Рішення

від 20.11.2020 по справі 461/3495/20

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/3495/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача Кузя А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 ; ІПН НОМЕР_2 ) про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить поділити спільне майно подружжя.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 02.10.2019 року рішенням Сихівського районного суду міста Львова було розірвано шлюб, укладений 14.08.1982 року між позивачем та відповідачем. Зазначає, що за час шлюбу ними було спільно набуте майно, а саме: квартира АДРЕСА_4 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 ; парко місце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 , яке зареєстроване за ОСОБА_3 . Крім того позивачу відомо, що відповідач ОСОБА_3 був засновником КП Нівелір , яке у 1993-1994 році (тобто за період шлюбу) побудувало за власні кошти нежитлове приміщення у АДРЕСА_6 . Згодом, будучи засновником та директором КП Нівелір , відповідач відчужив на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26.04.2018 року належне на праві приватної власності КП Нівелір нежитлове приміщення будівлі літ. А-2 , загальною площею 327,9 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_6 . Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 був на момент укладення договору купівлі-продажу засновником, кінцевим бенефіціарним власником КП Нівелір , а отже отримав від продажу приміщення прибуток. Позивач вважає, що все зазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому просить позов про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, з урахуванням уточнених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позов заперечили, надали аналогічні пояснення, які викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач пояснив, що з 2001 року вони з позивачкою проживають окремо та спільного господарства не ведуть. Зазначає, що шлюб з цього часу мав формальний характер, шлюбні відносини остаточно припинились, а тому спірне майно не може вважатись спільною сумісною власністю подружжя. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 рідні сини сторін, підтвердили факт спільного проживання батьків на пл.Ринок у м.Львові з 2008р. до часу їх розлучення, грудня 2019р. В цей період періодично з ними проживав ОСОБА_6 . Свідки також пояснили, що в них була хороша родина, хоча інколи між собою батьки сварились; всі разом проводили свята, обідали, вечеряли разом.

Свідок ОСОБА_7 , невістка сторін, підтвердила, що знайома з ними з 2007 року і з цього моменту аж до моменту розірвання шлюбу у 2019 році подружжя старших ОСОБА_8 проживали разом як сім`я в одній квартирі: спочатку на АДРЕСА_7 . Родина проводила разом всі свята, вони часто бували у гостях в батьків, разом вечеряли. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 почала винаймати іншу квартиру і проживати в ній.

Свідок ОСОБА_9 підтвердила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом. Коли вона була у них в гостях, то сприймала їх як сім`ю, проте їй невідомо як вони проживали у її відсутності.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він знайомим з відповідачем з 1998 року. Зазначив, що йому невідомо, хто зі сторін і в яких частках надавав кошти на придбання квартири. Також пояснив, що при ньому конфліктів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було і йому невідомо чи сторони проводили разом дозвілля.

Вислухавши сторони, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 14 серпня 1982 року відділом ЗАГС виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження зроблено запис за №275 (а.с.30).

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 02.10.2019 року було розірвано шлюб, укладений 14.08.1982 року між позивачем та відповідачем (а.с.28-29).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд дійшов наступного висновку.

Згідно реєстраційного посвідчення від 15.10.2002 серії НОМЕР_4 , квартира АДРЕСА_4 була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ЛМНО Ткачук Г.І. 09.10.2002 року за №2069 (а.с.278-280).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 02.08.2018 року належить право власності на парко місце АДРЕСА_8 .

Таким чином, відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 72 кв.м та парко місце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 , загальною площею 13 кв.м, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.12.2019 р. (а.с.31-32).

Згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який діяв на момент укладення шлюбу, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що вищевказані об`єкти нерухомості на праві власності належать ОСОБА_3 , право власності набуто в період перебування ОСОБА_3 в шлюбі з ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно статті 69 СК України , дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 70 цього ж Кодексу , у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пленуму Верховного Суду України, у п. п. 23, 24 постанови від 21.12.2007 р. №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" , зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 71 СК України , присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначається, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України , за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України ) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Так, згідно ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судом також встановлено, що висновком експерта №16/09-20 по результатах проведення оціночно-будівельної експертизи за заявою гр. ОСОБА_1 від 29.09.2020 року, визначена ринкова вартість квартири АДРЕСА_4 становить 3030162,5 грн; ринкова вартість парко місця АДРЕСА_8 становить 215871,7 грн (а.с.254-274).

Таким чином, оскільки позивачем надано суду належні та допустимі докази того, що спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 72 кв.м та парко місце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 , загальною площею 13 кв.м, були придбані в період шлюбу з відповідачем, суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги необхідно задоволити.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь грошової компенсації за Ѕ частину коштів з банківського рахунку № НОМЕР_5 , який належав Колективному Підприємству "Нівелір", суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року по справі № 1340/5956/18, яке набрало законної сили, за позовом голови ліквідаційної комісії та кінцевого бенефіціарного власника КП Нівелір Мещеулова В.І. до управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР про скасування державної реєстрації припинення юридичної особи встановлено, що ОСОБА_3 є кінцевим бенефіціарним власником Колективного підприємства Нівелір .

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 22.04.2020 року по цивільній справі №461/9245/18 за позовом ОСОБА_3 до AT Укрсоцбанк про визнання права власності на грошові кошти та зобов`язання їх виплатити встановлено те, що позивач є кінцевим бенефіціарним власником Колективного підприємства Нівелір , а також те, що позивачем в послідуючому проведено остаточні розрахунки, а залишки грошових коштів отримано готівкою через касу банку та закрито в AT Укрсоцбанк банківський рахунок, який належав КП Нівелір .

Відповідно до акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 29.09.1993 pоку (а.с.42-43), розпорядження Львівської міської адміністрації № 1125 від 01.10.1993 року (а.с.44), розпорядження міської адміністрації Львівської міської ради народних депутатів №1101 від 28.09.1993 року (а.с.45), листа ДП Львівський завод Автонавантажувач від 11.01.1994 pоку (а.с.46), листа відділу комунального господарства Залізничного району м. Львова від лютого 1994 р. (а.с.47) КП Нівелір було отримано реєстраційне посвідчення про право власності на будинок АДРЕСА_6 від 09.08.1994 р. (а.с.48). Право власності на нежитлову будівлю було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.12.2017 року за номером запису про право власності 23882148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1435075546101.

На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26.04.2018 року, будучи засновником та директором КП Нівелір , відповідач відчужив належне на праві приватної власності КП Нівелір нежитлове приміщення будівлі літ. А-2 , загальною площею 327,9 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_6 (а.с.49-52). Згідно вказаних договорів, продаж нежитлового приміщення було здійснено за 3 000 000 гривень.

Також рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 у справі № 1340/5956/18, яке набрало законної сили, задоволено повністю позов голови ліквідаційної комісії та кінцевого бенефіціарного власника Колективного підприємства Нівелір Мещеулова В.І. до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради та скасовано запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 14151110009003370 від 24.09.2018 про державну реєстрацію припинення юридичної особи колективного підприємства Нівелір (ідентифікаційний код 06959086).

За змістом статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України Про господарські товариства власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, у рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у цивільній справі за № 756/10797/15-ц.

Відповідно до листа АТ Альфа Банк вих.71475/БТ від 23 вересня 2020 року, головою ліквідаційної комісії ОСОБА_3 було отримано готівкою через касу банку АТ Укрсоцбанк з банківського рахунку № НОМЕР_5 , який належав Колективному Підприємству Нівелір , 179350,00 грн (а.с.252).

З наведеного, суд приходить до висновку, що кошти з банківського рахунку № НОМЕР_5 , який належав Колективному Підприємству "Нівелір", відповідно до ст. 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін у них є рівними, а тому вимога про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за Ѕ частину цих коштів підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частини 1 та ч.6 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.81 ЦПК України , на сторону у справі покладено обов`язок доказування та подання доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи. Позивачем надано суду належні та допустимі докази того, що спірне майно було набуте в період шлюбу, а тому вони єобґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача і покликання на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 02.10.2019 р. щодо встановленого судом факту окремого проживання сторін з 2001 року, оскільки такі обставини судом не перевірялись і не встановлені. Справа розглядалась у відсутності сторін, докази не подавались і судом не досліджувались. У своєму рішенні суд лише навів обгрунтування позивача ОСОБА_3 , викладені ним у позовній заяві про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність допустимість і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд дослідивши надані сторонами докази на предмет їх належності та допустимості і взаємного зв`язку цих доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 840,80 гривень .

Керуючись ст.ст. 4, 12, 19, 141, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 18, 60, 63, 69-72 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 328, 368, 372 ЦК України, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 :

- квартиру АДРЕСА_4 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 ;

- парко місце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 , яке зареєстроване за ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частки квартири АДРЕСА_4 у сумі 1 515 081 гривня 25 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частки парко місця № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 у сумі 107 935 гривень 85 копійок.

Припинити спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на:

- квартиру АДРЕСА_4 ;

- парко місце АДРЕСА_8 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частину коштів з банківського рахунку № НОМЕР_5 , який належав Колективному Підприємству "Нівелір", у сумі 89 675 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.11.2020 року.

Суддя Волоско І.Р.