Постанова

від 07.12.2020 по справі 911/1443/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2020 р. Справа№ 911/1443/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15" на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2020 (повний текст складено 10.08.2020)

у справі №911/1443/20 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15"

про стягнення 46 544,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 Акціонерне товаристве "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15" про стягнення 46 544, 17 грн. заборгованості, з яких: 38 918,56 грн. пені та 7 625,61 грн. 3 % річних.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу № 2100/1718-БО-17 від 13.09.2017 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі №911/1443/20 позов задоволено.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 38 918, 56 грн. пені, 7 625, 61 грн. 3 % річних та 2 102, 00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 28.08.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 38 918, 56 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача 23 351, 14 грн. пені.

Апеляційна скарга обґрунтована неналежним з`ясуванням судом всіх обставин справи та невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 60%, при цьому останній зазначає, що суд не дотримався балансу інтересів сторін, не врахував обставини своєчасної оплати за поставлений газ, наведені відповідачем у відзиві на позов, при цьому, не надав їм належної оцінки в своєму рішенні, а зазначив лише ті обставини, якими відповідач не обґрунтував свій відзив, а отже, на підтвердження яких він і не повинен був надавати відповідні докази.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Дочірнім підприємством "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15" (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 2100/1718-БО-17, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах договору.

Згідно п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно п. 12.1. договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем на виконання п. 1.1. договору постачання природного газу № 2100/1718-БО-17 від 13.09.2017 за період з жовтня 2017 по березень 2018 поставлено, а відповідачем прийнято від позивача природний газ на загальну суму 1 868 398,62 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконав неналежним чином, розрахувався за отриманий природний газ з простроченням строку, встановленого п. 6.1. договору, що підтверджується випискою по операціях підприємств, наданою НАК "Нафтогаз України", банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи, внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору постачання природного газу № 2100/1718-БО-17 від 13.09.2017 природний газ відсутній.

Предметом позову є вимоги про стягнення 38 918,56 грн. пені та 7 625,61 грн. 3 % річних.

Місцевий господарський суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем на виконання п. 1.1. договору постачання природного газу №2100/1718-БО-17 від 13.09.2017 за період з жовтня 2017 по березень 2018 поставлено, а відповідачем прийнято від позивача природний газ на загальну суму 1 868 398,62 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні в матеріалах справи; відповідач свої зобов`язання за договором виконав неналежним чином, розрахувався за отриманий природний газ з простроченням строку, встановленого п. 6.1. договору, що підтверджується випискою по операціях підприємств, наданою НАК "Нафтогаз України", банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи, внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору постачання природного газу №2100/1718-БО-17 від 13.09.2017 природний газ відсутній.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором постачання природного газу № 2100/1718-БО-17 від 13.09.2017, позивачем за період з 26.12.2017 по 27.09.2018 нарахована пеня в сумі 38 918,56 грн.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 8.2. договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 11.01.2018 до договору постачання природного газу № 2100/1718-БО-17 від 13.09.2017) сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, нарахованої за період з 26.12.2017 по 27.09.2018, колегія суддів зазначає, що він є арифметично вірний, розмір пені становить 38 918,56 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 38 918,56 грн. пені є обґрунтованою.

Також представником відповідача у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 60 % до 23 351,14 грн., яке обґрунтоване повним погашенням відповідачем заборгованості за договором, незначним періодом прострочення виконання зобов`язання, залежністю відповідача від своєчасності та періодичності розрахунків з боку бюджетних установ та організацій, ненаданням позивачем доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникненням ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завданням йому збитків у результаті дій саме відповідача з виконання умов договору, що на його думку свідчить про наявність обґрунтованих підстави для зменшенні пені на 60 %.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Статтею 233 ГК України передбачено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГК України).

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч. 6 ст. 3 ЦК України).

Правова позиція Верховного Суду "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (п. 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Можливість зменшення пені є правом суду за умови наявності підстав такого застосування, яке реалізується судом на власний розсуд.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України не доведено суду того, що внаслідок наявного у відповідача складного фінансового стану належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками позивача.

Зокрема, відповідачем не надано суду жодного документа на підтвердження свого тяжкого фінансового становища, як-то балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання, інформації про фінансово-економічний стан підприємства.

Наведені обставини свідчать про відсутність факту завдання відповідачу значних збитків, що не було спростовано відповідачем в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 60 %.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання за договором постачання природного газу № 2100/1718-БО-17 від 13.09.2017, позивачем за період з 26.12.2017 по 27.09.2018 нараховано 7 625,61 грн. 3 % річних.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача, погоджується з висновками суду першої інстанції, що 7 625,61 грн. 3% річних за період з 26.12.2017 по 27.09.2018 позивачем нараховані відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірних висновків про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 38 918,56 грн. пені та 7 625,61 грн. 3 % річних.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Спростовуючи доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо зменшення розміру пені на 60 %, колегія суддів зазначає наступне.

Питання виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч. 6 ст. 3 ЦК України).

За змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №918/487/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.10.2020 у справі №904/3253/19.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав щодо зменшення розміру пені.

Інші доводи відповідача не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15" на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі №911/1443/20.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона 15" на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі №911/1443/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі №911/1443/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1443/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко