Рішення

від 03.12.2020 по справі 927/883/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/883/20

Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Поліграфічно-видавничий комплекс "Десна", проспект Перемоги, 62, м. Чернігів, 14000;

e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1;

до відповідача: Мозгової Людмили Володимирівни ,

АДРЕСА_1 ;

предмет спору: про стягнення 133098,15грн

без повідомлення (виклику) сторін

01.10.2020, надійшов позов Публічного акціонерного товариства Поліграфічно-видавничий комплекс Десна до фізичної особи - підприємця Мозгової Людмили Володимирівни про стягнення 133098,15грн, з них: 124280,00грн орендної плати за користування нежитловим приміщенням за листопад 2019 року та січень-липень 2020 року по договорам оренди №458 від 22.12.2018 та №102 від 11.12.2019 (надалі - Договори), 6469,03грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань по оплаті орендної плати за період з 04.12.2019 по 08.09.2020, 146,48грн інфляційних нарахувань та п`яти відсотків річних в сумі 2202,64грн за цей же період.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договорів, а саме несвоєчасним розрахунком по орендній платі по актам виконаних робіт (послуг): №№3179 від 27.11.2019, 372 від 31.01.2020, 606 від 28.02.2020, 716 від 24.03.2020, 1033 від 30.04.2020, 1273 від 29.05.2020, 1435 від 26.06.2020 та 1813 від 30.07.2020, складеними на виконання їх умов.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.10.2020 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі №927/883/20. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін. Зазначеною ухвалою сторонам установлено строки для подачі заяв по суті спору, зокрема, відповідачу - 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали для подачі до суду та позивачу відзиву на позов; позивачу - 7 календарних днів з дня отримання відзиву для подачі до суду та відповідачу відповіді на відзив; відповідачу - 7 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подачі до суду та позивачу заперечення на відповідь на відзив.

Будь-яких клопотань від сторін про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи в порядку визначеному статтею 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) на адресу суду не надходило. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз`яснено при відкритті провадження в справі в ухвалі суду від 05.10.2020, яку направлено сторонам за адресами їх державної реєстрації згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяги з яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №1400049072840 та №1400049072858, ухвала суду від 05.10.2020 одержана позивачем та відповідачем - 07.10.2020.

З урахуванням процесуальних строків установлених ухвалою суду від 05.10.2020 для подачі сторонами заяв по суті спору, граничним строком для подачі до суду відзиву є 22.10.2020.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов у строк, установлений судом, у порядку визначеному статтями 165, 178 ГПК України не скористався, проти заявленого позову не заперечив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надіслав.

За приписами статей 42, 43 ГПК України сторони повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відтак неподання відповідачем відзиву на позов не є перешкодою для розгляду справи за наявними доказами відповідно до статей 178, 251, 252 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

Орендні правовідносини, які є предметом дослідження в даній справі, мали місце в період з грудня 2019 року по липень 2020 року, тобто в період часу коли відповідач мала статус суб`єкта підприємницької діяльності.

30.10.2020, після відкриття провадження в справі, до Єдиного державного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб - підприємців, громадських формувань внесено запис №2000640060005021373 щодо припинення підприємницької діяльності Мозгової Людмили Володимирівни (за власним рішенням).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи в визначених законом випадках, зокрема: справи в спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду в господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України України, а також статей 4, 45 цього кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Так, Договори оренди №458 від 22.12.2018 та №102 від 11.12.2019, умовами яких обґрунтований заявлений позов, укладено сторонами як суб`єктами господарювання (відповідач втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності 30.10.2020). Виходячи з аналізу змісту та підстав даного позову, суд встановив, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем господарського договору з оренди нежитлового приміщення (використовувалось під розміщення складу) в частині обов`язку по своєчасному внесенню орендних платежів.

Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України). Згідно з частинами 1 та 2 статті 128 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

За частиною 1 статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статей 51, 52 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 9 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою її статусу ФОП не припинились.

За частиною 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з частиною 6 вказаної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2018, між Публічним акціонерним товариством Поліграфічно-видавничий комплекс Десна (надалі - Орендодавець, позивач) та фізичною особою - підприємцем Мозговою Людмилою Володимирівною (надалі - Орендар, відповідач) укладений договір оренди №458 (надалі - Договір №458), у порядку та на умовах якого (п.1.1.- п.1.3.) Орендодавець зобов`язався передати, а Орендар - прийняти в тимчасове користування нежитлове приміщення, а саме частину приміщення (далі - об`єкт оренди), за адресою м. Чернігів, пр. Перемоги, 62, загальною площею об`єкта оренди - 449,0 м. кв., а саме - виробниче приміщення-підвал. Орендар зобов`язався використовувати об`єкт оренди під розміщення складу (п.2.1.).

Відповідно до п.10.1. цей Договір набув чинності з моменту його підписання сторонами та діяв по 31 грудня 2019 року (включно).

11.12.2019, сторони досягли згоди продовжити орендні правовідносини, уклавши договір оренди №102, предметом якого (п.1.1. - п.1.3.) є аналогічне нерухоме майно (надалі - Договір №102). Сторони погодили (п.10.1.), що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє по 31 грудня 2020 року (включно).

За умовами п.3.2., п.3.3. Договорів №458, №102 сторони повинні скласти акт прийому-передачі об`єкта оренди, який є Додатком №1 та вважається невід`ємною частиною цих Договорів, не пізніше 2 днів з моменту підписання Договору. Об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі.

Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем у тимчасове користування об`єкту оренди, загальною площею 449,0м.кв., розташованого за адресою: м. Чернігів, пр. Перемоги, 62, підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі об`єкту (додатки №1 до Договорів №458 та №102), що підписані та засвідчені печатками обох сторін.

За п.4.1. Договору №458 термін оренди з 01.01.2019 по 31.12.2019 та за п.4.1. Договору №102 - з 01.01.2020 по 31.12.2020.

Згідно з частинами 1 та 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За п.5.1 Договору №458 ціна орендної плати є договірною. Розмір орендної плати за місяць за користування об`єктом оренди становить 13470,00грн (з урахуванням ПДВ); за п.5.1. Договору №102 (діючого з 01.01.2020) розмір орендної плати за місяць користування об`єктом оренди становить 17940,00грн (з урахуванням ПДВ). До орендної плати входить сума відшкодувань за комунальні послуги, якими забезпечується об`єкт оренди: опалення, водопостачання, водовідведення, електроенергія (п.5.2. Договорів №458, №102).

Виходячи з умов п.5.3. Договорів №458, №102, орендна плата за поточний місяць сплачується в строк не пізніше 3 числа наступного за звітним, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця. Пунктом 5.6. Договорів на Орендаря покладено обов`язок одержати рахунок у бухгалтерії Орендодавця не пізніше 30 числа звітного місяця.

За частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

На виконання умов Договорів №458, №102 сторонами, в двосторонньому порядку, в період листопад 2019 року, січень - липень 2020 року складено та підписано акти виконаних робіт (послуг з оренди) на загальну суму 139050,00грн, а саме: №3179 від 27.11.2019 на суму 13470,00грн (за листопад 2019 року), №372 від 31.01.2020 на суму 17940,00грн (за січень 2020 року), №606 від 28.02.2020 на суму 17940,00грн (за лютий 2020 року), №716 від 24.03.2020 на суму 17940,00грн (за березень 2020 року), №1033 від 30.04.2020 на суму 17940,00грн (за квітень 2020 року), №1273 від 29.05.2020 на суму 17940,00грн (за травень 2020 року), №1435 від 26.06.2020 на суму 17940,00грн (за червень 2020 року) та №1813 від 30.07.2020 на суму 17940,00грн (за липень 2020 року). Перелічені акти виконаних робіт (наданих послуг) підписані та завірені печатками обох сторін (без зауважень). У даних актах наявна відмітка про виставлені до сплати відповідачу рахунки, а саме: №3150 від 27.11.2019, №376 від 31.01.2020, №609 від 28.02.2020, №724 від 24.03.2020, №1033 від 30.04.2020, №1270 від 29.05.2020, №1431 від 26.06.2020, №1802 від 30.07.2020.

Виходячи з умов п.5.3. Договорів №458, №102 відповідач мав розрахуватися за послуги з оренди спірного приміщення в наступні строки: за листопад 2019 року - по 03.12.2019 (прострочено оплату з 04.12.2019); за січень 2020 року - по 03.02.2020 (прострочено оплату з 04.02.2020); за лютий 2020 року - по 03.03.2020 (прострочено оплату з 04.03.2020); за березень 2020 року - по 03.04.2020 (прострочено оплату з 04.04.2020); за квітень 2020 року - по 04.05.2020 (прострочено оплату починаючи з 05.05.2020) (з урахуванням приписів частини 5 статті 254 ЦК України, за правилами якої в разі якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, 03.05.2020 припадає на неділю, а тому перший робочий день, в який спливає граничний строк оплати, понеділок 04.05.2020); за травень 2020 року - по 03.06.2020 (прострочено оплату з 04.06.2020); за червень 2020 року - по 03.07.2020 (прострочено оплату з 04.07.2020); за липень 2020 року - по 03.08.2020 (прострочено оплату з 04.08.2020).

Відповідач порушив умови Договорів, в установлений строк за послуги з оренди приміщення, надані в період листопад 2019 року, січень - липень 2020 року, своєчасно в повному обсязі не розрахувався. За доводами позивача, що не спростовувались відповідачем, в рахунок орендної плати за вказаний період відповідачем перераховано лише 14770грн (початкове сальдо на 01.01.2020 згідно з двостороннім актом звірки - 38700,00грн).

На момент винесення даного рішення в справі відповідач за послуги з оренди нежитлового приміщення, отриманого ним у тимчасове оплатне користування на підставі Договорів №458, №102, не розрахувався в повному обсязі, доказів оплати до суду не надав; прострочена заборгованість по орендній платі в період листопад 2019, січень - липень 2020 року складає 124280грн (139050,00грн - 14770,00грн), про що також свідчить двосторонній акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2020, підписаний та завірений печатками обох сторін.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченої заборгованості по орендній платі перед позивачем в сумі 124280,00грн за період листопад 2019 року, січень - липень 2020 року, суд дійшов висновку, що заявлений позов у цій частині вимог є обґрунтованим та правомірним, відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

За статтею 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, стаття 3 вказаного Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За п.9.1.1. Договорів №458 та №102 в випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Керуючись умовами п.9.1.1. Договорів, позивач, в межах даного позову, просить стягнути з відповідача 6469,03грн пені за період з 04.12.2019 по 08.09.2020, нараховану в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань по своєчасній оплаті орендної плати, провівши перерахунок заявленої до стягнення суми неустойки (в формі пені), з огляду на встановлений судом початок періоду прострочення грошових зобов`язань та в межах визначеного позивачем періоду стягнення, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 6107,05грн.

Судом відмовлено в частині стягненні пені в сумі 361,98грн за необґрунтованістю вимог у цій частині, беручи до уваги допущені позивачем помилки в розрахунку (доданому до позову), зокрема неврахування приписів частини 6 статті 232 ГК України (по рахункам за листопад 2019 року, січень - лютий 2020 року), а також невірне визначення граничного строку по оплаті вартості послуг з оренди за квітень 2020 року, оплату за який построчено з 05.05.2020 (замість 04.05.2020).

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.1.2. Договорів №458 та №102 передбачено, що в випадку несвоєчасної оплати замовник зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п`ять процентів річних від простроченої суми.

Тобто, сторони виходячи із принципу свободи договору, що закріплений статтями 6, 12, 627 ЦК України, в п.9.1.2. Договорів збільшили передбачений законом розмір відсотків річних, що нараховуються та підлягають стягненню за частиною 2 статті 625 ЦК України в разі прострочення виконання грошових зобов`язань.

Позивач, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України та умовами п.9.1.2. Договорів, в межах даної справи заявив до стягнення з відповідача 146,48грн інфляційних нарахувань за період з листопада 2019 року по серпень 2020 року та 2202,64грн п`яти відсотків річних за період з 04.12.2019 по 08.09.2020.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань по оплаті вартості орендної плати за Договорами №458 та №102 в заявленому періоді, керуючись наведеними нормами та беручи до уваги погоджені сторонами умови в п.9.1.2. Договорів, суд провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: відсотків річних (за збільшеною ставкою в розмірі 5%) та інфляційних втрат, дійшов висновку про задоволення позову в межах заявлених сум, зокрема в частині стягнення відсотків річних у сумі 2202,64грн за період з 04.12.2019 та 08.09.2020 та інфляційних нарахувань в сумі 146,48грн за період з грудня 2019 по серпень 2020 року.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Враховуючи, що відповідач в порушення статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України договірні зобов`язання не виконав, за послуги з оренди приміщення своєчасно не розрахувався, вимоги позивача не спростував, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в частині основного боргу по орендній платі в повному обсязі в сумі 124280,00грн, в частині пені частково в сумі 6107,05грн, в частині інфляційних нарахувань у сумі 146,48грн та в частині відсотків річних у сумі 2202,64грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Беручи до уваги, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, за рахунок відповідача позивачу мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2096,32грн.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, частиною 2 статті 178, 233, 236, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Поліграфічно - видавничий комплекс Десна (14000, м. Чернігів, пр. Перемоги, 62, код ЄДРПОУ 14242681) до Мозгової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 133098,15грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з Мозгової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Поліграфічно - видавничий комплекс Десна (14000, м. Чернігів, пр. Перемоги, 62, код ЄДРПОУ 14242681) 124280,00грн основного боргу, 6107,05грн пені, 146,48грн інфляційних нарахувань, 2202,64грн відсотків річних та 2096,32грн судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко