Рішення

від 19.11.2020 по справі 713/1070/20

ВИЖНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 713/1070/20

Провадження №2/713/325/20

РІШЕННЯ

іменем України

19.11.2020 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кибич І.А., з участю секретаря судових засідань Андрюк О.Д., за участю представника позивачки адвоката Макаренко О.М., за участю представника відповідачки адвоката Ткач В.В., за участю представника третьої особи Усової В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вижниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Макаренко Олександр Миколайович до ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , де третьою особою є орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, Чернівецької області, про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням, шляхом виселення осіб, які втратили право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Макаренко О.М. звернулась в суд із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням, шляхом виселення осіб, які втратили право користування жилим приміщенням до відповідачки ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , де третьою особою є орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, Чернівецької області.

Просить усунути перешкоди у користуванні будинковолодінням - житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , такими що втратили право користування житловим приміщенням, та їх виселення з житлового будинку.

Свої позовні вимоги обґрунтувала наступним.

На праві приватної власності їй належить житловий будинок (будинковолодіння) в АДРЕСА_1 . В червні 2012 року надала дозвіл на реєстрацію свого місця проживання синові - ОСОБА_4 , його дружині - ОСОБА_2 та їх спільному синові - ОСОБА_1 . В 2012 році у народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку також було зареєстровано до будинку.

В березні 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , розірвано. Вважає, що ОСОБА_2 перестала бути членом її сім`ї, однак, продовжує проживати у житловому будинку, який є її власністю. Проживання ОСОБА_2 з дітьми у житловому будинку порушує її право приватної власності на вказане будинковолодіння - адже не має можливості в повній мірі розпоряджатися своїм майном. ОСОБА_2 , без її згоди здійснює переобладнання будинку, фактично розпоряджається всім будинковолодінням, надає можливість іншим особам проживати в ньому.

Оскільки вона проживає в іншій частині України - в Запорізькій області, і належним чином доглядати за своїм будинковолодінням не має змоги, має намір відчужити житловий будинок. Однак продати свій будинок не може через проживання у ньому ОСОБА_2 та дітей. Добровільно звільнити житловий будинок ОСОБА_2 не бажає. Будь-які домовленості щодо найму (оренди) будинковолодіння (чи його частини) між ними відсутні.

ОСОБА_2 на праві часткової власності (1/2 частина) належить житловий будинок в АДРЕСА_2 , загальною площею 89,40 кв.м., що є достатнім для її проживання.

Оскільки ОСОБА_2 , втратила право користування житловим будинком то й її малолітні діти, які за законом мають мати реєстрацію свого місця проживання разом з матір`ю та після розлучення з ОСОБА_4 залишились проживати разом з матір`ю, також втратили таке право та мають бути виселені разом з ОСОБА_2 .

Заяви (клопотання) учасників справи.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини викладені в позовній заяві, просив задовольнити.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, підтримала відзив (заперечення), просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що іншого житла для проживання немає. Вона є власником 1/2 частки житлового будинку, житлова площа якого становить 48,4 кв.м, де зареєстровані і проживають її батьки та син. Місця для її проживання разом з дітьми немає, оскільки будинок маленький і там немає належних умов для проживання неповнолітніх дітей, які є онуками позивачки.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала, зазначила, що ОСОБА_1 , являється рідною бабусею малолітніх онуків - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , відповідно до ст.265 СК України, зобов`язана утримувати своїх неповнолітніх внуків, якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу. У ОСОБА_2 з поважних причин немає можливості на даний час зареєструвати своїх неповнолітніх дітей до іншого житлового будинку. ОСОБА_2 разом з дітьми з червня 2012 року, постійно проживають у житловому будинку ОСОБА_1 , не покидали місце реєстрації. В спірному житловому будинку, проживає батько малолітніх дітей - ОСОБА_7 , а тому діти не можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житлом. ОСОБА_2 на даний час не має можливості зареєструватись до іншого житлового будинку. Просила відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник органу опіки та піклування Вижницької РДА Усова В.П. просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що на даний час ОСОБА_2 не має іншого житла для проживання, оскільки у житловому будинку, 1/2 якого належить ОСОБА_2 не має місця та умов для проживання малолітніх дітей.

Суд, заслухавши представника позивачки ОСОБА_5 , відповідачку ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_6 , представника органу опіки та піклування Вижницької РДА Усову В.П., вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №207473106 від 24.04.2020 року.

Відповідачка ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 - сином позивачки, який заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 18.03.2020 року - розірвано, що підтверджується копією рішення.

З довідки Долішньошепітської сільської ради №229/02-10 від 05 травня 2020 року вбачається, що згідно наявних відомостей в формі №2 Список осіб, що тимчасово проживають на території ради за 2005-2010 роки ОСОБА_1 , прибула на територію Долішньошепітської сільської ради, де 22.11.2007 року зареєструвала своє тимчасове місце проживання. Згідно запису в по господарській книзі №15 за 2011-2015 роки, номера об`єкта погосподарського обліку 0685-1, в розділі І Відомості про членів домогосподарства з реєстрацією місця проживання на території ради зазначено, що ОСОБА_1 , - голова господарства. В будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - син, ОСОБА_2 - невістка, ОСОБА_1 - онук, ОСОБА_3 - онука. Згідно запису в погосподарській книзі №17 на 2016-2020 роки вбачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . В будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Копії по господарських книг за 2011-2015 роки та за 2016-2020 року з даних яких вбачається, що власником житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . В житловому будинку зареєстровані з 2012 року син позивачки ОСОБА_4 , відповідачка ОСОБА_2 , неповнолітні діти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копію договору дарування житлового будинку, посвідченого 23 лютого 2019 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Олійник Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №94 з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 подарував ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , в рівних частках житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_2 .

Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №208671666 від 12.05.2020 року з даних якої вбачається, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 та двох земельних ділянок кадастровий номер 7320581500:03:001:0325 та 7320581500:03:001:0324. Житловий будинок загальною площею 89,40 кв.м., житловою площею 48,40 кв.м.

16 травня 2020 року позивачка ОСОБА_1 скерувала відповідачці ОСОБА_2 повідомлення про добровільне зняття з реєстрації в житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_1 .

Представником органу опіки та піклування Вижницької РДА Усовою В.П. надано акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №77 від 24.09.2020 року та акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №76 від 24.09.2020 року.

З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №76 від 24.09.2020 року вбачається, що комісія у складі начальника Служби у справах дітей Вижницької РДА - ОСОБА_10 , ФСР РЦ НСП Григоряк Т.І., старшого інспектора ювенальної поліції Вижницького ВП Грека Р.М., соціального працівника сільської ради Ярошенко С.П. провели обстеження сім`ї по АДРЕСА_2 . Склад сім`ї: ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - власник 1/2. Під час обстеження встановлено, що на подвір`ї знаходяться два житлові будинки, один належить ОСОБА_13 , інший по документах ОСОБА_2 , але наразі в даному житловому будинку проживає ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Будинок складається з двох кімнат, кухні, ванної. Опалення наявне лише у одній кімнаті. Висновок: На даний час у житловому будинку, який належить ОСОБА_2 немає можливості проживати ще чотирьом особам.

З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №77 від 24.09.2020 року вбачається, що комісія у складі начальника Служби у справах дітей Вижницької РДА - ОСОБА_10 , ФСР РЦ НСП Григоряк Т.І., старшого інспектора ювенальної поліції Вижницького ВП Грека Р.М., соціального працівника сільської ради Ярошенко С.П. провели обстеження сім`ї по АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 . Під час обстеження мати з дітьми були вдома. Будинок складається з шести житлових кімнат, коридору, кухні та ванної кімнати. Висновок: Мати з дітьми дійсно проживають за даною адресою.

При вирішенні справи судом застосовано наступні норми права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. ч.4 ст.41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. При цьому відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ч.4, ч.5 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 156 ч.1 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ч.2, 3 ст. 156 ЖК УРСР За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК Української РСР. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК Української РСР.

Згідно положень ч.1, 2 ст.64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивачка визначила спосіб для відновлення порушених прав, шляхом визнання відповідачки ОСОБА_2 та неповнолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, шляхом виселення з належного їй на праві приватної власності житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , посилаючись на норми матеріального права, а саме положення ст.ст.317, 319, 321, 391 ЦК України, мотивуючи свою позицію тим, що відповідачка разом з неповнолітніми дітьми створюють їй перешкоди у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Припинення сімейних відносин із власником будинку/квартири не позбавляє колишнього члена сім`ї права користування жилим приміщенням, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у ряді ухвал.

Виселення (позбавлення права на житло) є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення (позбавлення права на житло) предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас, державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2020 року (справа № 210/2639/17 (провадження № 61-4079св20), однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі Садов`як проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу Кривіцька та Кривіцький проти України (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Фактичні обставини, встановлені судом при розгляді справи та зміст спірних правовідносин:

позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 ;

відповідачка ОСОБА_2 є колишньою невісткою ОСОБА_1 , малолітні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є онуками позивачки ОСОБА_1 ;

відповідачка ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_4 у 2012 році була зареєстрована до житлового будинку в АДРЕСА_1 , за згодою власника житлового будинку ОСОБА_1 , як член сім`ї;

в житловому будинку в АДРЕСА_1 , крім відповідачки ОСОБА_2 та малолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , зареєстрований також колишній чоловік відповідачки ОСОБА_2 та син позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який є також батько малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

відповідачка ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_2 та в якому на даний час немає можливості проживати ще чотирьом особам, що підтверджується копією акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №76 від 24.09.2020 року;

відповідачка ОСОБА_2 разом з малолітніми дітьми з часу реєстрації та по даний час постійно проживає в житловому будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_16 .

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 27 грудня 2018 року (справа №759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18), згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України). Відповідно до частини другої статті 18 Закону України Про охорону дитинства діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Дитина до 10 років не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним батьку житлом; 2) незважаючи на визначення місця проживання дитини за рішенням суду з одним з батьків, фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована в житлі іншого з батьків, адже стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з її реєстрацією.

Відповідно до ст.6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.7, 8 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтями 383 Цивільного кодексу України та 150 Житлового кодексу Української РСР передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Слід зазначити, що неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Згідно ст.18 Закону України Про охорону дитинства держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Статтею 3 Конвенції Про права дитини , схваленої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-12, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітні діти не мають права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набувають право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вони проживають.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право користування ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому їхнє визнання такими, що втратили право користування житлом та виселення із спірного будинку є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла. На даний час відповідачка ОСОБА_2 з поважних причин не має можливості зареєструватись у 1/2 частині належного їй житлового будинку та проживати там разом з неповнолітніми дітьми, оскільки як встановлено в судовому засіданні у житловому будинку який розташований в АДРЕСА_2 , на даний час немає можливості для проживання неповнолітніх дітей та відповідачки ОСОБА_2 .

Разом з тим, необхідно зазначити, що неповнолітні діти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не можуть бути визнані такими, що втратили право на користування спірним житловим приміщенням та виселені, оскільки в даному житловому будинку зареєстрований їхній батько, який відповідно до СК України наділений обов`язками щодо піклування, забезпечення належних умов проживання та матеріального утримання своїх неповнолітніх дітей.

Позивачкою та її представником не надано належних та допустимих доказів, що відповідачкою та її неповнолітніми дітьми чиняться перешкоди у користуванні її майном, чи його псуванням. Припинення сімейних відносин з власником будинку не є підставою для виселення з цього житла за правилами статті 156 ЖК Української РСР.

Доводи позовної заяви про те, що власник майна може вимагати усунення порушення свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним, є правильними. Однак визначальним для захисту права власності є існування перешкод з боку відповідачки у користуванні власником своєю власністю, наявність яких в цій справі позивачкою не доведена.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 175/2764/17.

Таким чином, аналізуючи вимоги закону, в задоволені позову ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який розташований в АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , такими що втратили право користування житловим приміщенням, та їх виселення з житлового будинку, -необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.321, 383, 405 ч.2 ЦК України, ст.ст. 64, 70, 150, 156 ЖК України, ст.ст.4, 13, ст.76, 77, 81, 258-265, 354 ЦПК України, Суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Макаренко Олександр Миколайович до ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , де третьою особою є орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, Чернівецької області, про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням, шляхом виселення осіб, які втратили право користування жилим приміщенням, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Чернівецького апеляційного суду через Вижницький районний суд Чернівецької області.

Сторони по справі:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Третя особа:

Орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, Чернівецької області, 59200, м.Вижниця, вул.Українська, 88-А, Чернівецька область, код 04062086.

Суддя І. А. Кибич