Постанова

від 02.12.2020 по справі 748/495/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 грудня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/495/20

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1239/20

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бечка Є.М.,

суддів - Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, третя особа: Садівниче товариство Чайка ,

дата складання повного тексту рішення не вказано, місце його ухвалення -м. Чернігів,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати реєстрацію правління СТ Чайка на користування земельною ділянкою в СТ Чайка ОСОБА_2 , та поновити реєстрацію на користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , стягнути з відповідача борг в сумі 73953 грн.

В подальшому у червні 2020 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, змінивши предмет позову, просив стягнути з відповідача на його користь 3000 доларів США боргу та відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних за порушення зобов`язання в сумі 134,14 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що продав відповідачу своє нерухоме майно, а саме садовий будинок у СТ Чайка з насадженнями на земельній ділянці та право користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 в даному садівничому товаристві, що підтверджується відповідною розпискою відповідача від 04 листопада 2018 року. Із вказаної розписки вбачається, що відповідач дає завдаток в сумі 500 доларів США, та бере на себе зобов`язання повернути грошові кошти в сумі 3000 доларів США до 10 грудня 2018 року, але свої зобов`язання відповідач по сплаті грошей не виконав, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог, оскільки розписка не містить ознак саме боргової розписки чи договору купівлі-продажу, крім того в розписці відсутня інформація про об`єкт (предмет) продажу, за який передається завдаток.

Не погоджуючись з вказаним рішення ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача борг в сумі 3000 доларів США та компенсацію за порушення зобов`язання в розмірі 3% річних від простроченої суми (відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції розглядаючи справу надав правлінню СТ Чайка повноваження, яких у нього не має та які суперечать верховенству права, що призвело до винесення незаконного рішення суду. Вказував, що у порушення ч.4 ст.263 ЦПК України, ст.13 ЗУ Про судоустрій і статус суддів суд першої інстанції не застосував висновок Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі №6-88цс13, в якому зазначається про те, що факт існування домовленості про купівлю-продаж та наявність правовідносин купівлі-продажу (земельних ділянок) підтверджується розпискою. Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не надав ні правлінню СТ Чайка , ні суду жодного документу виникнення у нього речового права користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 в СТ Чайка або права власності на цю земельну ділянку.

Крім того, суд першої інстанції не застосував норми права, які повинен був застосувати до спірних правовідносин, а саме статті 202, 204, 207, 328, 925, 626, 627, 628, 629, 631, 655, 656, 509, 526, 525, 530,5 45 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без зміни, посилаючись на його обґрунтованість та законність.

Вказує, що позивачем не надано жодного належного, допустимого доказу, який би підтверджував наявність у нього права власності на будь-який об`єкт нерухомого майна та право користування земельною ділянкою. Суд першої інстанції цілком правомірно в обґрунтування свого рішення зазначив, що позивач не був власником ні садового будинку, ні земельної ділянки, а тому він не мав права їх продавати, тим більше, що право приватної власності на дані об`єкти в нього не виникло взагалі, про що свідчить відсутність в матеріалах справи будь-яких правовстановлюючих документів.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 серпня 2020 року, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Учасники справи повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Частинами 1-2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення розписки) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу;

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей і з зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі №6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, (справа №359/1227/16-ц, провадження №61-12412св18), від 28 лютого 2018 року у справі №346/3978/15-ц, провадження №61-910св18, від 16 серпня 2018 року, (справа №516/97/16-ц, провадження №61-25512св18), від 21 березня 2018 року, (справа №757/27533/15-ц, провадження №61-8055св18).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 , в обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з 2010 року він був членом СТ Чайка та користувався земельною ділянкою АДРЕСА_1 . Вказував, що у листопаді 2018 року між ним та ОСОБА_2 існувала домовленість про те, що позивач зобов`язався передати відповідачу належне йому право користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 в СТ Чайка на користь відповідача, та продати йому садовий будинок, а відповідач в свою чергу зобов`язався прийняти земельну ділянку разом з усіма насадженнями та садовим будинком та сплатити позивачу 3500 доларів США.

Відповідно до копії заяви від 04 листопада 2018 року на ім`я голови СТ Чайка , ОСОБА_1 просив виключити його з садового товариства у зв`язку з продажем (а.с.62).

В той же день подано заяву ОСОБА_2 про прийняття в члени СТ Чайка з вимогою закріпити за ним земельну ділянку № НОМЕР_1 (а.с.63).

Так, в матеріалах справи міститься копія розписки від 04 листопада 2018 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 дає завдаток 500 доларів США та зобов`язується віддати 3000 доларів США до 10 грудня 2018 року. Просить правління СТ Чайка до моменту остаточного розрахунку не виносити рішення про продаж ділянки №69.

Зі змісту вищезазначених правових норм випливає, що єдиним доказом невиконання відповідачем обов`язку з повернення грошей може бути лише оригінал його боргового документу, який повинен бути у кредитора, а у разі стягнення суми боргу залишається у матеріалах цивільної справи.

Проте у підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду лише копію розписки ОСОБА_2 (а.с.4).

Крім того, вказана розписка не містить відомостей про особу позикодавця та того, що відповідач має повернути грошові кошти в сумі 3000 доларів США ОСОБА_1 , а також відсутня інформація щодо самого предмету договору, за який передавався завдаток.

У відповідності до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження умов розписки - договору щодо передачі, повернення коштів, виконання інших істотних умов, характерних певним вимогам договорів, в зв`язку з чим суд, виходячи з вимог позовної заяви, був позбавлений можливості встановити обставини правочину, який є предметом спору.

За вказаних обставин, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення ст.43 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене та те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих підстав, з яких позивач був позбавлений можливості подати докази, під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів не приймає вказані докази відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглядаючи справу надав правлінню СТ Чайка повноваження, яких у нього не має та які суперечать верховенству права, не приймають апеляційним судом до уваги, оскільки предметом позову, після того як позивач змінив його, є виключно вимога позивача про стягнення грошових коштів на підставі розписки написаної відповідачем, яка і була досліджена судом першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції у порушення ч.4 ст.263 ЦПК України, ст.13 ЗУ Про судоустрій і статус суддів не застосував висновок Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі №6-88цс13, в якому зазначається про те, що факт існування домовленості про купівлю-продаж та наявність правовідносин купівлі - продажу (земельних ділянок) підтверджується розпискою, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності між сторонами правовідносин позики.

Інші доводи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають, правильності висновків не спростовують.

Слід зазначити, що дані висновки узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2020 року.

Головуючий: Судді: