Постанова

від 30.11.2020 по справі 910/18700/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. Справа№ 910/18700/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Чорногуза М.Г.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.07.2020 (повний текст рішення складено 17.07.2020)

у справі № 910/18700/19 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Інкерія

про визнання договору поруки недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані (далі - ТОВ Дрім-Компані , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) про визнання недійсним Договору поруки №4И13603Д/П від 20.10.2016. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що відповідач, діючи навмисно та недобросовісно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо факту існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. На переконання позивача, відсутність вищевказаних документів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману ТОВ Дрім-Компані . Відтак позивач вважає, що Договір поруки №4И13603Д/П від 20.10.2016 був укладений ним під впливом обману, отже наявні підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, про що, зокрема, зазначено в тексті самого кредитного договору, протоколі загальних зборів позивача та техніко-економічному обґрунтуванні, а укладення договору поруки відбулось не внаслідок отримання позивачем кредиту, а вільного волевиявлення позивача. Відповідач вказував про не доведення позивачем обставин, які є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4И13603Д/П від 20.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ Дрім-Компані , які були підставою для укладення оспорюваного договору поруки.

В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач зазначив, що Кредитний договір та Договори поруки є банківською редакцією, а тому не містять посилань на ініційовану НБУ процедуру трансформації кредитного портфелю ПАТ КБ Приватбанк . Крім цього, позивач акцентував увагу, що відповідач з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників в розмірі, який суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, а також спонукало його до укладення з відповідачем Кредитного договору та Договорів поруки.

14.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, а саме рішення правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016, а також оригіналів та посвідчених копій: кредитного договору 15.10.20136 №4И13603Д з додатками та додатковими угодами; кредитного договору від 15.07.2014 № 4И14249И з додатками та додатковими угодами; кредитного договору від 01.08.2014 № 4И14265И з додатками та додатковими угодами; належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів за кредитними договорами, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 20.10.2016, на 14.02.2020 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості станом на 13.02.2020; інформацію про бухгалтерський облік за вказаним кредитним договором станом на 20.10.2016, на 14.02.2020; інформацію, чи наявна за вказаними кредитними договорами заборгованість зі сплати винагороди за користування кредитом розрахована за формулою, визначеною у договорі у відповідності до курсу гривні відносно долара США; у разі наявності заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом - надати розрахунок заборгованості станом на 14.02.2020; копію рішення кредитного комітету банку відносно винагороди за користування кредитом; інформацію, чи подавав банк позови про визнання кредитних договорів недійсними повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

В судовому засіданні 14.05.2020 розглянувши подане позивачем клопотання про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 14.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Інкерія (далі - ТОВ Інкерія , третя особа).

Розглянувши подані відповідачем клопотання про витребування додаткових доказів, в судовому засіданні 11.06.2020 судом відмовлено в їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 11.06.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі № 910/18700/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Дрім-Компані оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги про визнання недійсним Договору поруки № 4И13603Д/П від 20.10.2016. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції без дослідив всіх обставин справи, а також факту можливої реалізації позивачем прав кредитора за кредитними договорами щодо стягнення суми боргу з боржника (ТОВ Інкерія ), не надавши правової оцінки умовам Договору поруки та приписам ст. 517 ЦК України, дійшов помилкового висновку про відсутність порушення права та законних інтересів позивача. На переконання апелянта, судом першої інстанції також не надано належної правової оцінки им обставинам, що у позивача як поручителя, відсутні оригінали кредитних договорів й відповідні документи на підтвердження зобов`язання ТОВ Інкерія , а також чи взагалі вони існували у відповідача на момент укладення оскаржуваного договору. Крім цього, не витребувано у відповідача жодних документів за клопотанням позивача, які б підтвердили позицію позивача, але в силу обставин відсутні у нього. Тобто, місцевим судом не встановлено факту введення позивача в оману, натомість надано невірну оцінку доказам виключно на користь відповідача у справі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що Кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, про що, зокрема, зазначено в його тексті, протоколі загальних зборів позивача та техніко-економічному обґрунтуванні. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним оспорюваного Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

В судове засідання апеляційної інстанції 30.11.2020 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду, яка 23.11.2020 повернулась на адресу Північного апеляційного господарського суду з відміткою по закінченню терміну зберігання .

За приписами ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень встановлено ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Положеннями ч. 11 цієї статті ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В Перехідних положеннях ГПК України, а саме, в п. 17 та пп. 17.1 визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п.11, 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому, апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду (постанови від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19), відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз положень ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомитись з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, слід вважати, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повідомленою позивачем (апелянтом) суду) та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене та те, що апеляційним судом здійснено необхідні заходи щодо повідомлення третьої особи про дату, час та місце цього засідання шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також враховуючи, що матеріали даної справи не містять доказів наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд дійшов висновку, що третя особа вважається належним чином повідомленим про наявність судового розгляду даної справи апеляційним господарським судом.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 30.11.2020 представник третьої особи, явка якої в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслала, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 20.10.2020 між ТОВ Дрім-Компані (позивач, позичальник за договором) та ПАТ КБ Приватбанк , правонаступником якого є АТ КБ Приватбанк (відповідач, банк за договором) Кредитний договір №4Д16092Г (далі - Кредитний договір), за умовами п. 1.1 якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 3 450 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. А.2.1 та п. А.3 Кредитного договору термін повернення кредиту - 15.11.2023.

За змістом п.п. 2.2.3 Кредитного договору позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором.

Положеннями п. 6.1 Кредитного договору сторони погодили, що цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 05.01.2016, укладеної сторонами.

За кредитним договором на підставі ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про електронні довірчі послуги до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

За змістом ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа згідно ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

20.10.2016 між ТОВ Дрім-Компані (позивач, поручитель за договором) та АТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4И13603Д/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Інкерія своїх зобов`язань за кредитними договорами від 15.10.2013 №4И13603Д; від 15.07.2014 №4И14249И; від 01.08.2014 №4И14265И.

За змістом п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору.

Відповідно до п. 3 Договору поруки поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений.

За умовами п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни на підставі Кредитного договору.

Згідно п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Положеннями п. 7 Договору поруки сторони погодили, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, які належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за цим договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором в частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора на підставі п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, зазначеній в письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Кредитор згідно п. 10 Договору поруки зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань (п. 11 Договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п.14 Договору поруки).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що укладенню згаданих вище договорів (Кредитного договору та Договору поруки) передували ті обставини, що позивач здійснював господарську діяльність із реалізації паливно-мастильних матеріалів на території м. Житомира та Житомирської області, мав численні господарські зв`язки з різними організаціями та установами, в тому числі товариству було відкрито рахунки в ПАТ КБ Приватбанк .

За твердженнями позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, висунув останньому пропозицію щодо можливої участі ТОВ Дрім-Компані в процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк .

При цьому, позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як стверджував позивач, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на ТОВ Дрім-Компані кредитного боргу старих боржників . При цьому, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, в тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договоро були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ. Тобто, укладення Кредитного договору було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за Кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ Інкерія , мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набути право власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, переданих в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором, на думку позивача, дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості ТОВ Інкерія .

Проте рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р АТ КБ Приватбанк визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Позивачем були виконанні зобов`язання ТОВ Інкерія за Кредитними договорами, однак в супереч п. 10 Договору поруки, зобов`язання банку з передачі позивачеві документів, що посвідчували права заставодержателя (АТ КБ Приватбанк ) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за Кредитними договорами, виконані не були.

За таких обставин, як зазначав позивач, протягом 2017-2018 років він намагався в судовому порядку отримати вищезгадані документи від АТ КБ Приватбанку , проте АТ КБ Приватбанк судами не було зобов`язано передавати такі документи ТОВ Дрім-Компані .

Таким чином, ні на виконання умов Договору поруки, ні в судовому порядку за позовами ТОВ Дрім-Компані АТ КБ Приватбанк не передало позивачу документів, які б давали йому змогу звернути стягнення на активи, які забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за Кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ Інкерія .

На переконання позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність його намірів виконувати свої зобов`язання за Договором поруки як в момент його укладення, так і протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення відповідачем позивача в оману.

Крім цього, за твердженнями позивача, тривале невиконання АТ КБ Приватбанк зобов`язань за Договором поруки свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів на підтвердження наявного забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір та Договорів поруки, в тому числі спірний Договір поруки, з метою реалізації плану трансформації , чим ввів ТОВ Дрім-Компані в оману щодо істотних умов договору.

Крім цього, на думку позивача, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували б наявність активів (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за твердженнями позивача, свідчать, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ввів в оману ТОВ Дрім-Компані щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за Кредитними договорами в розмірах, які суттєво перевищують розміри заборгованості за цими договорами.

Відсутність вищезгаданих документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і спірного Договору поруки (та інших договорів поруки), та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення Кредитного договору та Договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв цих правочинів (Кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та Договору поруки №4И13603Д/П від 20.10.2016).

З огляду на наведене та приписи ст. 230 ЦК України, позивач просив визнати недійсним Договір поруки №4И13603Д/П від 20.10.2016, укладений між ТОВ Дрім-Компані та АТ КБ Приватбанк .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Зміст договору на підставі 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

За договором поруки (ст. 553 ЦК України) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель за змістом ч. 2 ст. 554 ЦК України відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор на підставі ч. 1 ст. 556 ЦК України повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено й орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 20 ГК України.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до вимог процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За приписами ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вище згадувалось, позивач вказував, що банк як недобросовісна сторона Договору поруки навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями ТОВ Інкерія у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком як Кредитного договору, так і оскаржуваного Договору поруки.

На переконання позивача, наведені ним в позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні оспореного Договору поруки та підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем Кредитного договору та Договору поруки.

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проте місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Зокрема, позивачем не доведено, що АТ КБ Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину.

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки,що насправді наступити не можуть.

Як вбачається з Протоколу №5 загальних зборів учасників ТОВ Дрім-Компані від 13.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було погоджено укладення з відповідачем Кредитного договору на суму 3 450 000 000, 00 грн. на фінансування поточної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані .

Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення Кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, в зазначеному вище протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані є фінансування поточної діяльності.

Згідно Заявки на отримання кредиту від 17.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказаний документ не містить, як і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім цього, жодні положення Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову, відтак твердження позивача (апелянта) про безпідставну відмову місцевого господарського суду у задоволенні його клопотання про витребування доказів, зокрема, рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323-рш/БТ, відхилено апеляційним судом як безпідставні та необґрунтовані, адже такий доказ не є необхідним в контексті заявлених позовних вимог.

З приводу доводів позивача (апелянта) щодо безпідставної відмови місцевим господарським судом у витребуванні доказів, зокрема, інформації з приводу заборгованості за Кредитними договорами, яка на його думку, має підтвердити обсяг виконаних зобов`язань за Кредитними договорами первісних боржників, слід зазначити, що така інформація не є предметом доказування і даній справі. Крім цього, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що документи, які він просить витребувати, можуть підтвердити його твердження про ведення його в оману при укладанні Кредитного договору на підставі ст. 230 ЦК України, відтак апеляційний суд відхилив заперечення апелянта щодо необґрунтованої відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування доказів.

З огляду на наведене та те, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як позивачем цих обставин (складових) не доведено, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ Дрім-Компані до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки.

За рішеннями Європейського суду з прав людини національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність згідно п. 6 ст. 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Таким чином, дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі № 910/18700/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/18700/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.12.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді М.Г. Чорногуз

Є.Ю. Шаптала