Рішення

від 23.11.2020 по справі 922/2579/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2579/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

розглянувши справу

при секретарі судового засіданні Цвірі Д.М.

за позовом Комунального підприємства Харківської обласної ради "Фармація", 61075, Харківська обл., м. Харків, проспект Архітектора Альошина, будинок 37, код ЄДРПОУ 40913121;

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек" , 61004, Харківська обл., м. Харків, вул. Катерининська, буд. 46, код ЄДРПОУ 21194014;

відповідача 2 Приватного підприємства "Фірма Магія-Фарм", 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Руставелі, буд. 10, код ЄДРПОУ 23761894;

про визнання договору б/н від 10.09.2019 про відступлення права вимоги боргу недійсним

за участі представників учасників справи

позивача - Бойко В.М., ордер серія АА №063960 від 10.08.2020 року, свідоцтво №1456 від 15.01.2003р;

відповідача 1 - Кожевнікова Н.В., трудовий договір від 24.09.2020 року.;

відповідача 2 - не з`явився;

Суть спору:

Комунальне підприємство Харківської обласної ради "Фармація" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек" та Приватного підприємства "Фірма Магія-Фарм", в якому просить визнати недійсним договір б/н від 10.09.2019 про відступлення права вимоги боргу, який укладений між відповідачами недійсним.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що укладений між сторонами договір б/н від 10.09.2019 про відступлення права вимоги боргу має оплатний характер та по своїй суті є договором факторингу. Згідно з ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України та ч. 5 чт. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони, а саме клієнта, яким може бути фізична та юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач товарів за первинним договором. Отже, фактор, яким є відповідач 2, для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Оскільки порушення права відповідачами полягає в укладенні правочину з порушенням спеціальної правосуб`єктності, тому такий правочин повинен бути визнаний недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2073/20 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на "14" вересня 2020 р. о 11:00.

25 серпня 2020 року відповідачем 1 - ТОВ "Фіто-Лек" надано до суду відзив на позов, в якому останні просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю. Зазначає, що 03 січня 2017 року між ПП "Фірма Магія Фарм" та КП ХОР "Фармація" було укладено Договір поставки №1301/17 МФ. 10 вересня 2019 року між ПП "Фірма Магія Фарм", КП ХОР "Фармація" та ТОВ "Фіто-Лек" було укладено Договір відступлення права вимоги боргу, за умовами якого ПП "Фірма Магія Фарм" відступила ТОВ "Фіто-Лек" належне їй за договором поставки №1301/17 МФ від 03.01.2017р. право вимоги до КП ХОР "Фармація" сплатити борг у розмірі 10 992 332,52 грн. В подальшому, з метою отамання боргу ТОВ "Фіто-Лек" 06.05.2020 звернулось до суду з позовом про стягнення з КП ХОР "Фармація" суми боргу у розмірі 10 992 332,52 грн. На думку відповідача 1 подання позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги було здійснено з метою зупинення розгляду справи №922/1397/20 та є зловживанням позивача процесуальними правами. Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2020 у справі №922/1397/20 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з КП ХОР "Фармація" на користь ТОВ "Фіто-Лек" заборгованість в сумі 8 973 401,73 грн. та судовий збір в сумі 134 601,03 грн. В частині стягнення заборгованості в сумі 2 018 930,79 грн. відмовлено. Також відповідач 1 у відзиві зазначає, що твердження позивача, що договір відступлення права вимоги боргу від 10.09.2019 має оплатний характер та по своїй суті є договором факторингу є хибним, оскільки умови договору не мають ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг, так як не передбачають передачу грошових коштів однією стороною (новим кредитором) іншій стороні (первісному кредитору) за плату, умови договору не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірним правочином не є відносинами у сфері факторингу. Спірний договір є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України та суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а отже не вимагається наявність ліцензії у відповідача 1, як нового кредитора, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу. Також вказує, що договір відступлення права вимоги боргу від 10.09.2019 з боку позивача підписано директором КП ХОР "Фармація" - О.В. Феоклістовою, яка є належним чином уповноваженою особою, а отже особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення як учасника правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі. Разом з цим, позовну заяву про визнання договору відступлення права вимоги також підписано директором КП ХОР "Фармація" - О.В. Феоклістовою. Такі дії позивача, який підписував без заперечень договір відступлення права вимоги боргу та визнавав наявність у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості за отриманий товар за договором №1301/17МФ від 03.01.2017 і гарантував її сплату, а у позовній заяві визнає договір відступлення права вимоги боргу недійсним, суперечать одні одному, а отже є недобросовісними. Крім того, зазначає, що спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені, що підтверджується виконанням п. 6 спірного договору щодо сплати номінальної вартості боргового зобов`язання. На думку відповідача 1, позивач не навів обґрунтованих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не надав суду жодних належних доказів, що зміст спірного договору суперечив актам цивільного законодавства та інтересам держави і суспільства при укладенні договору. Все на що посилається позивач - є лише його припущенням, на яких не може ґрунтуватись доказування.

Судове засідання по справі 14.09.2020 не відбулось у зв`язку з лікарняним судді Новікової Н.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2020 призначено судове засідання по справі на 12.10.2020 о 11:15.

05 жовтня 2020 року позивачем надано до суду пояснення, які фактично є відповіддю на відзив, в яких він повністю підтримує заявлені до відповідачів позовні вимоги, вважає, що Договір відступлення права вимоги боргу від 10.09.2019 по своїй суті є договором факторингу, оскільки має суб`єктний склад такого договору, а саме: клієнт - Відповідач 1, фактор - Відповідач 2 та боржник - Позивач. Уклавши договір відступлення права вимоги за договором поставки відповідач 2 отримав фінансування у розмірі 10992332,52грн., а відповідач 1, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця може виразитися в нарахуванні та отриманні новим кредитором в майбутньому процентів, договірних штрафів, пені, інших договірних нарахувань, пов`язаних з договором поставки. Вказані обставини підпадають під визначення фінансових послуг, встановлених п.5 ч.1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Проте, відповідач 1 не є фінансовою установою та не має права надавати фінансові послуги. З огляду на те, що за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, він підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що, на його думку, укладений Договір відступлення права вимоги боргу від 10 вересня 2019 року значно погіршує становище позивача в порівнянні з Договором поставки №1301/17 МФ від 03.01.2017 так, як передбачає відступлення права вимоги на суму 10 992 332, 52 грн. проти суми в розмірі 8 973 401,73 грн., яка на даний момент підтверджена рішенням Господарського суду Харківської області по справі №922/1397/20 від 18.08.2020.

Протокольною ухвалою від 12.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 26.10.2020 о 11:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09 листопада 2020 року о 12:00.

Протокольною ухвалою від 09.11.2020 відкладено розгляд справи по суті на 23 листопада 2020 року о 12:00год.

В судовому засіданні повноважний представник позивача підтримав позовні вимоги повністю зазначив, що уклавши договір відступлення права вимоги за договором поставки відповідач 2 отримав фінансування у розмірі 10992332,52грн., а відповідач 1, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, яка може виразитися в нарахуванні та отриманні новим кредитором в майбутньому процентів, договірних штрафів, пені, інших договірних нарахувань, пов`язаних з договором поставки, а тому на переконання позивача спірний договір є договором факторингу, а його зміст суперечить актам цивільного законодавства, а тому на підставі ст. 203 та 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував повністю та зазначив, що договір відступлення права вимоги вже був предметом дослідження у справі №922/1397/20 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіто - Лек" до Комунального підприємства Харківської обласної ради "Фармація" про стягнення 10 992 332,52 грн., де в рішенні суду від 18.08.2020 встановлено, що спірний договір є договором відступлення права вимоги. Також, відповідач 1 зазначив, що позивачем не доведено, оплатності цього договору, а також того що зміст такого суперечить чинному законодавству.

Відповідач 2 своїм конституційним правом на захист не скористався, відзиву на позов не надав, жодних клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки суд не повідомив, при цьому, як вбачається з повідомлення про вручення №029381, ухвала повідомлення від 09.11.2020 була вручена представнику відповідача 2 ще 20.11.2020, а відтак на переконання суду відповідач 2 належним чином повідомлений про дату час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

03.01.2017 між Приватним підприємством "Фірма Магія Фарм" (постачальник) та Комунальним підприємством Харківської обласної ради "Фармація" (покупець) було укладено Договір поставки №1301/17 МФ, відповідно до умов якого ПП "Фірма Магія Фарм" постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у накладних (або Специфікаціях), що оформлюються при відпуску товару.

Відповідно п. 1.3. загальна вартість Договору збігається із сумою по всіх накладних, виписаних на виконання даного договору.

Згідно з п. 2.2. покупець зобов`язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника та оплатити його протягом 30 календарних з моменту передання товару постачальником.

Відповідно п. 4.1. оплата товарів покупцем здійснюється впродовж 30 календарних днів з моменту отримання товару за загальною ціною шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до умов договору поставки №1301/17 МФ від 03.01.2017 ПП "Фірма Магія Фарм" виконало свої зобов`язання та здійснило поставку товару КП ХОР "Фармація", а КП ХОР "Фармація" отримало товар від ПП "Фірма Магія Фарм", проте не оплатило його в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

10 вересня 2019 року між Приватним підприємством "Фірма Магія Фарм" (первинний кредитор), Комунальним підприємством Харківської обласної ради "Фармація" (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек" (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги боргу (далі по тексту - Договір відступлення), за умовами якого первинний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первинному кредиторові, і стає кредитором за Договором поставки №1301/17 МФ від 03.01.2017.

За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання грошового зобов`язання по погашенню боргу, що витікає із умов по договору, вказаному в п. 1 цього договору (п. 2 Договору відступлення).

Відповідно до п.2.1 договору відступлення до нового кредитора переходить зазначене вище право вимоги первинного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору, а саме передається право вимоги на суму 10 992 332,52грн.

Право вимоги, що відступається новому кредитору, засвідчується договором поставки № 1301/17 МФ від 03.01.2017 та видатковими накладними за ним (п. 3 Договору відступлення).

Пунктом 4 Договору відступлення сторони домовились, що термін оплати видаткових накладних, зазначених в п. 3 договору настав 10.09.2019.

Відповідно до п. 6 Договору відступлення за відступлення права вимоги новий кредитор виплачує первинному кредитору номінальну вартість боргового зобов`язання, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок первинного кредитора на протязі десяти банківських днів з моменту підписання цього договору.

Згідно з пунктом 9 Договору відступлення боржник (КП ХОР "Фармація") погоджується на передачу права вимоги боргу в сумі 10 992 332,52 грн. від первісного кредитора (ПП "Фірма Магія Фарм") новому кредитору (ТОВ "Фіто-Лек").

Пунктом 13 сторони погодили, що новий кредитор набуває право пред`явити боржнику вимогу про сплату боргу після підписання даного договору.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 12 Договору відступлення).

Крім цього, рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2020 у справі №922/1397/20 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіто - Лек" до Комунального підприємства Харківської обласної ради "Фармація" про стягнення 10 992 332,52 грн., яке 18.09.2020 набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Комунального підприємства Харківської обласної ради "Фармація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіто - Лек" заборгованість в сумі 8 973 401,73 грн.; судовий збір в сумі 134 601,03 грн..

Судом при прийнятті рішення по даній справі надавалась оцінка правовідносинам сторін, які виникли за договором відступлення права вимоги від 10.09.2019, визначено, що цей договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, у зв`язку з чим застосовано вимоги ст. 512 - 519 ЦК України, при цьому, судом встановлено, що сума боргу в розмірі 2 018 930,79 грн. виникла ще до моменту укладення договору поставки №1301/17МФ, за яким було відступлено право вимоги, а тому судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення 2 018 930,79 грн.

Враховуючи, що вказане рішення набрало законної сили, суд зазначає, що обставини встановлені в рішенні суду від 18.08.2019 у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, мають преюдиціальний характер, оскільки судом у іншій справі вже зроблено висновок щодо даного договору.

Проте, позивач стверджує, що договір відступлення права вимоги боргу від 10.09.2019 є недійсним, так як такий договір має оплатний характер, оскільки відповідач 2 укладаючи такий договір набув право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю вимоги, яка відступається та ціною вимоги, що передбачена в договір відступлення, оскільки до відповідача 2 відповідно до п. 7 договору перейшли усі права, які забезпечують виконання обов`язків боржника за договором поставки, а тому вказаний договір по своїй суті є договором факторингу, у зв`язку з чим до нього слід застосовувати положення ст. 7 ЗУ Про фінансової послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , а також ст. 1077 та 1079 ЦК України, а тому такий повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 203, 215 та 227 ЦК України,

Відповідач 2 заперечуючи проти позову зазначає, що договір відступлення права вимоги вже був предметом дослідження у справі №922/1397/20, а твердження позивача про отримання відповідачем 2 прибутку у вигляді різниці між реальною вартістю вимоги, яка відступається та ціною вимоги, що передбачена в договір відступлення є лише припущеннями, оскільки згідно умов договору право вимоги було відступлено виключно за номінальну вартість самої вимоги, що була відступлена, а сам відповідач 2 не є фінансовою установою, яка у відповідності до положень ст. 7 ЗУ "Про фінансової послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а також ст. 1077 та 1079 ЦК України, повинна була бути стороною договору, а також позивачем не доведено, яким чином вказаний договорі порушує його права та суперечить актам чинного законодавства України.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, які склались між сторонами суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Частинами 3, 4 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Разом з цим в статті 1077 Цивільного кодексу України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу у зазначеній нормі визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Важливою відмінністю між договором факторингу та договором відступлення права вимоги є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має ні з боржником, ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож фактично відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов`язань. А за договором факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, що передбачено статтею 1084 Цивільного кодексу України. Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги).

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов`язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб`єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об`єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

У зв`язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб`єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Приймаючи до уваги, що жодна зі сторін договору відступлення права вимоги не є фінансовою установою, суд дійшов висновку про те, що вимоги ст. 7 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" на яку посилається позивач не можу бути застосованою у даному випадку.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, доводи позивача про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, за якими відповідачем-1 вчинено на користь відповідача-2 фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України визнаються судом безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, виходячи з аналізу спірного договору, укладеного між Приватним підприємством "Фірма Магія Фарм" (первинний кредитор), Комунальним підприємством Харківської обласної ради "Фармація" (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек" (новий кредитор), первинний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первинному кредиторові, і стає кредитором за Договором поставки №1301/17 МФ від 03.01.2017. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання грошового зобов`язання по погашенню боргу, що витікає із умов по договору, при цьому, відступлення до нового кредитора переходить зазначене вище право вимоги первинного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору, а саме передається право вимоги за договором поставки №1301/17 МФ. Так, суд зазначає, що укладаючи даний договір сторони керувались положеннями ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, про що зазначено в преамбулі цього договору.

Приймаючи до уваги, що жодна зі сторін договору не є фінансовою установою, враховуючи що умови укладеного договору не містять ознак договору факторингу передбачених ст. 1077 ЦК України, суд дійшов висновку, що укладення оспорюваного договору регулюється ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, а сам договір не є предметом безпосередньої фінансової діяльності з фінансування під відступлення права грошової вимоги, обмеження щодо здійснення якої встановлені у Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері факторингу.

Щодо доводів позивача про те, що вказаний договір є договором факторингу, оскільки уклавши цей договір відповідач 2 набув право одержати прибуток у формі між реальною вартістю вимоги, що відступається та ціною вимоги, яка може виражатись у нарахуванні відповідачем 2 штрафних санкцій за договором поставки, оскільки відповідно до п. 7 договору перейшли усі права, які забезпечують виконання обов`язків боржника за договором поставки, суд зазначає, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Тобто визначальною умовою договору факторингу є те, що відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, яка визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16.

Водночас, права, які були відступлені новому кредиторові (відповідачу 2) відповідно до п. 7 спірного договору, в розумінні положень ст. 1077 ЦК України, не можна вважати як плату за договором факторингу, оскільки спірним договором фактично замінено первісного кредитора за договором поставки на нового, а тому у позивача жодним чином не змінився обсяг зобов`язань за цим договором, в тому числі щодо виплати пені у відповідності до положень п. 5.2 договору.

Крім цього, суд зазначає, що посилання позивача про те, що плата за договором може виражатись у нарахуванні відповідачем 2 інфляційних чи то 3%річних, грунтується на довільному тлумаченні законодавства, оскільки право стягнення коштів у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями за невиконання зобов`язання, а гарантоване законом право кредитора, яке є специфічним способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачем 2 перераховано грошові кошти у розмірі 10 992 332,52грн., при цьому, рішенням суду встановлено, що заборгованість за договором поставки № 1301/17 МФ від 03.01.2017 становить 8 973 401,73 грн., про те вказані обставини не є підставою для визнання укладеного договору відступлення права вимоги недійсним, а навпаки свідчить про те, що відповідачем 2 було перераховано грошові кошти в більшому розмірі, а ніж реальний розмір права вимоги, яку набув відповідача 2.

Щодо доводів позивача, що в супереч вимогам ст. 512-519 ЦК України, право вимоги до позивача було відступлено за номінальну вартість боргового зобов`язання у розмірі 10992332,52грн., яке існувало на моменту укладення спірного договору, а тому такий договір є факторингом, на переконання суду ґрунтуються на невірному тлумаченні чинного законодавства, оскільки положеннями ст. 512 ЦК України, передбачено, що договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

А тому, з огляду, що право вимоги до позивача відступалась за номінальною вартістю такої вимоги, без стягнення відповідачем 2 з відповідача 1 додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Окремо, суд зазначає, що КП "Фармація" не доведено наявного порушеного права та охоронюваних законом інтересів, укладенням відповідачами спірного договору, не доводить того, що в результаті укладення спірного договору про відступлення права вимоги його обсяг майнових зобов`язань за договором поставки № 1301/17 МФ від 03.01.2017р. не змінився, а оспорюваним договором фактично було замінено лише первісного кредитора.

Крім цього, суд зазначає, що як вбачається з оспорюваного договору, такий підписаний без заперечень, в тому числі повноважним представником позивача, а саме директором КП "Фармація", що також підтверджується позивачем у судовому засіданні, при цьому, в матеріалах справи міститься відзив позивача у справі №922/1397/20, в якому, КП "Фармація" також визнає, що право вимоги за договором поставки №1301/17 МФ від 03.01.2017 перейшло до ТОВ "ФІТО-ЛЕК" на підставі договору відступлення права вимоги боргу. Вказане, на переконання суду свідчить про суперечливість позиції позивача щодо недійсності оспорюваного правочину.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23).

З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір відступлення права вимоги від 10.09.2019 є договором факторингу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним, а відтак відмовляє у задоволенні позову повістю.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Судові витрати зі слати судового збору покласти на позивача - Комунальне підприємство Харківської обласної ради "Фармація".

Позивач Комунальне підприємство Харківської обласної ради "Фармація", 61075, Харківська обл., м. Харків, проспект Архітектора Альошина, будинок 37, код ЄДРПОУ 40913121;

Відповідач 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек" , 61004, Харківська обл., м. Харків, вул. Катерининська, буд. 46, код ЄДРПОУ 21194014;

Відповідача 2 Приватне підприємства "Фірма Магія-Фарм", 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Руставелі, буд. 10, код ЄДРПОУ 23761894;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2020.

Суддя Н.А. Новікова