Рішення

від 25.11.2020 по справі 340/3691/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3691/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.10.2020 р., просить:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання позивача, яка полягала у ненаданні позивачу ані дозволу на розробку проекту землеустрою, ані вмотивованої відмови упродовж місяця з моменту реєстрації такого клопотання;

-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.09.2020 року №780 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ";

-зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області за межами населеного пункту згідно поданого ним клопотання від 04.08.2020 року за №С-136/02-24;

-стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати та витрати, пов`язані із розглядом справи (у тому числі витрати на правничу допомогу);

-визначити відповідачу розумний строк для виконання рішення суду відповідно до ч.6 ст.245 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог вказали, що в порушення положень ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідачем не дотримано строків розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Щодо спірного рішення №780, то зважаючи на відомості Державного земельного кадастру з офіційного онлайн - ресурсу Публічної кадастрової карти України чітко простежується те, що бажане місце розташування земельної ділянки позивача жодним чином не є частиною земельних ділянок. При цьому, оскільки відповідачем вже прийнято незаконне рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, повторне зобов`язання його розглянути зазначене клопотання з урахуванням висновків суду не є належним способом захисту порушених прав позивача, а тому є підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення про надання такого дозволу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, викладених у позові від 07.09.2020, представник відповідача зазначив, що рішенням селищної ради від 23.09.2020 р. №780 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на запитувану земельну ділянку у зв`язку з невідповідністю бажаного місця розташування земельної ділянки (є частиною іншої земельної частки паю, що перебуває у приватній власності), у встановленому законом порядку, шляхом ухвалення відповідного рішення по порушеному питанню, що відповідає та узгоджується з приписами частин 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, ст.ст.25,26,47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ч.7 ст.19 Регламенту роботи Знам`янської Другої селищної ради (питання вважається включеним до порядку денного після попереднього розгляду постійних комісіях і якщо за це проголосувало 1/3 депутатів, присутніх на засіданні ради). Таким чином, селищною радою, у відповідності до вимог Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельного кодексу України, питання про надання дозволу на виготовленні проекту землеустрою розглянуто та ухвалено відповідне рішення без жодного порушення вимог чинного законодавства України (а.с.29-31).

Пояснення (заперечення) по суті заяви про збільшення позовних вимог від 09.10.2020 р. до суду від відповідача на день ухвалення рішення не надходило.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 04.08.2020 року позивачка звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку та виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області. До даного клопотання позивачем було додано копію паспорта та ідентифікаційного коду; графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.12-13).

Клопотання надійшло до відповідача 04.08.2020 р. вх.№С-136/02-24.

Рішенням шістдесят другої сесії Знам`янської Другої селищної ради сьомого скликання №780 від 23.09.2020 р. розглянувши заяву позивача та враховуючи лист відділу Держгеокадастру у Знам`янському районі, згідно якого запропонована земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га є частиною земельної частки (паю) №001-008, тобто не відповідає бажаному місцю розташування земельної ділянки, відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою (а.с.42).

Листом від 24.09.2020 №С-146/02-24 позивача проінформовано про прийняте рішення (а.с.43).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 55 Конституції України вказує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною третьою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частинами 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відтак, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених статтями 118, 123 Земельного кодексу України.

Частинами 1,5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч. ч.1, 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Отже, отримавши клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області, відповідач згідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України повинен був у місячний строк прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти рішення про відмову у наданні такого дозволу з наведенням відповідних мотивів.

Розгляд цього питання повинен був відбуватись в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто на пленарному засіданні ради з прийняттям вмотивованого рішення, оскільки саме такий спосіб прийняття рішення з питань відведення земельних ділянок і надання документів дозвільного характеру передбачений законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з клопотання 04.08.2020 року, а рішення по суті за результатами розгляду такого клопотання відповідач прийняв 23.09.2020 року, отже з порушенням строку, встановленого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Вказані представником відповідача у відзиві обставини не спростовують даний висновок суду.

Як зазначено судом вище підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, стаття 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Отже відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України і покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Згідно до абзацу 1 та 2 частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідач у рішенні від 23.09.2020 №780 зазначив, що згідно листа відділу Держгеокадастру у Знам`янському районі запропонована земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га є частиною земельної частки паю № 001-008, тобто не відповідає бажаному місцю розташування земельної ділянки (а.с.42).

На підтвердження вищевказаного відповідачем було надано до суду лист відділу Держгеокадастру у Знам`янському районі від 11.08.2020 №18-11-0/24-247/112-20 (про надання інформації на лист селищної ради від 07.08.2020 №269/02-26 про земельні ділянки, які зазначені на доданих до листа схемах), згідно змісту якого запитувані земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту відносяться до земель сільськогосподарського призначення та є земельними частками (паями). Відповідно до Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та організації території КСП ім. Кірова Знам`янської селищної ради Знам`янського району вищезазначені земельні ділянки відносяться до загального масиву розпаювання площею 214,0200 га, є частинами земельних часток (паїв) №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а.с.39).

Однак, письмових доказів того, яке відношення вищевказана інформація має до земельної ділянки, яка зображена на поданих позивачем графічних матеріалах, відповідач не надав, а вказані ним обставини спростовані відомостями з Публічної кадастрової карти України щодо спірної земельна ділянка.

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 р. №3613-VI (далі - Закон №3613-VI), Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною 5 статті 5 Закон №3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Відповідно до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закон №3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація у якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку спірної земельної ділянки площею 2 га до відповідного населеного пункту та земельної ділянки з кадастровим номером: 3510645300:02:000:0005, яка знаходиться поруч (а.с.13).

Враховуючи це, відповідач не міг не ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки. Земельним кодексом України не встановлюється жодних вимог до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Доказів перебування спірної земельної ділянки на праві власності чи користуванні в інших осіб суду не надано.

Також, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки, вказаної позивачем у роздруківці з Публічної кадастрової карти України, доданій до клопотання, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, в порушення норм Земельного кодексу України відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому рішення від 23.09.2020 р. №780 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила таке. Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення. Отже, відповідач вирішив клопотання позивача у порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки не містить жодної визначеної положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України правової підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відтак, суд погоджується з позивачем, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Щодо доводів відповідача, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, то суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Відтак, зазначені доводи представника відповідача суд не приймає до уваги.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн. (а.с.8-9) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн..

Представник відповідача подав клопотання про відмову або зменшення розміру зазначених витрат, оскільки такі на його думку є безпідставними та необґрунтованими (а.с.32-33).

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Представник позивача на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката надав копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 07.09.2020 року, укладений між адвокатом Майданюком С.І. та ОСОБА_1 (а.с.15) та додаток до нього (а.с.16); акт приймання - передачі правової допомоги до договору від 07.09.2020 року (а.с.17); копію квитанції від 07.09.2020 року про отримання від ОСОБА_1 гонорару в розмірі 5000 грн. відповідно до акту приймання - передачі правової допомоги до договору від 07.09.2020 року (а.с.18).

В акті приймання - передачі правової допомоги до договору від 07.09.2020 року наведений такий опис робіт (наданих послуг) та їх вартість:

- ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок безоплатної приватизації земельних ділянок (2 год.) - 1000 грн.;

- підготовка позовної заяви, оформлення додатків та розрахунків (4 год.) - 4000 грн. (а.с.17).

Слід зазначити про те, що такі послуги адвоката як дослідження законодавства, яке регламентує порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, охоплюються послугою щодо підготовки та подання позовної заяви. Водночас представник з матеріалами цієї справи не знайомився.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про відмову або зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд визнає підтвердженими, співмірними та такими, що пов`язані з розглядом даної справи, витрати позивача на правничу допомогу адвоката на суму 4000 грн.. Вказані судові витрати слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Відтак, з огляду на вказані положення КАС України вбачається, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суду суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому в ухвалі від 06.05.2019 р. у справі № 826/9960/15.

В даному випадку, позивач не навів причин та не надав доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, суд також вважає, що станом на момент розгляду справи підстави для встановлення обов`язку подати звіт про виконання судового рішення також відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Визнати протиправним та скасувати рішенням шістдесят другої сесії Знам`янської Другої селищної ради сьомого скликання №780 від 23.09.2020 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Знам`янську Другу селищну раду Кіровоградської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області за межами населеного пункту.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області (код за ЄДРПОУ - 04366442) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 грн..

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області (код за ЄДРПОУ - 04366442) витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько