Ухвала

від 19.08.2021 по справі 1.380.2019.006715

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.006715

адміністративне провадження № К/9901/22434/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр енергоремонт до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як до суду касаційної інстанції відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року визнано неповажними вказані причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження, зазначену касаційну скаргу залишено без руху. Запропоновано усунути недоліки скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, у випадку наявності інших підстав та доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до касаційного суду зі скаргою у строк, визначений законом.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали Верховного Суду від 12 липня 2021 року скаржник отримав 19 липня 2021 року.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду скаржником до касаційного суду подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.

В обґрунтування вказаної заяви контролюючий орган вказує, зокрема, на ті підстави, яким вже надавалась оцінка в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, та які були визнані неповажними. Зокрема на те, ним вже подавалася касаційна скарга, проте її було повернуто з підстав несплати судового збору. Коли відпали обставини, які унеможливлювали сплату судового збору, скаржник повторно без зволікань, після сплати судового збору, звернувся з касаційною скаргою, оплативши збір у встановленому законом розмірі.

На думку касатора, відсутність коштів на сплату судового збору у державного органу, а також повторна подача касаційної скарги, у зв`язку з поверненням первинної є безумовними підставами для поновлення строку на касаційне оскарження та не повинні бути перешкодою у доступі до правосуддя.

Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої організації роботи суб`єкта владних повноважень, яка перебуває у прямій залежності від волі скаржника. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Ураховуючи наведене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

В контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Варто зауважити, що питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.

Посилання скаржника на окремі фрагменти рішень Європейського суду, у даному випадку, суд вважає недоречними, так як правові позиції цих рішень покликані захищати інтереси особи та забезпечити їй належний захист від протиправних дій чи бездіяльності з боку держави та державних органів, уповноважених на виконання її функцій. Суд переконаний, що державний орган та держава в цілому не вправі використовувати юридичні механізми захисту прав, визначені Конвенцією та правовими позиціями Європейського суду з прав людини для задоволення власних інтересів, оскільки це прямо суперечить меті та завданню самої Конвенції та може призвести до зловживання домінуючим становищем, як суб`єкта владних повноважень, у адміністративних правовідносинах.

Стосовно доводів скаржника, про те, що сплата судових витрат не повинна бути перешкодою в доступі до правосуддя, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України та доказів, скаржником не наведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження та відсутність підстав для його поновлення.

Пунктом 4 частини першої статті 333 цього ж Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006715.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська