Рішення

від 24.11.2020 по справі 910/12731/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.11.2020Справа № 910/12731/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Приватного підприємства Авіасенс

до Державного підприємства Завод 410 ЦА

про стягнення 277581,38 грн.

Представники сторін:

від позивача: Черняк І.Ю.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства Авіасенс з вимогами до Державного підприємства Завод 410 ЦА про стягнення 277581,38 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 277581,38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 відкрито провадження у справі №910/12731/20, постановлено здійснювати розгляд справи за привалами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.09.2020, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 30.09.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2020.

08.10.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем умов договору належним чином та прийняття (отримання) товару відповідачем у кількості та якості відповідно до норм ст.ст. 673, 674 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано документів, які передбачені авіаційними правилами та умовами договору, що підтверджують якість, комплектність та відповідність товару вимогам підприємства-виробника та доказів надходження таких документів покупцю.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) поставленого товару, у зв`язку з чим відсутні підстави оплачувати такий товар.

У підготовчому засіданні 12.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 04.11.2020.

У підготовчому засіданні 04.11.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.11.2020.

05.11.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів.

У засіданні 24.11.2020 позивачем не було підтримано клопотання про витребування доказів, подане 05.11.2020, просив залишити його без розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 24.11.2020 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 24.11.2020 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 10.11.2020 (за ідентифікатором пошуку 0105476046820).

У судовому засіданні 24.11.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.07.2019 між Державним підприємством Завод 410 ЦА (покупець) та Приватним підприємством Авіасенс (продавець) укладено Договір №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки), відповідно до умов якого продавець зобов`язується протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Найменування товару - пластик ПВХ, код ДК:021-2015:44192100-3 (п. 1.2 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019).

Відповідно до п. 1.3 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою покупця, переданою факсимільним зв`язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна передбачені в Специфікаціях.

Відповідно до п. 3.1 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 загальна сума цього договору становить 22453,20 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Додатковою угодою №1 від 05.11.2019 до договору сторони встановили, що ціна договору становить 300122,16 грн.

У п. 4.1 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 сторони погодили, що розрахунки проводяться наступним шляхом: - покупець направляє продавцю (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку на поставку товару в рамках специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного договору; - продавець передає покупцю рахунок на оплату; - покупець згідно з рахунком в рамках специфікації проводить платіж, умови якого зазначаються в кожній окремій специфікації окремо.

Згідно з п. 10.1 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 30.06.2020, в частині виконання зобов`язань - до повного виконання їх сторонами.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 277581,38 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем умов договору належним чином та прийняття (отримання) товару відповідачем у кількості та якості відповідно до норм ст.ст. 673, 674 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано документів, які передбачені авіаційними правилами та умовами договору, що підтверджують якість, комплектність та відповідність товару вимогам підприємства-виробника та доказів надходження таких документів покупцю.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) поставленого товару, у зв`язку з чим відсутні підстави оплачувати такий товар.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Специфікацією №2 до Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 (відповідно до Додаткової угоди №2 від 05.11.2019) сторони погодили найменування товару, що поставляється позивачем відповідачу (рукав з нитковим обплетенням 2У4*15 ТУ380051515-92, аналог ТУ У22.1-38274659-001:2015; рукав з нитковим обплетенням 2У18*15 ТУ380051515-92, аналог ТУ У22.1-38274659-001:2015; рукав з металевим обплетенням 21П6*150 ТУ380051515-92, аналог ТУ У22.1-38274659-001:2015) на суму 277668,96 грн.

Судом встановлено, що 07.04.2020 позивач поставив відповідачу товар на суму 277581,38 грн, що підтверджується видатковою накладною №22 від 07.04.2020.

Вказана накладна з боку Державного підприємства Завод 410 ЦА підписана представником відповідача Шариєм Іваном Вікторовичем на підставі довіреності №93 від 02.04.2020 (копія довіреності долучена позивачем до матеріалів справи).

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд зазначає, що належні та допустимі докази, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, а саме: видаткова накладна та довіреність на отримання товару, підтверджують факт поставки позивачем та отримання відповідачем на умовах Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 товару, який був погоджений сторонами у Специфікації №2 до договору поставки.

У ст. 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з п. 2.1 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 продавець повинен поставити покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам державних стандартів, встановленим для цієї групи товарів.

У п. 2.2 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 зазначено, що продавець зобов`язаний на товари, які постачаються за цим договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, бірку, тощо, з мокрою печаткою відділу технічного контролю (ВТК)), підтверджуючий якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ОСТи, ТУ або інші, видаткову накладну. В разі надання копій документів, що підтверджують якість та відповідність товару, продавець повинен завірити такі документи відповідним чином: своєю печаткою та підписом керівника із зазначенням ПІБ, посади, дати встановлення підпису та написом з оригіналом згідно .

Відповідно до п. 5.4 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що обов`язок продавця (позивача) передати відповідачу всі документи, які стосуються товару, одночасно з поставкою товару встановлений ст. 662 Цивільного кодексу України та умовами Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 (п.п. 2.2, 5.4 договору).

При цьому, у випадку непередання позивачем (продавцем) документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром, відповідач мав право встановити розумний строк для їх передання та відмовитись від договору (якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк).

З огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів звернення відповідача до позивача щодо ненадання (надання не у повному обсязі) документів на товар від дати поставки товару - 07.04.2020, суд вважає необгрунтованими та недоведеними твердження відповідача стосовно того, що позивачем не були передані відповідачу всі документи, які повинні були передаватись позивачем одночасно з поставкою продукції.

Крім того, як вбачається з Специфікації №2, сторони встановили строки оплати, зазначивши, що 50% вартості товару здійснюється шляхом попередньої оплати, 50% - після поставки товару та проведення ВТК на підставі рахунку, виставленого за заявкою покупця.

Щодо доводів відповідача відносно того, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) продукції, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 674 Цивільного кодексу України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Відповідно до п. 2.5 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 покупець має право здійснити перевірку якості або кількості товару. Порядок та строки перевірки кількості та якості товару визначаються покупцем, про що він зобов`язаний письмово повідомити продавця. Якщо при прийому або перевірці якості та кількості (комплектності) товару (в тому числі в гарантійний строк) буде виявлено недостача, невідповідність якості або комплектності товару вимогам визначеним в документації на товар або вимогам договору, покупець складає та направляє продавцю документи про невідповідність товару щодо його кількості, асортименту, якості, комплектності.

Згідно з п. 2.6 Договору №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 у випадку виявлення невідповідності якості товару покупець повідомляє продавця про це факсимільним або електронним, або поштовим зв`язком протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару із зазначенням виявлених дефектів та надання фото і/або відеоматеріалів. У випадку необхідності або неможливості з`ясування причини виникнення недоліків через представлені покупцем фото та відеоматеріали продавець протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання повідомлення покупця про невідповідність товару направляє свого представника, який проводить оцінку переданого товару та недоліків, а також виявляє їх причини виникнення: виробничий брак або неправильне транспортування. Вказаний порядок виявлення недоліків зберігається також коли недоліки в товарі виникли в процесі експлуатації, а також продавцем проводиться додаткова оцінка переданого товару в процесі експлуатації для виключення вірогідності порчі товару у зв`язку з некоректною роботою обладнання (виникнення механічних пошкоджень і т.д.). В результаті проведення оцінки продавцем складається та підписується обома сторонами двосторонній акт, в якому зазначаються висновки та позиції продавця та покупця. Усуненню в 20-ти денний термін з моменту отримання повідомлення підлягають недоліки, які представляють собою виробничий брак або пошкодження, отримані під час вантажу продавцем товару на транспортний засіб. У випадку неможливості усунення недоліків продавець зобов`язується в той же термін замінити неякісний товар товаром належної якості.

Як пояснив відповідач у відзиві на позовну заяву, вхідний контроль є обов`язковою частиною технологічного процесу і проводиться з метою запобігання використанню у виробництві продукції, що не відповідає вимогам, встановленим в нормативній, технічній документації, технічних умовах і договорах з замовниками.

З наведеного вбачається, що за результатами перевірки відповідачем відповідності якості та кількості товару (по суті - ВТК) та виявлення будь-яких невідповідностей вимогам, визначеним в документації на товар або вимогам договору, позивач повинен був скласти і направити позивачу документи про невідповідність товару щодо його кількості, асортименту, якості, комплектності (п. 2.5 договору).

Більш того, про такі невідповідності відповідач повинен був повідомити позивача протягом 10 днів з дати отримання товару (п. 2.6 договору).

Однак, відповідачем не надано суду доказів виявлення невідповідності поставленого позивачем товару вимогам законодавства та договору з дати поставки позивачем продукції (07.04.2020) до дати розгляду справи у суді.

За таких обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача, що позивачем не надано доказів проведення відповідачем ВТК продукції, яка була поставлена позивачем 07.04.2020.

При цьому, відповідачем не обґрунтовано, що такі докази (докази проходження ВТК) повинні бути у позивача (продавця товару) оскільки проведення внутрішнього технічного контролю є обов`язком саме відповідача, а умовами договору не обумовлено, яким саме чином оформлюється результати проведення ВТК.

Відповідно до п. 16 Інструкції про прядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю при виявленні невідповідності якості поставленої продукції, одержувач призупиняє приймання продукції та складає акт, в якому вказується кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач також зобов`язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника відправника, якщо такий виклик передбачений в договорі.

За результатами приймання продукції за якістю та комплектністю з участю представників, складається акт про фактичну якість та комплектність товару, в якому зазначається прізвища, ініціали осіб, які приймали участь в прийманні продукції за якістю та в складанні акта, місце їх роботи, посади, дата та номер документа про повноваження представника на участь в прийманні продукції за якістю та комплектністю; дата та номер телеграми (телефонограми) про виклик представника виробника (відправника) або відмітка про те, що виклик представника виробника (відправника) основними та особовими умовами поставки, іншими обов`язковими правилами або договором не передбачений, тощо (п. 29 Інструкції).

Згідно з п. 22 Інструкції для участі у прийманні продукції повинні виділятися особи, компетентні (по роду роботи, за освітою, з досвіду трудової діяльності) у питаннях визначення якості та комплектності для приймання продукції.

Відповідно до п. 23 Інструкції представникові, уповноваженому для участі в прийманні продукції за якістю та комплектністю, видається належно оформлене і завірене печаткою підприємства разове посвідчення за підписом керівника підприємства (організації) або його заступника.

Відповідно до п. 30 Інструкції акт повинен бути підписаний усіма особами, які брали участь в перевірці якості та комплектності продукції. Особа, яка не згодна зі змістом акту, зобов`язана підписати його із застереженням про свою незгоду і викласти свою думку. В акті перед підписом осіб, які брали участь у прийманні, повинно бути зазначено, що ці особи попереджені про те, що вони несуть відповідальність за підписання акту, що містить дані, які не відповідають дійсності.

Якщо між виробником (відправником) і одержувачем виникнуть розбіжності про характер виявлених дефектів і причини їх виникнення, то для визначення якості продукції одержувач зобов`язаний запросити експерта бюро товарних експертиз, представника відповідної інспекції за якістю або іншої компетентної організації.

Отже, враховуючи наведені положення Інструкції, у разі виявлення факту поставки позивачем неякісного товару саме на відповідача покладений обов`язок письмово викликати представника позивача для участі в прийманні такого товару (повідомлення про виклик має містити певний перелік відомостей), а у випадку якщо позивач не направить представника для участі у прийманні продукції за якістю, то приймання продукції (товару) необхідно проводити за участю представника відповідної галузевої інспекції з якості продукції, або експерта бюро товарних експертиз, або представника відповідної інспекції з якості. І лише у випадку відсутності відповідної інспекції з якості, або бюро товарних експертиз в місці знаходження покупця, або у випадку відмови таких осіб направити представника, або у випадку неявки такого представника на виклик - перевірка проводиться за участю компетентного представника іншого підприємства або компетентного представника громадськості.

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, які б свідчили про виявлення відповідачем при прийманні товару від позивача ознак невідповідності такого товару вимогам щодо якості (відповідно до Інструкції про прядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю).

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву, не надано жодного належного та допустимого доказу, з огляду на що суд вважає їх необгрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, у Специфікації №2 сторони встановили строки оплати, зазначивши, що 50% вартості товару здійснюється шляхом попередньої оплати, 50% - після поставки товару та проведення ВТК на підставі рахунку, виставленого за заявкою покупця.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи у суді строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару, поставленого позивачем за Договором №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019, є таким, що настав.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 277581,38 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства Завод 410 ЦА за Договором №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019 у сумі 277581,38 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства Авіасенс про стягнення з Державного підприємства Завод 410 ЦА заборгованості у розмірі 277581,38 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17688,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У попередньому розрахунку адвокатських витрат зазначено, що час на ознайомлення зі змістом наданих клієнтом документів орієнтовно складає 1,5 години; аналіз судової практики Верховного Суду - 0,5 години; визначення оптимальних шляхів правового захисту прав та інтересів клієнта - 0,25 години; визначення кола доказів, що мають бути подані до суду в обгрунтування заявлених позовних вимог - 0,25 години; підготовка і подання позовної заяви з додатками - 6 годин; ознайомлення з відзивом на позовну заяву - 1 година; визначення оптимальних шляхів правового захисту клієнта з урахуванням відзиву на позов - 0,25 години; підготовка відповіді на відзив - 3 години; підготовка та подання клопотань процесуального характеру - у випадку необхідності; безпосереднє представництво інтересів клієнта у підготовчому провадженні - 1 година; безпосереднє представництво інтересів клієнта під час розгляду справи по суті - 3 години; вчинення інших необхідних дій правового характеру.

Адвокатом зазначено, що під час визначення розміру гонорару за надання правової допомоги сторонами враховано Рішення Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018, згідно з яким розмір адвокатського гонорару за годину роботи дорівнює 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати.

20.07.2020 між Приватним підприємством Авіасенс (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Ей-Сі-Еф Партнерс (адвокатське об`єднання) укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором, додатковими угодами до нього та домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Суми гонорару зазначаються адвокатським об`єднанням в актах про надання правової допомоги, які формуються адвокатським об`єднанням в міру необхідності та вручаються безпосередньо клієнту або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за його місцезнаходженням. Моментом отримання акту клієнта є дата, зазначена у відповідній розписці клієнта, повідомленні про вручення рекомендованого або цінного з описом поштового відправлення, підтвердженні надіслання засобами комунікаційного зв`язку (факсом, електронною поштою, тощо) (п. 4.2 Договору).

Додатковою угодою №1 від 20.07.2020 сторони визначили обсяг правової допомоги у справі за позовом Приватного підприємства Авіасенс до Державного підприємства Завод 410 ЦА про стягнення заборгованості за Договором №УМТЗ-19-266/6 купівлі-продажу (поставки) від 17.07.2019, а саме: ознайомлення зі змістом наданих клієнтом документів; аналіз судової практики Верховного Суду; визначення оптимальних шляхів правового захисту прав та інтересів клієнта; визначення кола доказів, що мають бути подані до суду в обгрунтування заявлених позовних вимог; підготовка і подання позовної заяви з додатками; ознайомлення з відзивом на позовну заяву; визначення оптимальних шляхів правового захисту клієнта з урахуванням відзиву на позов; підготовка відповіді на відзив; підготовка та подання клопотань процесуального характеру (у випадку необхідності); безпосереднє представництво інтересів клієнта у підготовчому провадженні; безпосереднє представництво інтересів клієнта під час розгляду справи по суті; вчинення інших необхідних дій правового характеру.

У Додатковій угоді №1 від 20.07.2020 сторони визначили розмір гонорару за правову допомогу адвокатського об`єднання - 17688,00 грн.

Судом встановлено, що 23.07.2020 Приватне підприємство Авіасенс сплатило на користь Адвокатського об`єднання Ей-Сі-Еф Партнерс грошові кошти у розмірі 17688,00 грн (призначення платежу - сплата за надання правової допомоги згідно з Договором від 20.07.2020 та Додатковою угодою №1 від 20.07.2020).

Заперечуючи щодо розміру адвокатських витрат, заявленого позивачем, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що з наданих позивачем документів не вбачається, що заявлені витрати мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Оцінивши заперечення, викладені позивачем у клопотанні про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що жодними належними та допустимим доказами відповідачем не доведено суду наявності обставин, що є підставами для зменшення розміру адвокатських витрат, заявлених до відшкодування позивачем, а саме не доведено, що заявлені витрати не мають характер необхідних, їх розмір не є розумним та виправданим.

З огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності тих обставин, які є підставами (критеріями) для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі, та обов`язок відшкодування яких покладається на відповідача.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок суду про задоволення позову Приватного підприємства Авіасенс до Державного підприємства Завод 410 ЦА у повному обсязі, витрати на правову допомогу адвоката у сумі 17688,00 грн покладаються на відповідача у повному обсязі.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Завод 410 ЦА (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотсьий, буд. 94; ідентифікаційний код: 01128297) на користь Приватного підприємства Авіасенс (79035, Львівська обл., м. Львів, вул. Миколи Пимоненка, буд. 3, офіс 40; ідентифікаційний код: 33901369) грошові кошти у розмірі 277581 (двісті сімдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн 38 коп, судовий збір у розмірі 4163 (чотири тисячі сто шістдесят три) грн 72 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17688 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 03.12.2020.

Суддя О.М. Спичак