Постанова

від 26.11.2020 по справі 705/5957/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

справа № 705/5957/19 провадження № 22-ц/821/1806/20 категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Василенко Л. І.,

суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В.,

секретаря: Анкудінова О. І.

учасники справи :

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю Гранул ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гранул про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, у складі головуючого судді Кормана О. В.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював на посаді начальника виробництва ТОВ Гранул з 01 грудня 2018 року відповідно до наказу № 7-к від 01 грудня 2018 року.

04 листопада 2019 року позивача, з невідомих причин, не було допущено до роботи, а зі слів співробітників Товариства він дізнався про своє звільнення. Як пояснила йому в телефонній розмові директор ТОВ Гранул - ОСОБА_2 , відповідно до наказу № 13-к від 04 листопада 2019 року, він був звільнений з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України, при цьому, з наказом про звільнення ознайомлений не був.

Трудову книжку позивачу, в день звільнення, всупереч вимогам ч. 1 ст. 47 КЗпП України, повернуто не було, остання була йому видана лише 09 грудня 2019 року.

Згідно запису в трудовій книжці № 31 від 04 листопада 2019 року його звільнено з роботи за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 13-к від 04 листопада 2019 року.

Вважає своє звільнення з посади незаконним, обґрунтовуючи наступним доводами. Підставою його звільнення є угода сторін. Ініціатором припинення трудового договору за цією підставою може бути як працівник, так і роботодавець. Зазначає, що ініціювати звільнення може працівник шляхом подання роботодавцеві відповідної заяви, або ж роботодавець через направлення працівникові повідомлення про запропоноване звільнення за угодою сторін. Тобто, головною умовою звільнення з роботи за угодою сторін є домовленість між працівником і роботодавцем, яка зафіксована відповідними документами.

Наміру звільнятися з підприємства він не мав. Будь-яких розмов з приводу звільнення з керівником підприємства не мав та відповідної заяви не подавав. Його звільнення стало для нього несподіванкою. З наказом про звільнення, як зазначалося раніше, він ознайомлений не був.

При цьому вказав, що оскільки він був звільнений без законних на те підстав 04 листопада 2019 року, а згідно з ч. 1 ст. 157 КЗпП України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи, зокрема, про поновлення на роботі - одного місяця, термін вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення судового рішення (час поновлення на роботі) складає 57 робочих днів.

Відповідно до відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5, його середня зарплата за останні 2 місяці 2019 року складає 60 000 грн 00 коп. Таким чином, його середньоденна заробітна плата з урахуванням 5-ти денної робочої неділі складає: 60 000 грн 00 коп. : 44 = 1 363 грн 63 коп. Отже, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становить: 57 (кількість днів вимушеного прогулу) х 1 363 грн 63 коп. (середньоденна заробітна плата) = 77 726 грн 91 коп.

Крім того, у зв`язку з незаконними діями відповідача, йому була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що ним були втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Звільнення його з керівної посади суттєво завдало шкоди його діловій репутації. Відсутність грошових коштів до призначення та отримання допомоги по безробіттю, потягли за собою проблеми у сімейному житті, оскільки він являється єдиним годувальником, вказані обставини викликали невпевненість у завтрашньому дні, суттєво вплинули на стан його здоров`я.

З урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення його прав та глибину душевних страждань, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 грн 00 коп.

За приведених обставин ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі на посаді начальника виробництва ТОВ Гранул , стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2019 року у сумі: 77 726 грн 91 коп., а також моральну шкоду в сумі: 10 000 грн 00 коп., а всього: 87 726 грн 91 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач, звертаючись з даним позовом, не надав суду належних та достатніх доказів того, що при його звільненні з ТОВ Гранул було допущено порушення норм трудового законодавства.

Водночас, посилання ОСОБА_1 на те, що він не писав заяви про звільнення за угодою сторін і не знав про своє звільнення нічим не підтверджені.

При цьому, судом враховано, що позивач, у разі неможливості витребувати відповідні докази самостійно, мав можливість подати до суду клопотання про витребування доказів у відповідача, зокрема про витребування документів, які слугували підставою для звільнення позивача, а також документів, які б свідчили, про те, чи був позивач ознайомлений з наказом про своє звільнення, та про дату отримання ним трудової книжки.

Враховуючи ту обставину, що позивач не підтвердив доказами факт свого незаконного звільнення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що його позовна вимога про поновлення на роботі задоволенню не підлягає. Відповідно, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та моральної шкоди.

На ряду з викладеним суд звернув увагу на те, що відповідач також не надав суду доказів правомірності звільнення позивача з займаної ним посади.

Проте, враховуючи що обов`язок доказування покладено і на позивача, у тому числі, факт ненадання відповідачем своїх доказів, не звільняє позивача від обов`язку доказування обставин, на якій він посилався, обґрунтовуючи позовні вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 07 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи, порушив питання про скасування рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року у приведеній справі та постановлення нового судового рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати просив покласти на сторону відповідача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Мотивація скарги зводиться до того, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що відповідачем не надано суду доказів правомірності його звільнення за угодою сторін, а також те, що він не подавав роботодавцю заяву про своє звільнення і останнім, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, вона в якості доказу пред`явлена не була.

Водночас скаржник зазначив, що відповідач, заперечуючи проти заявленим ним вимог, не довів у процесі змагальності сторін необґрунтованості доводів викладених у позові та наявності між сторонами спору угоди щодо умов та строку припинення трудового договору, у відповідності до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

19 листопада 2020 року ТОВ Гранул скерувало до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписаний директором Товариства - ОСОБА_2 .

У відзиві висловлено незгоду з доводами апеляційної скарги, переконання у законності оскаржуваного судового рішення та відсутності процесуальних підстав для його скасування.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги позивача, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , написавши заяву про звільнення датовану 26 жовтня 2019 року, не з`явився на роботу вже 01 листопада 2019 року (п`ятниця) та 04 листопада 2019 року (понеділок), про що Товариством було складено акт від 05 листопада 2019 року (копію акту додано до відзиву). Про не допуск до роботи ОСОБА_1 до роботодавця не звертався і не скаржився.

Відмова ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення оформлена відповідною доповідною запискою підписаною головним бухгалтером ОСОБА_3 та датовану 06 листопада 2019 року.

Твердження позивача про те, що він не отримував трудову книжку спростовується його ж діями, оскільки до суду він надав копію із відомостями про його звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, яка зроблена з оригіналу трудової книжки.

В підтвердження викладеного відповідач долучив до відзиву: наказ № 14 від 05 листопада 2019 року про використання робочого часу; витяг з відомості про розподіл виплат від 07 листопада 2019 року ПАТ КБ Приватбанк ; акт № 2 від 05 листопада 2019 року, про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці, без письмових пояснень 01 та 04 листопада 2019 року; акт № 2/1 від 05 листопада 2019 року про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці 05 листопада 2019 року; оригінал і належно завірену копію заяви ОСОБА_1 про звільнення від 26 жовтня 2019 року (після дослідження оригіналу наказу просив повернути його ТОВ Гранул ); доповідну записку про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення із наказом про звільнення; наказ № 15-к від 31 грудня 2019 року про скорочення посади начальника виробництва.

25 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ТОВ Гранул . Зміст відзиву зводиться до незгоди ОСОБА_1 з викладеними у відзиві ТОВ Гранул запереченнями на його апеляційну скаргу, вважає його доводи надуманими та не обґрунтованими.

При цьому зазначив, що до відзиву, відповідачем долучено ряд документів, які не були подані останнім до суду першої інстанції, а тому виходячи з приписів ст. 83 ЦПК України докази, які не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Вважає, що причини неможливості їх подання до суду першої інстанції в процесі розгляду нею справи є невмотивованими, а тому відсутні підстави для їх прийняття.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду на 11 листопада 2020 року на 08 год 30 хв. в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд. Відкладено на 26 листопада 2020 року на3 08 год 30 хв.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Матеріалами справи встановлено, що згідно запису № 30 в трудовій книжці, ОСОБА_1 01 грудня 2018 року прийнято на посаду начальника виробництва ТОВ Гранул , відповідно до наказу № 7-к від 01 грудня 2018 року (а. с. 6).

Відповідно до запису в трудовій книжці № 31 від 04 листопада 2019 року, ОСОБА_1 звільнено з роботи у ТОВ Гранул за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 13-к від 04 листопада 2019 року (а. с. 6 зворот).

Згідно до виписки ПФУ з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, середня зарплата ОСОБА_1 , зокрема за вересень та жовтень 2019 року становила 30 000 грн 00 коп. за кожен місяць (а. с.7, 8).

Відповідно до копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ Гранул Серія А00 № 803438 від 04 грудня 2003 року, місцезнаходженням АДРЕСА_1 (а. с. 9).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником, підписантом та керівником ТОВ Гранул являється ОСОБА_2 (а. с. 12-21).

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , представників ТОВ Гранул - Поповиченко Н. А. та адвоката Літинського Т. О., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Звертаючись 24 грудня 2019 року до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі на посаді начальника виробництва ТОВ Гранул , стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2019 року у сумі 77 726 грн 91 коп. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн 00 коп.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист, зокрема, від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно до положень КЗпП України та ЦК України, реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України), що має місце у даному випадку та є предметом вказаного спору.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.

Припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ст. 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Згідно пояснень сторін, даних у суді першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ Гранул начальником виробництва, з робочим місцем та місцем проживання, на час роботи, у м. Коростишів Житомирської області, де Товариство орендувало цех по виробництву граніту. За твердженням позивача, внаслідок не допущення його до роботи, 04 листопада 2019 року він поїхав додому. Отримав від Товариства зарплату та розрахункові кошти.

Доказів того, що ОСОБА_1 , як начальника виробництва на орендованих Товариством виробничих потужностях у м. Коростишів Житомирської області не було допущено до роботи, як стверджується ним у позовній заяві, як і того ким саме це було зроблено, враховуючи займану позивачем посаду, матеріали справи не містять.

За відсутності інших доказів, приведене засвідчує наявність домовленості сторін щодо припинення трудового договору за угодою сторін. Протилежне позивачем не доведено.

Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження колегія судів враховує і наступне.

Так, матеріали справи, на час розгляду справи місцевим судом, безпосередньо наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи не містять, що позбавило як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції, до якого клопотання до про його приєднання, у спосіб визначений ЦПК України, не подавалось, можливості об`єктивного дослідження одного з ключових доказів у справі про поновлення на роботі. Відсутні в матеріалах справи і відомості про дату ознайомлення позивача з наказом про його звільнення, як і докази протилежного - не ознайомлення з ним, та дату отримання останнім трудової книжки.

Натомість предметом дослідження в якості доказів в суді першої інстанції були лише надана позивачем копія трудової книжки, в частині внесених записів про його прийняття та звільнення з ТОВ Гранул , виписка ПФУ про середню заробітну плату, копія свідоцтва про державну реєстрацію відповідача та витяг з ЄДРЮФОПГФ. Інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б вмотивовували позовні вимоги про порушення норм трудового законодавства при звільненні позивача з посади начальника виробництва ТОВ Гранул , суду не надано.

Разом з тим, право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, яка визначає змагальність сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, у відповідності до ч. 4 приведеної статті, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Докази та доказування регламентуються Главою 5 ЦПК України.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може гуртуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У свою чергу достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять в предмет доказування (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Згідно положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах 2 та 3 ст. 83 цього Кодексу.

Враховуючи вимоги приведеного законодавства, колегія суддів розділяє думку суду першої інстанції, щодо відсутності ініціативи позивача, скерованої на отримання необхідних доказів шляхом їх витребування у відповідача, на випадок неможливості їх самостійного подання до суду, які послугували б підставою для звільнення позивача, та спростовували чи підтверджували факт ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про своє звільнення, а також вказували на дату отримання ним трудової книжки.

Щодо доказів доданих відповідачем до поданого ним відзиву колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач ТОВ Гранул посилаючись на наведені докази, та долучаючи їх до відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про їх долучення до матеріалів справи, у спосіб визначений ст. ст. 182, 183 ЦПК України, з наведенням мотивів з яких дані доказ не були подані до суду першої інстанції у спосіб та строки визначені законодавством, не подав.

Не заявлено таке клопотання представниками ТОВ Гранул і при з`ясуванні головуючим у справі, на стадії визначеній ЦПК України, про наявність в учасників процесу клопотань, пов`язаних з розглядом справи, які не були заявлені на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду.

Крім того, апеляційний суд наголошує на тому, що наведені докази, під час розгляду справи в суді першої інстанції, були наявні у відповідача, однак не були надані ним, внаслідок чого суд першої інстанції встановив та зазначив у оскаржуваному рішенні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на ті докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, навів мотиви врахування чи відхилення наявних у справі доказів.

Таким чином, наказ № 14 від 05 листопада 2019 року про використання робочого часу; витяг з відомості про розподіл виплат від 07 листопада 2019 року ПАТ КБ Приватбанк ; акт № 2 від 05 листопада 2019 року про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці; акт № 2/1 від 05 листопада 2019 року про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці 05 листопада 2019 року; заява ОСОБА_1 про звільнення від 26 жовтня 2019 року; доповідна записка про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення із наказом про звільнення; наказ № 15-к від 31 грудня 2019 року про скорочення посади начальника виробництва, подані до суду апеляційної інстанції з порушенням порядку їх подачі, принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, оскільки дані документи, як докази до суду першої інстанції відповідачем не подавалися, їх неподання не зумовлено поважними причинами, вмотивоване клопотання про їх долучення відсутнє тому не беруться до уваги апеляційним судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Таким чином факт самостійного залишення позивачем, який працював начальником виробництва ТОВ Гранул , місця роботи, отримання ним розрахункових, відсутність доказів заявлення ним про анулювання даної домовленості сторін на момент видачі наказу про звільнення, відсутність протягом тривалого часу будь-яких звернень до Товариства з приводу неправомірних дій, в разі їх наявності, свідчить про існування домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та про волевиявлення позивача на припинення трудового договору на момент видачі наказу.

У зв`язку з викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведена неправомірність дій ТОВ Гранул при його звільненні на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Відповідно позовні вимоги про стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди також не підлягають задоволенню з аналогічних підстав.

На думку колегії суддів, апеляційна скарга позивача не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та вмотивованими.

Згідно з приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приведених обставин та наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2020 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. О. Єльцов

О. В. Капренко