потрібно було виправдовуватись та доказувати свою невинуватість, що призвело до сильних душевних страждань.

За змістом ч. 1 ст. 15 ЦК України, захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані цивільні права.

Відтак, із врахуванням вищенаведених висновків суду щодо відсутності у діях відповідачів ознак поширення недостовірної інформації щодо позивача, суд не вбачає будь-яких підстав для стягнення з відповідачів моральної шкоди на користь позивача, оскільки, такі вимоги ОСОБА_1 безпосередньо пов`язує із фактом поширення недостовірної інформації щодо нього.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, сума сплачено судового збору та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача у разі відмови в задоволенні позову.

На підставі вимог ст.ст.137, 141 ЦПК України, з позивача слід частково стягнути на користь відповідача 2 понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 08.08.2019 року відповідач 2 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Комаром А.Ю. відповідно до умов якого адвокат зобов`язується відповідно до доручення клієнта надати йому за оплату юридичні послуги адвоката щодо надання необхідної юридичної допомоги у цивільних справах. За умовами додатку № 1 до договору та акту прийому передачі послуг з надання правової допомоги від 19.05.2020 року розмір понесених відповідачем 2 витрат становить 94000 грн. (а.с. 27-28, 115-118 том 2).

З поданого адвокатом Комаром А.Ю. акту прийому передачі послуг з надання правової допомоги від 19.05.2020 року вбачається, що адвокатом було затрачено усього 24 год. 00 хв. на надання усної консультації, підготовку відзиву на позов, підготовку заперечень щодо приєднання доказів до матеріалів справи, участі в судовому засіданні, підготовку заперечень на клопотання про призначення по справі судової лінгвістичної експертизи, підготовку заперечень на відповідь на відзив (а.с. 117 том 2).

На думку суду, з позивача в користь відповідача слід стягнути суму в розмірі 6000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, суд враховує визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України обставини, а саме, складність справи, характер та кількість підготовлених та поданих адвокатом Комаром А.Ю. документів, його час участі у судових засіданнях (1 год. 00 хв.), значення справи для сторони та публічний інтерес до справи, а також враховує те, що представником позивача було подане належним чином вмотивоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (а.с. 223-224 том 2), яке суд вважає частково підставним.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77, 78, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, на підставі ст. 34, 68 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.16, 201, 270, 271, 275, 277, 297 Цивільного кодексу України, ст. 29, 30 Закону України Про інформацію , ст. 64 Закону України Про телебачення і радіомовлення , суд,-

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь 24 , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5) п. 1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь 24 , код ЄДРПОУ - 40510516, адреса місцезнаходження: 43018, м. Луцьк, вул. Львівська, 61/38.

Відповідач - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 27 листопада 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк