Постанова

від 11.02.2021 по справі 713/1070/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Чернівці

справа № 713/1070/20

провадження 822/180/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,

секретар Паучек І.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

третя особа Орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області,

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2020 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Кибич І.А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням, шляхом виселення осіб, які втратили право користування жилим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок (будинковолодіння) в АДРЕСА_1 .

В червні 2012 року позивачка надала дозвіл на реєстрацію свого місця проживання синові - ОСОБА_5 , його дружині - ОСОБА_2 та їх спільному синові - ОСОБА_1 . В 2012 році у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку також було зареєстровано за місцем проживання позивачки.

В березні 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано. Проживання відповідачки з дітьми у житловому будинку порушує її право приватної власності на вказане будинковолодіння, оскільки не може в повній мірі розпоряджатися своїм майном.

Позивачка на даний час проживає у Запорізькій області, і намір в майбутньому відчужити житловий будинок. Добровільно звільнити житловий будинок ОСОБА_2 не бажає.

Просила суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , такими що втратили право користування житловим приміщенням, та їх виселення з житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням, шляхом виселення осіб, які втратили право користування жилим приміщення відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що право користування ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому їхнє визнання такими, що втратили право користування житлом та виселення із спірного будинку є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла. На даний час відповідачка ОСОБА_2 з поважних причин не має можливості зареєструватись у 1/2 частині належного їй житлового будинку та проживати там разом з неповнолітніми дітьми, оскільки як встановлено в судовому засіданні у житловому будинку який розташований в АДРЕСА_2 , на даний час немає можливості для проживання неповнолітніх дітей та відповідачки ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, не застосував до спірних правовідносин норми статей 317,319, 321, 391 ЦК України та зробив необгрунтований висновок про відсутність правових підстав для усунення перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом виселення осіб, які втратили право користування ним.

Також суд при ухваленні рішення не застосував до спірних правовідносин норми статей 395, 406 ЦК України щодо захисту права власності, оскільки сімейні відносини із сином позивачки припинилися, а тому й припинилася підстава для проживання відповідачки у вказаному будинку.

Судом не взято до уваги наявність власного житла у відповідачки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилається на те, що аргументи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №207473106 від 24 квітня 2020 року.

Відповідачка ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 - сином позивачки, який рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2020 року розірвано, що підтверджується копією рішення.

З довідки Долішньошепітської сільської ради №229/02-10 від 05 травня 2020 року вбачається, що згідно наявних відомостей в формі №2 Список осіб, що тимчасово проживають на території ради за 2005-2010 роки ОСОБА_1 , прибула на територію Долішньошепітської сільської ради, де 22 листопада 2007 року зареєструвала своє тимчасове місце проживання.

Згідно запису в по господарській книзі №15 за 2011-2015 роки, номера об`єкта погосподарського обліку 0685-1, в розділі І Відомості про членів домогосподарства з реєстрацією місця проживання на території ради зазначено, що ОСОБА_1 є головою господарства. В будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - син, ОСОБА_2 - невістка, ОСОБА_1 - онук, ОСОБА_3 - онука.

Згідно запису в погосподарській книзі №17 на 2016-2020 роки вбачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . В будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Із копій по господарських книг за 2011-2015 роки та за 2016-2020 року вбачається, що власником житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . В житловому будинку зареєстровані з 2012 року син позивачки ОСОБА_5 , відповідачка ОСОБА_2 , неповнолітні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копію договору дарування житлового будинку, посвідченого 23 лютого 2019 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Олійник Ю.М., зареєстрованого в реєстрі за №94 з даних якого вбачається, що ОСОБА_6 подарував ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , в рівних частках житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_2 .

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №208671666 від 12 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 та двох земельних ділянок кадастровий номер 7320581500:03:001:0325 та 7320581500:03:001:0324. Житловий будинок загальною площею 89,40 кв.м., житловою площею 48,40 кв.м.

16 травня 2020 року позивачка ОСОБА_1 направила відповідачці ОСОБА_2 повідомлення про добровільне зняття з реєстрації в житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_1 .

Представником Органу опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації Усовою В.П. надано акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №77 від 24 вересня 2020 року та акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №76 від 24 вересня 2020 року.

З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №76 від 24 вересня 2020 року по АДРЕСА_2 вбачається, що на подвір`ї знаходяться два житлові будинки, один належить ОСОБА_8 , інший- ОСОБА_2 .. Будинок складається з двох кімнат, кухні, ванної. Опалення наявне лише у одній кімнаті. На даний час у житловому будинку, який належить ОСОБА_2 немає можливості проживати ще чотирьом особам.

З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №77 від 24 вересня 2020 року по АДРЕСА_2 вбачається, що будинок складається з шести житлових кімнат, коридору, кухні та ванної кімнати. Мати з дітьми дійсно проживають за даною адресою.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство).Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття житло не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі Савіни проти України , заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі Кривіцька та Кривіцький проти України , заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Факт наявності у відповідачки 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 в цьому ж селі, на що звертає в апеляційній скарзі увагу апелянт, не є підставою для позбавлення відповідачки із дітьми права на користування житловим будинком.

Наведена у апеляційній скарзі судова практика Верховного Суду України у справі № 6-158цс14, № 14-298цс19, стосується інших обставин, аніж у даній справі за позовом ОСОБА_1 , а саме, стосуються похідного права членів сім`ї колишнього власника житла при його зміні на нового власника.

Апелянт не довела належними та допустимими доказами, що виселення відповідачів зі спірного будинку викликано необхідністю використання нею вказаного будинку для особистого проживання, а відповідачі не дозволяють позивачу реалізувати повноваження власника будинку.

Як встановлено судом, відповідачка проживає у спірному будинку, куди була вселена за згодою її власника в якості члена сім`ї (дружини сина позивача), тому набула право користування чужим майном. Також відповідачка продовжувала проживати у спірному будинку після розірвання шлюбу з сином позивачки. Крім того, в спірному будинку зареєстровані та проживають діти відповідачки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту судового рішення - 12 лютого 2021 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О.О. Одинак

Н.Ю. Половінкіна