Рішення

від 03.12.2020 по справі 917/1459/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2020 Справа № 917/1459/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О.І., розглянувши справу № 917/1459/20

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрологістик", вул. Лазаряна, 3, м. Дніпро,49010

до відповідача Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621

про стягнення 53 261,93 грн. заборгованості

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

07.09.2020 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрологістик" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" про стягнення 53 261,93 грн. заборгованості.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №0386-СН від 04.12.2018 року в частині розрахунків за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області суду від 08.09.2020 року на підставі ст. 174 ГПК України позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення такої ухвали для усунення недоліків.

24.09.2020 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 07.10.2020 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1459/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

05.11.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. В поданому відзиві відповідач вказує на те, що вимоги про сплату основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних по видатковим накладним №1613 від 25.10.2019 року на суму 879,98 грн. та №1775 від 22.11.2019 року на суму 2198,00 грн. є безпідставними, оскільки асортимент, ціна товару, який передавався за даними видатковими накладними не було погоджено умовами договору поставки та специфікаціями. Також при нарахуванні пені позивачем не враховано положення ч.6 ст. 232 ГК України, а інфляційні нараховані за неповний місяць. Крім того відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення розміру пені на 100% на підставі ч.1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Також відповідач повідомив суду, що підприємством відповідача змінено найменування ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на АТ "Кременчуцький сталеливарний завод" згідно рішення загальних зборів ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" №2/2020 від 09.10.2020 року та просить суд на підставі ст. 52 ГПК України замінити назву відповідача на АТ "Кременчуцький сталеливарний завод". На підтвердження викладеного відповідачем надано нову редакцію статуту АТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ "Кременчуцький сталеливарний завод".

Частиною 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст.108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

Стаття 83 ЦК України, яка має назву "Організаційно-правові форми юридичних осіб", визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи.

У ст. 152 ЦК України зазначено, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов`язковою складовою найменування акціонерного товариства.

З аналізу зазначених положень слідує, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Отже, зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією.

Водночас, зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Отже, у даному випадку саме заміна особи у відносинах, щодо яких виник спір, не відбулася, і є підстави змінити найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на Акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод".

30.11.2020 року на електронну пошту суду від позивача до суду надійшов лист, в якому позивач повідомив суду, що оригінал відповіді на відзив та оригінал підтвердження відправлення копії відповіді на відзив надіслані на адресу суду за допомогою поштового зв`язку 29.11.2020 року. До даного листа позивачем додано фото фіскального чеку та опису вкладення які підтверджують відправлення копії відповіді на відзив відповідачу.

Суд не приймає та не розглядає вказаний лист, оскільки він оформлений з порушенням вимог Законів України "Про електронні довірчі послуг", "Про електронні документи та електронний документообіг" та приписів ГПК України.

Згідно ч.8 ст. 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Надісланий позивачем лист з фото додатками не підписані електронним підписом, про що уповноваженим працівником суду вчинено відмітку на поданому листі.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Поданий електронний документ не містить необхідних реквізитів, що надають йому юридичної сили, зокрема, електронного цифрового підпису автора.

Станом на момент прийняття рішення оригінал листа від позивача до суду не надійшов.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

04.12.2018 року між Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрологістик" (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №0386-СН (арк. с. 16-20).

Умовами даного договору сторони погодили наступне:

- в порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (п.1.1. договору);

- найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією - (ями) (надалі іменується "специфікація"), що є додатками до цього договору. Специфікації до договору складаються з назв товару викладених з урахування термінів на російській мові (п. 1.2. договору);

- специфікація №1 (згідно тексту договору) (п.1.3. договору);

- загальна ціна договору за цим договором становить 187 297,86 грн. (п.1.4. договору в редакції додаткової угоди №6 від 11.10.2019 року);

- поставка товару за цим договором здійснюється у такі строки: до 30 календарних днів з дати отримання постачальником узгодження договору (п.2.1. договору);

- датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної, або дата на товарно-транспортній накладній перевізника, або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу (п. 2.4. договору);

- розрахунки за товар здійснюються протягом 30 календарних днів з дати поставки (п. 6.1. договору);

- оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі (п. 6.2. договору);

- у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла під час порушення грошового зобов`язання від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 10.5. договору).

12.03.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору поставки №0386-СН (арк. с. 21). Даною додатковою угодою сторони доповнили договір специфікацією №2.

10.04.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду №2 до договору поставки №0386-СН (арк. с. 22). Даною додатковою угодою сторони доповнили договір специфікацією №3.

22.05.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду №3 до договору поставки №0386-СН (арк. с. 23). Даною додатковою угодою сторони доповнили договір специфікацією №4.

22.05.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду №4 до договору поставки №0386-СН (арк. с. 24). Даною додатковою угодою сторони доповнили договір специфікацією №5.

04.09.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду №5 до договору поставки №0386-СН (арк. с. 25-26). Даною додатковою угодою сторони доповнили договір специфікацією №6.

11.10.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду №6 до договору поставки №0386-СН (арк. с. 27). Даною додатковою угодою сторони доповнили договір специфікацією №7.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивачем було поставлено відповідачу товар в на загальну суму 152 003,62 грн., що підвереджується підписаними між сторонами видатковими накладними (арк. с. 32-56).

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого за договором товару здійснив лише частково в сумі 106 228,20 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (арк. с. 57-74). Отже за відповідачем рахується неоплачена заборгованість за отриманий за договором товар в сумі 45 775,42 грн.

Позивачем на адресу відповідача за допомогою електронної пошти було направлено листи за вих. № 26/02-5 від 26.02.2020 року та № 18/03-3 від 18.03.2020 року з вимогами погасити існуючу заборгованість за договором в сумі 45 775,42 грн. (арк. с. 75-78).

04.06.2020 року, позивач на адресу відповідача за допомогою поштового зв`язку повторно направлено лист від 03.06.2020 року з вимогою погасити існуючу заборгованість за договором в сумі 45 775,42 грн. (арк. с. 79-84). Зазначені листи залишені відповідачем без відповіді та реагування.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 53 261,93 грн. заборгованості за договором поставки №0386-СН від 04.12.2018 року, яка складається з: 45 775,42 грн. основного боргу, 5 741,37 грн. пені, 918,02 грн. 3% річних та 827,12 грн. інфляційних (розрахунок в тексті позовної заяви).

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію договору поставки №0386-СН від 04.12.2018 року; копії додаткових угод №1,2,3,4,5,6 від 12.03.2019 року, від 10.04.2019 року, від 22.05.2019 року, від 14.08.2019 року, від 04.09.2019 року, від 11.10.2019 року; копію витягу з ЄДР; видаткові накладні: №470 від 12.04.2019 року, №504 від 18.04.2019 року, №505 від 18.04.2019 року, №510 від 19.04.2019 року, №511 від 19.04.2019 року, №517 від 22.04.2019 року, №533 від 23.04.2019 року, №534 від 23.04.2019 року, №600 від 08.05.2019 року, №848 від 24.06.2019 року, №849 від 24.06.2019 року, №909 від 04.07.2019 року, №909 від 04.07.2019 року, №946 від 15.07.2019 року, №980 від 19.07.2019 року, №1019 від 26.07.2019 року, №1020 від 26.07.2019 року, №1286 від 05.09.2019 року, №1303 від 09.09.2019 року, №1368 від 19.09.2019 року, №1469 від 04.10.2019 року, №1500 від 08.10.2019 року, №1613 від 25.10.2019 року, №1775 від 22.11.2019 року, №1943 від 18.12.2019 року, №1968 від 23.12.2019 року; копії платіжних доручень; копії листів вимоги вих. № 26/02-5 від 26.02.2020 року та за вих. № 18/03-3 від 18.03.2020 року; копії листів вимоги від 03.06.2020 року з доказами направлення та вручення.

На підтвердження своїх заперечень проти позову відповідач надав наступні докази: контр розрахунок суми боргу, інфляційних, 3% річних та пені; копії наказів про організацію роботи з 01.2020 по 11.2020 року; копію витягу з ЄДР.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував зобов`язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару в загальній сумі 152 003,62 грн., тоді як відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором повністю не оплатив отриманий товар і заборгованість останнього складає 45 775,42 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару і позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що поставка товару за видатковими накладними №1613 від 25.10.2019 року на суму 879,98 грн. та №1775 від 22.11.2019 року на суму 2198,00 грн. відбулась не рамках договору поставки №0386-СН від 04.12.2018 року, оскільки асортимент, ціна товару, який передавався за даними видатковими накладними не були погоджені умовами договору поставки та специфікаціями, відхиляється судом з огляду на: прийняття відповідачем товару за видатковими накладними №1613 від 25.10.2019 року на суму 879,98 грн. та №1775 від 22.11.2019 року на суму 2198,00 грн. без зауважень; відсутність додаткових угод сторін чи заяв відповідача про розірвання або припинення дії договору поставки №0386-СН від 04.12.2018 року. Відповідачем не подано суду доказів існування інших позадоговірних правовідносин між сторонами щодо предмету позовних вимог.

Крім того, видаткові накладні №1613 від 25.10.2019 року на суму 879,98 грн. та №1775 від 22.11.2019 року на суму 2198,00 грн. містять посилання на договір поставки №0386-СН від 04.12.2018 року.

З огляду на зазначене у суду відсутні підстави вважати, що поставка товару за дослідженими судом видатковими накладними була позадоговірною.

Таким чином, відповідач підписавши договір поставки №0386-СН від 04.12.2018 року, видаткові накладні, взяв на себе зобов`язання з оплати отриманого від позивача товару.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

У пункті 10.5. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла під час порушення грошового зобов`язання від суми заборгованості за кожний день прострочення.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі вищевикладеного позивачем заявлено до стягнення з відповідача:

- 5741,37 грн. пені за період з 13.12.2019 року по 17.08.2020 року;

- 918,02 грн. 3% річних за період з 13.12.2019 року - 17.08.2020 року;

- 827,12 грн. інфляційних за період з 13.12.2019 року - 17.08.2020 року.

Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних, суд звертає увагу на наступне.

При нарахуванні пені, 3% річних та інфляційних за періоди з 13.12.2019 року по 17.08.2020 року (на заборгованість за поставлений товар в загальній сумі 45 775,42 грн.) позивачем не вірно визначено початок перебігу строку прострочення, а саме без врахування положень пункту 6.1. договору та ст. 254 ЦК України.

Так, п. 6.1. договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Крім того при нарахуванні пені позивачем не враховано приписи п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням вищевикладеного за перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3", до стягнення підлягає пеня в сумі 4 162,85 грн. грн., 3% річних в сумі 864,35 грн. та інфляційні в сумі 460,03 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 100% на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.

В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що з січня 2020 року підприємство відповідача знаходиться у складному фінансовому становищі. В зв`язку з відсутністю збуту зупинено виробництво та підприємство перебуває у вимушеному простої. На підтвердження викладеного відповідачем надано копії наказів про організацію роботи.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Отже, враховуючи майновий стан сторін, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, врахувавши інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним.

Відмовляючи у зменшенні пені, судом також враховано, що надмірне зменшення розміру пені взагалі нівелює її значення як засобу забезпечення виконання зобов`язання (Постанова КГС ВС від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19).

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару і позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 45 775,42 грн., пені в сумі 4162,85 грн., 3% річних в сумі 864,35 грн. та інфляційних в сумі 460,03 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129,232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Замінити найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на Акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод".

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621, ідентифікаційний код 05756783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрологістик" (вул. Лазаряна, 3, м. Дніпро,49010, ідентифікаційний код 36440789) 45 775,42 грн. основного боргу, 4162,85 грн. пені, 864,35 грн. 3% річних, 460,03 грн. інфляційних та 2023,10 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення підписано 03.12.2020 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О. М. Тимощенко