Постанова

від 21.04.2021 по справі 227/1785/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 227/1785/20

Номер провадження 22-ц/804/731/21

П О С Т А Н О В А

Іменем У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі:

Судді-доповідача Никифоряка Л.П.

Суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла з цивільних правовідносин за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року (головуючий у суді першої інстанції Кошля А.О.), -

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом в якому виклала вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися будинком АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що вона є власником цього майна з якого відповідач виїхав без поважних причин в 2016 року до іншого житла та позивачу невідоме місце проживання відповідача, який понад встановлені строки відсутній в будинку.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року в позові відмовлено.

Рішенням суду встановлено, що відповідач проживав та був зареєстрований в спірному будинку, який належав батькам сторін у справі, з 17 травня 1996 року і набув право користування цим житловим приміщенням на правах члена сім`ї власників; згідно висновків суду не підтверджено обставин щодо наявності у відповідача іншого житла.

Також суд першої інстанції вважав встановленими обставини з приводу того, що ОСОБА_2 використовує спірний будинок та не втратив до нього правового інтересу.

Інший висновок суду зводиться до того, що позивач з відповідачем протягом певного часу вели спільне господарство, та отримане в порядку спадкування право власності на спірне житло у позивача після смерті батьків сторін не стало підставою для позбавлення відповідача права на це житло.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд неповно з`ясував обставини справи та не врахував що на підставі наявних у справі доказів підтверджено, що відповідач використовує будинок не для проживання; та суд не дав оцінки тим обставинам що ОСОБА_2 не бере участі в утриманні будинку і не сплачує за комунальні послуги.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягало в тому, що суд не врахував обставин підтверджених показами свідків з приводу того, що в рахунок свого права на проживання в будинку відповідач отримав кошти в розмірі 110000,00грн за земельний сертифікат, після чого мав знятися з реєстрації та усної домовленості не дотримався.

Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до неможливості надання суду всіх необхідних доказів через неправомірну поведінку представника.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши в режимі відеоконференції пояснення позивача, за відсутності відповідача повідомленого про час та місце судового розгляду належним чином, також за відсутності представника відповідача в клопотанні якому про відкладення розгляду справи відмовлено, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

31 березня 2020 року ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 отримала у спадщину житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0866га, кадастровий номер 1422082200:02:000:0039 /свідоцтво про право на спадщину за заповітом а.с.11, витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності а.с.12,13/.

Згідно довідки Криворізької сільської ради Добропільського району від 27 травня 2020 року № 404/01-21 місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване в будинку АДРЕСА_1 /а.с.17/.

За відомостями виконавчого комітету Добропільської сільської ради по місцю реєстрації в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не проживає більше трьох років /довідка від 14 квітня 2020 року № 385 а.с.14/.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - відсутні відомості про нерухоме майно належне ОСОБА_2 /а.с.82/.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права.

За змістом статті 156 Житлового кодексу України - ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Стаття 391 Цивільного кодексу України проголошує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На підставі статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За обставинами у справі, приживання в спірному будинку відповідача, як сина спадкодавця та в подальшому як рідного брата власника будинку, суд першої інстанції обґрунтовано розцінив як набуття права користування власністю що пов`язане із сімейними, родинними відносинами на підставі статті 405 ЦК України.

Поняття члена сім`ї міститься в Сімейному кодексі України та Житловому кодексі України, згідно з положеннями яких рідні брат та сестра належать до сім`ї своїх батьків. Беззаперечним є та обставина, що позивач та відповідач є рідними братом та сестрою, чого сторони не оспорювали в ході судового розгляду.

Отже вирішальним для розгляду даної справи є з`ясування обставин чи вибув відповідач із займаного житла, на яких підставах і чи узгоджувалися такі дії з його волевиявленням та втратою інтересу до спірного майна.

За змістом наведеного чинного законодавства початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Зібрані письмові докази вказують на те, що відповідач вважає будинок АДРЕСА_1 місцем свого постійного проживання.

Підтвердженням проживання в спірному будинку відповідача на правах членів сім`ї є та обставина що останній проживав в будинку протягом тривалого часу, з своїми батьками (спадкодавцями) та відсутні відомості про наявність в нього іншого житла.

Зокрема відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні відомості про інше майно належне ОСОБА_2 .

В судовому засіданні ствердження позивача про залишення ОСОБА_2 житла та його відсутність в цьому житлі протягом більш як трьох років спростовуються зібраними у справі доказами, чого фактично не спростовувала позивач, яка пояснювала, що відповідач використовує будинок не для проживання.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставини, виключно якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, щодо залишення ОСОБА_2 спірного будинку та переїзду на інше місце проживання.

Також обставини, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги щодо ухилення відповідача від оплати житлово-комунальних послуг в будинку АДРЕСА_1 не спростовують висновків суду та не дають підстав для визнання відповідача таким що втратив право проживання в спірному житлі.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України, статті 319, частин першої та другої статті 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце.

Європейський суд з прав людини вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право відповідача на користування будинком АДРЕСА_1 не підлягає припиненню на вимогу власника цього майна, оскільки воно не є абсолютним та може підлягати законним обмеженням такими, які передбачені законом.

З огляду на викладені обставини не свідчить про порушення чинного законодавства та не дає підстави для скасування рішення суду, посилання позивача на положення частини 1 статті 71 ЖК України, згідно якої при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Разом з тим, не спростовують фактичних обставин справи, доводи апеляційної скарги про наявність усної домовленості про обов`язок знятися з реєстрації за спірною адресою після отримання 110000,00грн за земельний сертифікат, в рахунок свого права на проживання в будинку, оскільки обставини щодо наведених зобов`язань не підтверджені належними та допустимими доказами.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вона не змогла повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надала пояснення та докази щодо обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги. Позивач беззаперечно мала можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме позивач визначила предмет спору та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням нею процесуальних дій.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду про відмову в задоволенні позову здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2021 року.

Судді: