Постанова

від 03.12.2020 по справі 640/7025/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7025/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамар-Крокус" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамар-Крокус" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стамар-Крокус" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 18.01.2019 року №00000601402 та №00000591402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

02 жовтня 2020 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамар-Крокус" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" за період з 01.09.2016 року по 30.09.2016 рік, ТОВ "ЮНІВЕС-ІНВЕСТ" за період з 01.11.2016 року по 30.11.2016 рік, ТОВ "ФЕЛОРІС-ПЛЮС" за період з 01.09.2017 року по 31.10.2017 рік, за наслідком якої складено акт перевірки від 21.12.2018 року №851/26-15-14-02-04/21532356 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки вказано про наступні порушення:

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44 , підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 73272,00 грн., у тому числі за 2016 рік - 28133,00 грн.; за 2017 рік - 45139,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 73695,00 грн., в тому числі: вересень 2016 року - 14375,00 грн., листопад 2016 року - 11674,00 грн., жовтень 2017 року - 47646,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 18.01.2019 року №00000591402, у відповідності до якого ТОВ "Стамар-Крокус" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 73272,00 грн. та за штрафами (фінансовими) санкціями у розмірі 36636,00 грн .;

- податкове повідомлення-рішення від 18.01.2019 року №00000601402, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 73695, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 36848,00 грн.

Не погоджуючись із спірними рішеннями ТОВ "Стамар-Крокус" подано скаргу, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 26.03.2019 року №14063/6/99-11-04-02-25 оскаржувані рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі також ПК України) прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно зі статтею 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" укладено договір №509 від 05.09.2016 року, предметом якого є виготовлення виконавцем поліграфічної продукції замовленої замовником, на умовах вказаних у відповідному додатку (далі - договір №509).

Згідно із пунктом 2.1 договору №509 сума договору складає 86 250, 00 грн.

До договору №509 сторонами складено та підписано додаток №1, у відповідності до якого виконавець виготовляє каталог (216 стр. 2010х296 1+1, внутрішній блок 90гр/кв.м, обложка 250гр/кв.м., кріплення термобіндер) у кількості 1150 штук на загальну вартість продукції з урахуванням ПДВ - 86250,00 грн.

На виконання договору №509 сторонами складено та підписано видаткову накладну №181 від 30.09.2016 року.

ТОВ "Стамар-Крокус" на підтвердження реальності взаємовідносин з ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" надано також податкову накладну №181/1 від 30.09.2016 року, оборотно-сальдову відомість по рахунку 201 за 30.09.2016 рік, картку рахунку 201 за 30.09.2016 рік по 31.12.2016 рік, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за 30.09.2016 рік по 11.12.21016 рік, картка рахунку №631 за 30.09.2016 рік по 11.12.21016 рік, подорожній лист №142 легкового автомобіля від 30.09.2016 року, виписку з рахунку, податкову декларацію та квитанцію про її реєстрацію.

Між тим, як зазначено в акті перевірки, висновок контролюючого органу в частині нереальності здійснення господарської операції ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" базується на наявному вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року по справі № 755/4734/17.

Даним рішенням встановлено обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком Окружного адміністративного суду мста Києва, що вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року у справі № 755/4734/17 безумовно не свідчить про те, що спірна господарська операція між позивачем та ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" мала нереальний характер. Дослідженню в даному випадку підлягають надані ТОВ "Стамар-Крокус" первинні документи.

В свою чергу, у документах по взаємовідносинам з ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" відсутні в матеріалах справи технічного завдання, актів виконаних робіт, проб продукції та й відповідної продукції.

ТОВ "Стамар-Крокус" не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної жодних пояснень щодо обставин транспортування відповідної продукції, належних та достатніх доказів на підтвердження факту оплати продукції (платіжних доручень). В свою чергу, наданий позивачем подорожній лист не дає можливість ідентифікувати, що саме перевозив легковий автомобіль.

В той же час предметом договору №509 було виготовлення поліграфічної продукції.

Згідно КВЕД поліграфічна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг відноситься до групи 18, яка включає друкування такої продукції як газети, книги, періодичні видання, бланки, вітальні листівки та інша друкована продукція, а також пов`язані із ним допоміжні види діяльності, такі як палітурна справа, виготовлення друкарських форм та оброблення зображень. Друкування виконують із застосуванням різних технологій та на різних матеріалах.

Проте, серед видів діяльності ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" відсутній КВЕД 18, який дає останньому можливість здійснювати поліграфічну діяльність і надання пов`язаних із нею послуг.

Окрім цього, слід зазначити, що матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів щодо подальшої реалізації позивачем замовленої продукції та/або використання останньої у власній господарській діяльності.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність обставин реального виконання ТОВ "КАЛАБРІЯ ПЛЮС" умов договору №509.

Щодо взаємовідносини позивача із ТОВ "ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ" колегія суддів зазначає наступне.

Між ТОВ "Стамар-Крокус" та ТОВ "ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ" окремий договір поставки не укладався. На підтвердження реальності господарської операції по взаємовідносинам з ТОВ "ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ" позивачем надано до суду рахунок на оплату по замовленню №807 від 30.11.2016 року, у відповідності до якого позивачем замовлено DEX-31 Детектор на пари спирту ізопропилового у кількості 5 штук, ціна 11 6474, 07 грн. на загальну суму 58 370, 35 грн., з них ПДВ - 11 674,07 грн. Окрім цього, ТОВ "Стамар-Крокус" надано до суду видаткову накладну №ОУ0000097 від 30.11.2016 року, податкову накладну, подорожній лист №178 від 30.11.2018 року, відомості по рахунку 281, податкову декларацію.

Між тим, в акті перевірки вказано, що на даний час має місце кредиторська заборгованість, а висновок про нереальність господарської операції базується наявності допиту директора ТОВ "ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ" ОСОБА_2 , яка повідомила про не вчинення від її імені жодних господарських операцій.

Також, в акті перевірки вказано про те, що ТОВ "ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ" не мало можливості поставити позивачу DEX-31 Детектор на пари спирту ізопропилового, оскільки номенклатура товарів, які товариство придбавало у своїх контрагентів не відповідає товару, що був проданий ТОВ "Стамар-Крокус".

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи первинні документи колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ "Стамар-Крокус" не надано доказів прийняття товару на облік в ТОВ "Стамар-Крокус", передачі на склад чи фактичного використання у господарській діяльності та списання товарно-матеріальних цінностей.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутнє замовлення №807 від 30.11.2016 року на підставі якого сформовано рахунок на оплату.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що факт придбання, транспортування, зберігання та подальше використання у власній господарській діяльності позивача товару придбаного у ТОВ "ЮНІВЕСТ-ІНВЕСТ" не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Щодо взаємовідносини позивача із ТОВ "Фелоріс Плюс" колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки слідує, що висновок контролюючого органу щодо нереальності господарської операції позивача із ТОВ "Фелоріс Плюс" базується на наявності інформації від директора останнього про не здійснення від її імені будь-яких господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів спарви, між ТОВ "Стамар-Крокус" та ТОВ "Фелоріс Плюс" укладено договір №143 від 04.09.2017 року про надання робіт, послуг з комплектації та підготовки до метрологічної провірки газосигналізаторів, у відповідності до якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з комплектації та підготовки до метрологічної провірки газосигналізаторів (GAZEX), а замовник зобов`язується прийняти та оплати ти зазначені послуги на умовах цього договору (далі - договір №143).

Згідно із пунктом 3.1 наведеного договору по закінченню роботи виконавець подає замовнику акт здачі приймання робіт, послуг.

На виконання договору №143 сторонами складено та підписано акт надання послуг №143 від 29.09.2017 року, податкову накладну, відомість про рахунку №631. Розрахунок за договором №143 здійснено шляхом укладення сторонами та ТОВ "ТОРГЛЕЙС" договору №2/143 про заміну сторони у зобов`язанні за договором про надання робіт, послуг з комплектації та підготовки до метрологічної провірки газосигналізаторів №143 від 04.09.2017 року.

Проаналізувавши надані позивачем документи по взаємовідносинам із ТОВ "Фелоріс Плюс" по договору №143 колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що в матеріалах адміністративної справи відсутні докази перебування на обліку у ТОВ "Стамар-Крокус" газосигналізаторів (GAZEX), пояснень, яким чином здійснювалась передача (постачання) відповідних комплектів приладів кріплення (хомути, скоби, дюбеля, вінти, саморізи).

З урахуванням наведеного не можливо дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій за договором №143.

Також між позивачем та ТОВ "Фелоріс Плюс" укладено договір купівлі-продажу від 29.09.2017 року №144, у відповідності до якого продавець зобов`язується передати у власність продавця товари згідно рахунків-фактури (Специфікації) до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму в обумовлені цим договором (далі - договір №144).

На підтвердження реальності господарської операції за договором №144 позивачем надано до суду замовлення покупця №144 від 29.09.2017 року, видаткову накладну №144 від 29.09.2017 року, подорожній лист №145 від 29.09.2017 року, витяг із журналу довіреностей, податкову накладну відомості по рахункам, податкові декларації, договір №1/44 від 14.02.2018 року про заміну сторони у зобов`язанні за договором купівлі-продажу №144 29.09.2017 року, документи, щодо подальшої реалізації товару, а саме: видаткову накладну №1662 від 19.10.2017 року, довіреність №893 від 19.10.2017 року, видаткову накладну №1657 від 19.10.2017 року, довіреність №1406 від 18.10.2017 року, видаткову накладну №1740 від 21.11.2018 року, довіреність №346 від 21.11.2018 року.

Проте, ТОВ "Стамар-Крокус" не надано рахунків-фактури (специфікацій), довіреностей на отримання товару. Також наданий позивачем подорожній лист не дає можливості ідентифікувати, який саме товар перевозився легковим автомобілем.

Таким чином, факт придбання, транспортування, зберігання та подальше використання у власній господарській діяльності позивача товару придбаного ТОВ "Фелоріс Плюс" не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

В зв`язку з вищевикладеним, колегія судді вважає, що надані ТОВ "Стамар-Крокус" документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами того, що керівник ТОВ "Фелоріс Плюс", контрагента позивача, заперечує свою причетність до створення і діяльності товариства, свідчить про безтоварність останніх, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення позивачем пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44 , підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 73272,00 грн., у тому числі за 2016 рік - 28133,00 грн.; за 2017 рік - 45139,00 грн. та пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 73695,00 грн., в тому числі: вересень 2016 року - 14375,00 грн., листопад 2016 року - 11674,00 грн., жовтень 2017 року - 47646,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамар-Крокус" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.