Рішення

від 19.10.2020 по справі 761/1052/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1052/20

Провадження № 2/761/3790/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фудембір , третя особа - Державна служба з питань праці про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фудембір , третя особа - Державна служба з питань праці, в якому просила суд:

- стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2019 р. по 01.01.2020р. в сумі 4 700,00 грн. .;

- стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 5 000,00грн.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з серпня 2019 року прцювала в ТОВ Фудембір на посаді продавця магазина-бару Макар Бір . Цомісячно відповідач здійснював нарахування сум заробітної плати в мінімальному розмірі, встановленому законодавством України (4 700,00грн). Однак, зазначає, що починаючи з 1 грудня 2019 року виплати заробітної плати не здійснювалась. В подальшому позивачку було повідомлено, що вона звільнена, від роботи була усунена. У зв`язку з затримкою заробітної плати відчувала моральні страждання, а тому вважає, що такі дії відповідача призвели до моральної шкоди. На підставі вищенаведеного позивачка звернулася з відповідним позовом до суду.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року було відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду

27 травня 2020 року на адресу суду надійшли пояснення щодо позову від третьої особи, просили розглянути справу за їх відсутності.

10 липня 20202 року надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

15 липня 2020 року надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату місце та час судового розгляду був повідомлений належним чином. Представник позивача подав через канцелярію суду заяву, у якій просив справу слухати у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату місце та час судового розгляду була повідомлена належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Суд, керуючись вимогами ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних в справі доказів, оскільки: останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 з серпня 2019 р. працювала в ТОВ Фудембір на посаді продавця магазина-бару Макар Бір , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Із долученого відповідачем до відзиву копії Наказу №14 про припинення трудового договору (контракту) вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено 25 листопада 2019 року на підставі п.2 ст.41 КПпП України, а саме: втрата довіри до матеріаль-відповідальної особи .

Згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Посилання відповідача на ті обставини, що позивач завчасно був попереджений про звільнення, не заслуговує на увагу виходячи з того, що пунктом 11 Глави 9 розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях передбачено, що з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Так належним та допустим доказом ознайомлення з наказом №14 є підпис працівника (позивача) на ньому із зазначенням дати ознайомлення. З копії наказу №14 про припинення трудового договору (контракту) вбачається, що остання була ознайомлена 20 січня 2020 року.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За положеннями ч. 1 і ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахування його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015р. в справі №6-40цс15, від 01 липня 2015р. в справі №6-491цс15, від 09 грудня 2015р. в справі №6-2123цс15.

Згідно ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні. у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Положеннями ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду надано не було, а тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у розмірі 4 700,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Згідно ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по від шкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Порядок відшкодування моральної шкоди передбачений Конституцією України, Цивільним Кодексом України (далі - ЦКУ) та Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Відповідно до ст. 23 ЦКУ Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1127 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ( зі змінами від 27 лютого 2009 року N 1) більш деталізовано порядок відшкодування моральної шкоди, що висвітлено у п.3,4 та 5.

Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позову, позивач стверджує, що зазнав моральних страждань через душевні страждання, у зв`язку з затримкою заробітної плати.

Відповідно до ст. 76, 77, 81, 89 Цивільно-процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження даних обставин.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фудембір , в частині відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст. 43 Конституції України; ст. ст. 5-1, 40, 42, 48, 49, 49-2, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992р. Про практику розгляду судами трудових спорів з змінами та доповненнями, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фудембір , третя особа - Державна служба з питань праці про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фудембір на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 4 700,00 грн (чотири тисячі сімсот гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фудембір на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.)

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Товариство з обмеженою відповідальністю Фудембір , адреса місця знаходження - 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера Б , код ЄДРПОУ - 39506805,

Державна служба з питань праці, адреса місця знаходження - 01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14.

Суддя: