Рішення

від 04.12.2020 по справі 227/1785/20

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.12.2020 227/1785/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кошлі А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Заварзіної Я.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Катранжи Дмитро Миколайовича, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (ЄУНСС №227/1785/20) , -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Катранжи Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі-позивач), звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якому просить визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народження таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 31.03.2020 року позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки сільського голови від 14.04.2020 року за вказаною адресою зареєстрований відповідач, який мешкав там до 2016 року після чого виїхав разом з особистими речами до іншої оселі. Наразі стороні позивача не відоме місце проживання відповідача, стосунків позивачка із відповідачем не підтримує, останній ігнорує вимогу знятися з реєстрації, участі в догляді за будинком не приймає, комунальні послуги не сплачує. Факт того, що відповідач відсутній понад встановлені строки в зазначеному приміщенні підтверджується довідкою сільського голови Павлової А.І.

В судовому засіданні позивач вимоги підтримала та додатково пояснила, що відповідач є її рідним братом, в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований він, його діти. На подвір`ї вказаного домоволодіння є гараж, в якому відповідач ремонтує автомобілі. В них була домовленість про продаж будинку, проте брат обіцяв знятись з реєстрації проте цього не зробив. Він тривалий час проживає в будинку АДРЕСА_1 . На грунті небажання відповідача добровільно знятися з реєстрації в них часто виникають конфлікти, відповідач провокує на скандали, ображає, навіть бив її. В будинку проживають його діти, 22 роки та 16 років. Сплату комунальних платежів відповідач не здійснює.

Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали пояснення про те, що спірний будинок є батьківським, зареєстрована в ньому позивач, відповідач та його діти, він проживав там з самого дитинства. Після смерті батьків відмовились від спадщини на користь позивача, потім вирішили продати будинок та гроші поділити між собою та третім братом. Останнім часом виникають суперечності з приводу зняття з реєстрації. Відповідач вказав, що у його власності не має іншого житла, будинок АДРЕСА_2 йому не належить, він за ним доглядає. В будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають його діти, він там також буває, вчить уроки з молодшим, топить піч, в подвір`ї вказаного домоволодіння є гараж, в ньому займається ремонтом автомобілів. Позов вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 показала суду, що працює головою Криворізького ОТГ, до складу якої входить Добропільська сільська рада, працює з 2016 року. В будинку АДРЕСА_1 зареєстрований відповідач, проте фактично проживає в будинку АДРЕСА_2 , оскільки бачила його неодноразово там, він також звертався за наданням допомоги у зв`язку з повінню та підтопленням домоволодіння АДРЕСА_2 . Довідку про те, що відповідач не проживає за адресою АДРЕСА_1 видано на підставі пояснень осіб, у вказаному будинку не була, була лише на подвір`ї.

Також в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , покази яких зводяться до того, що вони є мешканцями с. Добропілля, родину ОСОБА_13 знають давно, після смерті батьків між позивачем та відповідачем почалися сварки з приводу небажання останнього знятись з реєстрації з батьківського будинку, так як нібито хочуть продати вказаний будинок. Відповідача бачать за адресою АДРЕСА_2 , будує там гараж, проживає там. Також буває за адресою АДРЕСА_1 , там є стара хата яка використовується як майстерня, він там ремонтує автомобілі. Про те, чи є його речі в будинку АДРЕСА_1 не відомо так як були там давно. Окремо, син відповідача ОСОБА_10 показав, що батько приходить в будинок АДРЕСА_1 , займається з молодшим братом, раніше там проживав, проте у зв`язку зі сварками з позивачем ночує в будинку АДРЕСА_2 .

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ст. 12 ЦПК).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.01.2020 року ОСОБА_1 отримала у спадок житловий будинок АДРЕСА_1 . На земельній ділянці площею 0,0866 га., кадастровий номер 1422082200:02:000:0039. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом.

Відповідач зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з 17.05.1996 року, що підтверджується копією паспорта. У власності не має іншого житла, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав. Таким чином відповідач має достатні та триваючі зв`язки зі спірним будинком як конкретним місцем його проживання, що є підставою вважати спірний будинок житлом відповідача в розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

14.04.2020 року Добропільською сільською радою видано довідку № 385 про те, що ОСОБА_3 дійсно зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 . За вищевказаною адресою не мешкає більш ніж 3 роки. Підписано сільський голова ОСОБА_5 .

Водночас будь-який об`єктивний даних які б підтверджували зміст даної довідки суду не надано. Більше того, свідок ОСОБА_5 послалася на отримання таких відомостей з пояснень депутатів, сусідів, акт обстеження не складався. Тому зміст цієї довідки разом з поясненнями свідків має характер припущення.

Аналогічну оцінку суд надає показам свідків, які викладені у формі припущень та не підкріплені жодними доказами.

Окрім того, встановлені в ході судового розгляду справи обставини, такі як наявність суперечностей між сторонами, відеозаписи їх спілкування, їх пояснення свідчать про те, що фактично відповідач користується будинком АДРЕСА_1 , приходить на територію подвір`я, відвідує дітей. Тому викладені в позовній заяві аргументи про те, що позивачу не відоме його місце проживання, не підтримання з ним стосунків є таким, що не відповідає дійсності та спростоване встановленими в ході розгляду справи обставинами.

Окрім того, ані в позовній заяві ні в судовому засіданні позивач не пояснила яким чином факт реєстрації відповідача у її будинку порушує права та інтереси.

Визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, буде мати наслідком виселення останнього зі спірного будинку.

Відповідно до частини 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закон за рішенням суду.

За частиною 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім`ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Положеннями ст. 72 ЖК України, передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться судом.

Частинами 1 та 4 ст.156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

У п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 р. Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (з відповідними змінами) роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні справи щодо виселення особи чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі.

Обгрунтовуючи необхідність визнання відповідача таким, що втратив право користування будинком, позивач покликається на те, що на даний час відповідач не сплачує кошти за комунальні послуги, проте ці відомості не підтверджено жодним чином.

Конфлікти, які виникають між відповідачем та позивачем, не можуть, на думку суду, слугувати підставою для позбавлення відповідача права на житло, враховуючи підстави та предмет пред`явленого позову, тим більше, що негативну поведінку проявляють обидві сторони конфлікту.

Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд виходить з того, що ч. 5 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 3-15, 76, 82, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265 , 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Катранжи Дмитро Миколайовича, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2020 року.

Суддя А.О. Кошля

04.12.2020