Постанова

від 01.12.2020 по справі 212/5737/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9235/20 Справа № 212/5737/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/5737/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО", Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ СЕРВІС",

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCom, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Чайкіним І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 вересня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" (надалі - ТОВ АВТО ПРОСТО ), Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ СЕРВІС" (надалі - ТОВ АТ СЕРВІС ) про захист прав споживачів та повернення коштів, сплачених за наслідками укладання договорів.

Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір № 802601 з ТОВ АВТО ПРОСТО , умовами якого є надання учаснику фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, на придбання автомобіля за рахунок об`єднання грошових коштів учасників через систему АВТОФОНД , зокрема позивачем було придбано автомобіль марки RENAULT LOGAN. З метою виконання вищевказаного договору, 26 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ АТ СЕРВІС було укладено договір доручення № 802601, предметом якого є зобов`язання сплатити повіреним винагороду ТОВ АВТО ПРОСТО в сумі 14 251 грн. 20 коп., які були сплачені ОСОБА_1 .

Ознайомлюючись зі змістом договору, позивач мало що зрозумів з них, а підписання цих договорів здійснювалося відповідальною особою: менеджером-консультантом ТОВ АВТО ПРОСТО , який не надав йому роз`яснень, що він не продає автомобілі, а надає послуги з адміністрування системи автомобілів у групах. Такі дії відповідача є забороненими та підпадають під дію ст.ст. 18,19 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки Законом забороняється нечесна підприємницька практика, яка виключає будь-яку діяльність, що вводить в оману споживача. Він зазначає, що при умові належного роз`яснення йому усіх умов та наслідків даного договору, позивач не погодився б на його укладення.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: визнати недійсним договір фінансових послуг № 802601 від 26.06.2019 року з Додатком № 1, Додатком № 2, який був укладений між ним та ТОВ АВТО ПРОСТО та стягнути з останнього 50 299 грн. 80 коп., а також визнати недійсним Договір доручення № 802601 від 26.06.2019 року, укладений з ТОВ АТ СЕРВІС та стягнути з останнього 14 251 грн. 20 коп. Судові витрати просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договори були укладені під впливом обману про положення оспорюваних правочинів, несправедливості умов договору, порушення принципів добросовісності, дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін із завданням шкоди споживачу і не відповідали його внутрішній волі. В свою чергу представники Товариств не роз`яснили йому, що вони не продають автомобілі, а надають послуги з адміністрування системи придбання автомобілів у групі, чим ввели його в оману стосовно предметів договорів, умов та строків отримання товару, його ціни та умов оплати, що є порушенням вимог ЗУ "Про захист прав споживачів". Крім того, у договорі не визначено строку, після якого договір припиняє свою дію, строків отримання учасником автомобіля, та умовами договору передбачено можливість відповідача збільшувати ціну товару порівняно з тією, що погоджена сторонами на момент укладення договору, про що його не було належним чином повідомлено, й позивач вважає такі умови несправедливими.

Також, вказує, що ліцензію ТОВ АВТО ПРОСТО на провадження господарської діяльності анульовано, відповідно відповідач не вправі виконувати свої зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ТОВ АВТО ПРОСТО зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ТОВ АВТО ПРОСТО - Сметанюка І.М., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ТОВ АВТО ПРОСТО , відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 19.01.2012 року № 40, було зареєстровано у державному реєстрі фінансових установ згідно з вимогами закону та отримало ліцензію на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо придбання товарів у групах у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг.

26 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ АВТО ПРОСТО укладено договір №802601, предметом якого є надання учаснику фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах, спрямованих на придбання автомобіля, за рахунок об`єднання грошових коштів учасників через систему АВТОФОНД . Договір укладено шляхом його підписання сторонами та додатку №1, додатку №2, які є невід`ємною частиною основного договору. Терміни, що використовуються у договорі та системі АВТОФОНД , визначаються договором (а.с. 28-33).

ОСОБА_1 ознайомлений з внутрішніми правилами учасника групи АВТОФОНД , що підтверджується його особистим підписом в довідці про ознайомлення учасника групи ( а.с. 27).

У пунктах 19.2, 19.4 Договору надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах передбачено, що підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього. Учасник (позивач) підтверджує, що ТОВ АВТО ПРОСТО надало інформацію про суть фінансової послуги, що пропонується за цим договором, із значенням вартості цієї послуги для учасника групи.

Позивач ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТОВ АВТО ПРОСТО , проінформований про всі можливі витрати у зв`язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів договір та додатки до нього.

26 червня 2019 року між ТОВ АТ СЕРВІС та ОСОБА_1 укладено договір доручення № 802601, на виконання якого позивач 25 червня 2019 року здійснив платіж у розмірі 14 251,20 грн. ( а.с. 38).

За умовами договорів учасник стає покупцем автомобіля через механізми надання права на отримання автомобіля та за умови виконання ним усіх зобов`язань.

Згідно з додатком №1 до договору від 26.06.2019 року № 802601, винагорода за послуги, пов`язана з включенням договору до системи АВТО ТАК та формування групи у % + ПДВ складає 14 251,20 грн., періодичний платіж 0,8333%, щомісячна винагорода 0,415% + ПДВ, винагорода за послуги, пов`язані з передачею автомобіля учаснику 3% + ПДВ. У свою чергу вказані платежі є виплатою за автомобіль марки RENAULT LOGAN, вартістю 296 900,00 грн. (а.с.33).

Виконуючи умови договору, укладеного з ТОВ АВТО ПРОСТО , позивач ОСОБА_1 здійснив платіж 18.07.2019 року в сумі 4 000грн., 08.08.2019 року - в сумі 4 000 грн., 09.09.2019 року - в сумі 4 000грн., 09.12.2019 року - в сумі 3 600 грн., 10.01.2020 року - в сумі 3 700 грн., 06.02.2020 року - в сумі 3 700 грн., 10. 03.2020 року - в сумі 3 700 грн., 10.04.2020 року - в сумі 4 200 грн., 07.05.2020 року - в сумі 4 000 грн., 10.06.2020 року - в сумі 4 000грн., 06.07.2020 року - в сумі 4 100 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій (а.с.34-37).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами факту введення його в оману відповідачами, під час укладення договору фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів учасниками через систему придбання у групах Автофонд від 26 червня 2019 року №802601, а також відсутності доказів про здійснення відповідачами нечесної підприємницької практики, яка б порушувала принцип добросовісності та призвела б до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін.

Суд встановив, що при укладенні договору сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі щодо порядку, строків та визначення розмірів платежів, поточної ціни автомобіля, процедури його отримання учасником, можливості розірвання чи зміни договору, взаємні права та обов`язки сторін, відповідальність за його невиконання.

Щодо вимог до ТОВ АТ СЕРВІС суд зазначив, що договір доручення носить самостійний характер, має свій предмет, строки, містить притаманні йому права та обов`язки сторін, їх відповідальність, тощо. Всі його умови та зобов`язання виконані сторонами, його умови не суперечать вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Стаття 19 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. За приписами ч.ч. 1, 2 наведеної статті, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами укладення 26 червня 2019 року між ТОВ "АВТО ПРОСТО" та ОСОБА_1 договору № 802601 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару та укладення в цей же день між позивачем та ТОВ АТ СЕРВІС договору доручення.

Підписуючи вказані договори, ОСОБА_1 погодився з усіма умовами, викладеними в них, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що при укладенні оспорюваних договорів працівник Товариства ввела його в оману, не повідомила про суттєві обставин та положення правочину, приховала ту обставину, що Товариство не продає автомобілі, а лише надає фінансові послуги з адміністрування накопиченими фінансовими активами, - позивачем надано не було.

Таким чином, вірно встановивши обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених вимог.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачеві ОСОБА_1 , як споживачу, було незрозуміло сам зміст договорів та відсутність будь-яких роз`яснень зі сторони працівника відповідача про його правову природу, колегією суддів не беруться до уваги з огляду на те, що останній своїм підписом засвідчив згоду з усіма викладеними як в договорі умовами, так і в додатках №1 та №2 до договору, тривалий час виконував свої договірні обов`язки і лише після того, як не зміг порозумітись з ТОВ АВТО ПРОСТО щодо можливості придбати автомобіль до нового року, звернувся в суд з позовом про визнання укладених договорів недійними внаслідок порушення його прав як споживача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 12.1.4 ст. 12 Розділу II Договору, згідно з яким в разі якщо учасник виявить бажання односторонньо відмовитись від Договору про адміністрування протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати підписання Договору, Договір вважається розірванім, і учасник звільняється від будь-яких зобов`язань за ним. Такому учаснику повертається вся сума коштів, сплачених за Договором про адміністрування.

Тобто, підписавши Договір, позивач мав 14 днів на додаткове детальне ознайомлення з його умовами, в разі потреби - мав скористатись відповідною правовою допомогою, вже після чого прийняти остаточне рішення про участь чи відмову від участі в системі АВТОФОНД.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем несправедливості умов угоди та введення його в оману відповідачем та застосування ним нечесної підприємницької практики.

Посилання на несправедливість умов оспорюваного договору у зв`язку із тим, що у ньому не визначено строку, після якого договір припиняє свою дію, строків отримання учасником автомобіля, є безпідставними. Так, статтею 5 розділу 1 договору від 26 червня 2019 року №802601 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами й діє протягом десяти років, але в будь-якому разі до моменту виконання обома сторонами всіх зобов`язань, передбачених договором; у пункті 1.2 розділу II договору зазначено, що право на отримання автомобіля надається на найближчому розподілі товару, який буде проводитись у місяці, наступному за місяцем, в якому учасник повністю виконав усі зобов`язання за договором, але не пізніше двох місяців з моменту повної оплати поточної ціни автомобіля та виконання інших зобов`язань за договором.

Посилання на несправедливість умов оспорюваного договору у зв`язку з тим, що розмір кожного платежу постійно змінюється і залежить від поточної ціни автомобіля, дійсної на момент оплати, є необґрунтованими, оскільки саме такі умови погоджені сторонами при укладенні договору і вони є зрозумілими. За змістом таких умов кожна поінформована, розсудлива людина могла розуміти, що поточна ціна автомобіля, яка згідно з умовами оспорюваної угоди, є ціною автомобіля, яка встановлена постачальником в останній робочий день кожного місяця, є змінною величиною, яка може змінюватись, як у бік збільшення, так і у бік зменшення.

Визначення розміру щомісячних платежів у прив`язці до поточної ціни автомобіля, а не у прив`язці до інших чинників, наприклад зміни курсу валют, підвищення облікової ставки Національного банку України, рівня інфляції, які також можуть впливати на вартість товарів та послуг на ринку, не можна уважати несправедливими умовами договору.

Зокрема, такі умови договору узгоджується із вимогами Положення про обов`язкові критерії та фінансові нормативи, а також вимоги, що обмежують ризики в діяльності фінансових компаній при наданні фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затвердженого розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 08 серпня 2017 року № 3384, у пункті 34 якого передбачено, що у разі зміни поточної ціни товару адміністратор може змінювати розмір періодичних платежів та винагороди, які мають надалі вноситися учасниками групи з дати зміни поточної ціни товару, на умовах, у порядку та строки, визначені у договорі про адміністрування, при цьому раніше сплачена учасниками групи сума періодичних платежів та винагороди не перераховується і не підлягає додатковій оплаті у зв`язку зі зміною поточної ціни товару.

Відповідно до правовідносин, які виникли між сторонами, позивач отримає у власність обраний ним автомобіль до виплати його повної вартості, отже, за кошти, сплачені іншими учасниками системи, які ще не отримали автомобілі, проте мають потенційне право на це. Оскільки, такі автомобілі можна викупити лише за дійсною вартістю на момент викупу, яка в залежності від ринкових тенденцій може відрізнятися від вартості автомобіля, виданого позивачу раніше, визначення щомісячних внесків та інших платежів у відповідності до ціни автомобіля, встановленої постачальником в останній день кожного місяця, не призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та відповідає умовам ринку, обраному позивачем порядку придбання автомобіля та інтересам інших учасників системи, а тому не є несправедливими умовами у розумінні статті 18 Закону України Про захист прав споживачів .

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 червня 2020 року у справі № 604/1022/17 (провадження № 61-43929св18), від 22 травня 2020 року в справі № 482/1398/19 (провадження № 61-1738св20), від 22 травня 2019 року у справі № 285/1777/17 (провадження № 61-39721св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 357/13841/16-ц (провадження № 61-30638св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 141/480/17 (провадження № 61-31528св18), від 21 січня 2020 року у справі 590/1087/17 (провадження № 61-37322св18).

Положення договору з ТОВ "АВТО ПРОСТО" про його предмет викладено у доступний для розуміння спосіб та без використання специфічних термінологій та мовних оборотів , воно здатне забезпечити можливість дійти висновку, що товариство не займається продажем автомобілів, а лише акумулює внески учасників у залучені групи, яку надалі адмініструє з метою задоволення інтересів всіх учасників у відповідності до правил надання послуги та укладеного договору.

Порядок розрахунків між сторонами при розірванні договору, які позивач уважає несправедливими (утримання відступного, неможливість повернення винагороди), суд відхиляє.

Такі умови пов`язані із розірванням договору за ініціативою споживача і жодним чином не впливають чинність правочину в цілому.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині анулювання 17 грудня 2019 року ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах, колегія зазначає, що таке мало місце згідно розпорядження №2663 Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 17 грудня 2019 року. Вказане не є підставою для визнання недійсним правочину, укладеного 26 червня 2019 року, а також само по собі не унеможливлює виконання сторонами правочину взятих на себе зобов`язань.

Щодо вимог про визнання недійсним договору доручення №802601 від 26 червня 2019 року, то такі вимоги позивач кореспондує із підставами для визнання недійсним договору від 26 червня 2019 року №802601 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі, самостійних підстав визнання цього договору недійсним не зазначає, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент . Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 грудня 2020 року

Головуючий:

Судді: