Постанова

від 01.12.2020 по справі 1.380.2019.006715

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006715 пров. № А/857/9402/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

представника позивача Діль О.І.,

представника відповідача Войтків З.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Сидор Н.Т.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 11 червня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

13 грудня 2019 року ТзОВ Український центр енергоремонт звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000061402 від 09 вересня 2019 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що підприємством не допущено порушень податкового законодавства під час господарських операцій із ТОВ Сельта Трейд за період січня 2019 року, які мали реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, а тому висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки є безпідставними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що подані позивачем на підтвердження господарських операцій первинні документи є неналежно оформленими, містять неточності та розбіжності, не відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому не підтверджують реального виконання господарських операцій згідно укладеного договору поставки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТзОВ Український центр енергоремонт подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що документальна позапланова виїзна перевірка позивача призначена наказом від 29 липня 2019 року № 4536 всупереч вимогам Податкового кодексу України, без законних підстав для призначення такої перевірки. Під час проведення перевірки відповідачем допущено ряд порушень, а саме не повідомлено позивача про місце і час проведення розгляду заперечень на акт перевірки, невірно зазначено в акті перевірки коду ЄДРПОУ. Факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними і такими, що не відповідають закону має бути встановлений в судовому порядку. Недоліки первинних документів жодним чином не можуть ставити під сумнів реальність господарської операції. Щодо контрагента позивача то здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази незгоди позивача з правовими підставами для призначення перевірки. Факт не зазначення усіх обов`язкових реквізитів у первинних документах не дає підстави вважати їх належними та допустимими, що виключає можливість їх врахування при формуванні податкової звітності. До перевірки не представлено документів, які засвідчують якість задокументованого товару.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, в своїх поясненнях покликалась на доводи в ній викладені.

Представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечила, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 30 липня 2019 року № 7955, виданих ГУ ДФС у Львівській області та у відповідності до наказу ГУ ДФС у Львівській області від 29 липня 2019 року № 4536 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ Український центр енергоремонт (код ЄДРПОУ 33583465) з питань проведення взаємовідносин із ТОВ Сельта Трейд (код ЄДРПОУ 42496792) за період січень 2019 року.

За результатами проведеної перевірки 12 серпня 2019 року складено акт № 1153/14.2/33583465, відповідно до якого встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за січень 2019 року на суму 241668,00 грн.

На підставі цього акту ГУ ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2019 року № 0000061402, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 241668,00 грн.

Позивач направив до ДПС України скаргу на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 09 вересня 2019 року № 0000061402 (вхідний № 4092/6 від 25 вересня 2019 року). Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 18 листопада 2019 року, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: - неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Також згідно вищевказаної статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Аналізуючи вищенаведені норми права, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та її результат підлягає відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закон №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абз. ґ п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

У ст. 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Згідно із п. 198.1 цієї статті до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно із п. 200.14 ст. 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.14. ст. 201 розділу V ПК України платники податку зобов`язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об`єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу (п. 201.15. ст. 201 розділу V ПК України).

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо твердження позивача про можливі, на його думку, порушення процедури призначення та проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що ТзОВ Український центр енергоремонт надавались документи, як і на запит контролюючого органу, так і під час проведення перевірки та не подавались будь-які документи щодо незгоди з призначенням контрольного заходу.

Також, з наявного в матеріалах справи акту перевірки № 1153/14.2/33583465 від 12 серпня 2019 року слідує, що контрольний захід проведено з відома директора ТзОВ Український центр енергоремонт та в присутності головного бухгалтера, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази незгоди позивача з правовими підставами для призначення перевірки.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що призначення та проведення перевірки, а також прийняття податкового-рішення відбулось відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Щодо порушення позивачем податкового законодавства при віднесенні сум податку до податкового кредиту по господарських операціях із контрагентом ТзОВ Сельта Трейд , то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно даних реєстру платників ПДВ ДФС України ТзОВ Сельта Трейд є зареєстрованим платником податку на додану вартість та не має жодних застережень до цього платника на сайті ДФС України Дізнайся більше про свого бізнес-партнера , де повідомляється про недобросовісних платників податків.

В акті перевірки не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій, а неодноразово зазначається, що матеріали, отримані від ТзОВ Сельта Трейд оприбутковані на складі та списані по потребі на виробництво, тому фактично висновки перевіряючих ґрунтуються лише на результатах фінансово-господарської діяльності контрагента, а не аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, що перевірявся. А також, на висновках податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, без врахування того, що факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними, і такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний в судовому порядку.

Однак, вищевказане суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 17 січня 2018 року в справі № 2а-9880/12/1370 та від 24 січня 2018 року в справах № 2а-11097/12/2070, № 826/3446/13-а, а саме, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Згідно постанови Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі №160/93/19, будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, в постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №340/422/19 зазначено, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку суб`єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Відповідачем, а також і судом першої інстанції зазначається про те, що позивачем нездійснено заходів з перевірки правоздатності контрагента, а тому на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності.

Колегія суддів, вважає висновки контролюючого органу щодо неспроможності ТзОВ Сельта Трейд здійснювати взяті на себе обов`язки за постачання ТМЦ безпідставними та необгрунтовані, оскільки зроблені лише на підставі даних Інформаційних баз ДПС без проведення відповідних документальних перевірок та збору відповідних доказів, а також без дослідження всіх первинних документів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Враховуючи вказану вище правову практику, колегія суддів вважає, що позивач не зобов`язаний при укладанні договорів на поставку матеріалів перевіряти, чи контрагент подає податкову та фінансову звітність, оформив працівників та інше.

Щодо зазначених у акті перевірки тверджень про не надання жодних документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме: сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва, щодо підтвердження якості, всі необхідні висновки про відповідність технічних умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ДСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника), то колегія суддів вважає такі безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 20.1.2. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України податкові органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Аналізуючи вищевказані норми права, колегія суддів зазначає, що ревізорам податкової служби не надано право перевіряти сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва, щодо підтвердження якості, висновки про відповідність технічних умов виробництва.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підтвердження господарських операцій з контрагентом ТзОВ Сельта Трейд позивач подав наступні первинні документи: договір поставки № 8 від 17 січня 2019 року, оформлений в м. Дрогобич між позивачем (покупцем) та ТзОВ Сельта Трейд (продавцем), предметом якого є поставка позивачу товару згідно специфікації, які оформлюються додатками до цього договору і є його невід`ємною частиною; додатки № 1 та № 2, як це передбачено п.1.1 договору, які найменовані Специфікацією № 1 та № 2 та в яких сторонами визначено товар, який має постачатися позивачу; видаткові накладні № 70 від 17 січня 2019 року та № 72 від 22 січня 2019 року; повідомлення про відступлення права вимоги та заміну кредитора в зобов`язаннях б/н від 25 січня 2019 року, згідно якого ТзОВ Сельта Трейд (первісний кредитор) відступило ТзОВ Лестмаркет (новий кредитор) право вимоги в сумі 1450000,00 грн, що виникло на підставі договору поставки № 8 від 17 січня 2019 року, укладеного між первісним кредитором та ТзОВ Український центр енергоремонт , у зв`язку з чим, сума боргу позивача в розмірі 1450000,00 грн підлягає сплаті новому кредитору ТзОВ Лестмаркет ; товарно-транспортну накладну (далі - ТТН) від 22 січня 2019 року на перевезення товарно-матеріальних цінностей перевізником ТзОВ Український центр енергоремонт (том 1 а.с.47-56).

Стосовно неналежного оформлення товарно-транспортної накладної, а саме не зазначено ідентифікуючих реквізитів, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29 грудня 1995 року №488/346 затверджено типову форму товарно-транспортної накладної, проте цей наказ не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, та втратив чинність на підставі наказу Міністерства інфраструктури № 1005/1454 від 10 грудня 2013 року. Тому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН не є обов`язковою. Перевізник вправі складати товарно-транспортну накладну в довільній формі.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку перевезення товарно-матеріальних цінностей автомобільним транспортом, а її відсутність (оформлення не у відповідності до типової форми №1-ТН) не може свідчити про нереальність (безтоварність) фінансово-господарських операцій між продавцями та постачальниками, про непідтвердження факту оприбуткування товарно-матеріальних цінностей на складі підприємства.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що видаткові накладні підписані особою, яку не ідентифіковано, то колегія суддів вважає такі неправомірними, оскільки згідно із п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені як складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. З матеріалів справи слідує, що видаткові накладні підписані директорами відповідних підприємств, що можна встановити при звірянні їх з договором.

Також, безпідставними є посилання суду першої інстанції на відсутність дат укладення специфікацій, як на підставу визнання не дійсності господарської операції, оскільки специфікації були складені у день укладення договору та їх зазначено як додатки до договору від 17 січня 2019 року.

Щодо не підтвердження оплати поставки товару, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог законодавства, а саме ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Будь-який контрагент позивача на користь якого позивач б не здійснив проплату відповідно до умов укладеного договору є його кредитором, і саме в нього наявне право на примусове стягнення суми заборгованості у судовому порядку протягом строку позовної давності, а отже вартість придбаного товару в такому випадку не може бути віднесено до отриманого позивачем прибутку.

Оскільки згідно з укладеними договорами поставка мала бути здійснена після оплати, а була здійснена до виконання позивачем оплати, у його контрагента виникло право вимоги суми боргу щодо позивача, і жодним чином не підтверджує нереальність операцій.

Відповідно до договору відступлення права вимоги між ТзОВ Сельта Трейд та ТзОВ Лестмаркет , позивачем було сплачено повну вартість товару на користь нового кредитора ТзОВ Лестмаркет згідно платіжного доручення № 2578 від 25 січня 2019 року(том 1 а.с.180).

Щодо тверджень відповідача про те, що в призначенні здійсненого платежу зазначено оплата за електроізол матеріали згідно рахунку 253 від 24 січня 2019 року та не відображено, що це оплата згідно договору відступлення права вимоги ТзОВ Сельта Трейд , то колегія суддів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановила, що вищевказане не спростовує здійснення оплати саме по договору відступлення права вимоги, оскільки жодних договорів на поставку матеріалів чи жодних інших правовідносин між позивачем та ТзОВ Лестмаркет не існує, а недоліки документів, описані в акті жодним чином не можуть ставити під сумнів реальність господарської операції. Крім цього, як вже вказувалось вище одержувачем платежу є саме ТзОВ Лестмаркет .

Також, в процесі апеляційного розгляду відповідач по суті не заперечив здійснення оплати у належний спосіб та належному отримувачу. При цьому, у листі ГУ ДПС у Львівській області від 30 серпня 2019 року № 42086/10-14.2-15 про розгляд заперечень ТзОВ Український центр енергоремонт відповідачем не зазначається про не підтвердження оплати товару чи неналежне платіжне доручення(том 1 а.с.33).

Крім цього, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України оплата товарів/послуг не є єдиною підставою для набуття права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

В обґрунтування прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються виключно на відпрацьованій податковій інформації по контрагенту позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій між сторонами, які мали місце у періоді, в якому проводилася перевірка, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Жодних доказів про самостійне дослідження контролюючими органом обставин укладання договорів, предмету даних правочинів, змісту прав та обов`язків сторін, повноважень фізичних осіб, які від імені суб`єктів господарювання укладали ці правочини, обізнаності суб`єктів господарювання щодо обставин діяльності один одного, дійсних намірів сторін правочину, наявності чи відсутності розумних економічних чинників на укладання правочинів акт перевірки не містить.

Податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів у останніх, а також від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу тощо, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення вчинені іншими суб`єктами господарювання.

Крім того, суд звертає увагу, що податковий орган не наділений повноваженнями встановлювати в акті перевірки суб`єкта господарювання нікчемність або недійсність укладених з контрагентами договорів, оскільки необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Покликання відповідача на відсутність основних фондів також не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладеним ним договорам.

З огляду на вище встановлені обставини справи та вищевказані норми права, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 09 вересня 2019 року № 0000061402, оскільки господарські операції позивача з ТзОВ Сельта Трейд підтвердженні належними первинними документами.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Щодо судових витрат, то в силу приписів статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт судовий збір в розмірі 3625,02 грн, сплачений за подання позову відповідно до платіжного доручення № 298 від 12 грудня 2019 року, та судовий збір в розмірі 5437,53 грн, сплачений за подання апеляційної скарги відповідно до меморіального ордеру № МВ69448548 від 09 вересня 2020 року.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.006715 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0000061402 від 09 вересня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 39462700) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт (вул. Раневицька, 14, м. Дрогобич, Львівська область, 82100, код ЄДРПОУ 33583465) сплачений судовий збір в розмірі 3625,02 грн(три тисячі шістсот двадцять п`ять гривень дві копійки) за подання адміністративного позову згідно з платіжним дорученням № 298 від 12 грудня 2019 року та судовий збір в розмірі 5437, 53 грн (п`ять тисяч чотириста тридцять сім гривень п`ятдесят три копійки) за подання апеляційної скарги згідно з меморіальним ордером № МВ69448548 від 09 вересня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року.