Ухвала

від 25.11.2020 по справі 905/1713/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 905/1713/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. С.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 і рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дом "ДНЛ Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" про стягнення основного боргу у розмірі 6 122 533, 63 грн, інфляційних втрат у розмірі 73 554, 97 грн, 3 % річних у розмірі 154 006,47 грн, пені у розмірі 306 126, 68 грн, та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дом "ДНЛ Груп" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 310 807, 08 грн, з яких 292 297, 14 грн штрафні санкції за прострочення поставки товару, 18 509, 94 грн - штрафні санкції за неякісну продукцію,

за участю представників:

позивача - Сікачов С. Ю.,

відповідача - Власенко І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дом "ДНЛ Груп" (далі - ТОВ "Торговий Дом "ДНЛ Груп") звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" (далі - ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод") про стягнення заборгованості у розмірі 6 122 533,63грн, з яких: 6 122 533,63 грн - основний борг, 50 319,63 грн - інфляційні втрати, 50 462,34 грн - 3% річних, 566 265,25 грн - пеня.

ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" подало зустрічну позовну заяву до ТОВ "Торговий Дом "ДНЛ Груп" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 310 807,08 грн, з яких 292 297,14 грн - штрафні санкції за прострочення поставки товару, 18 509,94 грн - штрафні санкції за неякісну продукцію.

Первісний і зустрічний позови мотивовані неналежним виконанням сторонами умов договору поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 (суддя Левшина Я. О.) первісні позовні вимоги задоволено в повному обсязі. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині первісного позову мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019 в частині повноти та своєчасності оплати поставленого товару. Рішення прийнято на підставі статей 525, 526, 530, 551, 599, 612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 202, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

В частині зустрічного позову суд, враховуючи передбачені сторонами базисні умови поставки - FCA (склад продавця, м. Дніпро) та EXW (склад постачальника м. Дніпро), ненадання позивачем за зустрічним позовом доказів ухилення відповідача від виконання зобов`язання відвантажити товар у встановлені у специфікаціях № 2 від 04.02.2019, № 10 від 21.02.2019, № 18 від 11.04.2019, № 19 від 16.04.2019, № 20 від 19.04.2019 до договору поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019 терміни, санкції за непоставку, недопоставку продукції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині штрафних санкцій за прострочення поставки товару.

Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої пунктами 6.3, 6.4 договору поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019, у зв`язку з недоведенням належними доказами факту поставки неякісної продукції за специфікацією № 8 від 19.02.2019 на суму 74 039,76грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 (колегія суддів: Ільїн О. В., Склярук О. І., Хачатрян В. С.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" у касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скарга з посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статей 530, 663, 664, 679 ЦК України, статей 230, 231 ГК України, а також застосуванням норм права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 911/1316/17, від 19.06.2018 у справі № 922/333/17, від 10.10.2018 у справі № 912/3559/17, від 05.03.2019 у справі № 923/123/18.

Скаржник також наголошує, що судові рішення прийняті без належного з`ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Згідно з частиною статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 905/1713/19 з огляду на таке.

Суди, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову виходили з того, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) 18.01.2019 укладено договір поставки № КДРМЗ/037-19 згідно з умовами пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати (поставити) у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення металевий прокат та вироби з металу (далі - продукція), в асортименті, кількості, в терміни, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях, що є невід`ємними частинами до цього договору, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, що поставляється у його власність відповідно до умов цього договору.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в терміни, погодження сторонами в специфікаціях до цього договору.

Умови поставки продукції - FCA, згідно Інкотермс-2010 (пункт 4.2 договору в редакції протоколу розбіжностей № 1).

Відповідно до пункту 6.3 договору в редакції протоколу розбіжностей № 1 у разі поставки неякісної або некомплектної продукції або продукції, яка не відповідає асортименту або кількості, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 5 % вартості такої продукції.

У разі прострочення постачальником строків заміни поставленої неякісної або некомплектної продукції, або продукції яка не відповідає асортименту, або недопоставки продукції, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 5 % від вартості неякісної, некомплектної, такої, що не відповідає асортименту, недопоставленої продукції (пункт 6.4 договору).

Позивач за зустрічним позовом послався на прострочення відповідачем за зустрічним позовом поставки товару за специфікаціями № 2, № 10, № 18, № 19, № 20.

Як встановлено судами, у пункті 2 специфікацій № 2, № 10 визначені базисні умови поставки: FCA (склад продавця, м. Дніпро) у відповідності до Правил "Інкотермс-2010".

Тобто, відвантаження товару, визначеного у специфікаціях № 2 від 04.02.2019, № 10 від 21.02.2019, мало відбутися зі складу продавця у м. Дніпро.

В пункті 2 специфікацій № 18 від 11.04.2019, № 19 від 16.04.2019, № 20 від 19.04.2019 визначені базисні умови поставки: EXW - склад постачальника м. Дніпро.

Тобто, сторонами в договорі поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019 та специфікаціях до нього був передбачений обов`язок продавця відвантажити товар зі складу у м. Дніпро, а не поставити його своїм транспортом на адресу покупця.

Враховуючи передбачені сторонами базисні умови поставки - FCA (склад продавця, м. Дніпро) та EXW (склад постачальника м. Дніпро), а також ненадання позивачем за зустрічним позовом доказів ухилення відповідача від виконання зобов`язання відвантажити товар у встановлені у специфікаціях № 2 від 04.02.2019, № 10 від 21.02.2019, № 18 від 11.04.2019, № 19 від 16.04.2019, № 20 від 19.04.2019 до договору поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019 терміни, санкції за непоставку, недопоставку продукції, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

При цьому судами взято до уваги наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні № Р361 від 04.02.2019, № Р666 від 22.02.2019, № Р833 від 06.03.2019, № Р1974 від 27.05.2019, за якими здійснювалось автоперевезення товару, відвантаженого ТОВ "Торговий Дом "ДНЛ Груп" відповідно до умов договору поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019. Замовником (платником) автоперевезення у товарно-транспортних накладних визначений покупець - ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод". Крім того, покупцем оформлялися довіреності № 349 від 04.02.2019, № 478 від 14.02.2019, № 566 від 21.02.2019, № 740 від 05.03.2019, № 1723 від 25.05.2019 на представників для отримання товару за договором поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019, які були визначені як відповідальні особи вантажоодержувача у товарно-транспортних накладних.

Щодо зустрічного позову в частині стягнення штрафу за поставку неякісної продукції судами встановлено, що в матеріалах справи міститься акт ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" № 63 від 20.02.2019 про виявлені невідповідності в ході проведення вхідного контролю ТМЦ, а саме кругу 250 ст.40ХН, кругу 330 ст. 20Н2Н4А, кругу 320 ст. 20Х2Н4А. У вказаному акті зазначено про невідповідність раковин кругу 330 ст. 20Н2Н4А та кругу 320 ст. 20Х2Н4А.

Позивачем за зустрічним позовом наданий лист № 05-361 від 20.02.2019, у якому ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод", посилаючись на акт № 63 від 20.02.2019, просило направити компетентних представників постачальника для приймання участі в комісії по встановленню причин виявлених невідповідностей та оформленню двостороннього акту та повідомило, що у випадку неявки представників постачальника, акт буде складений в односторонньому порядку. Проте доказів направлення вказаного листа будь-якими засобами зв`язку, в тому числі визначеними в пункті 2.8 договору, позивач за зустрічним позовом не надав.

Судами встановлено, що в матеріалах справи також відсутній акт невідповідності по кількості, якості, асортименту, комплектності, передбачений пунктів 2.9-2.11 договору.

Враховуючи недоведення факту поставки неякісної продукції за специфікацією № 8 від 19.02.2019 на суму 74 039,76 грн належними доказами, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої пунктами 6.3, 6.4 договору поставки № КДРМЗ/037-19 від 18.01.2019.

Водночас, у справі № 911/1316/17 на постанову Верховного Суду від 26.04.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі, касаційна інстанція погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову на підставі статей 526, 530, 611 ЦК України, статей 193, 230 ГК України. При цьому судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем платіжним дорученням від 07.12.2015 № 9713 на рахунок відповідача було перераховано кошти в сумі 16 077 960 грн, а відповідачем було передано позивачу товар на загальну суму 16 077 960 грн, проте із порушенням встановленого договором строку поставки товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акта від 31.03.2016 № 13/21-24 підписаного та скріпленого печатками обох сторін, видаткових накладних, актів приймання-передачі товару та повідомлень про отримання товару.

У справі № 922/3332/17 на постанову Верховного Суду від 19.06.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі, касаційна інстанція погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову про зобов`язання поставити товар та стягнення пені на підставі статей 525, 526, 610, 611, 612 629, 655, 656, 662, 663, 664, 712 ЦК України, оскільки судами було встановлено, що позивач здійснив 100 % передплату за договором від 25.02.2016 за 200 т аміачної селітри у загальній сумі 1 380 000,00 грн, проте відповідач не передав позивачеві спірного товару; доказів зворотного відповідачем суду надано не було, відповідних обставин не спростовано.

У справі № 912/3559/17 на постанову Верховного Суду від 10.10.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі, касаційна інстанція скасувала судові рішення попередніх судових інстанцій, справу направила на новий розгляд зазначивши, що розглядаючи позов про зобов`язання передати товар та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку, що у відповідача не виник обов`язок з поставки товару, оскільки такому обов`язку відповідача передує виконання позивачем обов`язку з відбору товару та його повної оплати. Суди встановили, що договори купівлі продажу необробленої деревини № 30 від 24.02.2017 та № 86 від 31.05.2017 були укладені між сторонами за результатами проведених аукціонів із продажу ресурсів необробленої деревини заготівлі 2-го та 3-го кварталів 2017 року, які відбулися 21.02.2017 та 31.02.2017. Однак, суди не з`ясували, чи передбачали договори купівлі-продажу необробленої деревини № 30 та № 86 умову щодо здійснення покупцем відбору товару саме в якості обов`язку покупця, чи були визначені в договорах умови та порядок здійснення покупцем такої вибірки товару, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про те, що у за умовами договорів № 30 та № 86 у позивача існував обов`язок з відбору продукції. Поза увагою судів залишилось те, що виставлений продавцем (відповідачем) на продаж на аукціоні товар був виставлений як лот по певній породі деревини з визначеними характеристиками: з урахуванням сортиментів, геометричних розмірів відповідно до чинних стандартів, лоти з найменуванням товару, номенклатурою, технічними характеристиками були відображені в аукціонних свідоцтвах № 117 від 21.02.2017 та № 455 від 31.05.2017, виданих переможцю аукціону, та в умовах договорів, укладених з переможцем (позивачем) аукціону, у зв`язку з чим суди не з`ясували чи існувала взагалі необхідність здійснення позивачем відбору продукції.

У справі № 923/123/18 на постанову Верховного Суду від 05.03.2019 у якій міститься посилання в касаційній скарзі, касаційна інстанція скасувала судові рішення попередніх судових інстанцій, справу направила на новий розгляд. зазначивши, що розглядаючи позов суди дійшли протилежних висновків щодо задоволення позовних вимог. Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, оскільки дійшов висновку про те, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання з поставки товару за біржовим договором у визначені договором строки, однак, порушив зазначене зобов`язання після спливу строку, на який виконання такого зобов`язання було відстрочене у зв`язку із простроченням кредитора. За висновком суду апеляційної інстанції, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач взагалі не порушив зобов`язання з поставки товару у визначені договором строки, тобто прострочення боржника не настало у зв`язку з тим, що зобов`язання не могло бути виконане відповідачем внаслідок прострочення кредитора (позивача), який не вчинив дій, встановлених договором, до вчинення яких відповідач не міг виконати своєчасно свій обов`язок з поставки товару. Отже, суди, ухваливши по суті спору різні рішення, разом з цим дійшли однакового висновку про те, що у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання умов укладеного між ними біржового договору поставки зерна врожаю 2017 року № 2353Ф від 02.12.2016, мало місце прострочення кредитора (позивача).

Однак, як наголосив Верховний Суд, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином погоджені сторонами в біржовому договорі умови поставки та, зокрема умови поставки ЕХW Інкотермс-2010. У зв`язку з цим суди не з`ясували з достовірністю, чи існувала у відповідача можливість виконати обов`язок з поставки товару на визначений в договорі базис поставки (зерновий склад) у визначені договором строки, враховуючи відсутність у нього офіційного повідомлення покупця про зміну базису поставки.

У зв`язку з цим, суди не надали належну оцінку обставині того, що між відповідачем - Фермерським господарством "Восход-2012", як поклажодавцем, та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", як зерновим складом, був укладений договір складського зберігання зерна № 4-ЗБ/2017 від 03.07.2017, та не з`ясували у відповідного до умов зазначеного договору, чи мав відповідач, як поклажодавець, можливість на підставі цього договору передати зерно на зберігання на зерновий склад, визначений сторонами біржового договору базисом поставки, незалежно від того, чи був укладений договір складського зберігання між таким зерновим складом і наступним покупцем зерна. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Доводи заявника про наявність передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги з огляду на неповне з`ясування обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою судів зібраних у справі доказів, а переоцінка доказів виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України. Крім того, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 зазначеного Кодексу недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для подання касаційної скарги та скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Київської міської ради.

Сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 і рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі № 905/1713/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков