Постанова

від 02.12.2020 по справі 400/1632/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1632/20 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Турецької І. О.,

суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області) в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2020 року №Ф-6305-10 на суму 2 754,18 грн.

Обґрунтовуючи вимоги позивачка указувала, що місцем її роботи є Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївський завод залізобетонних виробів , де за неї сплачує єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування роботодавець. Доходу від адвокатської діяльності як самозайнятої особи позивачка не отримує, оскільки працює лише на вказаному підприємстві.

Також позивачка вважає, що сплата нею єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як самозайнятої особи буде мати результат подвійного оподаткування, що є порушенням принципів податкового законодавства та Конституції України.

ОСОБА_1 посилається також на постанову Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), де цей Суд, за аналогічних обставин, дійшов висновку про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції, за аналізом вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , дійшов висновку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий висновок судом першої інстанції побудований на правових позиціях викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19) та від 05.12.2019 року (справа №260/358/19).

До того ж, суд першої інстанції вказав, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності (як самозайнятою особою) та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Враховуючи, що відповідач не надав будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивачка здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин (як самозайнята особа) та отримує дохід від такої діяльності, визначена спірною вимогою сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивачки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ГУ ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга повністю побудована на обставинах відзиву на позовну заяву, жодних доводів щодо неправильності застосування норм матеріального права судом першої інстанції апелянтом не наведено.

Себто, позиція скаржника, як і раніше, складається з того, що у позивачки існує обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, незалежно від обставин сплати такого внеску за нього його роботодавцем.

Позивачка не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва серії МК №001263, виданого головою Ради адвокатів Миколаївської області, на підставі рішення цієї ж Ради від 03.11.2017 року №17, має право на здійснення адвокатської діяльності (а.с.8).

Згідно із записами трудової книжки, 14.09.2005 року позивачка прийнята на посаду інспектора відділу кадрів-юрисконсульта Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський завод залізобетонних виробів . У подальшому була переведена на інші посади у цьому ж підприємстві, а з 01.07.2013 року переведена на посаду начальника відділу права і кадрів, де працює по теперішній час (а.с.12-14).

Згідно довідки Пенсійного фонду України Форми ОК-5 від 15.04.2020 року за працівника ОСОБА_1 з 2005 року по 2020 рік страхувальником (ТОВ Миколаївський завод залізобетонних виробів ) нараховано та сплачено страхові внески (а.с.15-19).

17.02.2020 року ГУ ДПС у Миколаївській області була сформована вимога про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) № Ф-6305-10 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2 754,18 грн. (а.с.7).

Не погодившись із правомірністю вказаної вимоги, позивачка оскаржила її в адміністративному порядку до ДПС України.

Згідно рішення ДПС України № 12397/6/99-00-08-06-01-06 від 06.04.2020 року скаргу залишено без задоволення, а спірну вимогу без змін.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пунктів 1, 5 частини першої статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є роботодавці; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункти 1, 2 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахування встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 820/1538/17, від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, від 05.12.2019 року у справі № 260/358/19, від 23.01.2020 року у справі № 480/4656/18, від 27.02.2020 року у справі № 0440/5632/18, від 05.03.2020 року у справі № 460/943/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі, позивачка з 14.09.2005 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ Миколаївський завод залізобетонних виробів та працює на посаді начальника відділу права і кадрів.

Враховуючи, що позивачка як самозайнята особа (адвокат) поза межами ТОВ Миколаївський завод залізобетонних виробів не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, то визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2754,18 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивачки.

Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року № Ф-6305-10 у сумі 2754,18 грн.

При цьому, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями: 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Л. В. Стас

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 02.12.2020 року.