Ухвала

від 02.12.2020 по справі 360/4644/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 360/4644/19

адміністративне провадження № К/9901/32385/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку та утримання мережі автомобільних доріг області Луганської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоотриманої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління розвитку та утримання мережі автомобільних доріг області Луганської обласної державної адміністрації (далі - Управління розвитку та утримання мережі автомобільних доріг області Луганської ОДА), в якому, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати неправомірним та скасувати наказ від 27 вересня 2019 року №77-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління-начальника відділу економічного аналізу Управління розвитку та утримання мережі автомобільних доріг області Луганської ОДА; поновити на займаній посаді; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2019 року по дату ухвалення рішення; стягнути з Управління розвитку та утримання мережі автомобільних доріг області Луганської ОДА недоотриману заробітну плату за вересень 2019 року у розмірі 20828,78 грн. Позов обґрунтовано тим, що 27 вересня 2019 року під тиском керівництва вона примусово написала заяву про звільнення за влacним бажанням. Підставою стало те, що через погане самопочуття вона з 25 по 26 вересня 2019 року не перебувала на роботі, через що начальник Управління у присутності юриста наказав позивачу писати заяву на звільнення за власним бажанням, а у разі її відмови, її буде звільнено за прогул. Посилаючись на те, що ця заява не була її власним волевиявленням, просила суд задовольнити позов. Водночас позивач, послалася на те, що у вересні 2019 року їй безпідставно не нараховано та не виплачено премію і надбавку, в той час коли всі працівники Управління отримали 130 % надбавки і 30 % премії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року, в позові відмовлено.

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 повторно надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року. Заявник, посилаючись на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі.

Предметом спору є правомірність звільнення працівника з посади за власним бажанням та невиплату йому премії.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, ухвалених у справах №№1340/6082/18, 201/1384/16-ц, 553/629/18 та у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року (справа №21-320а13). Водночас, заявник послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо встановлення премій і надбавок державним службовцям.

Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування висновків Верховного Суду та аналізуючи зміст зазначених ОСОБА_1 постанов Верховного Суду, судом касаційної інстанції встановлено, що обставини справи, встановлені судами у справах №№1340/6082/18, 201/1384/16-ц, 553/629/18 не є подібними до спірних правовідносин. Так, у справі № 1340/6082/18 вирішувалося питання щодо правомірності звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 83 Закону України Про державну службу (за угодою сторін) у період перебування його на лікуванні на підставі заяви, у якій не зазначено ні дати звільнення, ні дати її написання.

У цивільній справі №201/1384/16-ц вирішувався спір щодо можливості звільнення генерального директора товариства за власним бажанням, у разі відсутності кворуму для прийняття такого рішення учасниками товариства. Водночас, у справі №201/1384/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства, в той час як позивач просив суд зобов`язати безпосередньо саме товариство звільнити його з посади. Висновки Верховного Суду, на які послалася позивач у касаційній скарзі у рішенні від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц відсутні, а наведений нею текст свідчить про власне тлумачення мотивів цього судового рішення. У іншій цивільній справі № 553/629/18 судами перевірялися обставини, пов`язані зі звільненням працівника за угодою сторін під тиском керівництва, однак у цій справі суди також дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Верховний Суд погодився з такими висновками, оскільки позивач добровільно подав власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 26 червня 2017 року та не надав доказів, що свідчили про тиск на нього з боку керівництва.

Натомість у цій справі, судами встановлено, що зміст власноруч написаної заяви ОСОБА_1 від 27 вересня 2019 року свідчив про те, що позивач зазначила підставу звільнення - за власним бажанням та дату звільнення, що свідчить про її волевиявлення (пропозицію) на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати - 27 вересня 2019 року. Резолюція відповідача - "до наказу" на цій заяві засвідчує погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано. Водночас, належних та допустимих доказів, що свідчать про звільнення позивача зі служби за власним бажанням внаслідок шантажу, психологічного тиску і погроз з боку відповідача ОСОБА_1 під час розгляду справи не надала.

Крім того, у касаційній скарзі не зазначено норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах.

Верховний Суд відхиляє аргументи заявника щодо безпідставного позбавлення її премії, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо встановлення премій і надбавок державним службовцям, оскільки крім загального посилання на відсутністьтакого висновку, доводи ОСОБА_1 зводяться до наведення цитат із судових рішень та норм законодавства, переоцінки доказів у справі та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи те, що заявником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

За таких обставин, відсутні підстави для вирішення питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку та утримання мережі автомобільних доріг області Луганської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоотриманої заробітної плати повернути особі, яка її подала .

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С.А. Уханенко