Рішення

від 30.11.2020 по справі 910/11455/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2020Справа № 910/11455/20 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом до проКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" Комунального підприємства "Київжитлоексплуатація" про стягнення 151 818,50 грн Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (надалі - позивач, КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Комунального підприємства "Київжитлоексплуатація" (надалі - відповідач, КП "Київжитлоексплуатація") про стягнення суми заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 144 576, 77 грн, а також пені в сумі 5 737, 12 грн, інфляційних втрат в сумі 728, 35 грн та 3% річних в сумі 776,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, який є балансоутримувачем приміщення загальною площею 319,5 кв. м. у будинку № 22 літ. А на вул. Академіка Курчатова у м. Києві, безпідставно використовує теплову енергію за вказаною адресою та відповідно зобов`язаний відшкодувати її вартість позивачеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/11455/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

22.09.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження звернення до відповідача з пропозицію про укладення відповідного договору з централізованого постачання гарячої води. Поряд із тим відповідач зазначає, що він фактично не споживає послуги, оскільки приміщення загальною площею 319,5 кв. м. у будинку №22 літер. А на вул. Академіка Курчатова у м. Києві передано у користування Громадській організації "Крок у світле майбутнє", яка відповідно до умов договору оренди, укладеного між вказаною Громадською організацією і відповідачем, зобов`язалась сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг. Також відповідач зазначив, що долучені позивачем до позовної заяви акти надання послуг - не підписані з боку відповідача, при тому що позивачем не вказано підстави для визначення тарифу та обсягів споживання гарячої води в наданому ним розрахунку заборгованості та не обґрунтовано підстав для нарахування пені. З урахуванням вищевикладеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

16.10.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив з урахуванням пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України до 23.10.2020.

Розглядаючи дану справу вцілому, а також надане позивачем клопотання про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив, судом враховано, що згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

В подальшому, Кабінетом Міністрів України було винесено ряд постанов, а саме - постанови № 239 від 25.03.2020, № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020 та № 956 від 13.10.2020, відповідно до яких термін карантину неодноразово подовжувався та станом на момент розгляду даної справи термін карантину продовжено до 31.12.2020.

Між тим, 02.04.2020 набули чинності зміни до Господарсько-процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ". Згідно вказаного Закону пункт 4 Прикінцевих положень ГПК України викладений в наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020, було внесено зміни до пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, та викладено його у наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Вказаний Закон набув чинності 17.07.2020.

Поряд із тим, суд враховує положення статті 64 Конституції України якою передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану. Відтак право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Водночас, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе продовжити позивачеві процесуальний строк для подання відповіді на відзив до 23.10.2020.

Так, 27.10.2020 засобами поштового зв`язку від позивача до суду надійшла відповідь на відзив від 23.10.2020 № 7/1-2597, у якій він зазначив, що відповідач є балансоутримувачем та особою, якій передані в оперативне управління приміщення загальною площею 319,5 кв. м. у будинку №22 літер. А на вул. Академіка Курчатова у м. Києві, а відтак відповідач є споживачем гарячої води у розумінні приписів Закону України "Про комунальні послуги" і саме він несе об`явок щодо оплати її вартості. Також позивач зауважив, що договір оренди, на підставі якого згадане вище приміщення перебувало у користуванні Громадської організації "Крок у світле майбутнє" є розірваним відповідно до рішення суду у справі № 910/13338/18 і при цьому відповідно до наданих позивачем актів обстеження, а також як встановлено державним виконавцем під час виконання рішення суду по згадані справі, Громадська організація "Крок у світле майбутнє" відсутня в приміщенні будинку №22 літер. А на вул. Академіка Курчатова у м. Києві станом на 12.04.2019.

09.11.2020 від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, у яких він зазначив, що не є балансоутримувачем будинку №22 літер. А на вул. Академіка Курчатова у м. Києві, при тому що виходячи з положень Законів України "Про комунальні послуги" та "Про теплопостачання", балансоутримувач не є суб`єктом правовідносин у спірній сфері, а окрім того, Правила користування тепловою енергією, на які посилається позивач - не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води. При цьому відповідач наголошує, що він не є споживачем комунальних послуг і приміщення досі перебуває у користуванні Громадської організації "Крок у світле майбутнє". Також відповідач зазначив що в матеріалах справим відсутні докази щомісячного зняття показань з приладів комерційного обліку (лічильників), на підставі яких можливо встановити обсяг споживаної гарячої води.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, з урахуванням наявного у сторін права на продовження відповідних процесуальних строків у зв`язку із запровадженням карантину, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 за № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарського діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії у місті Києві здійснює КП "Київтеплоенерго".

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що на підставі наявної інформації в позивача відносно того, що КП "Київжитлоексплуатація" являється балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 22-А, позивач повідомив відповідача про необхідність укладення договору про надання послуги з централізованого постачання гарячої води за вказаною адресою (на підтвердження чого позивач надав копію листа від 22.05.2020) та поряд із тим, з метою врегулювання спору в досудовому порядку позивач на адресу відповідача направив вимогу від 22.04.2020 за №30/1/5231 щодо сплати заборгованості в сумі 144 576,77 грн., у відповідь на яку відповідач надав відповідь листом від 28.05.2020 в якому зазначив, що дійсно являється балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 22-А та водночас зазначив, що не є споживачем послуг з централізованого постачання гарячої води у даному будинку.

З урахуванням вищевикладеного та з посиланням на приписи ст. ст. 19, 20 Закону України "Про теплопостачання", ст. ст. 1, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 за № 1875-IV та Правил користування тепловою енергією, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 144 576, 77 грн за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року, а також пеню в сумі 5 737, 12 грн, інфляційні втрати в сумі 728, 35 грн та 3% річних в сумі 776,26 грн.

Між тим, суд зауважує, що згаданий вище Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 за № 1875-IV, на який посилається позивач, втратив чинність на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 за № 2189-VIII, який було введено в дію з 01.05.2019, а відтак, з огляду на те, що спірні правовідносини сторін припадають на період з листопада 2019 року по квітень 2020 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 за № 2189-VIII (надалі - Закон України "Про житлово-комунальні послуги").

Так, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

За визначенням, що міститься статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

Водночас слід розрізняти послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, які регулюються приписами статті 21 та 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відповідно.

При цьому, вичерпне визначення послузі з централізованого постачання гарячої води міститься у Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, відповідно до якого централізоване постачання холодної та гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Разом із тим, позивач просить суд стягнути саме заборгованість за надані послуги з централізованого постачання гарячої води (а не заборгованість за послуги з теплопостачання), при цьому посилаючись на приписи означених вище нормативно-правових актів, які втратили силу та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин на момент їх виникнення.

З урахуванням вищевикладеного, суд приймає до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, відповідно до якої саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З урахуванням вищевикладеного, суд приймає до уваги ч. 4 ст. 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яка визначає, що послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Поряд із тим, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З наведених положень законодавства вбачається, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг (в даному разі послуги з централізованого постачання гарячої води) - не звільняє відповідача, як споживача даних послуг, від обов`язку оплати за фактично спожиті комунальні послуги.

Водночас, позивачем повинно бути доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх (достовірних та вірогідних) доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов`язання з оплати таких послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19.

Так, відповідно до наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19.02.2009 за №31, копія якого міститься в матеріалах справи, за відповідачем закріплено на праві господарського відання приміщення на вул. Академіка Курчатова, 22 площею 320,00 м 2 .

При цьому, як вбачається із акту №10 обстеження нежилих приміщень будинку №22 на вул. Академіка Курчатова, копія якого також міститься в матеріалах справи, приміщення прийнято відповідачем на баланс та за результатами проведеної інвентаризації та Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення громадського призначення вбудовані у житловий будинок №22, вул. Курчатова Академіка у м. Києві станом на 20.11.2014, відповідно до якого площа приміщень склала 319,5 м 2 .

Згідно ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 22-А площею 319,5 м 2 перебуває у відповідача на праві господарського відання, саме відповідач, як користувач та розпорядник нежитлового приміщення несе зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг, що надаються для утримання та використання приміщення. При цьому той факт, що термін "балансоутримувач" є відсутнім у чинному Законі України "Про житлово-комунальні послуги" - не змінює права та обов`язки відповідача, як особи, за якою згадане приміщення закріплене на праві господарського відання.

Відповідач, у свою чергу, вказує на те, що він фактично не споживає послуги, у зв`язку з тим, що вбудовані нежилі приміщення загальною площею 319,5 м 2 у будинку №22-А на вул. Академіка Курчатова передано у користування Громадській організації "Крок у світле майбутнє" за актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2016 на підставі договору №2311 від 22.12.2016 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Громадською організацією "Крок у світле майбутнє" та відповідачем (далі - договір оренди №2311 від 22.12.2016).

Умовами згаданого договору оренди №2311 від 22.12.2016 передбачено, що орендар (Громадська організація) зобов`язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.) за тарифами, які у встановленому порядку відшкодовують повну вартість їх надання (п.4.2.12 договору оренди №2311 від 22.12.2016).

Так, за змістом приписів ст. ст. 759, 760 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним на момент укладення договору оренди №2311 від 22.12.2016).

При цьому балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 за № 1875-IV, який був чинним на момент укладення договору оренди №2311 від 22.12.2016).

Таким чином, з моменту укладення згаданого вище договору оренди №2311 від 22.12.2016, саме відповідач, як підприємство-балансоутримувач, на праві господарського відання якого перебуває нежитлове приміщення загальною площею 319,5 м 2 у будинку №22-А на вул. Академіка Курчатова, передав на праві оренди своє право користування цим приміщенням Громадській організації "Крок у світле майбутнє" і з моменту вступу даного договору дію, в силу п. 4.2.12, Громадська організація, як орендар, прийняла на себе зобов`язання зі сплати комунальних послуг на підставі відповідних договорів, тобто стала споживачем житлово-комунальних послуг.

Разом із ти, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018, яке вступило в законну силу (повне рішення складено 13.12.2018) у справі № 910/13338/18 за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Громадської організації "Крок у світле майбутнє", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору оренди, виселення, було повністю задоволено позов та постановлено розірвати договір № 2311 від 22.12.2016 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладений Громадською організацією "Крок у світле майбутнє", Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація", а також виселити Громадську організацію "Крок у світле майбутнє" (02156, місто Київ, вулиця Курчатова, будинок 22-А, ідентифікаційний код 40281602) з нежилих приміщень площею 319, 50 кв.м., у тому числі на першому поверсі - 319, 50 кв.м. в будинку 22 літера А на вулиці Курчатова у місті Києві.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з моменту укладення договору оренди № 2311 від 22.12.2016 та до моменту його розірвання відповідно до рішення суду у справі № 910/13338/18 (повний текст якого складено 13.12.2018), Громадська організація "Крок у світле майбутнє" мала за даним договором обов`язок з компенсації вартості спожитих нею комунальних послуг. Водночас, слід зазначити, що із розірванням договору такий обов`язок припинився .

Поряд із тим, як зазначалося вище, навіть у разі відсутності відповідного договору про надання житлово-комунальних послуг (укладання якого передбачено в п. 4.2.12 договору оренди №2311 від 22.12.2016), в разі фактичного споживання таких послуг, споживач, протягом терміну дії договору (до моменту його розірвання згідно рішення суду) мав сплатити їх вартість.

Зазначене також закріплено у ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно якої відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

При цьому, специфіка житлово-комунальних послуг виключає можливість коригування виконавцем послуг обсягу (переліку) послуг для кожного споживача окремо та відповідно виключає можливість відмовитися споживачу від оплати відповідних послуг.

Разом із тим, факт споживання таких послуг має бути належним чином підтверджений.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.

Пунктом 64 згаданого Порядку формування тарифів передбачено, що тарифи на послуги з постачання гарячої води формуються виходячи з вартості теплової енергії, розрахованої відповідно до вимог цього Порядку, згідно із затвердженими тарифами для відповідної категорії споживачів у відповідній територіальній громаді, затвердженими тарифами на послуги з централізованого водопостачання, що використовуються для надання послуг з постачання гарячої води, з урахуванням втрат теплової енергії та води в мережах постачання гарячої води, визначених в установленому законодавством порядку відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших документів щодо нормування витрат та втрат ресурсів, якими передбачені особливості технологічних процесів конкретного виробництва, а також частини витрат на утримання (обслуговування) та ремонт систем автономного опалення та/або індивідуальних теплових пунктів (за їх наявності).

Також стаття 1 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначає, що комерційний облік комунальних послуг - це визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги;

Так, в матеріалах справи містяться копії актів прийняття на комерційний облік лічильника гарячого водопостачання, а також акт про комплексне обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень за адресою: вул. Академіка Курчатова, 22 від 25.07.2017 за № 15/07-142, зі змісту яких вбачається, що від імені споживача - Громадської організації "Крок у світле майбутнє" було прийнято засоби обліку (лічильники) - ЛК-15-Г № 7041318 та № 7035970.

Також в матеріалах справи міститься акт обстеження № 6-01/104 від 30.01.2019 (що складений позивачем) та акти обстеження № 6-04/047 від 12.04.2019 та № 6-10/121 від 30.10.2019 (що складені позивачем та за участі інженера Житлово-експлуатаційної дільниці № 303 Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва"), зі змісту яких вбачається, що за адресою: вул. Курчатова, 22 Громадська організація "Крок у світле майбутнє" відсутня та поряд із тим - у актах зафіксовано показання згадуваних вище засобів обліку ЛК-15-Г № 7041318 та № 7035970.

Також, в матеріалах справи міститься акт державного виконавця від 06.05.2019 за № 584319, що складений в рамках виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019, який був виданий на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у справі № 910/13338/18 (в частині виселення з приміщення) зі змісту якого вбачається, що Громадська організація "Крок у світле майбутнє" відсутня за адресою: вул. Курчатова, 22-А, своєї діяльності за даною адресою не здійснює та натомість, за вказаною адресою проживають переселенці із зони АТО в кількості 25 осіб.

Доказів перебування та здійснення діяльності Громадської організації "Крок у світле майбутнє" у приміщенні загальною площею 319,5 м 2 у будинку №22-А на вул. Академіка Курчатова станом на момент розгляду справи по суті, матеріали справи не містять.

А відтак, при тому, що як зазначалося вище, договір оренди № 2311 від 22.12.2016 є розірваним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у справі № 910/13338/18, а також з огляду на те, що Громадська організація "Крок у світле майбутнє" фактично не перебуває за згаданою адресою, слід дійти висновку, що за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року (період за який позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість) саме відповідач мав нести зобов`язання зі сплати послуг з централізованого постачання гарячої води, оскільки він є підприємством, на праві господарського відання якого перебуває нежитлове приміщення загальною площею 319,5 м 2 у будинку №22-А на вул. Академіка Курчатова.

При цьому суд зауважує, що той факт, що Громадська організація "Крок у світле майбутнє" зареєстрована за вказаною адресою - не встановлює для неї обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг, позаяк в даному разі особою відповідальною за утримання приміщення є відповідач, як особа, у якої приміщення перебуває на праві господарського відання.

Поряд із тим, як згадувалося вище, факт надання послуг (зокрема послуг з централізованого постачання гарячої води), їх обсяг, вартість, а також настання у споживача строку виконання грошового зобов`язання з оплати таких послуг підлягає доведенню за допомогою належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Поряд із тим, згідно ч. 1. ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За приписами ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Водночас, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, критерії недопустимості доказів ЄСПЛ віддає на розсуд національному законодавцеві, утримуючись від пред`явлення конкретних вимог. Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна зробити висновок, що при вирішенні питання про недопустимість доказів, національні суди повинні мати на увазі можливість обвинуваченого оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, а також обставини в процесі збирання доказів, що дозволяють їх вважати неприпустимими (Постанови ЄСПЛ у справі "Ялло проти ФРН" від 11.07.2006, у справі "Биков проти РФ" від 10.03.2009). Більш того, при дослідженні і оцінці доказів суди повинні враховувати подані зауваження і доводи сторін по таких доказів. Тільки в такому випадку судовий розгляд на підставі п.1 ст.6 Конвенції 1950 можна вважати справедливим.

Поряд із тим, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Як зазначалося вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 144 576, 77 грн за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року .

При цьому в якості доказів надання послуг та їх вартості, позивач надав суду розрахунок заборгованості із зазначенням обсягу м 3 спожитої гарячої води, розмір тарифу та суму нарахування (з ПДВ, без ПДВ та коригування ПДВ - окремими колонками).

Також позивач надав акти надання послуг з централізованого постачання гарячої води від 30.11.2019, 31.12.2019, 31.01.2020, 29.02.2020 та акт звірки взаєморозрахунків, що завірені лише з боку позивача, а також рахунок на оплату послуг з централізованого постачання гарячої води від 31.03.2020 на суму 144 576, 77 грн.

Водночас, окрім розрахунку заборгованості, позивачем не наданого жодних належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження факту надання відповідачеві послуг з централізованого постачання гарячої води, а також їх обсягу за спірний період .

Як зазначалося вище, останній наявний у матеріалах справи акт обстеження (№ 6-10/121 від 30.10.2019) у якому зафіксовано показання засобів обліку ЛК-15-Г № 7041318 та № 7035970 за адресою вул. Академіка Курчатова, 22-А було здійснено до початку листопада 2019 року - першого місяця періоду, за який позивачем заявлено до стягнення заборгованість. Тобто доказів споживання відповідачем послуг за спірний період матеріали справи не містять .

За змістом приписів ст. 86 ГПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Разом із тим жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи з обставин даної справи та наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано обов`язок зі сплати послуг з централізованого постачання гарячої води у зв`язку із використанням нежитлового приміщення загальною площею 319,5 м 2 у будинку №22-А на вул. Академіка Курчатова у період з листопада 2019 року по квітень 2020 року, оскільки відповідач є особою, за яким вказане приміщення закріплене на праві господарського відання. Доказів на підтвердження наявності обов`язку інших осіб сплачувати послуги з централізованого постачання гарячої води матеріали справи не містять. Разом із тим, позивачем не доведено факт надання відповідачеві таких послуг у спірний період, а також не доведено їх обсяг.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав щодо оплати відповідачем вартості послуги з централізованого постачання гарячої води за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року, за захистом яких позивач звернувся до суду із даним позовом, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 144 576, 77 грн є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку із чим позов у зазначеній частині вимог не підлягає задоволенню.

А оскільки у позові в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 144 576, 77 грн судом відмовлено, то і вимоги в частині стягнення пені в сумі 5 737, 12 грн, інфляційних втрат в сумі 728, 35 грн та 3% річних в сумі 776,26 грн - також є необґрунтованими, як такі що є похідними від вимог в частині стягнення заборгованості за надані послуги (основного боргу).

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 126, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04.12.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко