Постанова

від 01.12.2020 по справі 753/11640/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/11640/16-ц головуючий у суді І інстанції: Даниленко В.В.

провадження №22-ц/824/ 11404/20 20 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Спеней О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черповицької Інни Юріївни про визнання недійсним договорів, витребування майна та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черповицької І.О. з позовом про визнання угод недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування записів про іпотеку нерухомого майна та визнання права спільної сумісної власності на майно.

Враховуючи уточнену позовну заяву, свої позовні вимоги обґрунтовувала наступним. 17 серпня 1996 року в відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Уманської міської ради народних депутатів Черкаської області було зареєстровано шлюб між нею, ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , про що мається актовий запис №327, укладення шлюбу підтверджено в матеріалах справи копією свідоцтва про його реєстрацію. Від шлюбу в ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в 1999 році народився син ОСОБА_8 . Позивачка та відповідач проживають в селищі Фокіно Приморського краю РФ до даного часу, являються громадянами РФ. Шлюб розірвано Фокінським районним судом за заявою ОСОБА_2 в лютому 2016 року. 25 червня 2009 році на підставі договору купівлі - продажу між ТОВ Житло Киянам код ЄДРПОУ 32069938 як Продавцем та ОСОБА_3 як Покупцем за спільні заощаджені кошти ними було придбано трьохкімнатну квартиру в АДРЕСА_1 , Означений договір купівлі- продажу посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванчик І.І, за реєстровим номером 724. Означена квартира придбавалась в новобудові. Також придбано в новобудовах дві однокімнатні квартири.

19 серпня 2015 року, відповідно витягу з Державного реєстру прав та Свідоцтва про право власності серії 43468441 від 8 вересня 2015 року, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3

19 серпня 2015 року, відповідно витягу з Державного реєстру прав та на підставі Свідоцтва про право власності серія та номер 43464062, виданого 8 вересня 2015 року виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 .

Позивачка вказує, що всі означені квартири здавались в найм та за їх оренду сплачувались кошти весь час до фактичного припинення шлюбних відносин в листопаді 2015 року, коли була нею викрита подружня зрада ОСОБА_3 . З огляду на те, що право власності на всі три квартири в м. Києві були зареєстровані на чоловіка позивачки - ОСОБА_3 та побоюючись, що останній зможе в Україні, використовуючи свій громадянський паспорт громадянина України, в якому не було відмітки про наявність в ОСОБА_3 шлюбу - їх відчужити звернулась за допомогою до адвоката з приводу поділу даного майна.

Таким чином ОСОБА_2 виявила, що ОСОБА_3 уклав договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , 9 грудня 2015 року між ним - ОСОБА_3 продавцем та ОСОБА_4 покупцем, договір було посвідчено приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою Інною Юріївною. Своєї письмової нотаріальної згоди на укладення даного договору ОСОБА_3 не давала, угода вчинена не в інтересах сім`ї, адже з листопада 2015 року шлюб ОСОБА_7 фактично розпався та вона 13 листопада отримала наказ мирового судді судового участка №67 судового району міста Фокіно Приморський край РФ від 13 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання їх спільного неповнолітнього сина ОСОБА_8

Крім того, Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 9 грудня 2015 року, що укладений між ОСОБА_7 продавцем та ОСОБА_4 - покупцем, що посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І.Ю. зареєстрований в реєстрі нотаріуса за №325 підписано ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Для посвідчення даного договору продавець ОСОБА_7 подавав свій громадянськимй паспорт громадянина України. Означений Договір містить серед іншого пп. 8 за яким Продаж квартири продавцем вчиняється без згоди другого з подружжя, оскільки останній як на момент придбання так і на момент відчуження квартири в зареєстрованому шлюбі не перебував на не перебуває, однією сім`єю з будь - якою жінкою не проживав та не проживає .

Позивач стверджувала, що при укладенні даного договору обидві сторони його, тобто і продавець ОСОБА_7 і покупець ОСОБА_4 діяли не добросовісно, адже покупець є близьким родичем ОСОБА_3 , є хрещеною мамою їх з ОСОБА_7 сина ОСОБА_8 , а тому достовірно знала та не могла не знати, про те, що ОСОБА_7 перебуває на той час в шлюбі, їй достовірно було відомо про існування дружини ОСОБА_3 , адже ОСОБА_4 неодноразово приїздила до них з ОСОБА_7 в гості в Приморський край РФ, подала про це відповідні фото таблиці. Позивачка посилається на неправдивість даного пункту договору та його фіктивність. Крім того, позивач наполягала на порушенні приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу положень п 1.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , що затверджений Наказом Міністерства юстиції України, від 22.02.2012 № 96/5 (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору - 9 грудня 2015 року) Правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Та вказувала на те, що означений договір купівлі - продажу вчинено сторонами та посвідчено нотаріусом за такої терміновості, що продавець не отримував відповідної довідки - характеристики в Київському міському бюро технічної інвентаризації та що даних про державну реєстрацію квартири після її придбання в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та в Державному реєстрі прав не було проведено, а таку державну реєстрацію неправомірно провела сама приватний нотаріус Черповицька І.Ю. безпосередньо перед вчиненням угоди купівлі продажу 9 грудня 2015 року.

Також зазначала, що означений договір купівлі - продажу, окрім невідповідності є також фіктивним, адже укладений ОСОБА_7 з своєю племінницею - ОСОБА_4 - донькою рідної сестри відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 .

10 грудня 2015 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Прудивуса М.А. подала до Уманського міськрайонного суду позов про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , 9 грудня 2015 року та поділ майна подружжя. Означена справа не була відкрита провадженням в Уманському міськрайонному суді та тому 15 грудня 2015 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_12 подала інший позов про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна недійсним та про поділ майна подружжя - справа Уманського міськрайонного суду №705/6720/15-ц, в якій було відкрито провадження. Ухвалою Уманського міськрайонного суду в справі №705/6720/15-ц від 18 грудня 2015 року задоволено заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_5 . ухвалу виконано відповідно Постанови державного виконавця ВДВС м. Умані 25 грудня 2015 року. Ухвалою Уманського міськрайонного суду в справі №705/6720/15-ц від 6 січня 2016 року задоволено заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 - накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4 . Ухвалою Уманського міськрайонного суду в справі №705/6720/15-ц від 18 січня 2016 року задоволено заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 - накладено арешт на квартири АДРЕСА_2 . Так, відповідно договору дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_3 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим, договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Погореловим Б.С. право власності на означену квартиру, яку ОСОБА_2 вважає спільним сумісним майном подружжя було відчужено на ОСОБА_1 . Відповідно договору дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_2 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим, договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Погореловим Б.С. право власності на означену квартиру, яку ОСОБА_2 вважає спільним сумісним майном подружжя було відчужено на ОСОБА_1 .

При укладенні означених двох договорів дарування ОСОБА_7 не отримував в ОСОБА_2 письмової нотаріальної згоди на учинення договору про розпорядження майном подружжя. За текстами угод дарування двох однокімнатних квартир, що розташовані в АДРЕСА_7 приватний нотаріус КМНО Погорелов Б.В. в супереч положень порядку вчинення нотаріальних дій не отримав від ОСОБА_3 заяву про те, що відчужувач ОСОБА_7 перебуває чи не перебуває в шлюбі, а встановив належність квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності самостійно в посвідувальному написі нотаріуса в кінці тексту договорів дарування, зазначивши, що через відсутність в паспорті громадянина України ОСОБА_3 відмітки про шлюб.

В подальшому, 6 січня 2016 року було також укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , що учинений продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н.Г.

ОСОБА_2 стверджувала, що ОСОБА_1 є також родичем відповідача ОСОБА_3 , а саме його двоюрідним братом, а тому і даний договір є фіктивним, адже направлений на приховування ОСОБА_7 спільного сумісного майна від поділу. А також, що не залежно від наявної судової справи №705/6720/15-ц та винесених ухвал суду про забезпечення позову, відповідач ОСОБА_7 також розпорядився одноособово, не отримуючи від неї письмової нотаріальної згоди і квартирами АДРЕСА_2 .

Після укладення означених договорів купівлі - продажу та дарування 13 січня 2016 року ОСОБА_1 передав означені квартири в іпотеку за договорами іпотеки в обтяження ОСОБА_4 , про що маються записи №27805976 від 13 січня 2016 року, що вчинений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_2 №27807761 від 13 січня 2016 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_3 Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки №27805976 від 13 січня 2016 року, що вчинений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_2 №27807761 від 13 січня 2016 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_3 Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони.

Також окремо зазначала про фіктивність договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , що учинений 9 грудня 2015 року ОСОБА_7 продавцем та ОСОБА_4 покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою Інною Юріївною, договору дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_2 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим та договору дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_2 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим на підставі ст. 234 ЦК України, зазначаючи, що через укладення спірних договорів про відчуження спільного сумісного майна на ім`я близьких родичів відповідача ОСОБА_3 , з врахуванням, що набувачі майна по спірним договорам об`єктивно не могли не знати про існування зареєстрованого шлюбу в відчужувача ОСОБА_3 , діяли при укладенні даних правочин7ів не добросовісно, а тому укладені фіктивні правочини Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином з огляду на обізнаність набувачів квартири АДРЕСА_4 , по договору що учинений 9 грудня 2015 року та 6 січня 2016 року - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та набувача по договорам дарування однокімнатних квартир АДРЕСА_2 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2020 року задоволено позов.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , що учинений 9 грудня 2015 року ОСОБА_7 продавцем та ОСОБА_4 покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою Інною Юріївною.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , що учинений 6 січня 2016 року продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н.Г..

Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_3 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 5 січня 2016 року квартири АДРЕСА_2 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано право спільною сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_2 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки №27805976 від 13 січня 2016 року, що вчинений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_2 та №27807761 від 13 січня 2016 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І.Ю. на квартиру АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 9650 гривень 00 коп. сплаченого судового збору.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням адвокат Унінець Ігор Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, і порушення судом норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вказує, що право власності на спірні квартири набуто за рахунок грошових коштів, що належали відповідачу та були отримані на підставі договору позики без залучення грошових коштів із сімейного бюджету, а тому є особистою приватною власністю, про що надано розписки та судові рішення про стягнення заборгованості за договором позики до суду першої інстанції. Зазначає, що позивач не була обізнана про укладення договору позики від 24.07.2009 року, а тому борг, що виник в результаті запозичення коштів для купівлі спільного нерухомого майна, не створює солідарний обов`язок подружжя. Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки фактам та доказам, що встановлені під час судового розгляду.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_7 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив, апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники відзивів на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк не надали.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що вирішуючи питання про правову природу означеного майна, а саме чи є воно спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд виходить з положень ст. 63 CК України, якою встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

ОСОБА_7 не мав необхідного обсягу прав на самостійне без згоди дружини ОСОБА_2 розпорядження спірною квартирою АДРЕСА_4 по договору від 9 грудня 23015 року, то й в набувача - ОСОБА_4 , не виникло право власності розпоряджатись означеним майном та укладати спірний договір купівлі - продажу. Обставини справи та подані сторонами докази викривають, що договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , що учинений 6 січня 2016 року продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 укладений був сторонами стосовно спільного сумісного майна позивачки та відповідача ОСОБА_3 та його фіктивного оформлення на близьких родичів відповідача ОСОБА_3 без реальної мети зміни та припинення цивільних прав та обов`язків, а виключно для уникнення поділу спільного сумісного майна в цивілдьній справі №705/6720/15. Крім того суд стосовно даного спірного договору застосовавположення ст. 228 ЦК України, у зв`язку з чим зазначені договори купівлі продажу квартири підлягають визанняю недійсними.

При укладенні договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 5 січня 2016 року між ОСОБА_7 дарувальником та ОСОБА_1 обдарованим та Договору дарування квартири АДРЕСА_3 від 5 січня 2016 року не було дотримано форми договору що установлена законом на момент їх учинення, а саме не було дотримано ст. 65 СК України, а тому за положеннями ст. ст. 203, 215 ЦК України укладені відповідачем ОСОБА_7 договори дарування квартир є недійсним.

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачами стосовно спірного майна було вчинено цілий ряд правочинів, що визнаються судом недійсними суд, для забезпечення права на ефективний судовий захист, встановленого в ст. 13 Конвенції має також застосувати до спірних правовідносин і положення ст. 392 ЦК України, ст. 60 СК України визнавши право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_2 . Суд вважає, що відмова в визнанні такого права спричинить унеможливлення виконання рішення суду, подальший ефективний захист прав позивача, адже щонайменше унеможливить повернення оригіналів правових документів на спірні об`єкти права власності з матеріалів нотаріальних справ, поновлення його реєстрації, забезпечить право в подальшому сподіватись на не повторення аналогічних дій з спільним сумісним майном відповідачем ОСОБА_7 .

Задовольняючі позовні вимоги про витребовування майна з володіння, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наявні законні підстави для задоволення цих вимог.

Задовольняючі позовні вимоги про скасування запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки №27805976 від 13 січня 2016 року, на квартиру АДРЕСА_2 та №27807761 від 13 січня 2016 року, на квартиру АДРЕСА_3 суд першої інстанції виходить з того, що вона є похідною від вимог про визнання угод з спільним сумісним майном подружжя недійсними, що вирішені судом та забезпечуватиме сторонам ефективне поновлення своїх прав.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 17 серпня 1996 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, про що мається актовий запис №327 Відділу реєстрації актів громадянського стану виконкому Уманської міської ради народних депутатів Черкаської області, укладення шлюбу підтверджено в матеріалах справи копією свідоцтва про його реєстрацію.

Сторони ОСОБА_7 та ОСОБА_2 мають сумісно сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Відповідно рішення Приморського краю РФ від 20 лютого 2020року встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюб до 18 травня 2016 року( т.7 а.с.77 зворот).

Встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є громадянами Російської федерації, ОСОБА_7 має також паспорт громадянина України. Також сторони підтвердили, що вони перебували на державній службі та подавали відповідні декларації щодо свого майнового стану.

25 червня 2009 році на підставі договору купівлі - продажу між ТОВ Житло Киянам код ЄДРПОУ 32069938, як продавцем та ОСОБА_7 як покупцем, отсанній придбав у власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Вартість якої скаладає 302932,00 грн.(а.с.63 т.1).

Згідно розписки від 24 липня 2009 року ОСОБА_7 взяв у борг у ОСОБА_13 кошти у розмірі 60000,00 доларів США для придбання та ремонту квартири АДРЕСА_9 (т.2 а.с.33).

Згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва позов ОСОБА_13 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_13 805340,00грн. у рахунок погашення заборгованості. Рішенням Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Постановою ВС від 22 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суду м. Києва залишено без змін.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_9 придбана на кошти запозичені ОСОБА_13 відповідно до розписки від 24 липня 2009 року, сама ж розписка була написана ОСОБА_7 після отримання коштів через місяць. Тобто, спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

Згідно квитанції №23 від 8 листопада 2011року ОСОБА_7 вніс кошти 332192,48 грн. за договором №62823 від 7.11.2011 року про участь у ФФБ на ім`я ОСОБА_7 за рахунок особистих коштів ОСОБА_7 (т.8 а.с.32)

Згідно Акту прийняття - передачі об`єкту інвестування (квартири) від 14 серпня 2014року, ОСОБА_7 прийняв від забудовника квартиру АДРЕСА_3 .

19 серпня 2015 року, відповідно витягу з Державного реєстру прав та на підставі Свідоцтва про право власності серія та номер 43464062, виданого 8 вересня 2015 року виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_7 .

Відповідно до розписки від 20 березня 2011року ОСОБА_7 отримав у борг кошти від ОСОБА_14 у розмірі 45000,00 доларів США на придбання та ремонту квартири в ЖК Осокорки Северні . Також зазначено, що ОСОБА_7 повернув 30000,00 доларів США ОСОБА_14 15 січня 2016року.(т.2 а.с.35)

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року позов ОСОБА_14 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_14 15000,00 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, що посвідчений розпискою відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року апеляційної скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення районного суду залишено без змін. Постановою ВС від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_14 про відмову від позову у зв`язку з сплатою заборгованості ОСОБА_7 задоволено, провадження закрито, визнано не чинними рішення Апеляційного суду м. Києва та Дарницького районного суд м. Києва в частині вирішення позову ОСОБА_14 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В частині вирішення зустрічного позову залишено без змін рішення Апеляційного суду м. Києва та Дарницького районного суд м. Києва.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 придбана на кошти запозичені у ОСОБА_14 відповідно до розписки від 20 березня 2011 року. Тобто, спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

Згідно квитанції №8 від 8 серпня 2012 року ОСОБА_7 вніс кошти 46644,18грн. за договором №64415 від 8.08.2012 року про участь у ФФБ на ім`я ОСОБА_7 за рахунок особистих коштів ОСОБА_7 (т.7 а.с.152)

Згідно квитанції №11 від 15 серпня 2012 року ОСОБА_7 вніс кошти 336538,99 грн. за договором №64415 від 8.08.2012 року про участь у ФФБ на ім`я ОСОБА_7 за рахунок особистих коштів ОСОБА_7 (т.7 а.с.152)

Згідно Акту прийняття - передачі об`єкту інвестування (квартири) від 18 вересня 2014року, ОСОБА_7 прийняв від забудовника квартиру АДРЕСА_2 .

19 серпня 2015 року, відповідно витягу з Державного реєстру прав та Свідоцтва про право власності серії 43468441 від 8 вересня 2015 року, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_7 .

Відповідно до розписки від 6 серпня 2012року ОСОБА_7 отримав у борг кошти від ОСОБА_15 у розмірі 50000,00 доларів США на придбання та ремонту квартири в ЖК Осокорки Северні .(т.2 а.с.38)

Рішенням Дарницького районого суду м.Києва від 2 червня 2016року позов ОСОБА_15 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_15 262801,44 грн.. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_15 від позову у зв`язку з добровільної сплатою боргу, визнано нечиним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 2 червня 2016року.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 придбана на кошти запозичені у ОСОБА_15 відповідно до розписки від 6 серпня 2012року . Тобто спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Посилання позивача на наявність коштів у подружжя на придбання спірних квартир, а саме наявної заробітної плати за 2004-2009р.р. у розмірі 81000,00 доларів США, отримання доходу від оренди двох квартир в Умані та двох квартир,які знаходяться на території Російської федерації та в подальшому отримання орендної плати від квартири АДРЕСА_9 . Суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки посилання на отримання доходу від оренди квартир не підтверджені належними та допустимими доказами (договорами оренди за зазначений період та отриманням відповідної вартістю орендної плати за період за 2004-2009р.р.). Щодо наявної заробітної плати позивача та відповідача, суд не приймає її до уваги, оскільки в період 2009 -2012 р.р. подружжям було придбано нерухоме майно на території Російської федерації гараж вартістю 325000рублів, та автомобіль Лексус за 50000,00доларів США, на підтвердження чого позивач в день придбання автомобіля було знято 40000,00 доларів з валютного рахунку. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази зняття коштів з рахунків або декларування коштів при перетині кордону та ввезення їх на територію України з Російської федерації. Також, позивачем спірне майно не декларувалось в декларації що вона подавала щорічно щодо наявного майна у власності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановлення презумпції спільного майна подружжя ОСОБА_7 , а саме квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , оскільки відповідачем було доведено факт купівлі зазначеного майна за особисті позичені кошти, які він в подальшому самостійно повертав стягувачам. А також тим фактом, що судом не встановлено наявність знаходження на території України спільних грошових коштів подружжя та їх кількість необхідна для придбання трьох квартир.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання права спільної сумісної власності подружжя квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 не підлягають задоволенню.

09 грудня 2015 року ОСОБА_7 уклав договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 , зазначену квартиру купила ОСОБА_16 .

В подальшому квартиру АДРЕСА_4 було ОСОБА_4 відчужено по договору купівлі- продажу від 6 січня 2016 року, покупцем квартири став ОСОБА_17 .

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі СК України) при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 9 грудня 2015 року, оскільки судом встановлено, що зазначена квартира була придбана за особисті кошти відповідача ОСОБА_3 , а права позивача в даному випадку не порушені. А тому, відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Також, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 6 січня 2016 року, оскільки позивач не є стороною зазначеного договору, та при його укладанні її майнові права не були порушені, а тому відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

05 січня 2016 року ОСОБА_7 укладено два договора дарування квартири АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 , що укладені між відповідачем ОСОБА_7 - дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим.

Згідно договору іпотеки від 30 січня 2016року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 в іпотеку квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.192-193).

Згідно договору іпотеки від 30 січня 2016року ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 (т.3 а.с.78-79).

Суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для визнання недійсними договорів дарування квартири АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 ,оскільки судом встановлено, що зазначені квартири придбані за особисті кошти відповідача ОСОБА_3 , а права позивача в даному випадку не порушені. А тому, відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.07.2017 р. (суддя Цимбал І.К.) позов про поділ майна подружжя було задоволено та визнано договори дарування квартир АДРЕСА_2 удаваними правочинами, визнано квартири АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_4 спільно нажитим майном подружжя та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вищевказаних квартир.

Апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про витребування майна не підлягають задоволенню, оскільки майнові права позивача не порушено, крім того, позивач у своїх позовних вимогах не зазначив на користь кого здійснити таке витребування.

Також, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про реєстрацію заборони за договорами іпотеки №27805976 від 13 січня 2016 року, на квартиру АДРЕСА_2 та №27807761 від 13 січня 2016 року на квартиру АДРЕСА_3 не підлягають задоволенню, оскільки при наявності дійсних договорі іпотек, відсутні підстави для скасування записів у реєстрі. Крім того, права позивача при здійсненні зазначених записів не порушені, оскільки спірне майно належало на праві особистої власності відповідачу ОСОБА_3 ..

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача не були порушені відповідачами.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що відповідно до положень ст. 60 СК України, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідач надав суду докази щодо придбання на території України спірного майна за особисті кошти. За таких обставини права позивача при укладанні відповідачами правочинів не порушені.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову, апеляційний суд приходить до висновку, що судові витрати на користь позивача стягненню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черповицької Інни Юріївни про визнання недійсним договорів, витребування майна та визнання права власності відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2020 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіІ.В. Іванова О.І. Сліпченко