Постанова

від 23.11.2020 по справі 440/2552/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 р.Справа № 440/2552/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача: Кішко Д.О.

представника відповідача: Прокопчука О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Зіньків-Агротранс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 13.08.20 року по справі № 440/2552/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Зіньків-Агротранс"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Зіньків-Агротранс" (далі за текстом також - позивач, ПрАТ "Зіньків-Агротранс") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2019 за № 0005460501, № 0005470501, № 0005480501.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Зіньків-Агротранс" оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, з викладенням висновків, що не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи, викладені у позовній заяві, та зазначає про неврахування судом першої інстанції приписів п. 3 р. ІІ П(С)БО 27, П(С)БО 7 Основні засоби , П(С)БО 14 Оренда , а також того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що прийняті у порушення норм податкового законодавства.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно - правове обґрунтування, покладене в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення - прийняті з дотриманням норм податкового законодавства.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

03.11.2020 позивачем подано клопотання про призначення судової економічної експертизи у справі.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що для встановлення протиправності чи правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, а тому необхідно призначити експертизу.

У запереченнях на клопотання про призначення судової економічної експертизи відповідач зазначив, що дослідження та встановлення обставин справи не потребують спеціальних знань у сфері економіки, бухгалтерського, податкового обліку і звітності, а є суто питанням права та підлягають вирішенню саме судом, з огляду на що у задоволенні клопотання позивача просив відмовити.

Від позивача надійшли пояснення на відзив на апеляційну скаргу та заперечення відповідача на клопотання про призначення судової економічної експертизи, в яких він вказує на неврахування судом першої інстанції під час ухвалення рішення презумпції правомірності дій платника податків відповідно до приписів п. 4.1.4 Податкового кодексу України, а також на те, що дослідження винесених на експертизу питань допоможе всебічному та обґрунтованому вирішенню цієї справи.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, клопотання про призначення судово - економічної експертизи просив задовольнити, представник відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги та клопотання позивача без задоволення з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та запереченнях.

Колегія суддів апеляційної інстанції в судовому засіданні протокольною ухвалою відмовила у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової економічної експертизи, з огляду на таке.

Обов`язковою передумовою призначення в адміністративному процесі судової експертизи є необхідність з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення адміністративного спору по суті.

Питання, які позивач пропонує поставити на вирішення експертизи, є правовими питаннями, їх вирішення не потребує спеціальних знань, такі відносяться до компетенції суду, а не судової експертизи.

Окрім того, відповідно до частин третьої, четвертої ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивачем не доведено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції він був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Колегія суддів, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПрАТ "Зіньків-Агротранс" (код ЄДРПОУ 24388693) зареєстроване як юридична особа 15.07.1996, взяте на облік в органах державної податкової служби як платник податків 30.10.1996.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 81.1 статті 81, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, у період з 28.10.2019 по 08.11.2019 проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ "Зіньків-Агротранс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивач не оспорює.

За результатами перевірки складено акт від 22.11.2019 за № 1457/16-31-05-01-10/24388693 (надалі також - акт перевірки) /т. 1, а.с. 223-242/, за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, пунктів 1, 3, 4, 6, 9 розділу ІІ П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", що призвело до заниження податку на прибуток загалом у розмірі 10866769,00 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток загалом у розмірі 917722,00 грн;

- пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення податку на додану вартість за червень 2019 року у розмірі 1707103,00 грн.

Заперечення платника податків на акт перевірки, надані листом ПрАТ "Зіньків-Агротранс" від 06.12.2019 за вих. № 15, відхилені податковим органом, про що зазначено у листі від 17.12.2019, вих. № 15547/10/16-31-05-01-18 /т. 1, а.с. 47-50, 51-53/.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Полтавській області 20.12.2019 сформовані податкові повідомлення - рішення:

- №0005460501 про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ за червень 2019 року на суму 1707103,00 грн /т. 1, а.с. 68, 69/;

- №0005470501 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 13583462,50 грн, з них: основний платіж - 10866770,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 2716692,50 грн /т. 1, а.с. 64, 65/;

- № 0005480501 про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2018 рік у розмірі 440604,00 грн та за І півріччя 2019 року у сумі 477118,00 грн /т. 1, а.с. 66, 67/.

Скарга платника податків на зазначені податкові повідомлення-рішення відхилена ДПС України рішенням від 02.03.2020 за вих. № 8127/6/99-00-08-05-01-06 /т. 1, а.с. 54, 55, 56-63/.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з викладеними в акті перевірки доводами податкового органу щодо безпідставності формування ПрАТ "Зіньків-Агротранс" інших операційних витрат за спірний період внаслідок нарахування амортизації на рухоме майно загалом у сумі 60847035,67 грн, що призвело до заниження платником податків об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 10866769,00 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 917722,00 грн, а також завищення від`ємного значення ПДВ за червень 2019 року на суму 1707103,00 грн з огляду на реалізацію майна за ціною, нижче вартості його придбання, які знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пункта 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

В силу пункта 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Водночас, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 7.02.2013 за № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати; прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу, та групу активів, що належить до вибуття в результаті операції продажу, та розкриття такої інформації у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" (надалі - П(С)БО 27), затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2003 за № 617 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 03.10.2007 за № 1100), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2003 за № 1054/8375.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ П(С)БО 27 необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу у разі, якщо: економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням; вони готові до продажу у їх теперішньому стані; їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу; умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів; здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.

Період завершення продажу може бути продовжено на строк більше одного року в разі, якщо це обумовлено обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, яке продовжує виконувати план продажу.

Пунктами 3, 4 розділу ІІ П(С)БО 27 визначено, що первісне визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу проводиться на дату, коли щодо активів, групи вибуття задовольняються умови, наведені в пункті 1 цього розділу, або на дату оприбуткування активів, придбаних з метою продажу.

Якщо необоротні активи, група вибуття визнаються утримуваними для продажу після дати балансу, то таке визнання здійснюється на наступну дату балансу.

Якщо таке визнання відбувається після дати балансу, але до затвердження фінансової звітності, то інформація про необоротні активи, групу вибуття, утримувані для продажу, розкривається в примітках до фінансової звітності.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІ П(С)БО 27 необоротні активи, група вибуття, які визнані утримуваними для продажу, припиняють визнаватися у складі необоротних активів.

На необоротні активи, утримувані для продажу, у т.ч. необоротні активи, що входять до групи вибуття, амортизація не нараховується.

В силу пункту 9 розділу ІІ П(С)БО 27 необоротні активи та група вибуття, утримувані для продажу, відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на дату балансу за найменшою з двох величин - балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 за № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. Водночас, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Виходячи з викладеного, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Водночас, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16 та постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 2а-6538/12/2670, від 19.09.2019 у справі № 804/7009/13-а, від 28.05.2020 у справі № 826/21456/15, зазначених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Під терміном "господарська діяльність" з метою застосування норм Податкового кодексу України розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак, із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Водночас, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також, не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте, з визначеного Податковим кодексом України поняття ділової мети слідує, що обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Тобто, наведене вище є підставою для висновку, що не є господарською діяльністю операція, яка позбавлена розумної економічної причини, та сформована лише з метою отримання податкових вигод.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. Водночас, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

Разом з цим, варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 160/1446/19, які враховані судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Судовим розглядом установлено, що у періоді, який перевірявся контролюючим органом, між ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" (як продавцем) та ПрАТ "Зіньків-Агротранс" (як покупцем) 28.02.2018 укладено договір купівлі-продажу № 28-02, за умовами якого продавець зобов`язувався передати покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити рухоме майно, перелік якого наведено у додатку № 1 до цього договору, загальною вартістю 437902081,20 грн, у т.ч. ПДВ - 72983680,20 грн, розташоване у м. Кропивницькому Кіровоградської області /т. 1, а.с. 224-226/.

Крім того, між ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" (продавець) та ПрАТ "Зіньків-Агротранс" (покупець) 31.03.2018 укладено договір купівлі-продажу № 01-03, за умовами якого продавець зобов`язувався передати покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити рухоме майно, перелік якого наведено у додатку № 1 до цього договору, загальною вартістю 344021408,40 грн, у т.ч. ПДВ - 57336901,40 грн, розташоване у м. Кропивницькому Кіровоградської області /т. 1, а.с. 226, 227/.

Факт передачі майна покупцю відображений в актах приймання-передачі майна від 28.02.2018 та від 31.03.2018 відповідно.

Водночас, 28.02.2018 позивачем укладено договір купівлі-продажу майна № 01-ОС-ЗА-КТ з ТОВ "Кернел Трейд", умовами якого передбачено відчуження отриманого від ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" на підставі договору купівлі-продажу майна від 28.02.2018 за № 28-02 майна ТОВ "Кернел Трейд", та пунктом 4.1 договору визначено, що товар починає поставлятися продавцем за умови здійснення покупцем передплати у розмірі не менше 100 % від вартості майна, а відповідно до пункту 3.1. договору продавець зобов`язаний передати покупцеві майно у строк до 31.12.2019 включно /т. 1, а.с. 70-73/.

31.03.2018 ПрАТ "Зіньків-Агротранс" укладено договір купівлі-продажу майна № 02-ОС-ЗА-КТ /т. 1, а.с. 74-76/, умовами якого передбачено відчуження отриманого від ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" на підставі договору купівлі-продажу майна від 31.03.2018 за № 01-03 майна ТОВ "Кернел Трейд". Пунктом 4.1 договору визначено, що товар починає поставлятися продавцем за умови здійснення покупцем передплати у розмірі не менше 100 % від вартості майна, а відповідно до пункту 3.1. договору продавець зобов`язаний передати покупцеві майно у строк до 31.12.2019 включно.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відразу після набуття майна у власність позивач вчинив дії щодо його відчуження ТОВ "Кернел Трейд".

Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2018, № 28-02 позивач придбав майно за ціною 437902081,20 грн, у т.ч. ПДВ - 72983680,20 грн, а відповідно до договору від 28.02.2018, № 01-ОС-ЗА-КТ реалізував це майно за ціною 437902735,11 грн, у т.ч. ПДВ - 72983789,18 грн, різниця становить 653,91 грн, у т.ч. ПДВ - 108,98 грн.

У свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2018 за № 01-03 позивач придбав майно за ціною 344021408,40 грн, у т.ч. ПДВ - 57336901,40 грн, а відповідно до договору від 31.03.2018 за № 02-ОС-ЗА-КТ реалізував це майно за ціною 344027348,40 грн, у т.ч. ПДВ - 57337891,40 грн, різниця становить 5940,00 грн, у т.ч. ПДВ - 990,00 грн.

Отже, дохід ПрАТ "Зіньків-Агротранс" від вказаних вище операцій купівлі-продажу майна становитиме 5494,93 грн.

Оцінивши вказані вище господарські операції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що набуте позивачем на підставі договорів купівлі-продажу від 28.02.2018 за № 28-02 та від 31.03.2018 за № 01-03 майно мало бути обліковане як необоротні активи, утримувані для продажу, адже операції з цим майном відповідають умовам, визначеним у пункті 1 розділу ІІ П(С)БО 27.

Як наслідок, у силу положень пункту 6 розділу ІІ П(С)БО 27 у позивача були відсутні підстави для нарахування амортизаційних відрахувань на таке майно.

Оцінюючи доводи позивача про те, що придбане ПрАТ "Зіньків-Агротранс" у ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" майно з метою отримання доходу від його використання передане позивачем в оренду, колегія суддів виходить з такого.

Дійсно, до матеріалів справи долучено копії договорів оренди майна від 01.03.2018 за № 01-ОР та від 01.04.2018 за № 02-ОР, за умовами яких ПрАТ "Зіньків-Агротранс" (як орендодавець) передало ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" (як орендар) у тимчасове платне користування майно, перелік якого визначено у додатках № 1 до зазначених договорів, з яких убачається, що у користування ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" позивачем передано те саме майно, що було придбане ПрАТ "Зіньків-Агротранс" у ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" на підставі договорів купівлі-продажу від 28.02.2018 за № 28-02 та від 31.03.2018 за № 01-03 /т. 1, а.с. 79-81, 87, 147-150/, що не заперечує позивач.

До договорів оренди майна від 01.03.2018 за № 01-ОР та від 01.04.2018 за № 02-ОР між позивачем та ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" щомісяця підписувалися акти надання послуг, у яких зафіксовано факт надання майна в оренду та вартість цих послуг /т. 1, а.с. 90-111, 154-174/.

Послуги з оренди майна оплачені орендарем шляхом перерахування коштів на рахунки орендодавця, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок /т. 1, а.с. 112-144, 175-198/.

У контексті наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача щодо отримання доходів від здачі майна в оренду, адже як зазначено самим позивачем у позовній заяві, дохід від операційної оренди активів у 2018 році за договором оренди майна від 01.03.2018, № 01-ОР становив 22251155,25 грн, а витрати цього періоду (амортизація основних засобів) - 22243466,73 грн; за період з 01.01.2019 по 30.06.2019 дохід від оренди майна склав 12222962,10 грн, а витрати - 12244882,10 грн.

Так само, за договором оренди майна від 01.04.2018 за № 02-ОР дохід від операційної оренди активів у 2018 році становив 15829397,10 грн, а витрати - 15823927,52 грн; за період з 01.01.2019 по 30.06.2019 дохід від оренди майна склав 10552932,90 грн, а витрати - 10552900,00 грн.

Отже, сукупно фінансовий результат операцій щодо здачі майна в оренду є збитковим (- 8729,00 грн), адже за договором від 01.03.2018, № 01-ОР позивачем за період з 01.03.2018 по 30.06.2019 загалом отримано збиток у розмірі 14231,48 грн (дохід від оренди - 34474117,35 грн, витрати на амортизацію - 34488348,83 грн), а за договором від 01.04.2018, № 02-ОР - прибуток у розмірі 5502,48 грн (дохід від оренди - 26382330,00 грн, витрати на амортизацію - 26376827,52 грн).

Разом з цим, необґрунтованими є доводи позивача про відсутність підстав для обліку вищезгаданого майна як необоротних активів, утримуваних для продажу, з огляду на те, що фактичне відчуження майна, яке було предметом договорів купівлі-продажу від 28.02.2018 за № 01-ОС-ЗА-КТ та від 31.03.2018 за № 02-ОС-ЗА-КТ, не відбулось (ТОВ "Кернел Трейд" не перерахувало ПрАТ "Зіньків-Агротранс" 100 % передоплату за товар), оскільки наведені обставини не могли бути відомі платнику податків на момент укладення договорів купівлі-продажу.

Проте, колегія суддів бере до уваги, що після невиконання ТОВ "Кернел Трейд" умов договорів купівлі-продажу майна, позивач відразу ж реалізував відповідне майно ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод", що підтверджено долученою до матеріалів справи копією договору купівлі-продажу від 01.04.2019, № 01-ОС-04 /т. 2, а.с. 7-16/.

Тобто, набуте позивачем у лютому - березні 2018 року від ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" майно остаточно було реалізоване ПрАТ "Зіньків-Агротранс" його первісному власнику - ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод".

Разом з цим, продаж майна відбувся за ціною нижче, аніж вартість його придбання (різниця становить 10242618,29 грн, у т.ч. ПДВ - 1707103,05 грн).

Доводи позивача про те, що майно реалізоване ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" за його балансовою вартістю з вирахуванням суми амортизації, є необґрунтованими, адже, як встановлено вище, підстави для нарахування амортизації на таке майно у позивача були відсутні.

Зважаючи на викладені фактичні обставини, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що спірні відносини не містять у собі наявності розумних економічних причин (позбавлені ділової мети), адже за переліченими вище договорами фактичного відчуження активів не відбулось. Так, згадане вище майно увесь час перебувало у володінні та користуванні ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод" як його первісного власника.

Обладнання та основні засоби, як предмет зазначених вище господарських операцій, фактично розташоване за адресою: 25014, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Мурманська, 53. У свою чергу, зазначена адреса з відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцем реєстрації ТОВ "Придніпровський олійноекстраційний завод".

Позивач активів у м. Кропивницькому Кіровоградської області не має, виробничу діяльність з використанням вказаного майна у спірний період не здійснював.

Фінансовий результат цих господарських операцій є збитковим.

На підставі вищезазначеного, висновок суду першої інстанції, що операції з купівлі-продажу майна за договорами від 28.02.2018 за № 28-02, від 31.03.2018 за № 01-03 та від 01.04.2018 за № 01-ОС-04 були відображені позивачем у бухгалтерському та податковому обліку з метою отримання податкових вигод та не мали на меті реального набуття активів у власність задля їх використання у господарській діяльності підприємства з метою отримання прибутку, є правомірним.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про обґрунтованість висновків акта від 22.11.2019 за № 1457/16-31-05-01-10/24388693 про порушення позивачем норм податкового законодавства та, як наслідок, про відсутність правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.12.2019 за № 0005460501, № 0005470501, № 0005480501.

Відповідачем у ході розгляду справи доведено правомірність висновків податкової перевірки щодо безпідставності формування ПрАТ "Зіньків-Агротранс" інших операційних витрат за спірний період внаслідок нарахування амортизації на рухоме майно загалом у розмірі 60847035,67 грн, що призвело до заниження платником об`єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 10866769,00 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 917722,00 грн, а також завищення від`ємного значення ПДВ за червень 2019 року на суму 1707103,00 грн з огляду на реалізацію майна за ціною, нижче вартості його придбання, як підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивач, всупереч вимогам частини першої статті 9, частини першої статті 77 КАС України, не надав доказів на спростування висновків податкового органу про порушення ПрАТ "Зіньків-Агротранс" вимог податкового законодавства.

Так само, позивачем не надано доказів, що свідчили б про невідповідність оскаржених рішень вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює позовну заяву, подану до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення позивачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Суд першої інстанції надав оцінку всім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до всіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зіньків-Агротранс" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року по справі № 440/2552/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Т.С. Перцова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 03.12.2020 року