Рішення

від 30.11.2020 по справі 357/14070/19

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/14070/19

2/357/747/20

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи тим, що 29 грудня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 отримала від нього у борг згідно нотаріально посвідченого договору позики грошові кошти в сумі 10 000 доларів США під 4%, які зобов`язалась повернути до 29.06.2019 року, однак у визначений строк відповідач кошти не повернула. Тому власноручно написала нову розписку, якою зобов`язалась повернути борг, що складається із тіла позики та відсотків в сумі 13 200 доларів США до 30.09.2019 року, однак у визначений в розписці строк кошти не повернула. Окрім цього, відповідачка ОСОБА_2 30 січня 2019 року отримала від нього в борг 2000 Євро зі сплатою 400 Євро відсотків за 1 місяць, які зобов`язалась повернути через 1 місяць до 30.02.2019 року. Строк повернення коштів був продовжений розпискою до 30 травня 2019 року, але у визначеній в розписці строк кошти не повернула. Тому, 01 вересня 2019 року відповідачка написала нову розписку, в якій підтвердила, що зобов`язується повернути остаточний борг в сумі 5200 Євро до 30.09.2019 року. Строк повернення коштів пройшов. Однак, боргу ні в доларах США ні в Євро, відповідачка не повернула. Просив суд стягнути на його користь з відповідачки ОСОБА_2 , борг за договором позики в сумі 13 200 доларів США та 5 200 Євро, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 4 474,95 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 1 300 гривень ( а. с. 3-5 ).

Ухвалою судді від 13 січня 2020 року постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін ( а. с. 23-24 ).

Ухвалою суду від 23 січня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики було відмовлено ( а. с. 35-38 ).

04 вересня 2020 року за вх. № 33631 судом отримано відзив на позовну заяву, який підписаний представником відповідача - адвокатом Бабаджаняном Г.А., в якому останній просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі мотивуючи тим, що умови щодо відсотків в розмірі 400 Євро на місяць не відповідали волі відповідача, розписка була складена під психологічним тиском з боку позивача, який керувався скрутним становищем відповідача, тобто сплата відсотків є несправедливою по відношенню до відповідача. Умови договору позики на суму 2000 Євро стосовно відсотків за користування позикою в розмірі 400 Євро на місяць є такими, що суперечать вимогам законодавства, та мають бути скасовані. Відповідач також стверджує, що нею було сплачено частково суму заборгованості за договором позики від 29 грудня 2018 року в розмірі 400 доларів США, та позивач свідомо проігнорував цю обставину і не зважаючи на це вимагає від відповідача стягнення всієї суми заборгованості в розмірі 13 200 доларів США. Також, позивач не надав достатніх доказів витрат на правову допомогу, а тому вимога щодо їх стягнення з відповідача має бути відхилена ( а. с. 94-95 ).

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, 30.11.2020 року за вх. № 46374 судом отримано клопотання від представника позивача ОСОБА_3 , в якому остання просила розгляд справи проводити у відсутність позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, 27.11.2020 року за вх. № 46206 судом отримано клопотання від представника відповідача ОСОБА_4 , в якому останній просив розгляд справи відкласти у зв`язку із перебуванням в іншому процесі.

До того ж, в судовому засіданні, яке відбувалося останнього разу 05.10.2020 року ( а. с. 115-117 ) позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також, просив стягнути з відповідача і понесені ним витрати на правничу допомогу.

Представник відповідача - адвокат Бабаджанян Г.А. в судовому засіданні 05.10.2020 року визнав позовні вимоги позивача частково, а саме вимоги в частині заборгованості в розмірі 12 800 доларів з урахуванням часткової сплати в розмірі 400 доларів США та в частині боргу за розпискою в розмірі 2000 Євро. В іншій частині не визнав та просив суд відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою судді від 13 січня 2020 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 12 лютого 2020 року.

Справа неодноразово відкладалася з різних причин, здебільшого у зв`язку з неявкою відповідача.

Окрім цього, останнього разу, 05 листопада 2020 року розгляд справи не відбувся за клопотанням представника відповідача Бабаджанян Г.А. про перебування в іншому процесі ( а. с. 143-148 ), яке було задоволено судом.

Враховуючи те, що строки розгляду справи, які передбачені ст. 275 ЦПК України вже давно сплили, судом всі заяви та клопотання учасників розгляду справи розглянуті, також сторонами надано докази, пояснення, суд вважає наразі підстав для відкладання не має та вважає можливим провести розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, з урахуванням пояснень наданих учасниками судового розгляду, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що 29 грудня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_1 у борг згідно нотаріально посвідченого договору позики грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, зареєстровано в реєстрі за № 4068.

Відповідно до п. 3 Договору позики, ОСОБА_2 одержану суму грошей у сумі 10 000 доларів США зобов`язувалася повернути в строк до 29 червня 2019 року.

Пунктом 4 цього Договору, позичальник щомісячно до 28 числа кожного місяця, буде сплачувати 4% від всієї суми позики за користування коштами ( а. с. 78 ).

Встановлено, що у визначений строк відповідач кошти не повернула.

З розписки від 01 вересня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 перебуваючи в здоровому умі та ясній пам`яті зобов`язується віддати борг у сумі 13 200 доларів США до 30.09.2019 року сім`ї ОСОБА_1 та дружині ОСОБА_6 , проживаючи в АДРЕСА_1 по договору, зареєстрованого в реєстрі № 4068 та складеним провиним нотаріусом Шепітко В.В. ( а. с. 80 ).

Встановлено, що зазначена розписка була власноручно складена відповідачем ОСОБА_2 з урахуванням тіла позики та відсотків на підставі нотаріального укладеного Договору позики від 29 грудня 2018 року.

З розписки від 30 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 перебуваючи в здоровому умі, ясному розумі і твердій пам`яті, отримала в сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_6 жителів АДРЕСА_1 - 2000 Євро ( 400 відсотків за 1 місяць ) та повернути 2400 Євро в термін 1 місяць. Зобов`язується повернути до 30.02.2019 року ( а. с. 81 ).

Встановлено, що строк повернення коштів за розпискою від 30.01.2019 року був продовжений розпискою відповідача до 30 травня 2019 року.

В зазначеній розписці вбачається, що ОСОБА_2 перебуваючи в здоровому умі і ясному розумі і твердій пам`яті по її розписці від 30.01.2019 року за борговою розпискою у сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , проживаючих в АДРЕСА_1 , так як вона взяла 2000 Євро зобов`язується віддавати щомісячно відсотки по 400 Євро за місяць та зобов`язується повернути до кінця травня місяця, 30 травня 2019 року ( а. с. 111 ).

З розписки від 01.09.2019 року вбачається, що ОСОБА_2 перебуваючи в здоровому умі, та ясній пам`яті зобов`язується віддати борг у сумі 5200 Євро до 30.09.2019 року сім`ї ОСОБА_1 та дружині ОСОБА_6 , які проживають в АДРЕСА_1 по розписці від 30.01.2019 року до 30.02.2019 року та по розписці 30 січня 2019 року та 30 травня 2019 року ( а. с. 79 ).

З розписки від 25 вересня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 дає дану розписку про те, що ОСОБА_2 дійсно віддала йому 400 доларів США за липень 2019 року ( а. с. 112 ).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зобов`язання за розписками в повному обсязі не виконала, грошові кошти позивачу в строк зазначений у розписках в доларах США та Євро не повернуті.

Звертаючись до суду, позивач наголошує на тому, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, тому його права повинні бути захищені в судовому порядку.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Згідно з приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.

Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями гл.71 ЦК України.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори ).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, підписання вищевказаного договору позики грошей та вищевказаних розписок свідчить про те, що сторонам всі умови даних Договорів цілком зрозумілі і вони вважають їх справедливими по відношенню до них.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 р. у справі No 6-2789цс16.

У постанові від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц Верховний Суд також зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення і дати отримання коштів.

Постановою від 22.08.2019 р. у справі № 369/3340/16-ц ВС вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником Позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від Позикодавця певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася певної суми коштів від Позикодавця до позичальника.

Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 2 статті 1049 ЦК України, позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки, строк повернення позики за розписками закінчився, а відповідач ОСОБА_2 не повернула позику позивачу, то вимоги позивача до відповідача є цілком обґрунтованими.

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що тлумачення абзацу першого частини першої статті 1046, абзацу першого частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

Це підтверджується використанням таких формулювань: зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статті 1046 ЦК України); позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) (абзац перший частини першої статті 1049 ЦК України).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала, що у пунктах 47, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті, при цьому не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс1

Отже, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Така ж, правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 373/2054/16-ц від 16.01.2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

При цьому, у договорі позики та розписках, які надані позивачем до суду та містяться в матеріалах даної цивільної справи сторони не погоджували визначення гривневого еквіваленту виконання зобов`язання.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст.193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання - ч.1 ст.625 ЦК України.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, як в договорі позики, який нотаріально посвідчений так і в розписках сторони погодили щодо сплати відсотків за користування грошовими коштами.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) також зробила висновок, що відсотки за користування грошовими коштами отриманих в борг, 3% річних, дозволяється стягувати в іноземній валюті.

В судовому засіданні представник відповідача визнав частково позовні вимоги позивача, а саме вимоги в частині заборгованості в розмірі 12 800 доларів з урахуванням часткової сплати в розмірі 400 доларів США та в частині боргу за розпискою в розмірі 2000 Євро.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дійсно в матеріалах справи містися розписка, яку надав ОСОБА_1 про сплату йому 400 доларів США відповідачем у липні 2019 року.

Однак, суд не може погодитися з доводами представника відповідача, що сума боргу в доларах США складає 12 800 з урахуванням сплати 400 доларів США, так як аналізуючи наявні в матеріалах справи розписки вбачається, що основна сума позики складала 10 000 доларів США та відсотки за їх користування за період з січня 2019 року по вересень 2019 року ( дата повернення ) становить включно ( дев`ять місяців ) та з урахуванням виплати 400 доларів США - відсотків за один місяць, таким чином, розмір відсотків складає за вісім місяців 3 200 доларів США ( 8 місяців х 400 доларів США ). Тому, загальний розмір боргу складає 13 200 Доларів США ( 10 000 доларів США сума позики + 3 200 доларів США відсотки ).

Отже, укладаючи розписку від 01.09.2019 року про повернення боргу в розмірі 13 200 доларів США в строк до 30.09.2019 року відповідачем ОСОБА_2 було враховано суму відсотків в розмірі 400 доларів США, які були сплачені у липні 2019 року.

Також, суд відхиляє доводи представника відповідача, що відповідач повинна повернути борг позивачу лише в 2000 Євро, оскільки з боку позивача було надано відповідну розписку, в якій остання зазначала про повернення боргу позивачу в розмірі 5200 Євро.

Крім того, суд враховує, що сторони самостійно визначили розмір відсотків за користування грошовими коштами, про що відповідач зазначила у розписках.

Отже, відповідно до вимог ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, де сторони є вільними в укладені договору.

Також, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання представника відповідача, що відповідач уклала вищевказані боргові розписки під впливом.

Жодного належного та допустимого доказу в цьому з боку представника відповідача не було надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги факт невиконання боржником своїх боргових зобов`язань за договорами позики, суд вважає, що до стягнення із відповідача підлягає заборгованість за договором позики від 01.09.2019 року в розмірі 13 200 доларів США та заборгованість за договором позики від 01.09.2019 року у розмірі 5 200 Євро з урахуванням відсотків, які визначені сторонами та про що зазначено у вищевказаних розписках.

З вищезазначених розписок вбачається, що відповідач ОСОБА_2 отримала грошові кошти у борг в сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

З договору про відступлення права вимоги від 27 жовтня 2020 року сторони ОСОБА_6 ( Сторона - 1 ), з однієї сторони, та ОСОБА_1 ( Сторона - 2 ), з іншої сторони, уклали цей Договір про наступне: Сторона - 1 передає, а Сторона - 2 приймає належне Стороні - 1 право вимоги на грошові кошти, яке виникло на підставі: Договору позики від 29 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., зареєстрованого в реєстрі за номером 4068 ( сума позики - 10 000 доларів США, строк повернення - 29.06.2019 р. ); розписки від 01.09.2019 року ( сума позики - 13 200 доларів США, строк повернення - 30.09.2019 р. ); розписки від 30.01.2019 року ( сума боргу - 2000 Євро, строк повернення - 30.02.2019 року); розписки від 30.05.2019 року ( сума боргу - 2000 Євро, строк повернення - 30.05.2019 року); розписка від 01.09.2019 року ( сума боргу - 2000 Євро, строк повернення - 30.09.2019 року). Позичальником за даними правочинами є ОСОБА_2 ( п. 1.1 Договору ).

Пунктом 2.1 цього Договору передбачено, що право вимоги переходить до Сторони - 2 в обсязі та на умовах, що існували на момент укладання цього Договору.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 має повне право вимоги до відповідача ОСОБА_2 щодо стягнення боргу за борговими розписками.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Судові витрати понесені позивачем на правову допомогу у сумі 1 300 гривень підтверджуються наданими позивачем до позовної заяви Актом виконаних робіт від 29.11.2019 року ( а. с. 17 ) та квитанцією до прибуткового ордеру від 29.11.2019 року, де адвокатом Бойко І.Ю. прийнято від ОСОБА_1 1 300 гривень за оформлення позову, правнича допомога ( а. с. 16 ), а також витрати на правову допомогу у розмірі 6 300 гривень підтверджується наданими під час розгляду справи наступними документами: Договір № 12/10/20-1 про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2020 року; Додатком № 1 до Договору № 12/10/20-1 про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2020 року - виплата та розмір гонорару від 12.10.2020 року; Додаткова угода № 1 до Договору № 12/10/20-1 про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2020 року, укладена 04 листопада 2020 року; Акт приймання-передачі надання послуг за Договором № 12/10/20-1 від 04 листопада 2020 року; меморіальний ордер N @2PL508350 від 02 листопада 2020 року про сплату 6 300 гривень.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що понесені позивачем витрати на правову допомогу, враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на задоволення позову по даній справі, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в загальному розмірі 7 600 гривень, понесення яких документально підтверджено.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Тому, з урахуванням вимог ст. ст. 137, 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, понесення яких документально підтверджено наявними в матеріалах справи квитанціями ( а. с. 1, 2 ).

Позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатив судовий збір у загальному розмірі 4 474,95 гривень, двома платіжками на суму 1213,95 гривень та на суму 3261 гривень.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволено, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 4 474,95 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 202, 525, 526, 610, 626-629, 638, 640, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 128, 133, 137, 141, 210, 247, 254, 263 - 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01.09.2019 року у розмірі 13 200 ( тринадцять тисяч двісті ) доларів США.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01.09.2019 року у розмірі 5 200 ( п`ять тисяч двісті ) Євро.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрати понесені на правову допомогу у розмірі 1 300 гривень, витрати понесені на правничу допомогу в розмірі 6 300 гривень та витрати понесені по сплаті судового збору у розмірі 4 474,95 гривень, загалом 12 074,95 гривень ( дванадцять тисяч сімдесят чотири гривні дев`яносто п`ять копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов