Рішення

від 23.11.2020 по справі 920/99/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.11.2020 Справа № 920/99/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Жерьобкіної Є.А.,

за участю секретаря судового засідання - Гребенюк С.В.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Буринської міської ради

до відповідача - 1. Акціонерного товариства Українська залізниця ,

2. Головного управління Держгеокадастру у Сумській області,

про зобов`язання внести зміни до технічної документації із землеустрою,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідач - 1. Домбровський С.І.,

2. Будаков В.М.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач 03.02.2020 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд зобов`язати відповідачів внести зміни до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку загальною площею 61,6033 га за кадастровим номером 5920910100:01:002:0001, що знаходиться у постійному користуванні першого відповідача та встановити межу між земельними ділянками Буринської міської ради.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 30.09.2005 Буринською РДА був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ПАТ Укрзалізниця на земельну ділянку, яка розташована за межами населеного пункту Буринської міської ради загальною площею 61,6033 га. При видачі державного акту розроблялась технічна документація. При розробці технічної документації не було враховано технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) колишнього ВАТ Радгосп Буринський (2002 року). Тому права позивача порушені в тому, що під час проведення землевпорядних робіт допущено геодезичну помилку, неправильно встановлено межу землекористування ПАТ Українська залізниця , стосовно до польових доріг. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 04.02.2020 позовна заява була залишена без руху. Позивач усунув недоліки і ухвалою суду від 18.02.2020 було відкрито провадження у справі.

03.02.2020 позивачем до суду було надано клопотання про витребування доказів.

13.03.2020 перший відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує (а.с.65-68, том 1). Перший відповідач зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, щодо наявності підстав, що передбачають внесення змін до технічної документації із землеустрою і відповідно припинення права постійного користування земельною ділянкою в судовому порядку. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності.

16.03.2020 першим відповідачем до суду була надана заява про застосування позовної давності (а.с.103-104, том 1).

16.03.2020 позивачем до суду була надана заява про зупинення провадження у справі. 14.04.2020 перший відповідач надав до суду заперечення на заяву про зупинення провадження у справі.

16.03.2020 другий відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує (а.с.118-120, том 1). Другий відповідач зазначає, що не наділений повноваженнями щодо внесення змін до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

25.03.2020 позивачем до суду було надано клопотання про витребування доказів по справі.

26.03.2020 позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.135-137, том 1).

26.03.2020 позивачем до матеріалів справи надано копію технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) колишнього ВАТ Радгосп Буринський Буринського району Сумської області (а.с.138-254, том 1; а.с.14-243, том 2).

14.04.2020 перший відповідач надав заперечення на відповідь на відзив (а.с.13-16, том 3).

Ухвалою суду від 15.04.2020 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відмовлено у задоволенні заяви позивача про зупинення провадження у справі, задоволено частково клопотання позивача про витребування доказів.

12.05.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області відділ у Буринському районі було надано копію технічної документації, яка витребовувалась ухвалою суду від 15.04.2020 (а.с.34-115, том 3).

Ухвалою суду від 14.09.2020 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Ухвалою суду від 05.11.2020 було призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте 20.11.2020 позивачем до суду було надано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Ухвалою суду від 23.11.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представники відповідачів в судовому засіданні усно зазначили, що проти задоволення позовних вимог заперечують.

В даному судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Позивач зазначає, що Буринською міською радою Сумської області 21.02.2000 було прийнято рішення Про передачу земель ВАТ Радгосп Буринський у колективну власність і постійне користування . Відповідно до даного рішення було передано ВАТ Радгосп Буринський у колективну власність і постійне користування землі площею 2817,44 га. Копії вказаного рішення позивачем до матеріалів справи надано не було.

11.04.2002 головою Буринської РДА видано розпорядження № 79 Про надання дозволу на виконання робіт по розробці Технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам - власникам права на земельну частку (пай) . Зазначене підтверджується копією вказаного розпорядження (а.с.38, том 1).

18.07.2002 розпорядженням Буринської РДА № 157 було затверджено технічну документацію. Технічна документація від 2002 року (інвентаризаційний номер 26-89) була розроблена Сумським філіалом Інститтуту землеустрою Української академії аграрних наук, згідно договору за № 48 від 31.01.2001, замовником якої був ВАТ Радгосп Буринський (а.с.36, том 1; а.с.14-243, том 2).

Позивач зазначає, що у технічній документації міститься висновок Буринської міської ради Буринського району Сумської області. В пункті 1 даного висновку зазначено, що необхідно створити під`їзну шляхову мережу до ділянок замельних паїв площею 35,55 га та полезахисні лісосмуги площею 10,38 га (а.с.14-243, том 2). До кожної земельної частки (паю) передбачена польова дорога, яка запроектована для доступу до земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

30.09.2005 Буринською РДА був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серією ЯЯ № 276567 ПАТ Укрзалізниця на земельну ділянку, яка розташована за межами населеного пункту Буринської міської ради загальною площею 61,6033 га. Зазначені обставини позивач підтверджує Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.01.2020 (а.с.33-34, том 1).

Позивач стверджує, що при видачі державного акту розроблялась технічна документація із землеустрою щодо встановлення земельної ділянки в натурі. При розробці технічної документації (2005 року) не було враховано технічну документацію 2002 року, а саме не враховано запроектовані польові дороги для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення ВАТ Радгосп Буринський .

В межі земельної ділянки загальною площею 61,6033 га за кадастровим номером 5920910100:01:002:0001, що знаходиться у постійному користуванні першого відповідача, входять землі комунальної власності, які визначені технічною документацією 2002 року.

Позивач не може передати земельні ділянки комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення колишнього ВАТ Радгосп Буринський , так як на ці земельні ділянки входить межа земельної ділянки загальною площею 61,6033 га за кадастровим номером 5920910100:01:002:0001, що знаходиться у постійному користуванні ПАТ Українська залізниця .

Тому права позивача порушені в тому, що під час проведення землевпорядних робіт допущено геодезичну помилку, неправильно встановлено межу землекористування ПАТ Українська залізниця , стосовно до польових доріг запроектованими для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення колишнього ВАТ Радгосп Буринський , згідно технічної документації 2002 року. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно наявності правових підстав стверджувати, що земельні ділянки - польові дороги, належать позивачу на праві комунальної власності.

Відповідно до ст. 68, ч. 3 ст. 92, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України та ст. ст. 5-6 Закону України Про залізничний транспорт , які підлягають застосуванню до даних правовідносин, землі залізничного транспорту належать до державної форми власності, а їх постійним користувачем є Акціонерне товариство Українська залізниця - перший відповідач.

Крім того, згідно з п. 7 розділу 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності з 01.01.2013 землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. А відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі під державними залізницями належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Як вбачається з копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права і Державного земельного кадастру про земельну ділянку, які наявні в матеріалах справи, перший відповідач не є власником зазначених земельних ділянок. Зазначені землі належать до державної форми власності.

Позивач стверджує, що 10.07.2018 був прийнятий Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні , який вступив в законну силу 01.01.2019.

Із набранням зазначеним Законом чинності право орендувати польові дороги надано усім орендарям масивів, але при цьому не можна обмежувати доступ інших орендарів до земельних ділянок. Отже, польові дороги є землями сільськогосподарського призначення та належать на праві комунальної власності органам місцевого самоврядування (ч. 6 ст. 37-1 Земельного кодексу України).

Пунктом 21 Розділу Х Перехідні положення вказаного вище Закону передбачено, що землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Отже, згідно позиції позивача, земельна ділянка загальною площею 61,6033 га за кадастровим номером 5920910100:01:002:0001, що знаходиться у постійному користуванні першого відповідача, включає в свої межі землі комунальної власності, а саме польові дороги колишнього ВАТ Радгосп Буринський , які визначені технічною документацією 2002 року.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності земельної ділянки згідно з ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає державній реєстрації.

Для цілей визначення наявності в особи права володіння земельною ділянкою має застосовуватися принцип реєстраційного підтвердження володіння (фактом державної реєстрації), який полягає у тому, що особа, яка зареєструвала право власності на земельну ділянку, набуває щодо нього усі повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Відповідно до ст.ст. 73-74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд погоджується з позивачем, що в силу зазначеного Закону землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. В той же час, позивачем перед судом належними та допустимими доказами не доведено, що за ним зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тому позивачем не доведено наявності права комунальної власності на спірну земельну ділянку. Крім того, у наданій позивачем інформації з реєстру зазначено, що форма власності спірної земельної ділянки - державна (а.с.34, том 1).

Також, суд звертає увагу, що визнання права власності не є предметом даного позову, а може бути предметом окремого позову.

Щодо законності користування першим відповідачем спірною земельною ділянкою.

На підставі рішення Буринської міської ради від 22.08.2005 Державному територіально-галузевому об`єднанню Південно-Західна залізниця (правонаступником якого є перший відповідач) надано у постійне користування земельну ділянку, яка розташована у м. Буринь Буринського району Сумської області площею 45,9099 га (кадастровий номер 5920910100:00:029:0004) та виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 276565 від 30.09.2005.

Також, на підставі розпорядження голови Буринської РДА від 25.07.2005 № 257 першому відповідачу надано у постійне користування земельну ділянку площею 61,6128 га (кадастровий номер 5920910100:01:002:0001) та виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 276567 від 30.09.2005.

Вищезазначені обставини підтверджуються копіями вказаних актів (а.с.77-78, 86-87, том 1).

Суд погоджується з доводами першого відповідача, що відповідно до технічної документації із землеустрою (2005 року) межі земельної ділянки встановлені по фактичному їх місцезнаходженню та узгоджені з відповідними землевласниками та землекористувачами. Площа земельної ділянки відповідає фактичному землекористуванню Південно-Західна залізниця і становить 61,6128 га. Суміжними землевласниками (землекористувачами), ніяких претензій при погодженні (встановленні) існуючих меж не заявлено.

Вказані обставини перший відповідач підтверджує копією Акту про погодження та закріплення в натурі меж земельної ділянки, Акту інвентаризації земель на території Буринської міської ради, Акту польової прийомки робіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, Висновку Буринського районного відділу земельних ресурсів по технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки на території Буринської міської ради (а.с.79-98, том 1).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 175629956 від 30.07.2019 першому відповідачу надано право постійного користування земельною ділянкою площею 35,9099 га кадастровий номер 5920910100:00:029:0004. Крім того, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 103234798 від 09.11.2017 першому відповідачу надано право постійного користування земельною ділянкою площею 61,6033 га кадастровий номер 5920910100:01:002:0001. Вищезазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вказаних витягів (а.с.79-85, 88-91, том 1).

Технічна документація 2005 року розроблялась вже після наявності технічної документації 2002 року, однак до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні .

Тобто, на момент розгляду справи на спірну земельну ділянку у першого відповідача існує діючий акт на право постійного користування земельною ділянкою. Суд погоджується з твердженням першого відповідача, що він є законним землекористувачем та правомірно отримав у користування земельну ділянку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Отже, правовий статус зазначених земель був визначений законом. Перший відповідач правомірно отримав право на користування спірною земельною ділянкою, що відповідачем не спростовано . Технічна документація (2005 року) розроблялась та погоджувалась Буринською РДА, межі земельної ділянки встановлені по фактичному їх місцезнаходженню та узгоджені з відповідними землевласниками та землекористувачами. На підставі вищенаведеного, суд вважає законним право користування першим відповідачем спірною земельною ділянкою.

Стосовно способу захисту порушеного права.

Позивач стверджує, що не може передати земельні ділянки комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення колишнього ВАТ Радгосп Буринський , так як на ці земельні ділянки входить межа земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні ПАТ Українська залізниця . Тому позивач просить суд внести зміни до технічної документації.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Якщо позивач вважає, що спірне майно належить йому на праві власності, однак таке право оспорюється іншими особами, то позивач має право, як спосіб захисту права власності, обрати спосіб, який передбачений у ст. 392 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 392 Цивільного кодексу України визначено два випадки, коли власник маи?на може подати позов/заяву про визнання и?ого права власності, один з яких застосовується, якщо це право оспорює або не визнає інша особа.

Отже, позов про визнання права власності на маи?но необхіднии? позивачу тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності и?ому цього маи?на, створюється неможливість реалізаціі? позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів. Крім того, якщо право власності на нерухоме майно зареєстровано за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то необхідно звертатись з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права.

Тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, оскільки внесення змін до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, навіть за наявності підтвердження за позивачем права власності, жодним чином не відновить прав позивача, як власника.

Висновки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позивач повинен був довести, що він є власником спірної земельної ділянки, що відповідачами порушуються його права, як власника та те, що чинним законодавством передбачено право позивача вимагати внесення змін у технічну документацію, а також те, що такий спосіб захисту порушеного права спрямований та призведе до реального захисту порушених прав позивача.

Однак суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що за ним зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. На момент розгляду справи на спірну земельну ділянку у першого відповідача існує діючий акт на право постійного користування земельною ділянкою. Суд вважає законним право користування першим відповідачем спірною земельною ділянкою. Відповідно до технічної документації із землеустрою (2005 року) межі земельної ділянки встановлені по фактичному їх місцезнаходженню та узгоджені з відповідними землевласниками та землекористувачами. Крім того, позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Суд погоджується з доводами першого відповідача, що позивачем, всупереч ст. ст. 73-74 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів щодо наявності підстав, що передбачають внесення змін до технічної документації із землеустрою і відповідно припинення права постійного користування земельною ділянкою в судовому порядку. Тому позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, судом були досліджені всі аргументи та доводи, які зазначались сторонами у численних письмових поясненнях, однак суд не зазначає про них у даному рішенні, оскільки вони не стосуються предмету доказування по даній справі та суперечать фактичним обставинам справи, про які судом зазначено вище.

Стосовно заяви першого відповідача про застосування позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, то заява першого відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом в задоволенні позову відмовлено, то на позивача покладаються витрати із сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову - відмовити.

2. Відповідно до ст. ст. 241,256,257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п.п.17.5 п. 17 Розділу ХІ (Перехідні положення) Кодексу.

Повне судове рішення складено 03.12.2020.

Суддя Є.А. Жерьобкіна