Постанова

від 07.12.2020 по справі 120/2400/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2400/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

07 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Курка О. П. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року (ухвалене в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до Селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

06 листопада 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 листопада 2020 року, з урахуванням вимог ст.306, 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 02.01.2019 року Селянським (фермерським) господарством ВІА "ПРОГРЕС" сформовано та подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, згідно з яким: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 16 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, 0. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", теж самостійно розрахована відповідачем і становить 1 особа.

Так, Фонд соціального захисту інвалідів вважає, що оскільки Селянське (фермерське) господарство ВІА "ПРОГРЕС" не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця, до нього слід застосувати адміністративно-господарські санкції у розмірі одної середньорічної заробітної плати на одного штатного працівника за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю.

Крім того, на думку позивача, за порушення термінів сплати зазначених санкцій Селянське (фермерське) господарство ВІА "ПРОГРЕС" зобов`язане сплатити пеню, яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій у відповідності до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 року № 223, по день звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 18-1 вказаного Закону особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітним і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Згідно пунктів 5 та 6 розділу 1 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Отже, згідно діючих положень Наказу № 316 звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше ніж через 3 робочих дні з дати відкриття вакансії.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Селянське (фермерське) господарство ВІА "ПРОГРЕС" перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ у відповідача в 2019 році середньооблікова чисельність штатних працівників становила 16 осіб, серед яких за даними звіту немає працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Отже, відповідач формально не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Селянське (фермерське) господарство ВІА "ПРОГРЕС" впродовж звітного періоду (2019 року) повідомляло Козятинську міськрайонну філію Вінницького обласного центру зайнятості, зокрема у спосіб подання звітності за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Так, 02.01.2019 року Селянським (фермерським) господарством ВІА "ПРОГРЕС" направлено за юридичною адресою базового центру зайнятості Козятинського району ((вулиця Пилипа Орлика, 19, Козятин, Вінницька область, 22100) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, відповідно до якої відповідачем проінформовано про наявність 1 вакансії за посадою сторож .

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги чинного законодавства щодо подання у встановленому порядку інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості, при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень.

В силу положень ч. 3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Водночас, на переконання колегії суддів позивач дійшовши помилкового висновку про необхідність стягнення з відповідача санкцій, оскільки не врахував, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 08.08.2019 у справі №805/1436/16-а, яка є обов`язковою для врахування судами при застосування подібних норм права.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення (сплати) передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарських санкцій обов`язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

Оскільки, в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відомості про вжиття ним усіх можливих для цього заходів по інформуванню органів державної влади з питань праці та соціальної політики щодо направлення для працевлаштування інваліда на створене робоче місце, суд приходить до переконання, що відповідач здійснив усі належні заходи для недопущення вчинення ним господарського правопорушення. Залишення на підприємстві вакантним робочого місця для працевлаштування інваліда через відсутність осіб-інвалідів, які б виявили бажання працевлаштуватися не може ставитися в провину відповідачу.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, то підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.