Рішення

від 26.11.2020 по справі 918/870/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. м. Рівне Справа № 918/870/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О. , за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська область, місто Вараш, код ЄДРПОУ 05425046)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорія-Україна" (34372, вул. Гранична, буд. 52Б, с. Заболоття, Володимирецького району, Рівненської області, код ЄДРПОУ 35491874)

про стягнення заборгованості в сумі 193 130,78 грн.

за участі представників:

-від позивача (в режимі ВКЗ): Процун Ольга Іванівна;

- від відповідача: Гарбар Олексій Миколайович.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі Підприємство) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорія-Україна" (далі Товариство) про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії №14-ТЕ від 01.04.2013 в сумі 1 130 292,02 грн, з яких 953 225,83 грн основного боргу, 64 821,98 грн пені нарахованої на зобов`язання за листопад 2019 - травень 2020, штраф у сумі 93 733,95 грн нарахований на зобов`язання за листопад 2019 - травень 2020, інфляційні втрати в сумі 6 357,66 грн нараховані на зобов`язання за листопад 2019 - травень 2020, сума 3% річних нарахованих на зобов`язання за листопад 2019 - травень 2020 в розмірі 12 152,60 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2020, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.09.2020.

22.09.2020 на адресу суду від ТОВ "Флорія-Україна" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній повідомив про часткову сплату основного боргу, зокрема, за січень 2020, в розмірі 217 825,20 грн після відкриття провадження у справі.

28.09.2020 відповідачем подано докази про часткову сплату основного боргу, зокрема, за лютий 2020 в розмірі 216 731,71 грн після відкриття провадження у справі.

28.09.2020 на електронну адресу суду та 29.09.2020 на поштову адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та повернення судового збору.

Ухвалою суду від 29.09.2020 задоволено заяву Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про зменшення розміру позовних вимог. Зменшено позовні вимоги на 217 825,20 грн та повернуто позивачу з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3 267,28 грн. Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 27.10.2020.

21.10.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів оплати заборгованості з теплової енергії за березень-травень 2020 року в сумі 518 668,92 грн.

23.10.2020 до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких останній повідомив, що основна заборгованість за договором в сумі 953 225,83 грн погашена повністю після відкриття провадження у справі. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних в період дії карантинних обмежень, посилаючись на Закон України "Про житлово-комунальні послуги" та підпункт 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 №530-IX, при цьому вважає, що між Товариством, як індивідуальним споживачем комунальних послуг та Теплопостачальною організацією, яка є виконавцем комунальних послуг (позивач) виникли правовідносини з постачання споживачу комунальних послуг.

26.10.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог від 23.10.2020 №15848/001.

У судовому засіданні 27.10.2020 судом оголошувалася перерва до 29.10.2020.

29.10.2020 від позивача до суду надійшла заява від 28.10.2020, у якій позивач просив: закрити провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу; збільшити розмір позовних вимог у частинні стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних та стягнути з відповідача на свою користь 193 130,78 грн, з яких: 76 381,01 грн - пені, 93 733,95 грн - штрафу, 14 902,11 грн - 3% річних, 8 113,71 грн - інфляційних втрат; винести ухвалу про повернення судового збору у сумі 10 790,14 грн; стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 2 896,96 грн, що був сплачений у зв`язку із поданням позовної заяви; залишити заяву № 15848/001 від 23.10.2020 без розгляду.

Ухвалою суду від 29.10.2020 задоволено заяву №16125/001 від 28.10.2020 про збільшення розміру позовних вимог в частинах стягнення пені, штрафу, 3%, інфляційних втрат та прийнято її до розгляду. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства на користь Підприємства основного боргу в сумі 735 400 грн 63 коп. закрито. Повернуто позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7 893 грн 18 коп., сплаченого при поданні позову. Закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 17.11.2020.

Таким чином, на момент прийняття рішення ціна позову складає 193 130,78 грн з яких: 76 381,01 грн - пені, 93 733,95 грн - штрафу, 14 902,11 грн - 3% річних, 8 113,71 грн - інфляційних втрат.

12.11.2020 позивачем подані додаткові пояснення відповідно до яких останній заперечив проти доводів відповідача, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про житлово-комунальні послуги", з посиланням на норми Закону України "Про теплопостачання", вказуючи, зокрема на те, що сторонами укладено договір купівлі-продажу теплової енергії, оскільки по тексту договору мова йде про теплову енергію як про товар.

17.11.2020 відповідачем подані додаткові пояснення, відповідно до яких останній звертає увагу на те, що текст укладеного між сторонами договору не містить вказівки на те, що останній укладено в рамках Закону України "Про теплопостачання". Вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору відбувається постачання теплової енергії, що в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є комунальною послугою, відтак відповідач є споживачем таких послуг, а позивач їх надає. На переконання відповідача він отримував за договором саме комунальну послуга по існуючому договору на постачання теплової енергії в гарячій воді, відтак підстав для зміни його умов у відповідача не виникало.

У судовому засіданні 17.11.2020 судом було оголошено перерву до 26.11.2020.

18.11.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній просить врахувати судові витрати понесені позивачем, та здійснити їх розподіл.

В судовому засіданні 26.11.2020 позивач підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві, з урахуванням збільшеної суми позову, та додаткових письмових пояснень. Представник відповідача заперечив проти стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат з підстав наведених у письмових поясненнях.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд встановив наступне.

Між Підприємством (по тексту договору Теплопостачальна організація) та Товариством (Споживач) було укладено Договір №14-ТЕ на постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.04.2013 (далі Договір, а.с. 6-16), до якого вносились зміни додатковими угодами №1 та №2 від 19.04.2016 та 28.04.2016 відповідно, за умовами Договору теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому об`ємах, зазначених в Додатку №1, із параметрами теплоносія відповідно до температурного графіку теплової мережі, а споживач в свою чергу зобов`язується своєчасно оплачувати спожиту теплову енергію за встановленими у звітному періоді тарифами та у строк, що передбачений цим Договором (п. 1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору у вигляді гарячої води на опалення та гаряче водопостачання в період опалювального сезону. Період опалювального сезону визначається згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 3.2 Договору споживач теплової енергії, зокрема, зобов`язується:

- дотримуватись вимог Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007, Правил будови та безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води НПАОП 0.00-1.11-98, Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 за №71, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 05.03.2007 за №197/13464 та цього Договору;

- забезпечувати належний стан обслуговування та безпечну експлуатацію власних теплових мереж та тепловикористовуючих установок відповідно до вимог нормативно-технічних актів, приведених вище;

- виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах та в строки, що передбачені цим договором.

В свою чергу, у відповідності до п. 4.2 Договору Теплопостачальна організація зобов`язалась, зокрема:

- забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з умовами цього Договору та відповідно до діючого температурного графіка;

- після закінчення опалювального періоду надавати споживачу дані про обов`язкові об`єми робіт з підготовки власного теплового господарства до наступного опалювального періоду;

- пломбувати, перевіряти стан та збереження пломб приладів комерційного обліку теплової енергії.

У відповідності до п. 5.1 Договору облік споживання теплової енергії проводиться за показниками повірених у встановленому порядку приладами комерційного обліку, встановлених споживачем, розташованими на межі балансової належності сторін. Межа балансової належності сторін зазначена в додатку №3 до Договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п. 5.2 Договору).

Згідно з пунктом 5.4 Договору проектування та встановлення приладів обліку теплової енергії виконується організаціями, які мають відповідні ліцензії.

Відповідно до п. п. 6.2, 6.5, 6.6, 6.7 Договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються споживачем по факту спожитої теплової енергії на підставі оформлених двосторонніх актів про постачання теплової енергії відповідно до діючого в звітний період тарифу на теплову енергію. По закінченні звітного місяця між споживачем та теплопостачальною організацією підписується двосторонній акт про постачання теплової енергії, що включає вартість виробництва, транспортування, постачання теплової енергії в терміни, що встановлені п. 3.2.17 даного Договору. Оплата за спожиту теплову енергію повинна бути здійснена споживачем щомісяця до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації. Розрахунки проводяться шляхом перерахування споживачем грошових коштів на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації.

Згідно з п. 10.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2013 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.3).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток. На момент існування спірних правовідносин доказів припинення договору сторонами не надано.

На виконання взятих на себе зобов`язань по Договору Теплопостачальна організація у листопаді 2019 - травні 2020 року належним чином та в необхідних обсягах поставила Споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води на загальну суму 1 339 056,37 грн, що підтверджується відповідними актами про постачання теплової енергії та рахунками за поставлену теплову енергію (а.с. 25-31). Однак, відповідач в строки визначені Договором за отриману теплову енергію не розрахувався. Враховуючи проведену відповідачем часткову оплату заборгованості сума основного боргу на момент звернення з даним позовом до суду складала 953 225,83 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, а згідно статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, Споживач прострочив виконання грошового зобов`язання, чим, в свою чергу, порушив умови Договору та положення статей 509, 526, 612 ЦК України та статті 193 ГК України.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем повністю погашено основну суму боргу, та на момент прийняття рішення зобов`язання в цій частині відсутні.

Відтак, як зазначалось вище, предметом позову на момент прийняття рішення є стягнення заборгованості в сумі 193 130,78 грн, яка складається з пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на основну суму боргу, що була заявлена в позові.

Відповідно до пункту 7.4 Договору за порушення строків виконання грошового зобов`язання з споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, вартості теплової енергії, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% вказаної вартості.

Станом на дату прийняття рішення позивачем нараховано відповідачу 76 381,01 грн - пені та 93 733,95 грн - штрафу за прострочення оплати поставленої у листопаді 2019 - травні 2020 року теплової енергії (розрахунок на а.с. 142).

Крім того, покликаючись на ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 14 902,11 грн - 3% річних та 8 113,71 грн - інфляційних втрат на заборгованість, за прострочення оплати поставленої теплової енергії у листопаді 2019 - травні 2020 року (розрахунок на а.с. 142).

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, проведений позивачем, перевірено судом та визнано арифметично вірним, та таким, що відповідає положенням чинного законодавства. Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 14 902,11 грн - 3% річних та 8 113,71 грн - інфляційних втрат підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на законі та Договорі, тому підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 76 381,01 грн - пені та 93 733,95 грн - штрафу на підставі пункту 7.4 Договору за порушення строків виконання грошового зобов`язання з оплати поставленої у листопаді 2019 - травні 2020 року теплової енергії, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.4 Договору за порушення строків виконання грошового зобов`язання з споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, вартості теплової енергії, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% вказаної вартості.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір та порядок нарахування пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання споживачем, а також розмір та порядок нарахування штрафу.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що останнім було враховано наведені приписи закону, та здійснювався обрахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.

Однак, при обрахунку пені позивачем було допущено помилку, зокрема, при нарахуванні пені за зобов`язаннями на суму 217 825,20 грн (заборгованість за січень 2020 року) допущено порушення ч.6 статті 232 ГК України, а саме, нараховано пеню понад шість місяців. З умов Договору не вбачається, що сторонами погоджено таке нарахування. Відтак, судом проведено власний розрахунок нарахованої пені (з врахуванням визначеного позивачем початку періоду нарахування пені, та встановленої судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати за спожиту теплову енергію).

Так, за розрахунком суду правомірним є нарахування пені на суму боргу 217 825,20 грн за період з 02.03.2020 по 01.09.2020, а не по 06.09.2020, як вказано позивачем у розрахунку. Решта періодів позивачем визначено вірно.

Відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 76 023,94 грн. пені обрахованої в загальному за період з 01.01.2020 по 18.10.2020 замість нарахованих 76 381,01 грн. А отже, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 76 023,94 грн. пені, а у задоволенні позову в частині стягнення 357,07 грн пені суд відмовляє.

Судом перевірено розрахунки штрафу (а.с. 142), та визнано вірними, відтак позов у частині стягнення з відповідача 93 733,95 грн штрафу підлягає до задоволення.

В той же час, відповідач у письмових та усних поясненнях на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат вказуючи на те, що на підставі прийнятого Верховною Радою України Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 №530-ІХ споживачі на період дії карантину фактично звільнені від відповідальності за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги.

Однак, суд відхиляє такі доводи відповідача з наступних підстав.

Так, згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України №530-IX від 17.03.2020р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Також, згідно з частиною 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020р. №533-ІХ, до 1 липня 2020 року зупинені дії пункту 10 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 7 та частини першої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Так, відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються, зокрема, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630 та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" застосовуються такі визначені терміни, зокрема:

- споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач;

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.

У пункті 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення застосовуються такі визначені терміни, зокрема:

- централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання;

- централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Тобто, зазначеними нормами визначена обов`язкова ознака споживача комунальних послуг, а саме: споживачем комунальних послуг може бути фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна відповідне обладнання приміщення якої приєднане, або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем, або юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Враховуючи зазначене вище до споживачів комунальних послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньобудинкових систем.

Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень приєднані до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами комунальних послуг та суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

В той же час, слід зазначити, що постачальник теплової енергії (Підприємство) здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень за адресою місцезнаходження відповідача, однак, з матеріалів справи не вбачається, що така внутрішньобудинкова системи відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі. Більше того, об`єкт нерухомості куди здійснюється постачання теплової енергії для відповідача є окремою будівлею, та поставка теплової енергії здійснюється до межі балансової належності (згідно додатку №3 до Договору), Договором не визначено дислокацію приміщень що опалюються, що свідчить про те, що відповідач отримує саме теплову енергію, а не житлово-комунальну послугу. Позивач заперечує що надає житлово-комунальні послуги відповідачу, а також будь яким іншим споживачам. Доказів протилежного суду не надано.

Разом з тим, з підписаних між сторонами актів про відпуск теплової енергії вбачається, що позивачем здійснюється виробництво теплової енергії, її транспортування та постачання. А з системного аналізу норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що послуги з опалення належать до комунальних послуг, а не до господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Крім того, слід вказати, що станом на момент укладення Договору діяв як Закон України "Про теплопостачання" так і Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

З приводу правовідносин з купівлі-продажу (постачання) теплової енергії Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, в межах повноважень, 31.05.2013 були надані такі роз`яснення:

"Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до положень вказаного Закону та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, відносини з купівлі-продажу теплової енергії регулюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальником і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем (ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків.

Оскільки, на цей час типова форма договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії не затверджена, такий договір укладається сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Тобто, споживач у контексті Закону України "Про житлово-комунальні послуги" отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу.

Таким чином, відносини з надання житлово-комунальних послуг регулюються шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків).

Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Отже, положення типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення на правовідносини з купівлі-продажу (постачання) теплової енергії не поширюються".

Таким чином, з урахуванням норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення з урахуванням, зокрема, норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником/балансоутримувачем/управителем будинку, та кінцевими споживачами (споживачами комунальних послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень.

Враховуючи викладені обставини, а також умови укладеного між сторонами Договору, зокрема пункту 3.2.1 Договору, суд дійшов до висновку, що правовідносини сторін у даній справі виникли в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, які регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за №1198 та іншими нормативно-правовими актами України, що в свою чергу виключає можливість застосування дії підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України №530-IX від 17.03.2020р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на відповідача у питанні щодо нарахування та сплати штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання в частині своєчасного розрахунку за отриману теплову енергію.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Однак, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів за час прострочення в їх сплаті.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме необхідності стягнути з Товариства на користь Підприємства 93 733 грн 95 коп. штрафу, 8 113 грн 71 коп. інфляційних втрат, 14 902 грн 11 коп. 3% річних, 76 023 грн 94 коп. пені.

В задоволенні позову в частині вимог про стягнення 357 грн 07 коп. пені необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2 891 грн 60 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 16 954, 38 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7033 від 18.08.2020, яке знаходиться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 29.09.2020 позивачу повернуто з Державного бюджету України 3 267,28 грн, у зв`язку із прийняттям до розгляду заяви про зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 29.10.2020 позивачу повернуто з Державного бюджету України 7 893 грн 18 коп. судового збору, у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині сплаченого судового збору.

Оскільки приймаючи рішення у справі суд розподіляє судові витрати, відтак наявні підстави для повернення позивачу ще 2 896,96 грн судового збору сплаченого при поданні позову, тому що така сума судового збору пропорційна до частини позовних вимог провадження з розгляду яких закрито, однак не була повернута під час закриття провадження у справі в цій частині.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 233, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорія-Україна" (34372, вул. Гранична, буд. 52Б, с. Заболоття, Володимирецького району, Рівненської області, код ЄДРПОУ 35491874) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська область, місто Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) 93 733 (дев`яносто три тисячі сімсот тридцять три) грн 95 коп. штрафу, 8 113 (вісім тисяч сто тринадцять) грн 71 коп. інфляційних втрат, 14 902 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дві) грн 11 коп. 3% річних, 76 023 (сімдесят шість тисяч двадцять три) грн 94 коп. пені та 2 891 (дві тисячі вісімсот дев`яносто одну) грн 60 коп. судового збору.

3. В задоволенні позову в частині вимог про стягнення 357 (триста п`ятдесят сім) грн 07 коп. пені відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська область, місто Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 2 896 (дві тисячі вісімсот дев`яносто шість) грн 96 коп., сплаченого при поданні позову, про що винести ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.12.2020.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua .

Суддя І.О. Пашкевич