Постанова

від 01.12.2020 по справі 200/3036/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року справа №200/3036/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., секретар судового засідання Кобець О.А., за участю представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовавтогаз» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року (повний текст складено 24 липня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/3036/20-а (суддя І інстанції - Куденков К.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовавтогаз» до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовавтогаз» (далі - позивач, ТОВ «Азовавтогаз» ) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000293201 від 20.09.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків акта перевірки, на підставі якого складено спірне рішення. Зазначає, що: проведена перевірка є не фактичною, а документальною; підстав для проведення фактичної перевірки не було; перевірка проведена з грубим порушенням норм діючого законодавства; перевірка проведена без уповноважених осіб позивача; працівниками контролюючого органу проігноровано факт їх не допуску до перевірки.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі № 200/3036/20-а у задоволенні позову - відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ДФС (ДПС) та її територіальні органи набули статусу органу ліцензування з 01.07.2019 і до цієї дати не було правових підстав подавати заяву щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Наполягає на відсутності вини і вказує на те, що ліцензійні умови для здійснення роздрібної торгівлі пальним не приймалися. З урахуванням вимог Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» , запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності (роздрібна торгівля пальним) повинно бути не раніше як з 01.09.2019. До Постанови КМУ від 02.06.2003 № 790 не вносилися зміни, і цією постановою не передбачено застосування фінансової санкції за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії. Крім того, позивач вжив всіх необхідних заходів з метою виконання приписів законодавства шляхом подання заяви на отримання відповідної ліцензії.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, наголошуючи на законності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовавтогаз» (ідентифікаційний код 40410121) зареєстроване як юридична особа і знаходиться за адресою: 87504, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Володимира Бойка, буд. 6 А, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.04.2016.

На підставі наказу від 09.08.2019 № 1492 Головним управлінням ДФС у Донецькій області видані направлення від 09.08.2019 № 1946 і № 1947 щодо проведення з 12.08.2020 фактичної перевірки ТОВ «Азовавтогаз» за адресою м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, буд.6 тривалістю 10 робочих днів з метою перевірки дотримання платником податків порядку здійснення обігу підакцизних товарів.

Вказані направлення 13.08.2019 отримав оператор АГЗС ОСОБА_1 .

До суду надана копія наказу (розпорядження) № 10 від 20.06.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 21.06.2018 оператором заправних станцій.

За результатами проведеної Головним управлінням ДФС у Донецькій області фактичної перевірки складений акт № 0262/05/99/82/40/40410121 від 21.08.2019, відповідно до якого встановлено, що встановлено, що на АГЗП у період з 01.07.2019 по 14.07.2019 ТОВ «Азовавтогаз» за адресою: м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, буд. 6 здійснювалася роздрібна торгівля пальним без наявності відповідної ліцензії, а саме: ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Здійснення позивачем роздрібної торгівлі пальним у вказаний період підтверджується книгою обліку розрахункових операцій № 3000386958 з відповідними z-звітами, а також письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 13.08.2019.

До суду надані додатки до акта перевірки, а саме: додаток № 1 з переліком розрахункових операцій при реалізації пального на АГЗП за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.07.2019 по 14.07.2019; додаток № 2 з відомостями щодо кількості реалізованого пального в період з 30.06.2019 по 15.07.2019 згідно з даними контрольних стрічок реєстратора розрахункових операцій.

Матеріли перевірки були направлені позивачу 22.08.2019 і отриманні останнім 06.09.2019, що підтверджується супровідним листом від 21.08.2019 № 68628/10/05-99-40-03, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення і фіскальним чеком від 22.09.2019. На супровідному листі вказано про додаток на 4 аркушах.

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДПС прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000293201 від 20.09.2019 року, яким за порушення ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України і абзацу 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» до позивача застосований штраф у розмірі 250000,00 грн.

Позивачу видана ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним реєстраційний номер 05820314201900212, яка зареєстрована 15.07.2019, з терміном дії з 15.07.2019 до 15.07.2024, адреса місця торгівлі: АДРЕСА_2 АГЗП.

Відповідачем надана заява позивача на одержання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, яка підписана у червні 2019 року (без зазначення певної дати). На цій заяві мається відмітка про перевірку заяви і внесення до бази даних 15.07.2019.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до п. 80.1 і пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Частиною 1 ст. 16 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР), у редакції, чинній з 01.07.2019, передбачено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Згідно з пп. 1 п. 3 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 (далі - Положення № 236), установлено, що основними завданнями ДФС є: реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Згідно з пп. 71 і пп. 91 п. 4 Положення № 236 ДФС відповідно до покладених на неї завдань: організовує проведення перевірок щодо дотримання встановлених законом строків здійснення розрахунків в іноземній валюті, готівкових розрахунків та наявності ліцензій; здійснює контроль за дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, за наявністю торгових патентів;

Пунктом 7 Положення № 236 передбачено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

Відповідно до Переліку органів ліцензування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609, у редакції, чинній з 01.07.2019, територіальні органи ДФС є органами ліцензування щодо видів діяльності: роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним.

Отже, Головне управління ДФС у Донецькій області з 01.07.2019 здійснювало функції, визначені Законом № 481/95-ВР, зокрема щодо контролю за дотриманням норм цього Закону. Тому у Головного управління ДФС у Донецькій області були передбачені пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України підстави для проведення перевірки.

Статтею 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Тому використання контролюючим органом під час фактичної перевірки первинних документів позивача не свідчить про проведення саме документальної перевірки.

Згідно з п. 86.1 ст. 86 ПК України передбачено, що акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

З супровідного листа від 21.08.2019 № 68628/10/05-99-40-03 випливає, що позивачу не були надіслані додатки до акта перевірки, які були надані до суду.

Суд зазначає, що вказані додатки містять інформацію, яка складена на підставі первинних документів позивача. Крім того, позивач не спростовує встановлений в акті перевірки факт роздрібної торгівлі паливом без ліцензії з 01.07.2019 по 14.07.2019, деталізовану інформацію про яку містять вказані додатки до акта перевірки.

Тому лише вказана обставина не може бути достатньою підставою для твердження про протиправність оскаржуваного рішення.

Пунктом 81.1 ст. 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом встановлено, що посадові особи Головного управління ДФС у Донецькій області були допущені до перевірки, зокрема їм надані первинні документи. При цьому, позивачем до суду надані фотокопії завірених копій направлень на перевірку, а не копії оригіналів.

Згідно з п. 80.7 ст. 80 ПК України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Пунктом 80.4 ст. 80 ПК України передбачено, що перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Відповідно до наданих письмових пояснень оператора на АГЗС ОСОБА_1 від 13.08.2019, останній 13.08.2019 реалізував газ (пропан-бутан) на суму 100,15 грн, на яку був виданий чек.

Позивач посилається на те, що в наказі № 1492 від 09.08.2019 вказано, що перевірку необхідно провести з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних та тютюнових виробів, пального. Суд вважає, що зазначена в направленні на перевірку мета - перевірка дотримання платником податків порядку здійснення обігу підакцизних товарів не суперечить наведеній меті.

Закон № 481/95-ВР визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, про що зазначено в преамбулі цього Закону

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.

Приписами ст. 15 Закону № 481/95-ВР, у редакції, чинній з 01.07.2019, встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на п`ять років.

Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Враховуючи вищезазначене, з 01.07.2019 суб`єкти господарювання мать право здійснювати роздрібну торгівлю пальним тільки за наявності ліцензії.

Подання заяви на отримання відповідної ліцензії не надає право суб`єкту господарювання на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним.

Частинами 1 і 2 ст. 12 Господарського кодексу України встановлено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, ліцензування, патентування і квотування.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 14 Господарського кодексу України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

Відносини, пов`язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222-VIII), у редакції чинній з 01.07.2019, державна політика у сфері ліцензування ґрунтується на: принципі пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров`я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпечення безпеки держави, що передбачає, зокрема, у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.

Наведене правило щодо внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування має розглядатися в межах принципу пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров`я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпечення безпеки держави.

Частиною 1 ст. 8 Закону № 222-VIII передбачено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб`єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 Закону № 222-VIII, у редакції чинній з 01.07.2019, передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій на здійснення таких видів господарської діяльності: виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального, що здійснюється відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

Відповідно до ч. 8 ст. 17 Закону № 481/95-ВР, у редакції, чинній з 01.07.2019, установлено, що всі інші закони та нормативно-правові акти, які стосуються виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Тому посилання позивача на неприйняття ліцензійних умов, що для здійснення роздрібної торгівлі пальним є безпідставним.

Суд звертає увагу на те, що зміни до Закону № 481/95-ВР в частині ліцензування роздрібної торгівлі пальним внесені Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі - Закон № 2628-VIII).

Пунктом 1 розділу ІІ Закону № 2628-VIII встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім: абзаців вісімнадцятого - двадцять третього підпункту 1 (щодо змін до статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення), підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.

При цьому, Закон № 2628-VIII опублікований 12.12.2018 у Відомостях Верховної Ради України, а також 12.12.2018 у Голосі України.

Отже, законодавчі приписи щодо здійснення роздрібної торгівлі пальним з 01.07.2019 тільки за наявності ліцензії були чіткими і передбачуваними, а тому підлягали додержанню всіма суб`єктами господарювання.

У листі Державної фіскальної служби України від 30.05.2019 № 17014/7/99-99-12-01-01-17 (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v7014872-19#Text) зазначено, що з метою однакового підходу до ведення Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального (далі - Реєстр) та оформлення ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та/або зберігання пального на паперовому носії, керівникам головних управлінь ДФС у областях та м. Києві забезпечити виконання вимог цього листа при веденні реєстрів та оформлення ліцензій на право роздрібної торгівлі за формами, які додаються, а саме: - Додаток 1 "Заява щодо ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним", яку розроблено для програмного забезпечення "Ліцензування пального"; - Додаток 2 "Заява щодо ліцензії на право зберігання пального", яку розроблено для програмного забезпечення "Ліцензування пального"; - Додаток 3* "Реєстр ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним / зберігання пального"; - Додаток 4 "Ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним"; - Додаток 5 "Ліцензія на право зберігання пального"; - Додаток 6 "Вимоги до алгоритму формування номера ліцензії". Крім цього, повідомлено, що зразки заяв (Додаток 7 та Додаток 8) для подання на паперових носіях пропонуються з метою уникнення складнощів у суб`єктів господарювання при їх складанні та мають виключно рекомендаційний характер.

У вказаному листі зазначено, що суб`єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії (на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем розташування місць зберігання та роздрібної торгівлі пальним) починаючи з 12.06.2019. При цьому головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб`єктам господарювання починаючи з 01.07.2019.

Отже, Державною фіскальною службою України забезпечено можливість подання заяви на отримання ліцензії починаючи з 12.06.2019.

Суд враховує, що вказаний лист відносно позивача має рекомендаційний характер. Суд також враховує, що, як зазначено в поясненнях позивача від 09.07.2020, ТОВ «Азовавтогаз» подало до територіального органу ДФС заяву і всі необхідні документи для отримання ліцензії для здійснення роздрібної торгівлі пальним 26.06.2019.

Тобто саме 26.06.2019 позивач вирішив скористатися наведеними в листі роз`ясненнями рекомендаційного характеру. Отже контролюючим органом не було допущено порушення строку для видачі ліцензії.

Суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 15 Закону № 481/95-ВР подання заяви на отримання ліцензії не є безумовною підставою для видачі суб`єкту господарювання ліцензії, оскільки вказаним законодавчим приписом передбачена можливість прийняття рішення про відмову в її видачі.

Суд вважає, що подання заяви на отримання ліцензії не є підставою для наявності у суб`єкта господарювання провадження діяльності з роздрібної торгівлі пальним до вирішення уповноваженим органом питання щодо видачі ліцензії.

Згідно з п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Частинами 1-3 ст. 17 Закону № 481/95-ВР, у редакції, чинній з 01.07.2019, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність застосування до позивача фінансової санкції у вигляді штрафу за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії.

Посилання позивача на не внесення змін до Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 року № 790, є безпідставним, оскільки оскаржуване рішення прийняте безпосередньо на підставі ПК України і Закону № 481/95-ВР.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовавтогаз» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі № 200/3036/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі № 200/3036/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Геращенко