Постанова від 02.12.2020 по справі 910/4666/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Справа№ 910/4666/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 (повний текст рішення складено 17.07.2020)

у справі № 910/4666/20 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Вищого професійного училища №36

до Державного підприємства "Спецагролізинг"

про стягнення 29 116,55 грн.

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Спецагролізинг"

до Вищого професійного училища №36

про стягнення 338 753, 44 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Вище професійне училище №36 (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Спецагролізинг" (далі - відповідач) про стягнення 29 116,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем сплачено відповідачу платіж у розмірі 29 116,55 грн. на виконання умов договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015, який постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18 визнано недійсним, у зв`язку з чим, позивач на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача 29 116,55 грн.

29.04.2020 Державне підприємство "Спецагролізинг" подало до Господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву до Вищого професійного училища №36 про стягнення 338 753,44 грн.

В обґрунтування зустрічного позову позивач за зустрічним позовом послався на те, що поніс збитки у зв`язку з невиконанням ВПУ №36 своїх обов`язків під час укладення договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015, у результаті чого просив відшкодувати вартість користування майном у розмірі 221 285,78 грн., 3% річних у розмірі 23 226,00 грн., інфляційних у розмірі 83 790,68 грн. та витрат кредитора для відновлення свого порушеного права у розмірі 10 450,98 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 позов Вищого професійного училища №36 задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства "Спецагролізинг" на користь Вищого професійного училища №36 грошові кошти у розмірі 29 116 грн. 55 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 грн. 00 коп. А

У задоволенні позову Державного підприємства "Спецагролізинг" відмовлено повністю.

Задовольняючи первісні позовні вимоги суд вказав, що, оскільки договір визнаний в судовому порядку недійсним та в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, тому відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд послався на статті 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224, 225 Господарського кодексу України та вказав, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що нарахована позивачем сума сплати за користуванням майном є збитками.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Спецагролізинг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт зазначає, що Вище професійне училище №36 безпідставно отримало прибутки від експлуатації комбайна у 2015-2017, вартість комбайна зменшилась внаслідок його використання за призначенням через інтенсивну експлуатацію, поєднаною із зношенням та зменшенням моторесурсу комбайна. До складу збитків належать доходи, на які Державне підприємство "Спецагролізинг" розраховувало при укладанні договору в тому обсязі, який визначений чинним законодавством з урахуванням правового статусу ДП "Спецагролізинг", як уповноваженого одержувача державних коштів за програмою Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу .

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не вжив достатніх та необхідних заходів для належного, повного та всебічного розгляду справи, оскільки не роз`яснив права позивача за зустрічним позовом на звернення до суду з клопотанням про призначення судової експертизи. Одночасно з апеляційною скаргою скаржник подав заяву про призначення судової експертизи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Вище професійне училище №36 у своєму відзиві, наданому до суду 19.10.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає та рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач за первісним позовом вказує, що, оскільки ДП "Спецагролізинг" не подавало клопотання про призначення експертизи та не скористалось своїм правом на подання висновку експерта, складеним на його замовлення, тому його клопотання є безпідставним та необґрунтованим.

Позивач за первісним позовом зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18 договір фінансового лізингу визнано недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно нарахування будь-яких сум є неправомірним.

Позивач за первісним позовом наголошує, що Господарським судом Хмельницької області у справі №924/145/19 розглянуто такі самі вимоги, що і в зустрічній позовній заяві в дані справі, у зв`язку з чим, провадження за зустрічним позовом слід закрити.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 справу № 910/4666/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 у справі №910/4666/20 апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20 залишено без руху.

21.09.2020 Державним підприємством "Спецагролізинг" до суду подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал платіжного доручення № 236 від 17.09.2020 на суму 7 621 грн. 95 коп.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 поновлено Державному підприємству "Спецагролізинг" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 11.11.2020.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. та Ткаченко Б.О. на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" на Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М. та справу призначено до розгляду на 02.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 у задоволенні заяви Державного підприємства "Спецагролізинг" про призначення експертизи відмовлено.

Явка представників сторін

30.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду Вищим професійним училищем №36 подано заяву про розгляд справи без участі представника.

Представник апелянта в судове засідання, призначене на 02.12.2020, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Поштова кореспонденція апелянту надсилалась на адресу: 01024, м. Київ, вул. Горького, будинок 11, що відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зі змісту частини 4 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" вбачається, що державній реєстрації підлягають і зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачити або свідомо допускати можливість настання певних негативних наслідків (зокрема неотримання поштової кореспонденції).

Згідно із статтею 10 вказаного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі 911/3309/17.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що апелянт мав право ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, колегія суддів наголошує, що саме апелянт повинен бути зацікавлений у розгляді його апеляційної скарги у належні строки.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка апелянта обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність скаржника за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.05.2015 між Державним підприємством "Спецагролізинг" (лізингодавець) та Вищим професійним училищем №36 (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу №14/2015 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, вказаний у додатку №1 (специфікація предмета лізингу), а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Згідно із додатком №1 до договору (специфікація предмета лізингу) майном є комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ №340, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком, вартість 582331,00 грн.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що в строк до 30.06.2015 лізингоодержувач зобов`язаний сплатити авансовий платіж, що складає 29 116,55 грн. з урахуванням ПДВ.

На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу авансовий платіж у розмірі 29 116,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням №75 від 30.06.2015.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018, прийнято нове рішення, яким позов задоволено та визнано недійсним договір фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015, укладений між Державним підприємством "Спецагролізинг" та Вищим професійним училищем №36.

Звертаючись із первісним позовом позивач вказав, що, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18 договір фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015 визнано недійсним, тому відповідач зобов`язаний повернути кошти ВПУ №36 у розмірі 29 116,55 грн. відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, в обґрунтування зустрічного позову позивач за зустрічним позовом послався на те, що поніс збитки у зв`язку з невиконанням ВПУ №36 своїх обов`язків під час укладення договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015, у результаті чого просив відшкодувати вартість користування майном у розмірі 221 285,78 грн., 3% річних у розмірі 23 226,00 грн., інфляційних у розмірі 83 790,68 грн. та витрат кредитора для відновлення свого порушеного права у розмірі 10 450,98 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, договір, укладений між Державним підприємством "Спецагролізинг" (лізингодавець) та Вищим професійним училищем №36, за своєю правовою природою відноситься до договорів лізингу.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (частина 1 статті 292 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Відповідно до частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 24.09.2016 у справі № 6-122цс14.

Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору фінансового лізингу №14/2015 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 29 116,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням №75 від 30.06.2015. В подальшому, вказаний договір визнано недійсним Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі №910/3104/18.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки договір визнаний в судовому порядку недійсним та в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 29 116,55 грн. Відтак, відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 29 116,55 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги Вищого професійного училищя №36 про стягнення з ДП "Спецагролізинг" заборгованості у розмірі 29 116,55 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задовольнню у повному обсязі.

Стосовно зустрічних позовних вимог Державного підприємства "Спецагролізинг", слід вказати наступне.

Державне підприємство "Спецагролізинг" в зустрічному позові зазначило, що у зв`язку з невиконанням відповідачем за зустрічним позовом свого зобов`язання з відшкодування вартості майна за договором, ДП "Спецагролізинг" завдано збитки у розмірі 221 285,78 грн., які є сумою, що він очікував отримати у 2015-2016 у вигляді сплати за користування майном.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пунктом 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Хмельницької області у справі №924/145/19 від 10.06.2019 за позовом ДП "Спецагролізинг" до ВПУ №36, треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_1 стягнуто 54 244,53 грн. винагороди за користування майном.Також, вказаним рішенням встановлено факт повернення майна, що було предметом лізингу за договором, на користь ДП "Спецагролізинг".

Згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Таким чином, позивачу за зустрічним позовом повернуто предмет лізингу за договором та встановлено обов`язок відповідача за зустрічним позовом відшкодувати суму винагороди лізингодавця, яку б він міг отримати на виконання умов такого договору.

В суді першої інстанції представником ДП "Спецагролізинг" підтверджено факт виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2019 у справі №924/145/19 в повному обсязі.

Разом з тим, жодного доказу в підтвердження понесення реальних витрат у розмірі 221 285,78 грн., які заявляються як збитки у даній справі, позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому, із графіка сплати лізингових платежів, який є додатком №2 до договору видно, що заявлена позивачем за зустрічним позовом сума є сумою відшкодування частини вартості предмету лізингу, в той час як предмет лізингу повернуто лізингодавцю. Більш того, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2019 у справі №924/145/19 з ВПУ №36 стягнуто на користь ДП "Спецагролізинг" упущену вигоду у вигляді винагороди лізингодавця.

Враховуючи вказане вище, місцевий господарський суд вірно зазначив, що заявлена позивачем до стягнення сума не являється витратами, зробленими ДП "Спецагролізинг" у зв`язку з невиконанням ВПУ №36 умов договору, упущеною вигодою, вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна, чи додатковими витратами, понесеними позивачем внаслідок порушення зобов`язання відповідачем, а є саме платою в рахунок відшкодування вартості предмета лізингу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено, що нарахована позивачем сума сплати за користуванням майном є збитками відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Також, у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 23 226,00 грн. та інфляційних у розмірі 83 790,68 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання слід відмовити, оскільки вони є похідними вимогами від основного, у задоволенні якого відмовлено.

Крім того, позивач за зустрічним позовом заявляв вимогу про відшкодування витрат із сплати судового збору сплаченого під час розгляду справ №910/3104/18 та 924/1039/17 у загальному розмірі 10 450,98 грн.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Отже, судовий збір є платою за розгляд справи судом, який підлягає розподілу між сторонами в залежності від результатів її розгляду в межах такої справи і не може бути стягнутий в межах іншої справи як збитки, пов`язані із захистом своїх прав у суді.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Спецагролізинг" про відшкодування витрат по судовому збору за розгляд інших справ.

Доводи Вищого професійного училища №36 про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що у справі №924/145/19 судом розглянуто такі самі вимоги, що і заявлені у зустрічній позовній заяві в дані справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із змісту рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2019 у справі №924/145/19 вбачається, що судом розглядались вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а саме про стягнення 116 466,20 грн. неодержаних доходів, які полягають в неодержанні ДП "Спецагролізинг" доходів у вигляді винагороди лізингодавця, в той час, як у даній справі зустрічні позовні вимоги стосуються відшкодування вартості користування майном.

Щодо тверджень скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не вжив достатніх та необхідних заходів для належного, повного та всебічного розгляду справи, оскільки не роз`яснив права позивача за зустрічним позовом на звернення до суду з клопотанням про призначення судової експертизи, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів зазначає, що наявні матеріали справи не потребують спеціальних знань для повного, об`єктивного розгляду справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами процесуального права.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/4666/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Державне підприємство "Спецагролізинг".

4. Матеріали справи № 910/4666/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 07.12.2020.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун