Постанова

від 23.11.2020 по справі 920/182/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. Справа№ 920/182/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Поляк О.І.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - Кисловська В.В., адвокат, довіреність №9 від 14.09.2020;

від відповідача - не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ на рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2019 у справі №920/182/19 (суддя Котельницька В.Л., повний текст складено - 01.04.2019) за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ про стягнення 80 760,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Промислового підприємства Стандарт КФТ про стягнення 80 760,00 грн. збитків, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання зі збереження майна згідно умов договору №1 від 05.11.2008.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.03.2019 у справі №920/182/19 позов задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи 80 760,00 грн. збитків, завданих неналежним виконанням умов договору зберігання майна №1 від 05.11.2008 та 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Судом встановлено, що відповідач допустив порушення договірного зобов`язання щодо забезпечення схоронності майна, переданого йому на зберігання позивачем, відтак за умовами укладеного договору та на підставі діючого цивільного законодавства зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки, завдані неналежним виконанням умов договору зберігання майна №1 від 05.11.2008, внаслідок крадіжки майна. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 80 760,00 грн., що становить вартість чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстату в комплекті з ділильним станком Unimat 14 N, переданого відповідачу на зберігання.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

За доводами апелянта, звіт про оцінку майна від 28.12.2017, яким керувався суд при винесенні рішення, не є допустимим доказом у справі, оскільки не містить доказів проведення огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки. Крім того, апелянт зазначає про нечинність звіту, посилаючись на закінчення строку його дії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №358 від 21.08.2014. Також, за твердженнями скаржника, суд не встановив чи закінченим є договір зберігання на момент розгляду справи в суді та не врахував обставин відсутності у відповідача умислу або грубої необережності стосовно викрадення майна, що на думку апелянта, свідчить про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності за незбереження майна.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 було задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ про проведення судового засідання, призначеного на 23 листопада 2020 року о 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Разом з тим, відповідач правом на участь свого представника в засіданні, призначеному в режимі відеоконференції, не скористався, хоча про дату та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості взяти участь у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

В свою чергу, представник позивача в засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (поклажодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ (зберігач) 05.11.2008 було укладено договір зберігання майна, що належить Державній інноваційній фінансово-кредитній установі №1, за умовами п. 1.1 якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання майно (обладнання) поклажодавця та технічну документацію, яка є невід`ємною частиною обладнання, за плату та повертає прийняте для зберігання майно після закінчення строку зберігання.

Згідно п. 1.2 перелік та вартість майна (обладнання), що передається на зберігання та перелік і кількість технічної документації, визначається в Акті приймання-передачі обладнання на зберігання (додаток №1) та в Акті приймання-передачі технічної документації для зберігання (додаток №2), що є невід`ємною частиною договору. Обладнання протягом дії договору буде зберігатися за адресою: 40030, м. Суми, вул. Героїчна, 32.

Відповідно до п. 3.1 договору зберігач зобов`язується, зокрема:

- прийняти майно на зберігання згідно з Актом приймання-передачі обладнання для зберігання (п. 3.1.2);

- виконувати усі заходи, необхідні для цілодобового зберігання майна (п. 3.1.3);

- відшкодувати завдані збитки за втрату, нестачу та пошкодження майна (п. 3.1.7).

Відповідальність сторін визначена у розділі 4 договору.

Так, за умов невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків за договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні понесені нею у зв`язку з цим збитки (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що в разі спричинення поклажодавцю шкоди, завданої втратою, нестачею або пошкодженням майна, під час його зберігання, зберігач несе наступну відповідальність: а) за втрату й нестачу майна - у розмірі вартості втраченого майна, якого не вистачає; б) за пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість. Відшкодування здійснюється в місячний термін після виявлення пошкодження, втрати чи нестачі майна.

Якщо внаслідок пошкодження майна, за яке зберігач несе відповідальність, якість майна змінилась настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитись з наступним відшкодуванням зберігачем вартості зазначеного майна (п. 4.3 договору).

Згідно положень п. 7.1 договір вступає в силу з моменту підписання Акту приймання-передачі обладнання для зберігання та діє протягом 12 місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Додатковою угодою №10 строк дії договору подовжено до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язання за договором. У разі коли кожна із сторін за два тижні до закінчення строку дії договору не заявить про своє небажання надалі продовжувати відносини, договір вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах.

Враховуючи відсутність заперечень сторін щодо продовження дії договору його дія була продовжена на 2018 рік, що сторонами не заперечується.

Як вбачається з акту прийому-передачі обладнання від 05.11.2008, на виконання умов укладеного договору позивач передав відповідачу на зберігання майно, в тому числі, чотирибічний стругальний 6-ти шпиндельний верстат в комплекті з ділильним станком Unimat 14 N.

За результатом проведеної інвентаризації від 25.10.2017 (Протокол робочої інвентаризаційної комісії № 6 про проведення інвентаризації станом на 01.10.2017) встановлено: чотирибічний стругальний 6-ти шпиндельний верстат в комплекті з ділильним станком Unimat 14N перебуває на зберіганні у відповідача за адресою: м. Суми, вул. Героїчна, 32; документація по чотирибічному стругальному 6-ти шпиндельний верстат в комплекті з ділильним станком Weining Unimat 14 N: керівництво по обслуговуванню та паспорт №732/4429 відсутня.

Листом №3 від 29.10.2018 відповідач повідомив позивача про викрадення двигунів із чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N, який належить поклажодавцю та перебуває на зберіганні у відповідача.

Представниками сторін 23.11.2018 було складено акт огляду майна про те, що в період проведення представниками інвентаризаційної комісії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи разом з представником ТОВ ПП Стандарт КФТ огляду майна, а саме - чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N та документації на нього, встановлено, що внаслідок крадіжки з верстата було знято 6 електродвигунів, та зазначено про відсутність документації, у зв`язку з її вилученням Харківським регіональним відділенням ДІФКУ у 2010 році.

Як зазначає позивач, згідно інформації з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.10.2018, в період часу з 01.10.2018 по 08.10.2018 невстановлена особа шляхом розбирання стіни проникла до деревообробного цеху, звідки вкрала двигуни з верстату, що свідчить про невжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання по збереженню майна.

За доводами позивача, факт крадіжки не є обставиною, яку неможливо попередити своїми заходами, а отже відповідач винний у завданих позивачу збитках.

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до відповідача з претензією №03-953/18 від 17.12.2018, в якій запропонував у добровільному порядку сплатити завдані збитки в сумі 80 760,00 грн., посилаючись на ринкову вартість майна визначену у звіті ТОВ Оціночна фірма Юніт про оцінку майна від 28.12.2017.

Однак, відповідач вимоги претензії не виконав, кошти у вказаному розмірі на рахунок позивача не перерахував, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 80 760,00 грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив повністю.

Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Згідно приписів статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов`язання.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує її інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов`язань - причиною.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов`язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Як вже вказувалося, на виконання умов договору №1 від 05.11.2008 відповідачу було передано на зберігання майно позивача, згідно переліку наведеному у Акті приймання-передачі обладнання для зберігання від 05.11.2008, в тому числі, чотирибічний стругальний 6-ти шпиндельний верстат в комплекті з ділильним станком Unimat 14 N.

Місцем зберігання за умовами договору визначено м. Суми, вул. Героїчна, 32.

Листом №3 від 29.10.2018 відповідач повідомив позивача про викрадення двигунів із чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N, який належить поклажодавцю та перебуває на зберіганні у відповідача.

За фактом крадіжки 20.10.2018 було відкрито кримінальне провадження №12018200440003537.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що в період часу з 01.10.2018 по 08.10.2018, невстановлена особа, шляхом розбирання стіни, проникла до деревообробного цеху №1 ТОВ ПП Стандарт КФТ , що розташований за адресою м. Суми, вул. Героїчна, буд. 32, звідки викрала двигуни зі станків.

Також, обставини викрадення належного позивачу майна з верстата, а саме шести електродвигунів, сторони зафіксували у Акті огляду майна, складеному 23.11.2018.

Пунктом 3.1.3 договору на зберігача покладено обов`язок виконувати усі заходи, необхідні для цілодобового зберігання майна.

Зазначене також узгоджується з нормою ч. 1 ст. 942 ЦК України, відповідно до якої зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Отже, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо збереження переданого йому майна на підставі договору зберігання №1 від 05.11.2008, відбулася крадіжка майна позивача - шести електродвигунів із чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N.

За наведених обставин, на відповідача, як на винну у незбереженні вказаного майна особу, покладається обов`язок з відшкодування збитків.

Разом з тим, апелянт посилається на те, що суд не встановив чи закінченим є договір зберігання на момент розгляду справи та не врахував обставин відсутності у відповідача умислу або грубої необережності стосовно викрадення майна, що на думку апелянта, свідчить про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності за незбереження майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Тобто, вказаною нормою передбачено умови, за яких настає відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, на момент крадіжки обладнання у жовтні 2018 року, договір зберігання №1 від 05.11.2008 був чинним; з огляду на відсутність заперечень сторін щодо продовження дії договору його дія була продовжена на 2018 рік.

Отже, апелянт помилково стверджує про необхідність застосування ч. 3 ст. 950 ЦК України.

При цьому, у даному випадку не має значення чи закінченим є договір зберігання на момент розгляду справи в суді, оскільки вказане не звільняє відповідача від відповідальності відшкодувати збитки, завдані під час дії договору зберігання.

Стосовно розміру заявлених до стягнення збитків, слід зазначити наступне.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що в разі спричинення поклажодавцю шкоди, завданої втратою, нестачею або пошкодженням майна, під час його зберігання, зберігач несе наступну відповідальність: а) за втрату й нестачу майна - у розмірі вартості втраченого майна, якого не вистачає; б) за пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість. Відшкодування здійснюється в місячний термін після виявлення пошкодження, втрати чи нестачі майна.

Якщо внаслідок пошкодження майна, за яке зберігач несе відповідальність, якість майна змінилась настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитись з наступним відшкодуванням зберігачем вартості зазначеного майна (п. 4.3 договору).

Згідно приписів статті 951 ЦК України якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Позивач зазначає, що внаслідок викрадення електродвигунів з верстата, обладнання не може бути використане за первісним призначенням, а відтак, на зберігача покладається обов`язок з відшкодування збитків у розмірі повної вартості втраченого майна.

Обґрунтовуючи розмір завданих збитків, позивач посилається на звіт ТОВ Оціночна фірма Юніт від 28.12.2017, згідно якого ринкова вартість об`єкту оцінки - чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N, станом на 26.12.2017, складала 80 760,00 грн. (без ПДВ).

Апелянт вважає, що вказаний звіт про оцінку не є допустимим доказом у справі, оскільки не містить доказів проведення огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки. Крім того, апелянт посилається на нечинність звіту, у зв`язку із закінченням строку його дії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №358 від 21.08.2014.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з наведеними доводами апелянта.

Так, на спростування тверджень апелянта про відсутність в матеріалах звіту доказів огляду майна, відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу долучено додатки до звіту, серед яких наявні фото об`єкта оцінки - чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N.

Крім того, зі змісту матеріалів звіту вбачається, що він складений ТОВ Оціночна фірма Юніт , який виконує послуги з оцінки майна на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №433/17 від 13.05.2017, термін дії сертифіката - до 13.05.2020.

В процесі оцінки майна був використаний порівняльний методичний підхід, у відповідності до Національного стандарту №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав , затв. постановою КМУ від 10.09.2003 №1440; Методики оцінки майна , затв. постановою КМУ №1891 від 10.12.2003, Міжнародних стандартів оцінки (МСО 2011).

Оцінку проведено з метою визначення ринкової вартості майна для його відчуження.

Згідно звіту ринкова вартість об`єкту оцінки - чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N, станом на 26.12.2017, складала 80 760,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Також у частинах 3-4 статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.

У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначається як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Виходячи зі змісту положень частини 3 статті 623 Цивільного кодексу України та частин 3-4 статті 225 Господарського кодексу України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора. Так, при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред`явлення позову. Ці правила встановлення ринкових цін є загальними, при цьому суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, взявши до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Законом не визначаються обставини, які можуть бути підставою для такого рішення. Суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню.

Отже, позивач правомірно здійснив розрахунок розміру завданих збитків на підставі звіту ТОВ Оціночна фірма Юніт про оцінку майна від 28.12.2017, оскільки такий містить відомості про ринкову вартість чотирибічного стругального 6-ти шпиндельного верстата в комплекті з ділильним станком Unimat 14N, з якого в подальшому було викрадено електродвигуни.

Водночас, строк дії звіту, як і факт проведення оцінки станом на 26.12.2017 не свідчать про неможливість використання результатів такої оцінки суб`єктом господарювання, в разі необхідності доведення вартості втраченого майна, з метою відшкодування збитків.

При цьому, судом враховується позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладена у постанові від 20.12.2018 у справі №916/2740/17, в якій касаційний суд не погодився із судовими рішеннями попередніх інстанцій про відмову у стягненні збитків завданих крадіжкою майна у 2017 році, з тієї, зокрема, підстави, що при визначенні розміру збитків суди не прийняли до уваги витяги зі звітів про оцінку майна станом на 01.11.2015.

Відтак, твердження апелянта про неналежність звіту як доказу у справі не знайшли свого підтвердження.

Так само ним не спростовано обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку розміру збитків, як і не доведено іншої вартості спірного майна.

При цьому, в ході здійснення апеляційного провадження, з метою усунення розбіжностей у поясненнях сторін щодо розміру завданих збитків, судом було призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно висновку експерта №29430/19-53 від 08.10.2020 враховуючи відсутність цінової інформації визначити ринкову вартість обладнання, як нового, так і бувшого у використанні, до викрадення, станом на 01.10.2018 та на даний час, за порівняльним методичним підходом неможливо, у зв`язку з чим, на жодне з поставлених судом питань, експерт відповіді не надав.

Отже, суд беручи до уваги пояснення сторін, вчинив всі можливі заходи задля вирішення питання щодо розміру завданих позивачу збитків та правильного вирішення даного спору.

Утім, за результатом проведеного експертного дослідження іншої вартості майна, аніж зазначена у звіті, як і іншого розміру збитків експертом не встановлено.

Таким чином, заявлена позивачем до відшкодування сума збитків у розмірі 80 760,00 грн., розрахована з ринкової вартості майна станом на 26.12.2017 на підставі звіту про оцінку від 28.12.2017, колегія суддів вважає обґрунтованою та доведеною.

Враховуючи порушення відповідачем договірного зобов`язання щодо забезпечення схоронності майна, переданого йому на зберігання позивачем та доведеність розміру збитків, внаслідок крадіжки майна, що сталася з вини відповідача, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 80 760,00 грн. збитків.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а також витрати понесені позивачем на проведення судової товарознавчої експертизи у розмірі 1 634,40 грн. покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2019 у справі №920/182/19 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство Стандарт КФТ (40022, м. Суми, вул. Героїчна, 32, ідентифікаційний код 35171915) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) 1 634,40 грн. витрат за проведення судової товарознавчої експертизи.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 28.03.2019 у справі №920/182/19.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в касаційному порядку згідно п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 30.11.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді О.І. Поляк

М.А. Дідиченко